На шляху в мінливий світ - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » На шляху в мінливий світ

На шляху в мінливий світ

Георгій ШИБАНОВ, заслужений діяч мистецтв України

Як відомо з багатьох досліджень, із хронік життя та творчості Григорія Савича Сковороди (1722—1794), він мав неабиякий музичний талант. Його дзвінкий і чистий голос можна було почути під час церковних служб в одному із храмів рідних Чорнух, яких тоді (на початку XVIII століття) у козацькому містечку було три: Воскресенський, Покровський і Миколаївський. Всі вони були дерев’яними. Зведені у стилі бароко, як і в інших містах і селах Гетьманщини, ці храми надавали неповторного вигляду мальовничим Чорнухам, розташованим на зелених терасах. На жаль, до нашого часу вони не дійшли.

Кожний храм мав і чудовий хор. Про те, що майбутній філософ співав з дитячих років у церковному хорі, дізнаємося від його першого біографа і друга М. Ковалинського (1757— 1807), який у своєму нарисі «Жизнь Григория Сковороды» писав: «...Григорий по седьмому году от рождения приметен был склонностию к богочтению, дарованием к музыке, охотою к наукам и твердостию духа. В церкви ходил он самоохотно на крилос й певал отменно, приязно».

На той час культура церковного співу в Україні була досить високою. У провінції також почали вводити партесний багатоголосий спів, виконували за нотами канти, ірмоси, складні хорові концерти. В хорах з’являються ансамблі, солісти, їх прикрашали й високі дитячі голоси, які «змагалися» з низькими чоловічими. Таким чином, збагачувалася широка поліфонія українського церковного співу, що в своїй основі мав мелодійну, з різнобарвними голосовими відтінками, народну пісенність і вважався у ХVII— ХVIII століттях найкрасивішим у всьому слов’янському світі. Саме на таких високих зразках церковного співу, на який зробили вплив і досягнення західноєвропейської хорової культури, в першу чергу — італійської, формувалися музично-естетичні смаки Г. Сковороди. Тоді ще тривав «золотий» період розквіту українського бароко в архітектурі, малярстві, графіці, в музиці, зокрема духовній, яке почало плідно розвиватися в національній культурі з другої половини XVII століття.

Ще до свого «спудейства» у Києво-Могилянській академії Г. Сковорода здобув хорошу початкову музичну освіту в Чорнухах, де він осилив і нотну грамоту. У подальшому розвинув свої музичні здібності у стінах академії, куди вступив на навчання 1734 року. Як засвідчують біографи, Г. Сковорода співав в академічному хорі, брав участь у багатьох урочистостях, що супроводжувалися музикою та співом. Великі здібності до музики, чудовий голос — Г.Сковорода співав альтом, а також любив грати на сопілці, флейті, на скрипці і бандурі — круто змінили його життя, коли, здійснивши палацевий переворот, на царський престол сіла дочка Петра I Єлизавета. Сталося це вночі 25 листопада 1741 року.

З перших же днів свого царювання Єлизавета взялася за оновлення придворної капели і забажала її зробити чи не найкращою серед інших капел при дворах Європи. Тоді вона називалася «Капелией придворных певчих», а при Катерині II за нею закріпилась назва «Придворная певческая капелла».

За задумами Єлизавети, її «капелия» мала влаштовувати не лише світські концерти для двору, а й виконувати складні твори духовної музики під час богослужінь, на яких була майже завжди присутня імператриця із сановними вельможами у Санкт-Петербурзі, у Москві, у заміських палацах, де також були церкви. Репертуар для капели створювали кращі композитори того часу, здебільшого з Італії.

При дворі було дві капели: велика (50 співаків) і мала (20). Дослідники вважають, що Г. Сковорода співав у меншій капелі, яка брала участь у щоденних службах у церкві поруч з покоями імператриці. У ній співали найобдарованіші півчі з красивими голосами. До них Єлизавета була особливо прихильною.

Перебуваючи у придворній капелі, Г.Сковорода міг співати також в опері німецького композитора Й. Гассе «Сlemenza di Tito» («Милосердя Тіта»), що з великим успіхом ставилася у Москві й Санкт-Петербурзі, її постановка присвячувалася коронаційним торжествам Єлизавети. Лібретто до неї написав відомий італійський лібретист П. Метастазіо. Про те, що Г.Сковорода міг бути зайнятий зі співаками капели в опері «Милосердя Тіта», засвідчує його звернення до оперного жанру, котрий набув великого розквіту у XVIII столітті. Так, розповідаючи в «Начальной двери ко христианскому добронравию» про незбагненність «Божией премудрости», Г.Сковорода для тих, хто намагається в це проникнути, дає таку пораду: «Поступайте й здесь так, как на опере, й довольствуйтесь тем, что глазам твоим представляется, а за ширмы й за хребет театра не заглядывай».

Виконуючи указ імператриці про черговий набір співаків до нової придворної капели, архієпископ Київський і Галицький Рафаїл Заборовський своїм указом, виданим 10 серпня 1742 року у соборі св. Софії у Києві, велів священнослужителям і світським особам всіляко сприяти співакові (басисту) Г.Головні, котрий був присланий із Санкт- Петербурга, в його пошуках здібних співаків на Лівобережній Україні, в основному на Полтавщині і Слобожанщині.

Наскільки було відповідальним завдання, дане імператрицею, можна судити хоча б з того, що оновленню капели передував досить прискіпливий конкурсний відбір співаків, який проводився у Глухові у вересні 1742 року. На той час це славне місто було гетьманською столицею. У ньому народилися видатні українські композитори світової слави М. Березовський, Д. Бортнянський. У Глухові при Д. Апостолі була відкрита перша в Україні музична школа. Вона давала добрі знання і широку музичну підготовку обдарованим хлопцям з багатьох місць Гетьманщини. Тут готувалися, в основному, співаки для придворної капели.

Згаданий конкурс проводили Г. Головня та його помічник П. Сільвестрович. З козацьких полків до Глухова прибули 50 учасників. Г. Сковорода сюди дістався, імовірно, з Києва. Конкурс був складним, бо треба було показати свої здібності не тільки в церковному співі, а й в італійській манері, що презентувала новий напрямок у хоровому мистецтві наприкінці XVII — у XVIII столітті, її добре опанували студенти Київської академії. Як пише у своїй розвідці В. Стадниченко, конкурсний відбір до придворної капели у Глухові пройшли студенти Київської академії: альтист Г. Сковорода, дисканти С. Андріївський, К. Данилов, А. Туманський та учень Переяславського колегіуму В. Калинович.

Далі шлях Г.Сковороди і молодих співаків, відібраних для придворної капели, проліг до Москви. Урочиста коронація Єлизавети відбулася в Успенському соборі Кремля у квітні 1742 року, але, зважаючи на важливість події, торжества тривали до кінця року. Вони проходили з молебнями, театральними виставами, з музикою і співами. Донедавна існували різні версії про те, коли ж Г. Сковорода прибув до придворної капели. Л. Махновець у написаній ним ґрунтовній біографії філософа (1972) стверджував, що він потрапив до капели у листопаді-грудні 1741 року, посилаючись як на основний аргумент своїх дослідницьких висновків на життєпис Г. Сковороди, складений його першим біографом М. Ковалинським, але не підтвердивши дати архівним джерелом. Це можна пояснити тим, що йому не вдалося виявити на той час такого.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА. ПОРТРЕТ СЕРЕДИНИ ХIХ СТ.

Водночас у своїй праці Л. Махновець зазначає, що вельми цікавий період у житті Г. Сковороди (перебування у придворній капелі) — біла пляма у сковородинознавстві. Так, він, зокрема, пише: «Адже кілька рядків, залишених Ковалинським, які є лише документальною вказівкою про перебування Г. Сковороди в незвичайній ролі і в незвичайному місці, та ще деякі його зауваження вичерпують майже всі дотеперішні відомості про Сковороду — придворного півчого». До речі, серед списків співаків капели за листопад- грудень 1741 року його прізвища жодним дослідником не виявлено. При цьому зауважимо, що М. Ковалинський складав життєпис Г.Сковороди через 50 років після його перебування у придворній капелі, вказавши лише на те, що це відбулося «при вступлении на престол императрицы Елизаветы». «Вступление», як відомо, розтягнулося майже на рік з великими коронаційними торжествами. Коли Г. Сковорода прибув у жовтні 1742 року із Глухова до Москви, вони ще тривали.

Пролити світло на маловідомі факти перебування Г. Сковороди у придворній капелі, зокрема, на те, як і коли він туди був зарахований, вдалося лікареві М. Бородію.

Так, вивчаючи історію медицини, допитливий дослідник натрапив на унікальні джерела. Захопившися подальшими пошуками, які він проводив упродовж багатьох років в архівах Києва, Москви, Ленінграда (Санкт-Петербурга), йому вдалося виявити 10 документів, котрі дали можливість заповнити деякі прогалини в життєпису Г. Сковороди і більше дізнатися про те, як він потрапив до придворної капели, про його перебування перед цим у Глухові. Машинописний текст праці М. Бородія «Білі плями» біографії Г. Сковороди» зберігається у фондах літературно-меморіального музею Г. Сковороди в Чорнухах.

Вивчаючи справу «О распоряжении й издержках по путешествию Елизаветы из Санкт- Петербурга в Москву й обратно» (Центральний державний архів давніх актів, Москва), у другій її частині М. Бородій виявив перший із згаданих десяти документів про Г. Сковороду. У списку неодружених співаків, що слідували в кортежі імператриці з Москви до Санкт- Петербурга, зазначено ім’я «Григорія Савельєва» (сина Сави, Савелія, як міг тоді записати писар. — Г.Ш. ), тобто Г. Сковороди. Ті співаки, які пройшли конкурс у Глухові, поповнили придворну капелу згідно з другим указом Єлизавети. Команда від’їжджати до північної столиці була дана, як засвідчили документи, 17 грудня 1742 року. Прибувши санними шляхами до Санкт-Петербурга, Сковорода поселився зі співаками придворної капели у старому Зимовому палаці, збудованому Петром I на березі Неви у 1721 році. Він був зведений саме тоді, коли після укладення Ніштадського миру зі Швецією і закінчення Північної війни Санкт-Петербург став столицею Російської імперії. Це було одне з найулюбленіших місць «опочивання» Петра I, де він також вершив державні справи. Тут 1725 року імператор і помер. Палац неодноразово перебудовувався, обновлявся і на період проживання у ньому Г. Сковороди мав такий вигляд, як на гравюрі Енднера (середина XVIII ст.).

Співаки капели розміщувалися в чотирьох кімнатах палацу, їх гарно одягали (по-придворному), пристойно харчували. Платню мали 25 карбованців на рік — гроші на той час немалі. Розпорядок життя у палаці та занять співом був досить суворий. Щоденні репетиції тривали майже десять годин і були виснажливими. За найменше порушення дисципліни — покарання. Дотримуючись правил розпорядку в капелі, її куратори стежили за тим, щоб серед поважних басів та солодкоспівих тенорів жорстко викорінювалися пияцтво, «ночная отлучка» з палацу.

В. Стадниченко у згаданій розповідці припускає, що у Санкт-Петербурзі Г. Сковороду міг зустрічати його родич із Чорнух Г. Полтавцев (Полтавець). У його обов’язки входило стежити за внутрішнім розпорядком, облаштуванням царської челяді в Зимовому палаці як камер-фур’єра (управителя) імператорського двору. Л. Махновець зазначає, що Г. Полтавцев, мабуть, зіграв певну роль у тому, щоб Г. Сковорода потрапив до придворної капели. Віднайдені М. Бородієм нові архівні джерела засвідчують, що філософ став співаком придворної капели, вірогідніше, не за протекцією Полтавцева, а витримавши конкурсний відбір у Глухові.

Церковний спів, літургії, тезоіменитства архієреїв, урочисті богослужіння з приводу вікторій (військових перемог), світські концерти, театральні вистави — ось так проходили дні співаків капели.

Єлизавета давала доручення своїм вельможам, щоб вони підбирали співаків і для оперних вистав, що їх ставили заїжджі закордонні композитори, диригенти. А тому «інструкція», складена адміністратором капели, українцем за походженням М. Полторацьким (дід відомої сучасниці О. Пушкіна А. Керн), передбачала також вивчення співаками капели у вільний від співів та репетицій час італійської та французької мов. Для спудея Київської академії Г. Сковороди це не стало важким заняттям. Він добре знав латину і був вправним у мовах. 21 січня 1744 року Єлизавета знову виїхала зі своїм почтом до Москви. Сюди прибула і її капела, а з нею і Г. Сковорода. У Москві мало відзначатися дворіччя інтронізації цариці. Крім того, Єлизавета мала на меті здійснити нові заходи, пов’язані з престолом. Вона підшукувала дружину майбутньому престолонасліднику Петру Федоровичу. Ось як описав ті події у своїй книзі Л. Махновець:

«9 лютого 1744 року до Москви на запрошення Єлизавети прибула із міста Штеттіна (Щеціна) голодранка, яка не мала навіть постільної білизни, ангальт-цербська принцеса Софія Августа Фредеріка або, як її називали, Фіке, зі своєю матір’ю, шпигункою пруського короля Фрідріха II. Ця Фіке, із зачучервілого (збіднілого. — Г.Ш. ) роду призначалася стати дружиною Петра Федоровича, який доводився їй троюрідним братом. Але для здійснення шлюбу німкеню-лютеранку потрібно було, як перед цим її брата, перелицювати на православну росіянку. Знову було викликано Симона Тодорського (архімандрита. — Г.Ш. ). Той місяців зо три заставляв її вивчати по-російському «Символ віри», який вона без запинки проказала 28 червня 1744 року в палацовій церкві і стала «Екатериной Алексеевной». 29 червня Фіке була заручена в Успенському соборі з Петром Федоровичем в день його іменин. (Пізніше, здійснивши 1762 року палацевий переворот, Катерина дала наказ своїм фаворитам братам Орловим умертвити чоловіка. З чим вони швидко впоралися. — Г.Ш. )

Церемонія була надзвичайно урочиста. Як і при коронуванні Єлизавети, тут був увесь сенат, Синод, найвищі державні чини, генералітет, дипломатичний корпус. Багатоголосо й велично співав заздравну («Многая лета». — Г.Ш. ) придворний хор, а в ньому, зціпивши серце, і Г. Сковорода. Дзвонили дзвони, ревли гармати. Потім був бенкет до двох годин ночі, де італійські співаки та придворна капела розвеселяла державну знать».

Отже, Г. Сковорода був свідком того, як робила перший крок до російського престолу Фіке, вона ж — Катерина II.

Придворне життя Г. Сковороді не подобалося. Безкінечні бали, маскаради, танці, надмірно розкішне вбрання вельмож, їхні любовні історії і флірти дратували звиклого до напіваскетичного життя філософа. Свої гнітючі враження від перебування при дворі Єлизавети і пережите тут Г.Сковорода відобразив у творі «Сон», написаному з точним зазначенням дати — 24 листопада 1758 року. Він відобразив свій справжній сон, який переніс його у царські палати Санкт-Петербурга: «В одному месту был, где палаты царские, уборы, танцы, музыканты, где любящиесь, то поспівували, то в зеркала смотрели, вбежавши из зала в комнату й снявши маску, при богатых постелях й прочая...».

Григорій Сковорода був людиною універсальних знань — філософом-мислителем, богословом, поетом, просвітителем, педагогом, співаком, композитором. Його унікальна й незбагненна творча спадщина завжди буде незгасним світильником на нелегкому шляху пізнання себе, світу, Божої істини. Нинішні й прийдешні покоління черпатимуть у цій світлоносній спадщині духовну силу та наснагу.

2008-04-04 16:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар