Маршрут №1 - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1

Маршрут №1

Автор: Данута Костура
Серед краєзнавців поширене поняття «національний ландшафт». Йдеться не тільки про географічний аспект, а й культурно-історичний. Бо, скажімо, в Ірпені діяв Будинок творчості письменників, а у Ворзелі — Будинок творчості композиторів. Попри те, що ці комплекси переживають не найкращі часи, все ж залишилась мистецька нитка, яка пов’язує минулу славу цих місць із теперішніми культурними подіями: в Ірпені проходять літературні заходи, у Ворзелі — музичні. Приірпіння — місцевість рекреаційна, чим і цінна, бо можна побродити в парках, подихати свіжим повітрям, усамітнитися.
Читати далі | 02.12.2020  0
Останні статті розділу
Автор: Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»  0
Автор: Людмила ЖУКОВИЧ  0
Глухів нині невеличке містечко на півночі України, що розкинулось майже на кордоні з Росією, у минулому — велична столиця гетьманів Івана Скоропадського, Данила Апостола, Кирила Розумовського. Ще 1702 року російського мандрівника Леонтія Лук’янова місто вразило своєю архітектурою. Ось який запис він залишив: «...город Глухов земляной, обруб дубовый, вельми крепок, а в нем жителей богатых много, панов; и строение в нем преузорочное, светлицы хорошие, палаты в нем полковника Стародубского Миклашевского — зело хорошие; рядов (лавок) много, церквей каменных много, Девичий монастырь превиден зело... Очень зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению, в малороссийских городах другова врядли такого города сыскать, лутше Киева строением...». Місто Глухів стало столицею Гетьманщини після того, як було знищено Батурин — резиденцію гетьмана Івана Мазепи. Щоб викорінити навіть згадку про Батурин та його захисників, Петро І наказав зрівняти місто з землею, що й було з успіхом зроблено драгунами О. Меншикова. Поступово руїни позаростали чагарниками, розсунулися фортечні вали й обміліли рови
Автор: Станіслав ЛУКАШ, начальник управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Сумській області, полковник внутрішньої служби  0
Кожен, кому випаде побувати в Стеблеві, не може не зачаруватися поетичною вдачею річки Рось. На підступах до селища вона тихо плине собі між пологими берегами, а тут, посеред Стеблева, раптом починає робити вигадливі зигзаги, «проскакуючи» крізь гранітний каньйон, спритно огинаючи великі й малі скелясті виступи, що трапляються на її шляху до Дніпра. Острови й острівці, утворені «дорогою», залишаються непорушними протягом віків.
Утім, не всі. Ось тут, де Рось «протинає» Стеблів, до 1951 року була своя Хортиця в мініатюрі. Високий скелястий острів довжиною близько кілометра. А потім настав час, коли на Росі почали зводити гідроелектростанції, основну течію перегородили дамбою, один із рукавів, що огинали острів, «відрізали» греблею — і «Хортиці» не стало. Там, де був рукав, тепер маленька стеблівська «Швейцарія». Природа створювала цей романтичний закуток у мить високого натхнення. Утім, справа не тільки в красі — для наших предків острів був чудовою природною фортецею.
Автор: Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного университету «Києво-Могилянська академія»  0
Є міста, чия провінційна непомітність приховує велич, перед якою тьмяніє блиск столиць. Ольгу Кобилянську та Юрія Федьковича вивчають у нас у школі; однак Чернівці стали батьківщиною і для інших авторів, без яких важко уявити собі сучасну світову літературу. Пауль Целан — видатний німецькомовний поет, творець власного стилю у віршуванні; його «Фуга смерті» для німецької і, ширше, світової поезії — текст-символ, що втілив увесь біль і жах ХХ сторіччя. Роза Ауслендер — найбільш значуща сучасна поетеса, яка писала німецькою. Перелік імен загрожує розтягтися не на один абзац: лірик і перекладач Георг Дроздовський, поети Альфред Гонг, Мозес Розекранц, Альфред Кіттнер, прозаїк Грегор фон Реццорі... Їхні рядки зачарували США й Німеччину, Румунію й Австрію, та коріння було спільне — тут, на Буковині.
Спробу зрозуміти феномен Чернівців ми здійснили, запросивши до розмови людину, яка прожила в місті не один рік і зробила там перші кроки в літературі, — поета, публіциста, журналіста Ігоря Померанцева.
Автор: Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»  0
Автор: Володимир ГЕТЬМАН, спеціально для «Дня»  0
Автор: Євген БРИЖ, Полтава — Тернопіль — Заліщики — Хотин — Полтава. Фото Марти ДАЛЯВСЬКОЇ і Тетяни ГАНДЯК  0
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в родині священика в Явірнику Руському (село на південний захід від Перемишля). Згодом його батько переїхав до недалекого від Явірника села Улюч, отже, довгий час, доки не віднайдено його церковної метрики, вважали композитора уродженцем цього села, розташованого над берегом Сяну. У 1825 році, коли помер його батько, під свою опіку хлопця взяв перемишльський єпископ Іван Снігурський, один із ініціаторів українського національного відродження у Галичині. Майбутній композитор вчився у перемишльській гімназії та співав у заснованому в 1828 році кафедральному хорі. Саме тут почалося формування його музичних здiбностей, адже хор мав у своєму репертуарі як твори віденських класиків — Й. Гайдна та В. А. Моцарта, так і композиторів «золотої доби» української церковної музики — М. Березовського та Д. Бортнянського (зокрема, творчість останнього мала великий вплив на розвиток багатоголосого церковного співу в Галичині)
Автор: Юрій ГАВРИЛЮК, Більськ, Підляського краю  0
Автор: Георгій ШИБАНОВ, заслужений діяч мистецтв України, спеціально для «Дня»  0
Автор: Юрій ГУБЕНІ, доктор економічних наук, в. о. професора, уродженець Угнова  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар