Результати пошуку за тегами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за тегами

Результати пошуку за тегами

Увесь його творчий період, по суті, зводиться до десяти років активної літературної праці, якщо не враховувати ранніх, невідомих нам віршів, писаних у гімназії російською мовою. Свої перші україномовні тексти Плужник друкує в періодиці в 1923 — 1924 роках, а в 1926 — 1927-х видає дві збірки — «Дні» й «Рання осінь», які остаточно утверджують за ним репутацію першорядного поета, попри постійні (дедалі гостріші) нагінки в партійній пресі, котрій не подобався ані його «песимізм», ані «аполітичність», ані, звичайно, глибока людяність, затаврована згодом лайливим терміном «абстрактний гуманізм».
Суспільний клімат не сприяв розквітові таланту, проте Плужник працює саме як професійний літератор: пише роман «Недуга» (1928 р., друге видання 1929 р.), створює кілька п’єс (жодна не побачила кону), багато перекладає — із Чехова, Гоголя, Горького, Шолохова (саме за коректою другої книжки «Тихого Дону» його й заарештували; роман Шолохова відтак з’явився по-українськи без імені перекладача)...
Автор: Микола РЯБЧУК, «День»  0
Автор: Віталій АБЛІЦОВ, журналіст  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Син Олександра і Гликерії Максимовичів був, поза всяким сумнівом, вундеркіндом. Щось особливе таки дісталося йому від Бога. Недарма дехто з гімназійних учителів, помітивши ранню Михайликову пристрасть до збирання флори по новгород-сіверських гаях, яругах та монастирських садах, казав: бути йому московським професором ботаніки.
Різнобічність наукових захоплень Михайла Максимовича, яка пізніше дивуватиме його друзів, опиралася на фамільну традицію. П’ятеро Тимковських — рідних братів його матері — потрапили до енциклопедії Брокгауза і Ефрона! Були вони професорами, високими державними службовцями, майже всі мали літературний хист. Рід Тимковських виколисався у придніпровських лісостепах. Неподалік від Золотоноші був колись хутір Тимківщина, куди не раз і в малі, і в зрілі свої літа приїздив Максимович. Там він пізнав ази грамоти: у Благовіщенському жіночому монастирі черниця Варсонофія пройшла з ним, тоді ще хлопчиком, Граматику, Часословець і Псалтир...
Автор: Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Пересопницьке Євангеліє, про яке більшість українців чули й знають, є загадковим пам’ятником української культури. Можна навіть сказати — містичним. Витворене в аристократичному середовищі, це Євангеліє стало національним раритетом. І це попри той факт, що наше розуміння національного часто пов’язане з простонародним.
Незважаючи на нестабільність, драматичність української історії ХVІ — ХVІІІ ст., широкомасштабні конфесійні зміни, Пересопницьке Євангеліє як дорога реліквія зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Його тримали в своїх руках Іван Мазепа, можливо, інші козацькі гетьмани (хто зна, можливо, й Богдан Хмельницький). Торкався його й Тарас Шевченко, частково описавши книгу в своїх археографічних замітках. Іноді воно «зникало», вивозилося з України, але потім (дивним чином?) поверталося назад.
У час створення нашої держави Пересопницьке Євангеліє стало національною святинею, на якій присягають Президенти України. Чи випадково це? Напевно, ні.
Автор: Петро КРАЛЮК  0
Автор: Варлам ШАЛАМОВ  3
Автор: Ніна БОЙКО  0
До творчості Дмитра Павличка добре пасує рідкісне слово «огром». І справді: починаючи від свого першого вірша 1944 року (прочитаного поетом на ювілейному вечорі) до найновіших творів, Павличко спорудив величезний поетичний Дім. У Державі української поезії він належить до тих, які вражають архітектурною вишуканістю і примхливою непередбачуваністю інтер’єру. Колись історія буде наводити в цьому Домі свій лад — і ніхто напевне не знає, яким він буде. Щось її не влаштує, здасться не вартим уваги, проте багато чого вона залишить як оздобу.
У різні часи творцям української літератури випадало керуватися не тільки натхненням, а й почуттям обов’язку, з якого вони те натхнення викрешували. Треба було працювати з потрійним навантаженням, аби уберегти свою літературу від тієї «неповноти», про яку писав Дмитро Чижевський, але не тільки він. Звідси — та особливість внутрішнього імперативу, яка була добре знайома, наприклад, Івану Франку з його культом самозреченої праці
Автор: Володимир ПАНЧЕНКО  0
Письменнику діставалося за «Диво» від істориків, які казали, що той начебто не дооцінює християнство, його роль в історії Русі. А концепція Загребельного була, в принципі, проста і логічна: не могло візантійство своєю культурою прийти на якусь голу землю, де нічого не було в ХІ столітті, за часів Ярослава Мудрого... І його полемічний пафос у тому і полягав, що Київська Русь була державою високої культури, яка увібрала в себе багато від того ж язичництва, котре не треба відкидати як щось чуже і безплідне. Що Софія через те і велика, бо увібрала візантійське християнське начало, але вона була не чужою оцьому духові, який тут впродовж віків існував і утверджувався через культуру також. Роман не тільки цікавий авторською концепцією, а й несподіваним образом Ярослава Мудрого. Ярослав Мудрий — дуже контроверсійний персонаж. У Павла Загребельного з одного боку він постає як історична постать, а з іншого — як людина, яка є уособленням влади
Автор: Підготувала Надія ТИСЯЧНА, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар