Михайло Донець - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Михайло Донець

23 січня 1883 року народився український співак (бас) Михайло Іванович Донець (1883, Київ-1941), убитий в катівні НКВС. Народний артист УРСР (з 1930). У 1913 — 1941 роках був (з перервою) одним із провідних солістів Київського театру опери та балету. Сучасники називали його українським Шаляпіним.  За своє творче життя Михайло Донець досконало оволодів 134-ма партіями басового репертуару. Голос його відзначався красивим тембром, широтою діапазону, рівним у всіх реґістрах. Співак світового рівня.

Дружина співака, оперна співачка (колоратурне сопрано) Марія Едуардівна Донець-Тессейр (1889-1974) в 1915 році закінчила Міланську консерваторію, у 1915—1922 і 1927—1948 роках солістка Київської опери, з 1935 року викладач Київської Консерваторії, з 1953 року професор.

Михайло Донець народився в багатодітній робітничій сім'ї. Батько його, Іван Васильович, походив із безземельних селян Василькова. Матеріальні нестатки змусили дітей Донців змалечку добувати кусень хліба насущного. Сестри нянчили малих дітей, а брати служили за харч у крамничних приказчиків «хлопчиками на побігеньках». Якось відомий київський музикант і регент Олексій Грінченко почув виняткової краси й алмазної чистоти дискант малолітнього наймита. Це був восьмилітній Михайлик. Відтоді хлопчик став співати у церковному хорі, навіть з платнею — 50 копійок на місяць. Як потім згадував М. I. Донець, любов до музики заронила й розвинула в ньому мати, котра знала силу-силенну українських народних пісень. Не обійшла доля дару музики й батька. «Завваживши мій побожний потяг до вокалу, — згадував пізніше співак, — він власноручно змайстрував і подарував мені саморобну скрипку. Ота домашня музична закваска і привела мене під благодатне крило провидця з розшуку майбутніх талантів композитора-педагога Грінченка».

В одній із вистав його запримітив тодішній популярний актор і режисер, засновник російського драматичного театру у Києві Микола Миколайович Соловцов. З того часу почалося духовне відродження юнака, який усі вільні від служби години проводив чи то в соловцовській драмстудії, чи на гальорці Українського народного театру, де його зачаровувала гра корифеїв сцени — Марії Заньковецької, Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського. Відбувши військову повинність, М. Донець попри матеріальну скруту повністю віддався самоосвіті, брав виклади вокалу в найвидатніших київських педагогів — Е. Мессіні, М. Бочарова, О. Самтагано-Горбакової. Водночас набував сценічної практики в популярній драматичній трупі Бородая в «ролях зі співом».

Михайло Донець – Арія («Ой щось дуже загулявся») i каватина («Тепер я турок не козак») Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» (запис 1935 року).

1905 року М. Донця зараховують до Київської опери. Поява його на сцені професійного театру була настільки успішною, що вже наступного року співака запросили до Москви на роботу в чи не найкращому приватному оперному театрі Сергія Зиміна. «Служба в опері Зиміна, — згадував у день свого ювілею Донець, — заклала музичний театр усієї моєї сценічної діяльності. В атмосфері цього театру я вперше почав усвідомлювати справжнє покликання мистецтва. Тут у мене виховався художній смак, зміцнювалася сувора артистична дисципліна».

В 1913 році, завоювавши славу першокласного оперного співака, Михайло Іванович повернувся з Москви до України. Київський глядач захоплено зустрів свого талановитого земляка. Як свідчать очевидці, кожна його поява на сцені ставала подією у культурному житті міста. Сторінки місцевої преси рясніли відгуками типу: «взірець божественного натхнення життєвої правди на сцені». Щоправда, розквіту його таланту дуже скоро завадили буремні суспільні події. З розпалом першої світової війни служив фельдшером у київському шпиталі, лише зрідка з'являючись на сцені.

У пореволюційні роки Михайло Донець став одним з найактивніших фундаторів українського оперного театру. Йому першому серед оперних співаків республіки було присвоєно почесне звання Заслуженого артиста, а 1930 року — Народного артиста України.

М. Донець багато гастролював. У 1930-х роках він здійснив великі концертні поїздки СРСР, зокрема, Уралом, Сибіром, Далеким Сходом. З великим успіхом гастролював в оперних театрах Харкова, Дніпропетровська, Львова, Ленінграда. 1936 року брав участь у першій Декаді українського мистецтва в Москві. Записав на грамплатівки низку українських народних пісень та арій з опер українських композиторів.

З кінця 20-х років, коли почався наступ на чергового «ворога» — націонал-ухильництво, в усі республіканські і крайові ДПУ надійшов із Луб'янки таємний наказ розпочати підготовку з селекції національних кадрів інтелігенції. До реєстру потенційних ворогів сталінського режиму внесено й ім'я М. I. Донця. Власне, ще в пору присмерків процесу українізації доля Михайла Івановича була наперед визначена. Потрібен був лише слушний привід. Він настав із початком другої світової війни, коли виникла нагальна потреба негайно здійснити тотальну селекцію заздалегідь виявленого «антирадянського елементу», аби убезпечити тил Червоної Армії.

М.С.Хрущов пише про артиста у своїх "Воспоминаниях": "Не знаю, по каким причинам, но за ним укрепилась среди партийного актива и особенно чекистов "слава" антисоветского человека и националиста. Он не подвергался аресту. Но когда в 1941 г. нависла угроза, что Киев будет захвачен немцами, его у нас арестовали. Никаких конкретных данных к тому, кроме сугубо интуитивных, не имелось. Я находился в обществе от него на довольно приличном расстоянии и потому не знал ни его души, ни настроений. И только по агентурным сведениям получалось, что он настроен антисоветски, что он украинский националист... Думается, что имели место наветы. То был плод искусственно вызванного подозрения. В каждом человеке видели нераскрытого врага. А Донец по характеру был человеком крутым, своенравным. Как мне потом рассказывали, он перед властью не низкопоклонничал, держал себя с достоинством, может быть, проявлял даже высокомерие. Видимо, это и послужило поводом оценить его как антисоветского человека". 

Вже 2 липня 1941 року начальник 1 відділення II відділу III Управління НКВС УРСР лейтенант держбезпеки Пєнкін на основі вивчення зібраних оперативних матеріалів знайшов, що перебування на волі артиста оперного театру Донця може становити небезпеку для радянської влади і виписав ордер на його арешт і трус. У слідчій справі, як неспростовані підстави для звинувачення Донця в контрреволюційно-націоналістичній діяльності й підозрі в шпигунстві, підшиті копії протоколів допитів засуджених у різний час до розстрілу київського економіста Каліуха Д. В., композитора-диригента Верховинця-Костіва В. М., директора Київського театру опери і балету Яновського I. I.

Тричі за час ув'язнення Донець був допитаний, і жодного разу він ні в чому не визнав себе винним. В одному із протоколів зафіксована заява Михайла Донця: «Никакой контрреволюционной работой я никогда не занимался и националистом никогда не был. Я любил и люблю украинскую народную песню и украинскую музыку и больше никаких националистических увлечений у меня нет».

Після 6 липня 1941 року сліди Михайла Івановича безнадійно губляться в тюремних нетрях Києва. 10 вересня 1941 року в київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були поголовно розстріляні всі в'язні. Є дані, що саме в цей день обірвалося його життя. Проте ім'я чародія оперної сцени не витруїлося з пам'яті народу. Що тривалішою була мовчанка офіційної влали, то реальнішою ставала здогадка, хто саме урвав земний шлях Михайла Донця.

З 1955 року Михайла Донця партноменклатура вже не таврувала вiдкрито "ворогом народу", проте ставлення до нього компартiйних iдеологiв залишалося недоброзичливим. Реабiлiтовано М.I. Донця лише 1989 року.

Як пише автор статті про великого співака, «Михайло Донець – одна з найтрагiчнiших i водночас найтиповiших жертв бiльшовизму. Звiряче вбивство в енкаведистськiй катiвнi цього унiкального самородка, якого сучасники називали українським Шаляпiним, є неспростовним свiдченням того, що в людиноненависницькій імперії не iснувало нi моральних норм, нi духовних цiнностей».

2015-01-23 12:28:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар