200 років неканонічному Шевченку » Статті

Шевченко як ключ до української ідентичності та історії

У Києві відбувся круглий стіл до 200-річчя від дня народження Кобзаря

Із наближенням ювілею Тараса Шевченка пропорційно зростає кількість заходів, присвячених осмисленню постаті й творчої спадщини Кобзаря. Нещодавно у Національному музеї літератури України з участю Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі відбувся круглий стіл на тему: «Тарас Шевченко як національний символ та моральний авторитет Українського народу». Запрошені науковці, працівники освітньої сфери, громадські активісти і представники різних національних організацій обговорили варіанти трактування постаті Шевченка, її значення для формування української ідентичності, а також проблеми збереження та вивчення спадщини Кобзаря. Пропонуємо увазі читачів «Дня» найцікавіші думки й висновки, до яких прийшли учасники дискусії.

Попри всі політичні й соціальні трансформації, Тарас Шевченко залишається єдиною постаттю як серед історичних, так і сучасних особистостей, що викликає безумовну довіру й користується авторитетом у переважної більшості українців в усіх регіонах країни. Про це свідчать результатами моніторингу, який постійно здійснюється Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України. «2003 року Тараса Шевченка назвало національним символом України 54,9% респондентів, всі ж інші варіанти (а йшлося не лише про людей, а й про різноманітні знаки та географічні об’єкти) отримали значно менше половини голосів, — розповідає директор Інституту Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ. — Наприклад, прапор і герб національними символами тоді визнали лише 38% опитаних... Водночас згідно із замірами, проведеними минулого року, «рейтинг» Тараса Шевченка сягнув уже майже 64%».

Однак незважаючи на ці вражаючі цифри й усі піднесені слова про Шевченкову постать, які можна почути з вуст можновладців, спадщина поета й досі не отримала належної уваги з боку держави. Так, вважає заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Сергій ГАЛЬЧЕНКО, незалежна Україна й досі не видала повного академічного зібрання творів Шевченка. «Процес розпочався 2001 року, — розповідає науковець. — Перші шість томів було видано тиражем 37 тисяч примірників. Надалі наклади лише зменшувалися: восьмий і дев’ятий томи, які з’явилися лише минулого року, мали тільки по дві тисячі примірників. Цього не вистачить навіть для всіх університетських бібліотек... Немає в Україні й належного сховища для зберігання рукописів Шевченка та інших класиків вітчизняної літератури. Єдина радісна новина — до ювілею завершиться наповнення інтернет-порталу «Тарас Григорович Шевченко», на якому можна буде ознайомитись з рукописами, картинами, документами, прижиттєвими і посмертними виданнями творів письменника, а також з поштовими марками й монетами з його зображенням».

Ще одна проблема — стереотипи, якими оповито Шевченка. «Ми звикли бачити Шевченка в образі селянина і кріпака, насправді ж він був постаттю широкого культурного контексту, — наполягає завідувач кафедри слов’янської філології та загального мовознавства Київського міжнародного університету, професор Іван ЮЩУК. — Прадід Шевченка Андрій був високоосвіченою людиною — кошовим писарем Запорізької Січі, а його батько щонеділі читав багатотомні «Четьї-Мінеї». Тарас Шевченко — нащадок козацької старшини, і початкову освіту він здобув ще від своєї сім’ї. Згодом шість років навчався у Петербурзькій академії мистецтв, де вивчав, зокрема, російську і французьку мови, латину, російську та світову літератури, історію та географію, філософію, теорію мистецтва, естетику, музику, танці, анатомію, хімію, оптику, математику, алгебру, різні художні школи й напрямки тощо. Крім того, Шевченко багато читав не лише російською, а й польською та французькою мовами. Скажімо, зі світової літератури цінував творчість Шекспіра, Діккенса, Скотта, Гете, Байрона, Свіфта, Мольєра, Бальзака, Данте, Бокаччо, античну літературу тощо. Слухав класичну музику».

Був присутній на зустрічі й видатний український письменник Юрій МУШКЕТИК, відомий, зокрема, своїми творами на історичну тематику. На його думку, навіть сьогодні Тарас Шевченко залишається найкращим орієнтиром для розуміння історії України. «Шевченкові вдавалось точно вловити і влучно відобразити у своїх творах суть кожної постаті й події, хоч би якою контроверсійною та неоднозначною вона була,      — вважає письменник. — Так, наприклад, історичну роль Богдана Хмельницького він осмислив набагато глибше, аніж імперська історіографія, а потім, з одного боку, радянська, а з іншого — націоналістична. І це не зважаючи на те, що за часів Шевченка історія України була малодослідженою і для її вивчення користуватися доводилось здебільшого першоджерелами».

Творчість Тараса Шевченка стала невід’ємною частиною не тільки української, а й російської культури. Однак, як зазначає шевченкознавець російської науки Тетяна ЛЕБЕДИНСЬКА, ювілей Шевченка опинився поза увагою російської громадськості. Так, наприклад, цілком випав із програми святкування Санкт-Петербург, хоч у ньому поет прожив сімнадцять років свого життя. Не досить уваги приділяють російському періоду в житті Кобзаря й українські вчені. «Без впливу свого петербурзького оточення Шевченко не став би тим генієм, яким він став, — зауважує науковець. — Натомість в українських музеях майже немає інформації про це коло осіб, яке значною мірою сформувало його особистість. У Санкт-Петербурзі є близько 100 неофіційних і десять офіційних місць, пов’язаних з ім’ям Шевченка. Найвизначніші з них — пам’ятник Кобзаря авторства Лео Мола, перше місце поховання Шевченка і Музей-квартира Тараса Шевченка, в якій поет помер. На жаль, шевченківський і загалом український Петербург (у ХІХ    столітті частину місцевої еліти становило понад три тисячі видатних українців) залишається маловідомим широкому загалу. Навіть високі гості з України під час візиту до міста майже ніколи не відвідують шевченківських місць».

Наприкінці зустрічі учасники круглого столу ухвалили резолюцію, в якій закликали владу заснувати в Україні й в інших країнах спеціальні інститути Т. Шевченка (на зразок німецького «Гете-Інституту»), сприяти завершенню видання повного зібрання творів Т. Шевченка і Шевченківської енциклопедії й створити фондосховище «Шевченківський дім».

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»