Православні церкви і політика пам’яті - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Павло Подобєд » Православні церкви і політика пам’яті
Павло Подобєд

Координатор благодійної ініціативи «Героїка»

Православні церкви і політика пам’яті

УПЦ (МП) належало б пройти процедуру державної перереєстрації та одержати назву, що відповідає її сучасному становищу

Досі політологи та релігієзнавці не дійшли спільної думки щодо терміну «українські  православні церкви». Часто доводиться чути, що цей вираз об’єднує Українську Православну Церкву Київського Патріархату, Українську Автокефальну Православну Церкву, дехто з дослідників відносить до цієї ж категорії і Українську Православну Церкву (Московського патріархату). Щодо останньої і точаться суперечки: чи можна називати УПЦ (МП) українською церквою?

Пропоную поглянути  на цю тему з політологічної точки зору.

На шляху  до реалізації духовних потреб своїх  вірних українські православні церкви часто торкаються тих площин суспільного  буття, які безпосередньо пов’язані  із політикою. Так, невід’ємною складовою  духовних практик будь-якої православної церкви є поминальні заходи.

Сучасні православні церкви навчилися розставляти політичні акценти в такий спосіб, аби, не компрометуючи себе політичною упередженістю, озвучувати свої вподобання. Наприклад, в жодному офіційному документі українських православних церков немає чітких оцінок визначних подій вітчизняної історії ХХ ст.: проголошення УНР, жовтневого перевороту, збройної боротьби різних армій на території України (1917-1921 рр.), подій Другої світової війни та визвольного руху ОУН і УПА тощо. Однак послідовні позиції кожної з церков щодо участі у меморіальних заходах проводять чітку лінію між різними концепціями історичної пам’яті, на які спираються УПЦ (МП), УПЦ КП та УАПЦ. Формування та підтримка таких концепцій значною мірою впливають на політичний світогляд вірних.

Одним з чинників, що характеризують ставлення українських  православних церков до знакових подій  української історії є участь у різного роду поминальних та меморіальних заходах.

Події 1917-1921 рр. є виразним вододілом між українськими православними церквами. Вагому роль у процесах політичної ідентифікації відіграють пам’ятники та пам’ятні знаки, що слугують маркерами, які позначають певні політико-світоглядні моделі. Наприклад, на території цілого ряду храмів Української Православної Церкви Київського Патріархату розташовані монументи, які присвячені воїнам Армії Української Народної Республіки. У Києві, на подвір'ї храму ікони Божої Матері «Неопалима Купина» УПЦ КП у 2011 році споруджено та освячено пам’ятник «Старшинам Армії УНР уродженцям м. Києва».

Єдиний український  військовий меморіал у Херсонській  області також розташований на території  релігійної громади УПЦ КП. Меморіал збудований у 2010 році в селі Зміївка  Бериславського району Херсонської  області, присвячений борцям за незалежність України. У відкритті меморіалу брали участь представники влади та численна делегація священиків від УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ.

Подібні пам’ятні знаки (присвячені воїнам Армії УНР) були встановлені  в цілому ряді інших населених пунктів. Завжди такі монументи споруджувались на території релігійних громад УПЦ КП, і ніколи на території УПЦ (МП). Неодноразово духовенство УПЦ КП та УАПЦ брало активну участь не лише в урочистих заходах, присвячених увічненню воїнів Армії Української Народної Республіки, але й надавало всебічну допомогу в спорудженні пам’ятників та впорядкуванню українських військових поховань.

Наприклад, у 2012 році у селі Холодець Хмельницької області ініціативну групу зі спорудження пам’ятника на братській могилі 17-х воїнів Армії УНР очолив місцевих священик УАПЦ. Він же, в співслужінні з іншими священиками цієї конфесії, здійснив урочисте освячення монументу та закликав, у своїй проповіді, пам’ятати подвиг воїнів, які впали у бою з більшовицькими окупантами.

Того ж року в місті  Рівному студенти та викладачі місцевої духовної семінарії Київського патріархату декілька днів працювали над відновленням могили полковника ветеринарної служби Армії УНР Костя Вротновського-Сивошапки. Заклик збирати кошти на пам’ятник полковнику був поширений у храмах всіх православних церков. Пожертви зібрали на парафіях УПЦ КП, УАПЦ, і навіть у храмі РПЦ (з). Участі у відновленні могили Вротновського-Сивошапки не взяла лише УПЦ (МП).

На відміну від УПЦ  КП і УАПЦ, Українська Православна  Церква (Московського патріархату) не має на території своїх монастирів та храмів жодних пам’ятників чи пам’ятних знаків, присвячених подіям українського державотворення: збройній боротьбі за незалежність УНР та Української Держави. Жодного разу духовенство УПЦ (МП) не брало участі в освяченні пам’ятників та могил воїнів, не зважаючи на те, що лише в період з 2010 по 2013 рр. на території України з’явилось понад півтора десятка таких меморіальних об’єктів (які були освячені духовенством інших церков). Знаково, що священики цієї церкви уникали урочистостей з нагоди відкриття монументів Армії УНР навіть в тих населених пунктах, де крім УПЦ (МП) не були представлені інші православні церкви. Наприклад, у 2012 році в селі Соколівка Жашківського району Черкаської області, на батьківщині генерал-хорунжого Гаврила Базильського, було освячено пам’ятник воїнам Армії УНР. Позаяк настоятель місцевого храму УПЦ (МП) відмовився брати участь в урочистих заходах, чин освячення пам’ятника здійснив священик УПЦ КП з сусіднього населеного пункту.

Братська могила 17-х воїнів 10-го полку сірожупанників Армії УНР

Своєрідним  протиставленням вшануванню воїнів Армії УНР є пошана воїнів Збройних Сил Півдня Росія (під верховним головнокомандуванням генерала А. Денікіна). Так, у 2010 році, у храмі Священномученика Олександра Харківської єпархії УПЦ було освячено кіот з таким написом: «Чинам Дроздовской дивизии, участникам харьковского подпольного центра полковника Б.А.Штейфона и всем Православным воинам, живот за Веру и Отечество в 1918-1919 гг. положивших». Благословіння на спорудження кіоту, саме з таким написом, дав митрополит Харківський та Богодухівський Никодим. Того ж тижня, у рамках відзначення 91-ї річниці від Дня звільнення Харкова Добровольчою армією від червоних окупантів, було проведено реконструкцію боїв та інші урочисті заходи. Матеріальну допомогу у проведенні святкувань надав історико-просвітницький центр «Белое Дело» (Росія, м. Санкт-Петербург) та депутат Харківської обласної ради В. Проскурін (обраний за списками «Партії регіонів»).

Урочисті заходи, присвячені Білому рухові, мають місце  і в інших єпархіях УПЦ (МП). Аналіз публікацій офіційного вісника Української Православної Церкви за 2000-2012 рр. показав, що Білий рух (Бело движение – рос.) було згадано на шпальтах цього видання 30 разів у позитивному світлі (наприклад у матеріалах про патріотичне виховання православної молоді) та 4 рази у нейтральному світлі. Жодна з публікацій не містила негативних оцінок Білого руху чи вождів Добровольчої армії. Натомість Українська Народна Республіка у негативному світлі представлена 15 разів, 5 разів у нейтральному і тричі у позитивному. Аналогічний аналіз публікацій офіційного сайту УПЦ КП (за той же проміжок часу) продемонстрував наступне: 36 згадок про Українську Народну Республіку, з яких 28 були позитивними, а 8 – нейтральними. Про Білий рух згадано лише чотири рази: двічі позитивно та по одному разу нейтрально та негативно. Через слаборозвинений апарат прес-служби УАПЦ провести аналогічний аналіз публікацій в офіційних виданнях цієї церкви не вдалося.

Пам’ятник "Старшинам Армії УНР уродженцям м. Києва", мікрорайон "Оболонь"

Автор цієї публікації сам неодноразово звертався до представників православного духовенства з проханням дати дозвіл на встановлення пам’ятних знаків на місцях поховань та гибелі воїнів Армії УНР та Армії Української Держави. З усіх православних церков, зареєстрованих Міністерством юстиції, лише УПЦ (МП) не надає відповідних дозволів. Часто подібні заборони не лунають відкрито. Духовенство роками «розглядає питання», «вивчає проблематику», «глибоко досліджує тему» тощо. Наприклад парафія храму Преподобного Серафима Саровського УПЦ (МП) у Пущі-Водиці, що під Києвом, вже три роки розглядає клопотання Благодійного фонду «Героїка». Суть звернення – встановлення пам’ятника на могилі підосавула Армії УД. Наявність могили саме на подвір’ї храму підтверджена метричними книгами, і не викликає сумнівів ні в духовенства, ні у громади. За кілька років «Героїка» провела 26 зустрічей з кліриками храму (за цей час встиг змінитися настоятель парафії) та передала кілька письмових звернень з копіями архівних документів. УПЦ (МП) так і не дозволила встановити козацького хреста на могилі українського підстаршини. 

Ще один приклад  – заборона у 2012 році Митрополита Черкаського і Канівського УПЦ МП Софронія (Дмитрука) спорудити пам’ятний хрест воїнам Армії УНР, які загинули під мурами Свято-Успенського собору у Золотоноші (тепер в юрисдикції Московського патріархату).

Проросійські організації на відкритті кіоту чинам Дроздовської дивізії у Харкові, храм Священномученика Олександра УПЦ МП

Важливо зазначити, що як і у випадку з Пущею-Водицею, у Золотоноші пропонувалось встановити хрест коштом Благодійного фонду «Героїка».

Після відмови  церковного керівництва представники фонду звернулись з офіційним  листом до міської ради, яку просили дозволити спорудження пам’ятного знаку вже на території міста. Також відмовили. Вже у 2013 р. з представниками «Героїки» зв’язався один з депутатів Золотоніської міської ради, який розповів деталі розгляду звернення «Героїки». Виявляється, що на засідання профільної комісії міськвиконкому прибув настоятель Свято-Успенського собору УПЦ (МП) от. Ярослав та особисто переконував присутніх в жодному разі не дозволяти спорудження пам’ятного знаку воїнам Армії УНР на території міста. Депутати дослухались до отця Ярослава – пам’ятник українським воїнам так і не з’явився у Золотоноші.

Темою для окремого дослідження є поширення у  храмах УПЦ (МП) спогадів ветеранів  Білого руху, глорифікація в офіційних  церковних ЗМІ білогвардійців, зокрема  і тих, хто зі зброєю в руках воював проти УНР.

Наведені вище факти вкотре актуалізують думку, що УПЦ (МП) належало б пройти процедуру державної перереєстрації та одержати назву, що відповідає її сучасному становищу: «Російська Православна Церква в  Україні».

2013-08-20 12:51:39
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар