NB! - Україна Incognita

NB!

«Гендерний» напрям у модерній та постмодерній науці є доволі популярним та затребуваним. Проте — ось парадокс: такі воістину важливі проблеми, як «жінка на престолі», «владні жінки», «політика по-жіночому» є досі не надто вивченими, особливо з використанням належного історичного інструментарію (а без цього тут не обійтися).
Ідею української державності в тісному зв’язку з Польщею передбачав реанімувати представник давнього полонізованого українського аристократичного роду князь Адам Чарторийський. На початку століття він був, як вже зазначалося, близьким дорадником імператора Олександра І і міністром закордонних справ Російської імперії. Під час польського повстання 1830—1831 рр. очолив тимчасовий повстанський уряд, який намагався відновити Польщу в її історичних кордонах.
«Польщизна» численної магнатерії і шляхти мирно співіснувала з їхньою «українськістю» і була підставою для формування цією верствою союзу з Польщею у протиборстві з Москвою. Коронний гетьман Станіслав Жолкевський (ХVІІ ст.) продовжив традицію князя Костянтина Івановича Острозького, який на чолі українсько-литовської армії розгромив російське військо під Оршею (ХVІ ст.) На початку ХVІІ ст. Станіслав Жолкевський очолив інвазію в Росію. Більшість керованих ним збройних сил цього періоду становили не «поляки», а приватні війська українських магнатів: Рожинських, Даниловичів, Сапіг, Балобанів, Порицьких та ін.
Після трьох поділів Речі Посполитої російська влада поставила завдання перетворити Правобережжя, Волинь та Поділля на уніфіковану з імперією звичайну провінційну складову. В процесі інтеграції царизм мусив рахуватися з польською аристократичною верствою, яка посідала найбільш впливові позиції в регіоні. Польське лобі зберегло свої впливові позиції при дворі Олександра І завдяки князю А. Чарторийському, який намагався використати їх в інтересах відбудови історичної Польщі та її державності в межах до 1772 року.
Під час відродження державності 1918 р. польські політики орієнтувались на кордони Речі Посполитої, ґвалтуючи самовизначення литовського, білоруського та українського народів. Сталін у відповідь зазначив: «Ідеться про те, шо українські землі повинні відійти до України, а білоруські — до Білорусії, тобто між нами і Польщею повинен існувати кордон 1939 року». Політикам та історикам, які вважають датою возз’єднання українських земель 1939 рік, варто звернути увагу на це твердження. Про возз’єднання йшлося в майбутньому часі.
Першу світову війну (1914—1918 рр.) не випадково називають імперіалістичною. Вона була війною за переділ колоній і територій у Європі, які під час попередніх війн потрапили під контроль переможців. Коли війна розгорнулася, обидві сторони докладали зусиль до залучення на свій бік країн, які залишалися нейтральними, обіцяючи їм територіальні здобутки. Антанта успішно спокусила Італію і Румунію. Мирні договори задовольнили переможців, але спонукали переможених добиватися реваншу.
Цьогоріч виповнюється 200 років з часів Грецької революції, що привела до визвольної боротьби греків проти Османської імперії й створення новочасної Грецької держави. В тодішній Європі мав поширення «грецький міф», витворений у часи Відродження. Багато освічених європейців жили цим міфом, вважаючи античну Грецію колискою європейської цивілізації.
Хоча, насправді, Росія до грецької революції та й загалом до грецької історії має далеке відношення. А ті її «перехресні моменти» з грецькою історією часто насправді мають українські корені. Бо зв’язки українських земель з Грецією сягають сивої давнини.
Скільки «тектонічних зсувів» всесвітнього масштабу сталося відтоді, як ці двоє чоловіків у розквіті сил, котрих сама Доля чи Всевишній наділили всіма можливими талантами і здібностями, розпочали (близько 73 року до нашої ери) розмову про вічне, про непорушні закони суспільства, про зачароване коло між свободою і владою, в якому перебуває кожна людина, про правоту й злодійства всіх революцій, про непримиренну ворожнечу між володарями і бунтівниками, про реформи, про те, чи є рабство вічним на Землі...— Ці двоє — то Спартак і Цезар.
Зокрема, вранці 30 червня 1942 р. адмірал Октябрський надіслав у ставку таку телеграму (цитую): «Прошу вас дозволити мені вночі з 30.6 на 1.7.1942 року вивезти літаками «Дуглас» 200-250 відповідальних працівників, командирів на Кавказ, а також, якщо вдасться, самому покинути Севастополь». Відповідно, вночі 1 липня 13 літаків на херсонеському аеродромі взяли на борт нечисленних щасливчиків ыз посадковими талонами. Хоча Октябрський перевдягнувся у зношений цивільний піджак і непоказну кепку, його впізнали. Присутні біля літаків бійці почали перемовлятися, хтось спробував затримати літак автоматною чергою. Потім стріляли вже по літаку, що був у повітрі.

   
  • Останні коментарі

    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар