Результати пошуку за авторами - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Результати пошуку за авторами

Результати пошуку за авторами

На одній із ділянок Лук’янівського кладовища в Києві є його могила. Але то символічне захоронення. Бо великий український поет, перекладач, вчений та критик Микола Костянтинович Зеров, чиє прізвище восени 1937-го було занесене у сатанинський «Список Сандармоху», загинув від руки чекістського ката Михаїла Матвєєва 3 листопада (той майор чи капітан НКВС в ті дні щодоби розстрілював сотні ув’язнених на Соловках, рокованих на смерть людей, серед них — видатних, найяскравіших творців української культури) того ж проклятого року — й тіло його залишилося (чи навіки?) в холодній землі суворої Карельської Півночі. Навіть якщо б у той нещадний листопадовий день 37-го загинув лише (!) Микола Зеров (а разом із ним знищені були Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Матвій Яворський, десятки й сотні інших визначних українців) — і тоді це було б жахливою катастрофою для національної культури.
Автор: Сергій ПАРХОМЕНКО, журналіст  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
...30 травня 1958 року. В цей по-літньому спекотний паризький день депутати Національних зборів, розгублені, схвильовані, присоромлені, обурені чи перелякані (емоції були найрізноманітнішими), повинні були вирішити долю Франції. О 3 годині дня відкривається засідання парламенту, і голосом, що уривається від хвилювання, голова Зборів, невисокий на зріст, лисий соціаліст Ле Трокер зачитує послання президента Республіки Рене Коті: «Збройний виступ частин нашої армії, які перебувають в Алжирі, поставив під сумнів міцність засадничих інститутів Республіки та легітимність існуючої державної влади... Отже, ми стоїмо на порозі громадянської війни, і це неможливо не визнати, якщо лишень не боятися дивитися правді в очі. В цю критичну годину, коли перед країною постає реальна загроза вибору з двох катастроф — комунізму чи фашизму, — я як президент Республіки звернувся до найвидатнішого француза, й прошу його взяти на себе всю повноту відповідальності й, отже, і влади в країні, давши згоду очолити уряд.
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Що робити людині з незадушеною совістю і ще не паралізованою волею, коли вона бачить, що влада в країні належить ганебним, по-звірячому жорстоким і фарисейськи лицемірним негідникам із психологією потенційних холоднокровних убивць? Питання вічне і трагічне. Воно звернене й до «рефлектуючого» інтелігента, і до будь-якої порядної людини (хай і такої, що не здобула престижного диплома про освіту); хід історичних подій і та сама таємнича «сила речей» (у поєднанні з конкретною логікою політичної боротьби), схоже, можуть призвести до того, що це питання зі всією нещадністю, «тут і зараз», постане й перед нами. Йдеться не так про політичний, як про моральний вибір. Якщо контекст політичного вибору може змінюватися - і неминуче змінюється - з перебігом сторіч, то умови, «рамки» і наслідки морального вибору більш постійні та стійкі.
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Трагедія у Новочеркаську — момент істини для Хрущова. 1961—1964 роки — воістину унікальний, більше ніж своєрідний період в історії радянського суспільства. На офіційному рівні — під впливом невгамовного реформатора і утопіста, керівника КПРС і уряду СРСР Микити Хрущова — звучали такі обіцянки фантастичного «світлого майбутнього», що навіть і в деяких «тверезих умів», навчених життям скептиків, бувалих «морських вовків» починала (зовсім злегка!) йти обертом голова (хоча слід одразу сказати, що явна більшість радянських людей поставилася до такої ідеологічної «чудотворності» Хрущова, як мінімум, з глузливою іронією, а то і з презирством, хоча «чудеса» ці проголошувалися тоді на вищому рівні, в десятках, сотнях виступів балакучого Хрущова, як мінімум, з глузливою іронією, а то і з презирством, хоча «чудеса» ці проголошувалися тоді на вищому рівні, в десятках, сотнях виступів балакучого Хрущова...
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
«Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно». Ця думка була висловлена ще в ХІХ столітті британським аристократом, переконаним лібералом, песимістом і майстром парадоксів лордом Джоном Актоном. Століття ХХ?сотні разів - і то жахливим способом! - підтверджувало справедливість його слів. Десятки мільйонів холоднокровно винищених людей (жінок, дітей, старих) для кривавих диктаторів новітнього часу, вождів найрізноманітніших ґатунків, тиранів і диктаторів усіх можливих політичних кольорів, усіх цих фюрерів, генсеків, «вождів світового пролетаріату», дуче, каудільйо, «пожиттєвих лідерів нації», «великих таємних радників», «головних регентів держави» (титули, звісно, варіювались у залежності від національної специфіки чи іншої країни) були тільки смішною, нікчемною перешкодою на шляху до найвищої, «величної» мети, котра становила єдиний сенс їхнього життя, а саме - до необмеженої влади.
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, «День»  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар