NB! - Україна Incognita

NB!

Історик Сергій Вікторович ГРОМЕНКО — автор низки книг про Крим: «500 битв за Крым» (2016), «#Крым наш. Історія російського міфу» (2017), «Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року» (2017), «250 років фальші: російські міфи історії Криму» (2019). У минулому 2019 р. вийшла також ще одна книжка з його участю — «Ре-візія історії. Російська історична пропаганда та Україна», присвячена розвінчанню типових російських міфів. Оскільки одним із таких міфів є воєнна історія міста Севастополя, звертаємося до історика з проханням розповісти про цей міф детальніше. Тим більше, що С. В. Громенко є кандидатом історичних наук, а в минулому — ще й кримчанин.
До видатних українських істориків та політичних діячів періоду визвольних змагань 1917—1921 рр. варто віднести Михайла Грушевського (1866—1934). Народився він у м.Холмі (тепер територія Польща) у вчительській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Університету святого Володимира в Києві. У 1894 р. захистив магістерську дисертацію і був запрошений до Львівського університету, де очолив новостворену кафедру «всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи». Тоді Грушевський почав викладати історію України, відділяючи її від історії Росії.
У 1920-х рр. десятки тисяч українців повернулися з-за кордону, мов світлячки на «світ зі Сходу», щоб працювати на своїй батьківщині. У 1930-х рр. майже всі з них загинули у вогні сталінських репресій. Так само, як і всі члени політбюро ЦК КП(б)У, за винятком Григорія Петровського, до яких звертався В. Винниченко.
Наступного року в Росії та Греції збираються у зв’язку з 200-ю річницею грецької революції та початком боротьби за визволення греків від османського поневолення провести т. зв. «перехресний» рік історії. Немає сумніву, що росіяни будуть намагатись собі присвоїти чимало такого, яке їм не належить, а має стосунок до історії українських земель. Бо справді, стосунки українців та греків мають багатовікову історію. І тут багато є чим «поживитися» росіянам.
Визначний діяч визвольних змагань, а в еміграції — керівник Українського соціологічного інституту в Празі Микита Шаповал оцінював чисельність емігрантів із підросійської України за станом на 1929 рік орієнтовною цифрою в 185 тис. осіб. За його підрахунками, найбільшу кількість емігрантів дали українці, мобілізовані в білогвардійські армії з південних районів Наддніпрянщини і Кубані — до 100 тис. осіб. Друге місце посідала політична еміграція — до 70 тис. осіб. Серед них були колишні військовослужбовці збройних сил Української, Західноукраїнської й Кубанської народних республік, урядовці цих держав і працівники їхніх закордонних представництв. На третьому місці були українці, які опинилися в Європі під час світової війни — до 15 тис. осіб.
Суспільно-економічний лад, створений в Радянському Союзі за два десятиліття між завершенням Першої і початком Другої світових воєн, назвали соціалізмом. Під цим терміном ленінсько-сталінські пропагандисти розуміли першу фазу «світлого майбутнього» всього людства — комунізму з розподілом матеріальних благ за потребами.
Перший день роботи ІІ з’їзду рад відбувався в бурхливих дебатах. Президія з’їзду не обмежувала в часі виступів есерів та меншовиків, вичікуючи, коли буде заарештований Тимчасовий уряд. Останні в своїх виступах звинувачували більшовиків у державному перевороті, організованому і здійсненому від імені рад, але за спиною всіх інших партій, представлених у радах. Побачивши, що ці звинувачення більшість з’їзду сприймає надто холоднокровно і навіть з іронією, вони покинули з’їзд. Десь о 3-й годині ночі Л. Каменєв оголосив, що Воєнно-революційний комітет взяв під контроль Зимовий палац і заарештував Тимчасовий уряд.
У відповідь на цей демарш ВЦВК надрукував у газеті «Известия ВЦИК» заяву, в якій оголошувалося, що тільки його бюро має повноваження скликати Всеросійський з’їзд рад: «Будь-який інший комітет не уповноважений і не має права брати на себе ініціативу скликати з’їзд. Тим менше має на це право Північний обласний з’їзд, скликаний з порушенням всіх правил, встановлених для обласних з’їздів, який представляє випадково і свавільно підібрані ради».
Останні три десятиліття вітчизняні історики і журналісти приділяють пильну увагу Українській революції. Російська революція аналізується як така, що відбулася в сусідній країні. Тим не менш, революція в Росії з усіма її закономірностями активно впливала на перебіг українських подій. Тому залишається актуальною деконструкція створеної за радянських часів історії більшовицького перевороту, який здобув тоді урочисту назву — Велика Жовтнева соціалістична революція. Аналізуючи історію державного перевороту більшовиків, можна прийти до цікавих та несподіваних висновків.
Продовжуючи нашу розмову, слід обов’язково мати на увазі одну засадничу річ: вільнодумство в імперській наддержаві й вільнодумство в країні, котра цією державою поглинена, це принципово різні речі. В Імперії навіть «ліберально» налаштовані мислителі (а тим більше — люди біля керма влади) підсвідомо, вибудовуючи свої вільнодумні конструкції, мимоволі змушені запитувати себе: а які наслідки це все матиме для Великої Держави, що в ній я живу?

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар