Прокляття роду Мастай де Феретті - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Василь Нагірний » Прокляття роду Мастай де Феретті
Василь Нагірний

Краєзнавець, автор понад 200 документальних фільмів. Керівник телепроекту «Місто Кола - спадок предків» на Коломийському телебаченні, дописувач тижневика «Коломийські ВІСТИ».

Прокляття роду Мастай де Феретті

Сторінка із сімейного альбому України

В селі Текуча півні треті
Кричать вставати вже пора!
Там спить Терезія Феретті,
Пія IX сестра.
Вона встає, гуцули косять…
І чути, як бринить коса,
Як дзвони в Римі день підносять,
Крильми торкають небеса
Батьки в Іспанії. Болюча
Любов горить, як тайний встид.
А син встає, встає й Текуча,
За Рим дорожча й за Мадрид.

Д. Павличко

Ці величні і вельми колоритні карпатські хребти від найдавніших часів нашої праісторії приваблювали до себе мандрівні племена, які осідали тут назавше. Лючі і березуни-хорвати – ось той етнотип, який побутує на заході Косівського району. А між ними на висоті 400 метрів над рівнем моря розкинулося гірське село Текуча, в самому серці якого постає давній гуцульський храм пресвятої Трійці. Біля його підніжжя – кам’яний хрест, під яким вічним сном спить стара іспанська графиня…

А починалася ця сага під час одного з наполеонівських воєнних походів, до яких з польським легіоном потрапив ротмістр легкої кавалерії Іван-Микола Стрільбицький, син пароха Ішкова з-під Теребовлі. Його рід походив від ловчого Данила, якому князь Галицький Лев подарував село Стрільбичі, що під Старим Самбором. Вояцькі шляхи галичанина-скитальця привели аж до басської столиці Барселони, де в одному з монастирів й розквартирувався його ескадрон. Були серед них і поранені, яких заповзялася доглядати одна з місцевих панянок. Це була графська донька Марія Дорофея Анна Терезія Мастай де Феретті. Рід Феретті має італійське коріння, який осів у містечку Анкона, а Мастай були з Венеції.

Яким чином молоді люди порозумілися між собою і полюбилися, про це немає жодних свідчень, хіба що здогади. Відомо лишень, що пастор тамтешнього приходу підпільно їх обвінчав. Однак проти виступили батьки Франциск Феретті та Марія Гамершмід. Складаючи заповіт, батько відмовив єдиній доньці у праві на спадок. Гордий баск мотивував свій учинок тим, що Доротея не прислухалася голосу предків і фактично побралася з чужинцем, який зі зброєю ступив на їхню землю. Величезні родинні спадки перейшли на сина Джованні Марія Джомбатиста П’єтро Пеллегрино Ізидора Мастай де Феретті (1792-1878), який уже тоді обіймав сан кардинала. Можливо, саме фамільна фінансова підтримка сприяла тому, що 1846 р. канклавом Ватикану його обрано главою католицької церкви, маючи всього 54 роки від роду. На долю папи Пія IX випало найдовше понтифікування – 32 роки, відомі, як епоха реформації і тяжких випробувань. Але до лику блаженних його причислено тільки нещодавно, за понтифікату Яна Павла II.

Тим часом сестра Доротея-Марія та шваґер Іван Стрільбицькі прибули після вінчання до Парижу, звідтіля до Гамбурга, а далі на рідну галицьку Іванову землю. Молодята оселилися на обійсті поблизу Ходорова, де його батько священик отримав нове призначення. Тут у його невістки Доротеї народився первісток Іван, який згодом теж успадкував потяг до душпастирства від діда. Після смерті І. Стрільбицького вдова жила заради сина, а він, закінчивши теологічні студії, отримав далеке приходство у селі Текуча, що входило тоді до коломийської округи (тепер Косівський район). Новий панотець Іван, син Івана Стрільбицького зі своєю дружиною і матір’ю графинею Доротеєю замешкували на плебанії, серед села, після чого почала зводитися нова дерев’яна церква Пресвятої Трійці (1832-33). І знову свіжі враження, які пішли тільки на користь щойно прибулим, бо оточили їх щирі та приязні гуцули. Автор цих рядків був вражений тим, що й до сьогодні не затерлося оте теплосердне ставлення текучівської громади до постаті графині Терезії і сина її о. Івана, який відійшов у поза світи 1880 р. Недовго вже топтала ряст і його матуся. Як найшановніших мешканців краю їх поховали на церковному подвір’ї.

Один з п’ятьох дітей, найстарший син отця Івана Стрільбицького Лев теж одружився з чужоземкою, полькою Францішкою Німчевською. Сестра Ольга вийшла заміж за чернівецького адвоката Федоровича. Середущий Володимир студіював лісництво. Наймолодший звався Євстахій, або просто Станіслав. Родина перебралася до Коломиї на постійне місце проживання, свідченням цьому є бодай спільна світлина з логотипом фотосалону «Мариля», що на теперішньому проспекті В.Чорновола, у давньому австрійському приміщенні, де тепер «Книжкова хата». Він теж марив кар’єрою військового, як колись його дідусь. Хлопець успадкував від нього не лише риси характеру, але й долю. Йому також судилося воювати за чужі інтереси аж на італійському фронті під час Першої світової у чині старшини Австро-Угорської корони. А потім були Судети, де Євстахію Стрільбицькому зустрілася дівчина Павлина. Романтичне знайомство нагадувало історію його предків у далекій Іспанії. Так само без батьківського благословення привіз він свою кохану до родини. Чешку зустріли непривітно. Особливі відговорював Євстахія брат Володимир. А Павлина вже носила під серцем дитя. Євстахій став чужим навіть після того, як жінка народила дівчинку Марічку року 1920-го. До кінця днів своїх вона одиноко проживала у Коломиї на вулиці Крушельницьких. Мені доводилося бувати у цьому коломийському помешканні пані Марії Стрільбицької, яка щедро ділилася спогадами. А що до родинних світлин та реліквій, то заповіла їх схоронити разом із собою в домовині. Тепер на приходському кладовищі села Текуча у сусідстві з усіма Стрільбицькими покояться тлінні останки Павлини та Євстахія, їхньої доньки Марії.

На цьому епосі я думав було поставити крапку, але нещодавно до мене зателефонував історик Віктор з Києва, який є нащадком «наших» Стрільбицьких. Так історія одержала своє продовження. Отже, іншого онука отця Івана Стрільбицького з Текучі, народженого 16 травня 1879 року, теж було названо Іваном. У 22-літньому віці він отримав диплом вищої школи лісників. До початку подій імперіалістичної кампанії Іван Стрільбицький працював секретарем коломийської дирекції фінансів. Але, знову ж таки, війна вносить свої суттєві корективи у незбагненну течію родоводу Стрільбицьких. 5 грудня 1914 року він – молодший офіцер полкового штабу австро-угорських військ. Наступного року потрапив до російського полону, а звідтіля його звільнили за наказом військового губернатора Ігнатієва – не вистачало фахівців-садівників. Ще через рік Іван Стрільбицький за особистим дозволом головнокомандувача Олексія Брусилова перевіз до Київської губернії дружину Василису, з дому Кубракову. Останнім місцем його праці були урочища Новгород-Сіверського лісництва. А звідтіля дорога нашого краянина простяглася у небуття. Як вказує «Виписка из протокола» №12 за 23 вересня 1938 року, його, техніка лісового господарства Івана Володимировича Стрільбицького, звинуватили в антидержавній агітації і тероризмі. А далі у скупих архівних документах значиться, що арештованому, який «нє сознался», присуджено вищу міру покарання – розстріл, плюс конфіскація особистого майна, яке відібрали у дружини і їхніх шістьох діточок. Нині його добре ім’я реабілітоване…

Ця публікація, звичайно, лишень маленький клаптик величного генеалогічного сувою Стрільбицьких та Мастей де Феретті, який частково відкрив нам свою таємницю. Їхні ближні і дальші родичі розкидані нині далеко по світах. Але мені приємно від усвідомлення, що життя триває, а з ним ще розлогішим стає давнє родовідне дерево, на гілочках якого є й наші коломийські листочки.

Cтоять Володимир та Євстахій Стрільбицькі

Післяслово: Представники ледь не усіх європейських народів, в тім числі й українці, які причетні до цієї шляхетної родини у міжвоєнний період XX віку, востаннє підіймали перед Іспанією клопотання про спадок. У цій справі було відряджено компетентного адвоката, але невдовзі його знайшли замордованим у швейцарському потязі і без документів…


2012-05-18 14:30:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар