...Віра без добрих діл є мертва... - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Андрій Ребрик » ...Віра без добрих діл є мертва...
Андрій Ребрик

Голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ, член Головної Пластової Булави, філолог

...Віра без добрих діл є мертва...

17 лютого 1949 року з ліквідацією греко-католицької церкви на Закарпатті починаються страшні репресії проти її служителів. Зазнав подібної долі й о.Йосип Штилиха

1 січня 2012 року на 90-му році земного життя упокоївся в Господі Всечесніший отець, ставрофорний протоієрей Йосип Штилиха (01.10.1922 – † 01.01.2012).

Таку новину першими почули ужгородські пластуни на Службі Божій в Ужгородському Кафедральному соборі першого дня 2012 року. На ранкову службу вони принесли для греко-католицької громади Ужгорода Вифлеємський Вогонь Миру.

о. Йосип Штилиха був також одним з перших, хто підтримав віднову Пласту в Ужгороді на початку 1990-их.

Вічна йому пам`ять!

З кривавим серцем у долоні

До тебе йду, народе мій,

До тебе йду й тобі в поклоні

Несу пісень гарячих рій.

У них твій тихий сум ридає,

Твої у них і сльози, й кров,

У них моя душа співає,

У них горить моя любов.

У тих піснях усе завзяття,

Увесь мій біль, увесь мій жар –

І їх тобі, о Підкарпаття,

Я приношу в синівський дар.

Зореслав

Священик... Через його голос, через його погляд, через його руки здійснюється той священний зв'язок між Богом і людьми, ім'я якому Божественна таїна... Священик нас причащає і служить святу Літургію, вибілює через святу Сповідь наші душі, голосить науку Ісуса Христа, направляє на дорогу чесного життя. Місія священика -  через святе Хрещення робити нас милими дітьми Отця небесного. Лежимо на смертнім одрі, а священик святим Причастям востаннє єлеопомазанням скріпить нас на дорогу вічності і з молитвами випровадить на цвинтар...

Таким Священиком, у найвищому розумінні цього слова, був греко-католицький панотець Йосип Штилиха.

Народився о.Йосип Штилиха в селі Вишня Солотвина Ужгородського району 1 жовтня 1922 року в звичайній селянській родині. Батько його був землеробом. А мати доглядала тринадцятеро дітей, серед яких Йосип був найстаршим сином. Початкову школу закінчив у рідному селі. У 1936 році поступив на навчання в Ужгородську державну гімназію. Закінчив її у 1944 році з відзнакою.

Йосип Штилиха у 1943 році

У 1943 році Йосипа Штилиху, тоді гімназиста 8 класу, було обрано місійним секретарем Фронту Молоді.

У 1948 році – успішно закінчив Ужгородську духовну семінарію. Його духовними наставниками були єпископ Теодор Ромжа, о. Олександр Хіра, о. Віктор Хома, вікарій Микола Мураній.

До останніх днів у о.Штилихи ревно зберігалася, як приємна і горда згадка про ті часи, залікова книжка з підписами цих великих діячів української церкви на Закарпатті.

25 липня 1948 року офіційно зареєстрував о.Олександр Хіра останнє греко-като-лицьке весілля. Вінчалися перед Богом і людьми Йосип Штилиха та Марія Сабов. Молоді люди розпочинали свою спільну життєву дорогу, твердо знаючи, що: «Тільки той вартий гідно й заслужено жить, хто не знає спочинку, утоми й зневіри, Хто і серце, і душу гартує, сталить Огнем чину, змагання, любови й офіри».

о. Йосип та Мар'яна Юріївна Штилихи з онукою

Мріялося про щасливе, світле завтра... А чи думалося про такі можливі утиски, переслідування, допити... Скорше – відчувалося... Та уявити себе поза законом, без роботи, у глибокому підпіллі?!. А йшлося саме до того.

17 лютого 1949 року з ліквідацією греко-католицької церкви на Закарпатті починаються страшні репресії проти її служителів та вірників. Зазнав подібної долі й о.Йосип Штилиха.

До 1953 року молодий, здоровий, з великим бажанням працювати чоловік так і не зміг знайти собі роботу. Був, бачте, «неблагонадійний».

І тільки у квітні 1953 року йому вдалося влаштуватися двірником в Ужгородську автоколону.

У люте врем'я, в бурі люті

Пророків, Боже, зволь нам дати,

Пророків, що на праві путі

Мільйони повели б закуті

Від гір Кавказьких по Карпати.

В них запали огні вулканів,

Огні живі і животворні,

Дай силу їм борців-титанів,

Щоб серед бур і гураґанів

Стояли мужні, непоборні.

Очам дай ясність блискавиці,

Устам дай мову повну зриву,

Словам дай голос громовиці,

Рукам дай міць невгнуту криці

І грудям – доброти і гніву.

Серця їм дай незлобні, чисті,

З огнем безмірної любови.

Вдихни в них душі променисті,

Великі, праведні, огнисті,

На боротьбу і труд готові.

Збуди у них велику віру

У перемогу світла й правди,

Щоб не вклонялися кумиру,

Щоб все, себе несли в офіру

За свій народ – усюди й завжди.

І будь їм Богом в час хитання,

Снагою будь в борні й недолі,

Благослови їх всі змагання,

Пророцьке дай сповнить послання

І вивести народ з неволі.

У люте врем 'я, в бурі люті

Пророків, Боже, зволь нам дати,

Пророків, що на праві путі

Мільйони повели б закуті

Від гір Кавказьких по Карпати!

Зореслав

7 листопада 1956 року Йосип Штилиха був таємно висвячений у сан священика підпільним єпископом Олександром Хірою, який щойно повернувся з Караганди.

Та була віра... А «віра без добрих діл є мертва» (Яков 2, 17). Йосип Штилиха продовжував далі працювати в автоколоні, заочно вчився в Київському автомобільному технікумі (закінчив у 1960 році), а далі поступив на автомобільно-дорожний ф-т Львівського політехнічного інституту (закінчив у 1965 році). Та це було вдень. А вночі – від хати до хати, від села до села ходив о.Штилиха, виконуючи свою місію греко-католицького українського священика, задовільняючи релігійні потреби закарпатців. Уся діяльність його цього періоду пов'язана з вірними, які з радістю зустрічали його і в Рахові, і в Ужку, і в Плоскому, і в Родніковці (родина Івана Когута), і в Косівській Поляні...

Йосип Штилиха у 1956 році

«І повстав Пророк... І запалав над людьми блискавкою, і промовив громовицею, і очі відкривав сліпим, і чуття привертав глухим, і слово давав устам безмовним, і вселяв віру в серця, і вказував шлях Правди, і бальзамом був для їхніх ран...»

Після закінчення Львівського політехнічного інституту протягом 5-ти років працював головним інженером, а на пенсію пішов з посади заступника начальника відділу по перевозках за кордон у 1983 році.

З 1989 року, після виходу у світ постанови «Про свободу совісті», о.Й.Штилиха активно включається в роботу з відродження греко-католицької церкви на Закарпатті. Неодноразово виступає на сторінках преси, різноманітних зустрічах, по телебаченню...

о. Йосип Штилиха

Він був одним з тих, які в 1989 році на Кальварії розпочали богослужіння біля каплиці, а в 1990 році – перейшов на «цегольнянський горбок». Тут проводив богослужіння щодня до 11 жовтня 1991 року. З цього дня – священик Кафедрального собору, оскільки, частково силою, і не без допомоги тодішнього мера міста Ландовського, було дозволено богослужіння українською мовою у Кафедральному соборі.

З червня 1993 року очолював українську греко-католицьку громаду м.Ужгорода. А з жовтня 1993 року створюється при його опіці церковний духовний хор ім.Авґустина Волошина, який супроводжує Літургію.

 

О. Йосип Штилиха говорив:

«Поклик до священства я відчув уже під час перших студій в Ужгородській гімпазії, перебуваючи під опікунством духовного провідника-вчителя Закону Божого професора отця духовного Бокшая Еміліяна.

о.Еміліян Бокшай написав і видав багато релігійних підручників, молитовник для християнської молоді, проповіді на Божествених Літургіях, переклав українською мовою книжку автора-священика Тихомира Товта «Чиста Молодь»

Під час шкільних вакацій 1937 року я серйозно захворів на плеврит. Настільки сильно, що після перевірки мене на рентгені я випадково почув, як лікар-пульмонолог, чех за національністю, сказав: «Цей хлопець довго жити не буде».

Йдучи з поліклініки, я дуже плакав. Батьки мої жили на селі, були бідняками і виховували тринадцятеро дітей. Малися дуже важко. За чехословацького режиму прожити з невеликого клаптика землі давалося непросто, а головне – грошей на лікування батьки не мали.

Таким чином, не мав я ніякої надії, що вилікуюсь, і знав, що все-таки немилосердна смерть забере від мене молоде моє життя, яке я так любив.

З повними сліз очима та безмежним горем у серці я вирішив зайти в Катедральний собор на Капітульній вулиці в Ужгороді, де я мешкав і вчився. У цю Церкву я заходив не лише на Святі Літургїі по неділях або у свята, але й щодня перед навчанням на коротке моління Євхаристійного Христа.

А був це один з днів після першої неділі по Сошесті Святого Духа. Якийсь внутрішній голос підшепнув мені: «Читай Святе Євангеліє ще раз, що ти чув, коли Його читали на недільній Св. Службі Божій».

І тоді я згадав почуте колись, що «сльози лікують серце людське». Мені стало легше на серці, і в душі я став так розмовляти з Ісусом: «Ісусе! Ти милосердний, що я не помер, тому я віддам тобі все, що маю, моє тіло і мою душу, я цілий буду твій! Спаси мене від мого важкого горя».

Це й був той момент, коли я пообіцяв Ісусу Христу бути Його Слугою, стати священиком, якщо виздоровію. Так і сталося: поволі я почав видужувати, й через два роки був уже повністю здоровим, то й вирішив обіцянку – пожертвувати життя на Службу Богу – виконати.

Своє бажання підтвердив я ще раз, коли в Євангелії вичитав, що немає кращої любові, як жертвувати своє життя за інших людей.

З успішним закінченням середньої школи та духовної семінарії головним змістом мого життя стали такі принципи:

1. Привертати мир на землі: «Бо Господь Бог – сонце і щит; Господь дасть ласку і славу. Він не відмовить блага тим, що ходять бездоганно» (Пс. 84,12);

2. Рятувати людські душі: «...як послав мене Отець, так посилаю і я Вас» (Ів.20,21); «Ідіть і навчайте всі народи.., навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28,18-20).

3.  Бути отцем і учителем вірників, яких доручить мені Бог, виховувати із них громадян для Небесного Царства і патріотів для своєї батьківщини-України:

«Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Іван. 15, 13).»

Прослуживши на Христовій ниві 55-літ, з яких 35 – духовно і матеріально в неволі, а лише останніх 20 літ – у вільній державі, о. Штилиха сьогодні востаннє звертається до народу словами поета-земляка:

Молюсь Тобі, мій Боже, з сонцем ясним

В порогах світлих раннього світанку,

Молюсь Тобі, коли під сяйвом красним

Земля вся будиться у мли серпанку.

Молюсь Тобі, коли квітки маленькі

Зідхають ніжно, пахощами дишуть,

Молюсь тобі, коли вітри легенькі        

Гілля дерев голублять і колишуть.

Молюсь Тобі, коли в жаркий полудень

Вогнем горять далекі небосклони;

Молюсь Тобі, коли з висот безлюдних

Архангельські привіти грають дзвони.

Молюсь Тобі, як на лані колосся,

Хвилюючись, на сонці доспіває,

Молюсь Тобі, як присмерку волоссям

Ніч тихе поле-ниву огортає.

Молюсь Тобі, коли пташня дрібненька

З вечірнім дзвоном пісню шле в поклоні;

Молюсь Тобі, коли вже й ніч легенька

Колише все до сну на своїм лоні.

Молюсь Тобі, коли вогнисті зорі

Таємно в безгомінній далі сяють;

Молюсь Тобі, коли хмарки прозорі

Край місяця сріблистого дрімають.

Молюсь Тобі всім серцем щохвилини,

Й душа моя пісні Тобі співає;

Молюсь Тобі молитвою дитини,

Що тихо руки у мольбі складає.

Молюсь Тобі, Творцеві світла й цвіту,

Красі Твоїй і величі клонюся,

Тебе я бачу в творі неба-світу

І все Тобі й у всім Тобі молюся.

Зореслав

2012-01-09 16:00:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар