Магія книжкового знаку - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Магія книжкового знаку
   

Магія книжкового знаку

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон

Без книг бредем по жизни, как во мгле, 

Боренья дум не сыщешь на челе.

О книги, книги – лучшее, что было,

Что есть и да пребудет на земле!

                             (Аррані, XV ст.)

Із Ольгою Геннадіївною Сак, завідуючою відділом рідкісних та цінних видань Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара, я познайомився заочно кілька років тому, прочитавши в Інтернеті її дуже цікаву розвідку про уродженця Одеси, композитора та піаніста, автора опер «Мірра», «Іоланта», «Антоній і Клеопатра», симфонічних, фортепіанних,  вокальних творів Сергія Володимировича Юферова. Виявляється, життєві шляхи цього митця були пов’язані не лише з Петербургом, Москвою, зарубіжжям, а й з Херсоном. Композитор мав біля Кіндійських хуторів власне помешкання, так звану «Югорську дачу». Приїжджаючи на відпочинок, брав активну участь у музичному житті міста (виступав з концертами, читав лекції тощо). Був людиною широких духовних запитів, дуже шанував книжкову культуру. У Гончарівці, як лагідно читачі називають обласну бібліотеку, зберігається невелика частка з великого херсонського книжкового зібрання Юферова. Мене вразив такий факт з біографії митця: будучи ще зовсім молодим композитором, незалежно від П. І. Чайковського та водночас із ним, Сергій Володимирович надумав обробити для опери «Іоланта» сюжет драми Г. Герца «Донька короля Рене» і здійснив цю постановку 1893 року, навіть раніше Чайковського (1894). Дослідження Ольги Сак, її вказівка, що документи з власного архіву Юферова частково зберігаються у Херсонському облдержархіві, дуже зацікавили. Була надія натрапити на свідчення композиторської діяльності Юферова у Херсоні, виявити його творчі зв’язки з місцевими діячами культури. Не полишаю надій також розшукати помешкання композитра – «Югорську дачу». Гостинні працівники архіву допомогли познайомитися із зібранням приватних документів Юферова, його листуванням і дещо зазирнути у життєвий та творчий світ цієї цікавої особистості.

Але цей факт став лише  першою сходинкою до подальшого знайомства з Ольгою Сак – активним популяризатором книжкових пам’ятників, зосереджених у фондах бібліотеки. У ситуації, здається, остаточно програшній для друкованого слова (тотальний наступ цифрових технологій; послаблення інтересу до бібліотечних зібрань), цей ентузіаст упевнено прокладає в інформаційному морі свій творчий фарватер. Ольга Сак підготувала безліч розвідок про стародруки, зразки поліграфічного мистецтва, книжкові колекції, рукописні документи тощо, що являють великий інтересдля дослідників раритетів, колег-бібліотекарів, бібліофілів, краєзнавців, вчених, видавців, художників-поліграфістів та інших фахівців, діяльність яких пов’язана з книжковою культурою. Що важливо – ці пласти рідкісної інформації не залишаються внутрібібліотечним надбанням, а динамічно поширюються через Інтернет, охоплюючи значну читацьку аудиторію. Яскраве, притягальне джерело знань, що долає будь-які відстані, – це сайт відділу рідкісних та цінних видань з промовистою назвою – музей книги (museum.lib.kherson.ua), створений Ольгою Сак. На час свого народження цей інформаційний ресурс був другим у мережі обласних наукових бібліотек України, динамічно розвивався, а два роки тому став переможцем всеукраїнського конкурсу інтернет-сайтів. До речі, це один із кількох web-проектів, що реалізуються відділами Гончарівки на власному інтернетпорталі lib.kherson.ua (сайтовим ансамблем бібліотеки ось уже десять років вправно «диригує» досвідчений веб-програміст Ярослав Поліщук). Прийомами поширення інформації Ольга Сак володіє досконало, презентуючи діяльність музею книги у найпопулярніших соціальних мережах (Фейсбук, Твіттер, Гугл плюс, Лінкедін).

«Заходьмо» до віртуального музею книги. Не полишає відчуття дуже шанобливого, навіть благоговійного, як сказала одна з шанувальниць музею, ставлення Ольги Геннадіївни до своєї справи.  Зібрана нею інформація про стародруки, рукописні документи тощо – плід тривалих, системних пошуків, ретельного опрацювання. Ми мовби чуємо голос екскурсовода і дізнаємося про обставини появи раритетів на світ, ознаки епох, в яких вони жили і хвилювали своїх авторів, власників або майстрів книжкової справи. Бібліографічні пам’ятки любовно та тепло описані, прокоментовані Ольгою Геннадіївною, виблискують різними гранями, мов діамантики. 

 Серед найцікавіших експонатів  – картографічний раритет «Атлас світу». Виготовлено його наприкінці XVIII століття на замовлення географічного відділення Французької Академії Наук німецьким королівським картографом Тобіасом Конрадом Лоттером. Складався він із 50-ти карт – відбитків гравюр на міді, розфарбованих від руки. Техніка виконання гравюр продовжує хвилювати і захоплювати фахівців й донині. Атлас виготовлено вручну, на папері ручного виробництва. У виготовленні атласу брав участь не лише глава сімейства, а й вся його родина, насамперед сини, які стали продовжувачами сімейного картографічного бізнесу. Ще на одне дуже цікаве видання, що датується вірогідно першою чвертю XVIII століття, звертає увагу Ольга Сак –  генеральний регламент часів Петра I. Сучасною термінологією – це інструкція з прадавнього діловодства. Унікальність цього документу полягає в тому, що виконано його від руки. А ось книги кириличного друку, вони можуть зацікавити науковців... Що ж стосується маловідкритих джерел для краєзнавців, то насамперед слід звернутись до безцінного архіву херсонського священика, патріота Леоніда Гошкевича, представника славної династії Гошкевичів. Експонати  – це ще емоції, діалог у часі... Із відгуку на сайті музею книги: «Дуже цінні свідчення таять у собі, наприклад, штампи та написи на книгах. Вони – мов дружні вітання нам із минулих віків, книга сприймається, наче щось особисте, одухотворене інтересом свого давнього власника чи користувача. Шкода, що нині немає таких штампів, та й екслібриси відходять у минуле…». Отже, перлини друкарства – атласи, рукописні документи, стародруки ще чекають на своїх дослідників та першовідкривачів! Цей неповторний світ магії книжкового знаку варто всіляко поширювати, звертаючись і до новітніх інформаційних технологій. 

– Завжди головним фактором цікавості споживача інформації буде контент, – говорить Ольга Сак. – Отож маємо популяризувати книжкові скарби усіма можливими засобами інформаційного поширення. Оскільки сучасна людина відчуває постійний дефіцит часу, то користується різноманітними гаджетами із миттєвим заходом в Інтернет. Конкурувати із такими швидкостями доступу до інформації дуже важко. До того ж, читач нерідко знаходиться на значному віддаленні від центральних книгозбірень. Слід враховувати ці реалії і налагоджувати доступ до наших фондів через віртуальний простір. Це найбільш перспективний і, напевне, єдино можливий шлях включення бібліотек у єдиний інформаційний простір. Системно займаємось оцифровуванням наших фондів – насамперед, найбільш цінних, вивчаємо зарубіжний досвід акумулювання інформації у книгозбірнях, беремо участь у грантових програмах, щоб добути кошти на поширення інформації в Інтернеті. Але водночас не нехтуємо і традиційними формами спілкування, отож «ходимо в народ», насамперед, до учнівської та студентської молоді.

Книжково-популяризаторська діяльність Ольги Сак та її колег не залишається непоміченою фахівцями бібліотечної справи, науковцями, краєзнавцями. Про це свідчать слова подяки на сайті музею книги. Так, трепетно-поважливе ставлення працівників обласної наукової бібліотеки до відвідувачів, зокрема Ольги Сак, відзначають Амірхан Магомеддаєв, який працював у відділі рідкісних та цінних видань над докторською дисертацією, Аліса Коханова з Тирасполя, Ніна Барсукова з Росії… Ось деякі відгуки: «Сайт вражає наповненістю та розмахом ідей…»; «Як завжди, все по-науковому та документально обґрунтовано...»; «Дякую за публікацію, Олю! Ти – молодець!..»; «Це любов, яку слід плекати вічно, берегти та шанувати, мов зіницю ока!  Дякую всім, хто причетний до збереження та примноження рідкісних видань!..».

Розмірковуючи про майбутнє бібліотек, Ольга Геннадіївна оптимістично налаштована, але наголошує, що потрібно змінювати суспільне ставлення до цих закладів: вони мають сприйматися не як традиційні книгозбірні, якими користуються виключно для читання, а як «універсальні, багатофункціональні просвітницько-культурологічні та соціально-консультаційні центри». Саме такі перетворення ми  бачимо зараз у херсонській Гончарівці. Вона стала притягальною для людей мистецтва, художнього слова, народної творчості, екології, любительського землеробства, туризму, фотографії тощо, а при подальшому застосуванні сучасного комунікативного інструментарію, може принести ще багато нових знань та відкриттів. 

На фото автора: Ольга Сак; експонати відділу рідкісних та цінних видань Херсонської обласної наукової бібліотеки імені О. Гончара.

 

Теги:
2015-04-09 15:52:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар