Яна Голуб’ятникова: «Купаюся у фарбах та соках Півдня…» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Яна Голуб’ятникова: «Купаюся у фарбах та соках Півдня…»
   

Яна Голуб’ятникова: «Купаюся у фарбах та соках Півдня…»

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон

15 грудня, в Експоцентрі ТРЦ «Фабрика» у Херсоні відкрито грандіозну художню виставку «Пам’ятай Минулестворюй Майбутнє», що поєднала в собі різні тематики та жанри. Тож читачів усієї України хочеться ближче познайомити із творчістю та духовним світом яскравої майстрині Яни Голуб’ятникової, роботи якої також представлені на цій виставці. 

"Нам не дано предугадать, как наше слово отзовется…".А як «відлунюють» у наших душах фарби, кольори, напівтони довколишнього світу, в які «пірнаємо», з якими ведемо діалог?..

…Якось зайшовши до салону-магазину, де художники виставляють на продаж свої роботи, вдивлявся у пейзажі, портрети, етюди,та в якусь мить із глибини приміщення відчув тепло і магнетизм… Стояв, заклякнувши, не міг зрушити з місця. А все –картина, на якій були зображені гладіолуси. Червоніна бузковому фоні. Начебто, й небагатий кольоровий набір, а тримав.І досі тримає. В чому загадка, ефект? Гладіолуси у нашій уяві завжди «підтягнуті», стрімкі, благородні красені, що «впинають у небо» квітконосний меч-колос (невипадково ж ще носять назву – шпажник). Ті ж, що побачив на картині, були дуже незвичні, нестандартні: розпластано-пониклі, мов велика приземлена червонокрила пташина– чи то в польоті, чи то в приземленні...  Запитав у продавчині: хто автор? Почув невідоме для дилетанта ім’я: ЯнаГолуб’ятникова. Минає ще якийсь час і я знову потрапляю у поле тяжінняГолуб’ятникової, тепер вже на благодійній виставці живопису у кінотеатрі «Ювілейний», а «винними» в цьому виявляються картини «Дівчинка у національному одязі» та «Злата із соняшниками». Вони тримали у фокусі не одного мене. Мабуть, не випадково кураторвиставки Вячеслав Продансаме ці твори розмістив у центрі експозиції.

Магія Яни Володимирівни Голуб’ятниковоїпродовжилась: на її персональному сайті (janagolubiatnikova.blogspot.com) віднайшовціле мереживо чудових хвилюючих творів. Виявляється, наша землячка яскраво представляє малярське мистецтво на різних широтах: вона постійний учасник виставокв Україні (Київ, Сімферополь, Ялта, Херсон, Миколаїв),  Росії (Москва, Санкт-Петербург, Тула), Туреччині. 2001 року мала персональні виставки у США(Арізона, Техас). Плідно співробітничає з  Doley, JonesGallery (США)  та RepinGallery. Її роботи знаходяться в музейних та приватних колекціях України, Росії, Швеції, Японії, США, Іспанії.Дякую «Гладіолусам»!  Вони стали провідником звичайного глядача до незвичайного майстра. 

ПРОБИ ФАРБ

Народилася художниця у Херсоні 2 березня 1977 року. Ніхто вїї родині живописом не займався. «Знаєте, про деяких художників кажуть, що вони прийшли у цей світ ледь не з олівцем... Десь читала, що, наприклад, Огюст Роденз раннього дитинства всі стіни вуглем розписував, щось подібне чула й про інших живописців. Років десь у вісім я, як і всі діти, почала малювати і ніхто на це особливо не звертав уваги. Якось на роботі у мами, Наталії Федорівни(працювала інженером у центрі наукової організації праці на Острові) оголосили конкурсдитячих малюнків і я дала одну свою роботу. Колеги одразу ж сказали мамі: «Зверніть увагу, ваша дитина добре малює. Віддайте до художньої школи…». 

До художньої школи Янапішла в 11 років і донині не може забути того захоплюючого відчуття дива: виявляється, малювати можна навчитись і з тих пір потреба вчитися стала постійною. Навчання продовжила у Кримському художньому училищі імені Миколи Самокиша. Із вдячністю згадує той світ творчості, праці, задивування необмеженими можливостями живопису. Ще б пак: ти –у колисці «кримської школи» з її глибокими традиціями, дотиком до творчості багатьох відомих майстрів, таких як Валентин Бернадський, Федір Захаров…

Мене зацікавив у біографії Яни такий штрих: після року навчання в училищі імені Самокиша, маючи відмінні результати у навчанні, вона чомусь вирішилаперевестися до Одеського художнього училища іменіГрекова, рік у ньому провчилася, а потім знову повернулась до Сімферополя й останні три роки доучувалась  тут. Розмірковуючи над подальшим творчим шляхом художниці, зрозумів, що в тій давній студентській «рокировці» вже вгадувалася подальша творча домінантаГолуб’ятникової–невгамовність у пошуку нового, велика вимогливість до себе. Чи типові подібні «міграції» для студентів-художників?

Яна: «Ні, мій крок був нетиповим. Буває так, що якогось студента не влаштовує рівень підготовки у навчальному закладі, або ж сам недотягує до учбовихвимог, тожі постає питання про зміну «прописки». У мене подібної проблеми не було: вчилася із задоволенням, на відмінно. Але водночас була іприродна цікавість: а що являє собою одеське малярство, чому б, якийсь час,не пожити у Південній Пальмірі? Проблем з учбовим переходом не було: рівень моїх робіт цілком влаштував екзаменаторів училища імені Грекова. 

І все ж, рік, проведений в Одесі, допоміг мені остаточно визначитись: я зрозуміла, що мені ближча, рідніша саме кримська школа живопису. Чим саме? Мені здається, що в ній більше темпераменту, тут панують їх величність колір, настрій, наснага.  А ось в училищі ж Грекова, виховуючи художників, більшого значення надають інтелектуальним речам, смислам, тут більша увага приділяється малюнку, а не живопису. Тож, розібравшись зі своїми почуттями, я повернулась до училища імені Самокиша. Фактично, кримську школу ні з чим не можна порівняти, вона одна така і все. А як могло бути інакше? Адже завждиживилась неймовірно красивою та неповторною природою.Наші викладачі завжди робили акцент на колір, найтонші кольорові відтінки, переходи, тональності. В Кримусаме по собі око «вчиться» відрізняти безліч нюансів кольору. Мене приваблює, зачаровує кримський живопис саме можливістю польоту, свободи, пісні!.. Отож, де б я пізніше не бувала, поглянувши на мої роботи, одразу ж говорили: «У Криму навчалась?..».

В училищі імені Самокишавід студентів вимагали величезної роботи з натурою, а це для художника мов повітря. Врубель, наприклад, казав, що художник, який не працює з натурою– мовби оскоплений. Безкінечно писали пейзажі, натюрморти, робили з людей портретні замальовки, а  вечірні малюнки мали бути обов’язково з натури … В Одесі подібної прив’язки до натури не було: нам давали можливість фантазувати і писати картини на досить довільні теми».

ДИСОНАНС У ХУДОЖНЬОМУ «ІНТЕР’ЄРІ»

Закінчивши училище ім. Самокишаз відзнакою, Яна певний час працювала художником-костюмером у херсонському муздрамтеатрі. Та робота була для неї, скоріше, як хобі: при символічній зарплаті, тим не менше, з великим задоволенням, виконала костюми та декорації до кількох спектаклів («Бременські музиканти», «Ромео та Джульєтта», «Попелюшка», «Хелло, Доллі!»…).Хоча й вирішила переїхати до Санкт-Петербурга, але зв’язків з театром не втрачала і періодично з ним співпрацювала.

Коли ми згадували Санкт-Петербуг,Яна Голуб’ятникова сказала, що це місто-музей, зі своїми незліченними художніми скарбами, нікого не лишає байдужим. Безперечно, воно мало значний вплив на її особистість, розширило кругозір, принесло інтелектуальну підзарядку. Але в якусь мить починаєш дуже чітко розуміти, що ти – ніхто у цьому мегаполісі і маєш щоденно «виковувати» себе, якимось чином заявляти про свої творчі наміри. Ти постійно розумієш, що існуєш не лише в процесі конкуренції, а й в процесі елементарного виживання.У великому місті тобою ніхто не цікавиться, грубо кажучи, у ньому ти нікому не потрібен.Яна: «У нас же, у південних широтах, зовсім інше: тут, знаєте, в душу і влізуть, і залізуть і «з ногами, і з руками», все тобі пояснять і розкажуть «як жити»…Я продовжувала постійно їздити до Криму, Херсона, писати їх щемливо-рідні краєвиди, підзаряджатися південною енергетикою. В північних широтах я продовжувала бути представницею кримської школи, мене одразу всюди «вираховували». Донині відправляю до Росії свої роботи, але тут мене і далі продовжують сприймати як своєрідну «екзотику», яка вносить дисонанс у звичний виставковий «інтер’єр», бо картини «надто яскраві». Та куди ж подінеш південний темперамент, відчуття наших «спресованих» кольорів, безмежних просторових глибин?..». 

ВІД ОСЯЯННЯ – ДО МОЛЬБЕРТУ

Я поцікавився у Яни Голуб’ятникової, під впливом яких майстрів вона формувалася, хто мав на неї найбільший творчий вплив? Звичайно, як і будь-який художник, вона постійно наснажується як творчістю великих майстрів минулого,  так і яскравих живописців сучасності, зазнає впливів, закоханостей та творчих охолоджень. Хвилі-впливи, які колись хвилювали, з часом, можуть накочуватися знов, переосмислюватися, давати нові творчі поштовхи. Янапостійно вчиться загострювати своє світовідчуття, занурюється у різні художні світиі процес цей неперервний. Класики завжди з тобою поряд, на них спираєшся, з ними постійно ведеш діалог, звіряєш свій творчий крок. Як можна не захоплюваться фантастичними відкриттями у малярстві зірок імпресіоністського руху: Едуарда Мане, Клода Моне, Едгара Дега;постімпресіоністів: Вінсента Ван Гога, Поля Гогена,Поля Сезана?.. Хібаж може бути байдужою до творчості ІсаакаЛевітана, Михайла Врубеля, Пилипа Малявіна, Абрама Архипова?.. Але приходить час власних творчих «витків», опори на саме свій художній досвід. Її пошуки свого, виношеного, вистражданого почерку не лишаються непоміченим. «Часто чую і від колег, і від шанувальників моєї творчості зауваження: так, як я малюю, не треба робити, це не зовсім традиційно, а може, де в чому, й «контрпродуктивно». Ну що ж, приймаю до відома. Але я все ж спиратимусь на своє світовідчуття, воно у мене, якесь дитяче, навіть дещо примхливе, і я йому довіряю. Художникові, мабуть, важливо бути чутливим до власних творчих хвиль, а мені комфортно у власному творчому потоці…». Ці душевні стани Яна порівнює з музикою, що, на її погляд, несе набагато гостріші відчуття, ніж, наприклад, то й же живопис чи література.

Як приходить ідея, як виношується художником? Цей стан, ледь уловимо-чутний, мерехтливий, багатовимірний,Яна вважає дуже цікавим, загадковим. Наприклад, в душу може запасти якесь слово, чи пісня, чи вірш. Може чимось вразити звичайнісінька обкладинка журналу, фотографія, запам’ятатись якесь цікаве поєднання кольорів, доповнитись музикою… Це складається у своєрідний «фільм», ви прокручуєте його, як, наприклад, дитина прокручує іграшку-калейдоскоп, розглядаючи в ній різноманітні візерунки: можна зробити так, а можна й інакше. В якусь мить всі «пазли» можуть з’єднатися воєдино і ви побачите свою майбутню картину. Яна: «На це може піти і багато часу, і зовсім мало. Картина може приснитися. Можете побачити її, лиш закривши на мить очі. І скільки вже не «пробуватимете» інших варіантів, є упевненість:побачений«пазл»–оптимальний. У цьому разі робота за мольбертом просуваєтьсяшвидко, з настроєм. А скільки було випадків, коли «виношування» картини тривало довго, з паузами, нерідко – без надії на успіх, з розчаруваннями… Більша частина роботи проходить у голові; інколи робиш начерки, ескізи, щоб зафіксувати певні емоційні стани… Бувають такі роботи, що буквально не дають ні жити, ні спати, поки ти їх не виконаєш...

Від самого процесу малювання отримую величезну насолоду. Мені подобається змішувати фарби, отримувати нові кольори та їх відтінки, «одягати»  в них  плоди своїх думок, мрій, захоплень. Мені просто подобається малювати…».

ВІДЛУННЯ МАТІССА ТА ІНШИХ «ДИКИХ»

Твори Яни Голуб’ятникової– майстерно виконаніпортрети та натюрморти – ще чекають ретельного мистецькознавчого аналізу. Але навіть дилетант вирізняє домінанти її стилю – соковиту насиченість фарб, сміливе експериментування з кольорами, гру на контрастах,  експресивність, нестандартні композиційні рішення. 

Якщо говорити про натюрмортиГолуб’ятникової, то вона намагається охопити та відобразити все розмаїття південного квітково-городньо-садового світу. Це буйство фарб та соків кипить в її картинах у найрізноманітніших співвідношеннях та поєднаннях, що може й символізує її природну любов до новизни та експерименту. Щодо композиційних рішень, то для її натюрмортів характерна, на мій погляд, виразна панорамність: у більшості своїй, вони розтягнуті по горизонталі, це мовби маленькі соковиті панно. Напевне, саме така композиція дозволяє максимально повно використати силу самого зображеннята фону, мовби створити своєрідний екран. Особливо це характерно для таких робіт художниці, як «Гладіолуси», «Бузок», «Гібіскус», «Тюльпани на зеленому», «Тюльпани на склі», «Тюльпани на голубому», «Гранати та голубий чайник», «Дурман», «Білі піони на жовтому», «Апельсини на фіолетовому», «Гарбузи», «Соняхи та голуба чашка», «Червоні перці на голубому», «Гранати на зеленому», «Кавуни на червоному», «Соняхи».

У портретному живопису Яна Голуб’ятникова сповідує ту ж контрастно-експресивну, але водночас і романтичну стилістику. Художниця сміливо експериментує з кольором, обходячись двома-трьома основними («Tulipa», «Геро», «Дитина з гранатами», «Юна балерина», «Нільс», «П’ять перлин»), а інколи й одним домінуючим: червоним («У червоному», «Китиця горобини», «Calantherosea», «Чарівний ліхтарик»), зеленим («Господиня Мідної гори»). Дуже важливе значення надається фонові картини – то легкому, невловимому («Танцівниця з жовтим віялом»,«TheQueenofhearts»,  «Calantherosea»), то насиченому («Дитина з гранатами», «Танок з червоним віялом», «Дівчина з кошиком яблук». Для досягнення максимальної виразності твору, фон навіть «дифундує» у зображуваний об’єкт, стає мовби одним цілим із ним, посилюючи виразність обличчя, погляду («Уляна», «Портрет у стилі ретро», «Жовті намистини», «Дівчина з кошиком яблук»). Особливого значення художниця надає виразності погляду, особливо очей: піднесено-урочистих («Дівчинка у національному костюмі»), мрійливих («Карамелька», «Дівчинка з червоним горнятком», «Господиня Мідної гори», «Дівчинка у в’єтнамському капелюшку», «Осінь», «Оле-лукойе», «Наташа», «Нільс»), лагідних («Даринка», «Білий кролик»), замилуваних («Дитина з гранатами»), занурено-зосереджених («Гамаюн», «П’ять перлин», «Дівчина з кошиком яблук», «Calantherosea»,«Purepoison», «Єгорка», «Жовті намистини», «Дитина з іграшкою»).Важливими «союзницькими» елементами портретних робіт Яни Голубятникової єприсутність цікавої, незвичноїдеталі, що посилює ефект сприйняття фактури («Жовті намистини», «Червона помада», «Китиця горобини») танезвичність ракурсів, наприклад, рук(«Гамаюн», «Портрет у стилі ретро»,«TheQueenofhearts»,«Танок з червоним віялом»).

Художниця вважає, що має чимало недоліків, зокрема, їй важкувато вдається передавати просторові відчуття, але це її не засмучує, оскільки, наснажуючись досвідом відомих майстрів, вчиться у них «переплавляти» свої недоліки у позитив, нову творчу якість. Наприклад, того ж ефекту відчуття просторовості, можна досягнути і в натюрморті, і в портреті.Які творчі принципи сповідує, що є домінантою її художницького стилю? Яна Голуб’ятниковавважає, що стиль художника – це завжди емоційний «вир» настроїв, щобезупину змінює свої «пропорції». Якщо ж говорити про власні стилістичні пошуки, то в останні роки багато цікавого знайшла, наприклад, у творчостіфовістів (фр. les Fauves– «дикі»),наснажується їх баченням яскравості світу, енергетитикою.Нагадаймо, що це напрямок групи французьких художників початку минулого століття, які у своїх творах надавали перевагу мальовничості, декоративності, насиченості кольорів, аніж зображальним чи реалістичнимаспектам (лідерами цього руху були АнріМатісс та Андре Дерен). Яна: «Мені подобається буйство їх фарб, яскравість, контрастність». Переглядав картини Голуб’ятниковоїна її персональному сайті, я потім «зазирнув» до «інтернетгалереї» фовістів. Дійсно, хіба ж може когось лишити байдужим знаменитий «Танок» Матісса! Так, в ньому багато й нашого, гаряче-південного світу. Я відчув ці далекі «токи» і в роботах Яни!..

Але творчі пошукихудожниці не припиняються, вони несуть нові й нові відкриття та відчуття. В останні роки Яну Голуб’ятникову все більше приваблює світ двох Великих майстрів минулого, їх фантастичні пошуки, філософічність, психологізм. Насамперед, це іспанський живописець Дієго Веласкес, цей чарівник у відображенні характеру моделі, людина надзвичайної ерудиції (бібліотека художника вражала уяву сучасників своїми масштабами та універсальністю). А ще – нідерландецьРембрандван Рейн з йогоневтомними пошуками композиційних, світло-тіньових рішень, лаконічністю фарб, прозорістю, теплотою. А скільки ще чекає нових відкриттів!

ЯЙЦЕ СВЯЧЕНЕ КОЛО ХАТИ

Цього року Яна Голуб’ятниковаздобула дуже цінний досвід: разом з колегою Юрієм Шнайдером виконала розпис чи не найбільшого в Україні пасхального яйця, встановленого біляхраму Святої Трійці у Херсоні. Особисто їйвипало виконати найскладнішу роботузобразитина яйціобрази, які б мали  розповісти про воскресіння Господа  Ісуса Христа (а ще з колегою створила орнамент). Загалом на розпис пішло приблизно півтора місяця із перервами через негоду. Були складнощі: об’єкт розпису не площинний, а овальний,робота велася на висоті (пересувалися довкіл яйця на риштуваннях), нерідко доводилось працювати в спеку. Однак до храмового свята роботу було здано своєчасно.Як оцінюють роботу священнослужителі храму Святої Трійці? Запитав в отця Олега(Стецюка) і він відповів: «Якщо хочете знати мою думку, то розпис виконано чудово. І ми хотіли б продовжити  співпрацю з Голуб’ятниковою…».

Що змінилося в житті художниці після такого творчого експерименту? Чи може – після справжнього випробування? Яна говорить: «Я давно мріяла зайнятися іконою. Тепер мені хочеться йти далі у цьому напрямку, адже з’явилось сильне бажання займатися храмовим розписом.Це складніше, ніжіконопис, адже потрібно розробити і план розпису, і втілити його на стінах церкви. Загалом же сакральний живописвимагає не лише належного професійного рівня, а й постійної духовної праці, наповненнядуховним досвідом, відповідної настроєності, великої зосередженості. Священні зображення – це своєрідні посередники між земним та Небесним світами. Сконцентроване у нихмає «переливатися» у тих, хто прийде до церкви зі своїми найсвятішими думами та почуттями. Напевне, коли працюватиму , то у моє життя увійдуть і піст, і молитва…».

Звичайно, Яна не залишить своє улюблене– малювати портрети, натюрморти, можливо, продовжить свої пошуки у царині книжкової графіки,театрального живопису, але це вже буде лінія, паралельна із сакральною. Художниця щиро зізналася, що після розпису Пасхального яйця, їй було дуже важко повернутись до світського живопису, особливо ж до малювання оголеної натури. Яна: «У такі хвилини стоїш і думаєш: а чи не роблю я чогось такого грішного? Чи мають правожінки-художниці на такого роду творчість, адже більшість храмових розписів здійснені саме художниками-чоловіками? Святі отці, з якими спілкуюся, не бачать для цього ніяких перешкод». Дійсно, адже за Святим письмом жінки, можливо, навіть ближчі до Бога, аніж чоловіки. Під час розп’яття Христа всі учні, окрім Іоана Богослова, у страху розбіглися. Але жінки-мироносиці виявилися у той критичний час духовно сильнішими за апостолів-чоловіків і залишалися поруч зі своїм Учителем до самої Його смерті на Хресті. 

МАГІЯ ПІВДНЯ

Нещодавно один знайомий Голуб’ятниковоїзапропонував їй поїхати попрацювати за кордон, мовляв, Яна, з її фаховим рівнем, будь-де зможе писати відмінні картини і цю роботу всюди належно оцінять. Але вона йому сказала: «Мені дорогий Херсон, дорогі його люди. Я вже не можу жити без краєвидів Півдня, їх сонячної наповненості, соковитості, нерідко −контрастності, не можу без південного тепла. Все це заповнює мене по вінця».

Вона розповіла цікаву легенду про художника Левітана. Якось він приїхав до Криму попрацювати, але довго не міг приступити до роботи: все шукав та шукав для себе якийсь мотив, якусь зачіпку, хоча, що казати, будь-який клаптик кримської землінеосягненно-багатий своїми можливостямий на ньому можна продуктивно працювати, тим паче – пейзажистові. Незважаючи на всі своїтриваліпошуки, Левітан,  у підсумку, знайшов тоді суто російський мотив, зобразивши на картині рідні, добре знайомі, дещо похмурі російські сосни десь на схилі гори… Навіть фантастичний за красою та фарбами Крим не зміг збити його з «прицілу»: він шукав тутрідний візуальний ряд, ловив свої співзвуччя. Ось так і Яна Голуб’ятникова −живучи у Пітері, маючи мало можливостей вириватися на південь, до Криму, Херсона, часто ловила себе на думці, що ніяк не може злитися воєдино з пітерським сіро-перламутровим простором, підсвідомо шукає в його «відеоряді» хоча б якийсь натяк на рідні, знайомі сонячні спалахи, південні алюзії, шматочки яскравого дніпровсько-чорноморського ультрамарину…

Роботи Яни Голуб’ятниковоїне губляться у сучасній «збірній картинній галереї». Вони щирі, сильні за акцентами, виразно-оригінальні, дещо провокативні, багаті сонцем, фарбами та соками Півдня. Мистецтвознавець Олена Афанасьєва відзначає:«…Це пересічний глядач побачить в її картинах приємну оку й цілком очевидну красу. А колега по цеху одразу ж зацінує саме прозорість – ту уявну, важко досягну, легкість. І начебто – просто портрети, просто сюжети, але це – магія…». Погодьмося, шановні херсонці: кожна нова зустріч зі світом Яни Голуб’ятниковоїприносить щире захоплення її талантом, умінням тримати споглядальника у «фокусі», переконувати, робити йогосвоїм союзником у магії-любові до рідного краю!

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон

Фоторепродукції картин надані Яною Голуб’ятниковою.  Фото художниці виконав автор матеріалу.

Теги:
2014-12-23 14:32:38
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар