Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Людину, яка вчинила замах, тут же схопили. Це був 24-річний Мордко (Мордехай) Богров, син впливового київського присяжного повіреного з мільйонним статком (за деякими даними, Герш Богров — його батько — одного дня одноразово пожертвував на «добродійні цілі» 85 тисяч карбованців), власника багатоповерхового доходного будинку на Бібіковському бульварі, одного з видних членів Київського Дворянського клубу (цікавий факт: переважна більшість, хоча й не всі, «бомбістів» і терористів початку ХХ століття мала зовсім не робітничо-селянське походження!). Сім’я Богрових досить часто бувала за кордоном, жили, не обмежуючи себе у коштах, у Мордехая і його брата були «персональні» гувернантки, знали мови. Вчився у 1-ій київській гімназії (поруч, на тому ж Бібіковському), швидко захопився — як і багато гімназистів у той час — ліберальними й революційними вченнями. У його розумінні соціал-демократи (київські зокрема) вирізнялися ганебною нерішучістю, обмежувалися лише словами, пропагандою
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Ювілей народження новітньої Української держави — це той рубіж, коли належить називати речі справжніми іменами (якщо, звичайно, ми хоч трохи поважаємо себе й направду прагнемо до гідного майбутнього наших дітей та онуків, а не обмежуємося лише словесними ритуальними вправами на цю тему, ціна яких — нульова).
Кожному, хто спроможний бути чесним бодай сам із собою, зрозуміло, що бадьоро-фальшивий «піонерський» оптимізм через державне свято 24 серпня є щонайменше не зовсім доречним — пора вже виростати з «дитячих штанців» інфантилізму і припинити лицемірні розмови про те, що ми, мовляв, «молода держава» (важко позбутися враження, що таким чином видається своєрідна індульгенція, якщо завгодно, «охоронна грамота» тим злочинним неподобствам, що кояться в Україні, мовляв, «треба ж бути поблажливими», «нам як державі лише 20 років», «не будемо строго судити» тощо).
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  1
У серпні 2011 року минає 91 рік, відколи 1920 року від 13 до 20 серпня наступ червоної Москви на Європу не вдався внаслідок поразки радянського маршала Тухачевського та його армій під Варшавою. На підваршавських полях зазнав краху червоний похід на Берлін та Париж і остаточно було поховано мрії про світову революцію. Ці події збіглись із римо-католицьким святом Успіння Пресвятої Богородиці. Тому саме в цей день ще від часів ІІ Речі Посполитої (з перервою в епоху ПНР) відзначається День польського війська.
Але не сама Польща в 1920 році зупинила й розбила більшовицькі орди: разом із польським військом на величезному фронті від Східної Пруссії до румунського кордону билася також і армія Української Народної Республіки, чесно виконуючи постанови Варшавського договору та продовжуючи в нових обставинах боротьбу за волю й державність України бодай над Віслою.
Автор: Микола ПАШКОВЕЦЬ  0
Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л.Кравчука, Б.Єльцина, С.Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою. Не забуду своїх розмов з інтелігентнішим, по-європейському толерантним Станіславом Станіславовичем Шушкевичем, головою Верховної Ради Білорусі, видатним вченим, людиною, яка гідно представляла сусідній славний народ наших «сябрів», — природних союзників України.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист  0
Історія Другої світової війни досить добре вивчена, незважаючи на те, що Кремль і нині не зняв гриф таємності з деяких документів. Чому ми знову і знову повертаємося до цієї всесвітньої катастрофи, від якої нас відділяють уже три покоління людей, що народилися після тої війни? Є кілька вагомих причин, які змушують нас вдивлятися у потьмянілі, але все ще вражаючі інфернальні картини війни: це і особиста, емоційна наша причетність до віддалених подій, це й бажання глибше зрозуміти таємні механізми виникнення і розвитку пандемії смертей і нещасть, що звалилася на плечі наших предків.
Але виникла ще одна, порівняно нова причина, що спонукає нас знову звернутися до подій війни. Причина в тому, що керівництву однієї держави закортіло переписати трагічні суперечливі сторінки, дати свою одновимірну версію історії, нав’язати не тільки власному суспільству, але й іншим країнам викривлену, міфологізовану модель Другої світової війни.
Автор: Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України  0
Серед усіх країн, які 1950—1980 роками називали країнами народної демократії, а пізніше — соціалістичними, Німецька Демократична Республіка посідала особливе місце. Радянські туристи ходили, роззявивши рота, крамницями Лейпцига, Дрездена чи Східного Берліна, в яких «було все». Потрапити на службу до Групи радянських військ у Німеччині часто було верхом мрій не лише офіцерів Радянської армії, але й їхніх дружин і найближчих родичів. У відомому радянському кінофільмі початку доби Брежнєва «Твій сучасник» героїня хвалилася, що в неї є сукня з НДР, яку вона одягала з особливої нагоди. Рівень життя в східній частині Німеччини був набагато вищим, аніж у сусідній Польщі і навіть Чехословаччині, і лише Угорщина наприкінці 1960-х рр. досягла чогось подібного.
Але все це блякло в очах простих громадян першої на німецькій землі держави робітників і селян порівняно з тим, як жили такі ж німці в сусідній ФРН. Це напівголодним радянським людям здавалося, що на Одері й Ельбі все добре, а насправді все було геть погано.
Автор: Юрій РАЙХЕЛЬ  0
У перебігу чергових політичних колізій поза увагою українських медіа залишилася подія, розвиток якої може дати для нашого самоусвідомлення набагато більше, аніж будь-яка парламентська коаліція. 9 жовтня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ №955/2007 «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних iз воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Враховуючи ту увагу, яку «День» останнім часом приділяв мазепинській темі (згадаймо лише нещодавній репортаж про освячення на свято Покрови церкви у селі Мазепинці), кому, як не цьому виданню, привернути увагу читачів до чергової події тривалих «пристрастей по Мазепі». Приємним фактом є те, що в Указі №955/2007 серед причин його прийняття згадується й «ініціатива громадськості», а «День» вже повідомляв про створення у Києві громадського комітету з відзначення цих подій, до якого увійшли знані науковці та інші небайдужі до пам’яті визначного гетьмана громадяни. Комітет звертався з відповідним зверненням до Президента, й зі змісту указу видно, що укладачі документа не оминули увагою подані пропозиції. Ще приємніше те, що київський комітет не єдиний в Україні, а отже, громадськість дійсно не дрімала.
Автор: Кирило ГАЛУШКО, директор Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського  0
Століття XIX дуже багате на події й особистості. Імена французького імператора Наполеона Бонапарта, російського імператора Олександра II, «залізного» канцлера Німецької імперії Отто фон Бісмарка, американського президента Авраама Лінкольна, італійського революціонера Джузеппе Гарібальді, українського поета-пророка Тараса Шевченка (цей ряд можна ще довго продовжувати), безумовно, залишили яскравий слід в історії і гідні бути увічненими в пантеоні великих. Тому і ведучі сторінки «Історія і «Я» беруть на себе сміливість приділити більше уваги видатним діячам XIX століття. Тисячу разів був правий американський письменник Ралф Емерсон, коли казав: «Історії, власне, не існує, існують лише біографії» . Ми ж постараємося через уважне їхнє прочитання знайти те зерно, яке допоможе нам на початку XXI століття і третього тисячоліття відчути себе сучасною нацією, що не залишилася на узбіччі світового цивілізаційного процесу. В одному зі своїх виступів у переддень Громадянської війни в США (1861 — 1865) Авраам Лінкольн сказав: «Тільки події створюють президента»
Автор: Сергій МАХУН, «День»  0
Автор: Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук  0
Автор: Ніна БОЙКО  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар