«Загірня комуна» на крові - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Загірня комуна» на крові

«Загірня комуна» на крові

Iлюзії та прозріння Миколи Хвильового
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Треба енергійно розписатись під темною постановою — розстріляти
Микола Хвильовий, «Я (Романтика»)

Це була фантастично обдарована людина, чий талант не може не вражати навіть у порівнянні з іншими зірками українського Розстріляного Відродження (а там були митці воістину європейського масштабу: Микола Куліш, Лесь Курбас, Євген Плужник, Микола Зеров, Григорій Косинка...). Талант Миколи Хвильового (Микола Григорович Фітільов, 1893 — 1933 рр.) був особливої якості. Його яскравий, «ласкою Божою» даний дар прозаїка, філософа, публіциста й громадського діяча спонукав митця активно впливати на перебіг вирішальних, як він цілком справедливо вважав, для долі України подій (додамо, що М. Хвильовий, наділений рідкісною інтуїцією, здатний був передбачати майбутнє, відчувати прихований трагізм таємничого «завтра»!), перебуваючи на лінії духовного вогню, в епіцентрі культурних і політичних процесів на нашій Батьківщині.

Дорога до Хвильового

Після 1989 року, коли до українського читача стала, нарешті, повертатися художня й публіцистична спадщина М. Хвильового, автора «Синього листопада», «Арабесок», «Я (Романтика»), «Повісті про санаторійну зону» та «Вальдшнепів» по праву визнали класиком української літератури ХХ століття. Драматичною є доля видатного творця, який зумів у гранично концентрованій, експресивній, безкомпромісно «жорсткій» формі відтворити страшний, нещадний злам усього буття людей в Україні (все це для М. Хвильового втілювалось у таємничому образі революційної, безмежно далекої й водночас такої близької «загірньої комуни»...). Проте М. Хвильовий — мрійник, який посилав у небеса щире зізнання: «Сонце! Я такий же романтик, як і ти!» Цей унікальний митець був водночас й абсолютно тверезим аналітиком трагічних колізій доби, доби смертельних зіткнень фанатизму й людяності, оскаженілої догми, яка вимагала «присяги на крові» — й милосердя до усього живого.

Київ, 1923р. М.Хвильовий серед діячів культури (нижній ряд, третій зліва)

Нарешті, доби жорстокого двобою української нації, яка виборювала свою державність, та імперського дракона, вже з оновленим, «збільшовиченим» (слово Тичини) обличчям. Дзеркалом (утім, не дзеркалом, а кипляче-пристрасним художнім полотном) цієї доби й стала творчість Миколи Григоровича Фітільова. Проте не лише белетристична його спадщина, але й (а може, в першу чергу!) публіцистика. Про неї й поговоримо.

Велич трудів і днів майстра

Погляди письменника зазвичай визначають як «націонал-комуністичні», проводячи при цьому цілком виправдані паралелі зі світоглядними установками таких відомих діячів того часу, як Микола Скрипник та Олександр Шумський. Проте М. Хвильовий усе ж таки залишається постаттю унікальною. Не лише він розглядав революцію як шлях до національного відродження України (тут він не був самотнім!), до утвердження істинної свободи творчості митця. Але, можливо, лише М. Хвильовий із такою безкомпромісною гостротою (і з таким художнім та інтелектуальним блиском) поставив вирішальні для майбутнього нації питання про методи й шляхи відродження української національної культури, про ціну та межу тих неминучих жертв, яких неминуче вимагає кожна революція, про життєву потребу руху нації в «духовну Європу» та, водночас, про Україну в контексті «азіатського ренесансу».

Члени Спілки пролетарських письменників

Однією з перлин публіцистичної спадщини М. Хвильового є його відомий памфлет «Україна чи Малоросія?», написаний 1926 року в розпал знаменитої літературної дискусії 1925—1928 рр., ініціатором та душею якої був саме Микола Григорович. Відомо, що особисто Сталін визнав за необхідне втрутитися в хід дискусії, надіславши квітня 1926 року лист до Л. Кагановича (тоді керівника КП(б)У) та членам Політбюро ЦК української компартії. Сталін висунув проти українського письменника суворі політичні звинувачення: в той час, як пролетарі Західної Європи висловлюють свої симпатії до «цитаделі міжнародного революційного руху й ленінізму — Москви», «український комуніст М. Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого, лише закликає українських діячів тікати від «Москви» якнайшвидше». Саме ці слова Сталіна багато в чому визначили долю памфлету «Україна чи Малоросія»: цей твір був підданий цензурній забороні, вилучений та надрукований в Україні лише 1990 року (машинописна копія «відшукалась» у партійному архіві ЦК компартії України). Що ж так розлютило «вождя всіх народів», які саме ідеї М. Хвильового?

Європейський вибір Миколи Хвильового

Інтелектуальний стрижень памфлету (як й інших, теж досить відомих публіцистичних творів М. Хвильового: «Думки проти течії», «Апологети писаризму», «Камо грядеши») — недвозначна, категорична вимога повної суверенності української національної культури, яка має незаперечне право шукати свій, самостійний шлях духовного розвитку, відмінний від російського (ось у чому зміст знаменитого гасла: «Геть від Москви!»). У майбутньому революційному культурному відродженні світу Україна, на переконання Хвильового, відіграватиме особливу, хтозна, може виняткову роль, бо посідає «проміжне» становище між Європою та Азією — тим «вулканом, що пробуджується» до нового, ще небаченого життя (автор називає в цьому зв’язку прізвища Сунь Ятсена та Рабіндраната Тагора). Саме це й мав на увазі М. Хвильовий, говорячи про «азіатський ренесанс».

Видатний український письменник Микола Хвильовий велику увагу приділяв внутрішньому світу людини, його цікавила особистість у складних умовах, поставлена перед вибором

У той же час письменник рішуче відкидав «масове» (а по суті — безнадійно примітивне), провінційне, начебто «народне» псевдомистецтво. Бо, переконаний він, це — шлях у безвихідь, він позбавляє українську культуру перспективи. Натомість як альтернативу митець висував прагнення до «психологічної Європи», ставлячи воістину доленосне питання, що має далеко неакадемічний інтерес і для нас, сучасників ХХI століття: «Як прищепити героїчну конструктивну психіку Європи до нашої «малорасейщини» (як приклад європейської конструктивності згадувались Лютер, Кромвель, Робесп’єр, доктор Фауст(!), Декарт, Галілей, Гегель... Дуже цікавий ряд!). «Підняти меч проти малорасейщини», — ось що необхідно зробити на думку Миколи Хвильового, й ось для чого життєво необхідним є входження до психологічної Європи(!).

Розсекречений Микола Хвильовий

Кожен, хто прочитає «Україну чи Малоросію», ясно відчує, яким блискучим полемістом був Микола Хвильовий. Коли опонент автора, професор Володимир Юринець (був знищений 1938 року...) заявив буквально таке: «Доволі вже нам Європи. Доволі європеїзації України!», то відповідь письменника була такою: «Відкіля це видно, що доволі Європи, коли ви її й досі не розумієте?» А коли інший опонент, Андрій Хвиля (між іншим, заввідділом преси ЦК КП(б)У! Загинув 1937 року...) висунув проти М. Хвильового гасло (псевдо)інтернаціоналізму й «використав його, що називається, до «отказу» (Хвильовий), то митець заявив на це буквально таке: «Чого ви повертаєтесь і так жалкенько по-рабськи усміхаєтесь до російського міщанина? Усе одно п’ять з плюсом не поставить... Чи, може, ви, як Юринець, голосуєте й галасуєте за Малоросію?» І дещо в іншому місці Микола Хвильовий (росіянин за походженням Микола Фітільов!) з гнівом і презирством пише про «обожнення Вітчизни Івана Калити», яке «не обвіяно духом м’ятежа й свободолюбія, що ним завжди горіла Наддніпрянщина».

Ще одна, для нас, можливо, вельми несподівана думка автора «України чи Малоросії?» (адже Хвильовий був теж, безперечно, сином свого часу й мусив використовувати через це «класові» аргументи): «Поки Україна не перейде того природного стану, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав — доти Україна буде плацдармом для контрреволюції». І далі, гранично чітко: «Українське суспільство, зміцнивши, не помириться зі своїм фактично, коли не de jure, декретованим гегемоном — російським конкурентом». Бо, на глибоке переконання Миколи Хвильового (вчитаємось уважно в ці слова, написані 1926 року): «Подвоєність, утворена російським шовінізмом, ґвалтує нашу психіку, не дає їй можливості набрати елементів конструктивізму». Більше того, автор навіть стверджує, що «думка розвивати в Україні російську культуру» є контрреволюційною, оскільки «всі ці розмови про рівноправність мов є не що інше, як приховане наше бажання культивувати те, що вже не вернеться»!

Останній вибір Миколи Хвильового

Микола Григорович Фітільов до загибелі залишався переконаним комуністом. Українським(!) комуністом. У травні страшного 1933-го, доведений до відчаю побаченими жахливими картинами Голодомору (як стверджує у своїх спогадах письменник Аркадій Любченко, М. Хвильовий зрозумів, що Голод штучно організований Сталіним), письменник застрелився у своєму робочому кабінеті. Він залишив передсмертну записку: «Арешт Ялового (письменник і друг Хвильового. — І. С. ) — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю, перш за все, я, Микола Хвильовий. «Отже», як говорить Семенко... ясно.

Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13-е. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число?

Страшенно боляче. Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія».

Воістину, «справжня життєва дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків». Це — слова Миколи Хвильового...

2006-06-23 14:31:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар