«Леді з перших» - Україна Incognita
Василь Нагірний

Краєзнавець, автор понад 200 документальних фільмів. Керівник телепроекту «Місто Кола - спадок предків» на Коломийському телебаченні, дописувач тижневика «Коломийські ВІСТИ».

«Леді з перших»

Вона не була українською Жанною Д’арк, не вела за собою народ на барикади, вона просто жила Україною та заради України…

Патріотизм, то не сентимент, не національна гордість, то важке ярмо

Іван Франко

Сьогодні дещо з жалем доводиться констатувати, що відходять у минуле наші великі національно свідомі родини. Теперішня доба перегукується з часами передвоєнними, а інколи торкається взагалі початку минулого століття, коли нестатки гнали етнічних українців-галичан за океан на пошуки кращої долі. Ця жінка не була українською Жанною Д’арк, не вела за собою народ на барикади, вона просто жила Україною та заради України…

Стоїть друга зліва пластунка гуртка «Соловій» Мері Бек – студентка приватної Коломийської жіночої гімназії УПТ. 1920 роки.

Лемківська родина Беків, про яку казали, що то «тверді лемки», ще за першої емігрантської хвилі покинула свою малу батьківщину, тепер це територія Словаччини. У подружжя, яке замешкало в місті Лорд Сіті, штат Пенсільванія, США, було двійко дітей: Марія-Євгенія та її молодший брат Андрій. Старша донька народилися 25 лютого 1908 року, здобула початкову освіту в звичайній американській школі, українську відвідувала традиційно у вихідні, а вдома теж панувала рідна мова. Та одного разу все докорінно змінилося. Настала пора юнці продовжувати навчання. Але де? Правда, батько не раз розповідав про загадкову Україну, про те, що він ще повернеться туди і дітей своїх привезе. Наразі так воно і сталося. 1921-22-ий навчальний рік Мері Бек розпочала на прабатьківській землі. Ще там, у Штатах, голові сімейства рекомендували Коломию, мовляв, пристойне для науки і відпочинку покутське місто. Так він і вчинив. Рееміґранти зупинилися в панства Шипайлів на тодішній вулиці Тарнавських, тепер С. Петлюри, де милу гостю люб’язно почали називати Марусею. Її Андрій винаймав помешкання у Василя Чередарчука – гімназіального географа та історика. В той час дівчина ділила простору кімнату зі ще трьома Шипайловими доньками. Господарем дому був Роман Шипайло – викладач точних наук в українській державній чоловічій гімназії міста над Прутом, хормейстер, такий собі вусань, колишній австрійський вояк, сотник-артилерист УГА з романтичною душею. Армійська дисципліна і війни привчили його до порядку у всьому, вимагав цього від оточуючих і водночас не мислив свого життя без музики та мандрівок. Тож саме цьому чоловікові належить першість у створенні та опіці 13-ого дівочого пластунського полку ім. Орисі Завісної, що складався з учениць учительського семінару і приватної гімназії УПТ «Рідна школа». Протягом років у пластові походи професор завше вибирався зі своїм нерозлучним фотоапаратом. Свідчення тих романтичних днів красувалися на стінах його робочого кабінету та важких плюшевих альбомах, до яких з молодечою заздрістю заглядалася його квартирантка Маруся Беківна. Маючи такий повсякденний приклад, вона невдовзі сама стала в пластунські ряди під проводом Р. Шипайла, якого поміж себе безжурні подружки називали «наш Ромцьо». Однострій дівчата кроїли і шили самі. Ось Маруся на світлині стоїть друга зліва, якось надто впевнено, наче справжній козак на чатах, тримає незмінний пластунський атрибут-палицю. Окрім цього українська американка захопилася в Коломиї народними танцями під орудою балетмейстера Василя Авраменка. Писала вірші. Однак по матурі в гімназії (після випускних екзаменів) батько знову приїхав сюди, аби забрати дітей назад на чужину. Але той час і ту свою активну участь в патріотичних гуртках далекої Коломиї вона пам’ятатиме упродовж усього свого життя.

М. Бек – голова міста Детройта, американська поштова картка портрет маляра Михайла Дмитренка.

Подруги-гімназистки влаштували достойне прощання з нею. Востаннє зі сцени своєї Alma-mater під фортепіанний супровід речитативом линули в зал строфи розчуленої

Марусі Бек:

Я йду в далеку сторону,

Не знаю, горе, чи щастя я знайду,

Однак і там не забуду я про вас,

Згадайте і ви мене хоч раз…

Уже будучи на поважній посаді мера Детройту, одна з ділянок її праці спрямовувалася на розвиток молодіжного спорту. Науковий ступінь доктора юриспруденції Мері Бек отримала після навчання у Пітсбургському університеті (1944) – перша етнічна українка, яка удостоїлася подібного в цьому закладі.

Члени президії світового Конґресу Українського Жіноцтва, що відбувся в 1948 році у Філадельфії: (стоїть восьма зліва направо – Мері Бек; сидить третя зліва направо – коломиянка Олена Кисілевська).

Того ж року навесні на вимушений виїзд на Захід подалися давні Марусині колєжанки-пластунки: Орися Шипайло, Дарка Сіяк, Стефа Михайлюк, Орися Зубаль, Слава Мисевич, Чолій (на фото). 1993 року американська й українська громадськість вільного світу урочисто відзначала 85-ліття Мері Бек і 50 років її політичної праці на теренах Сполучених Штатів Америки. Тоді пані Бек удостоїлася привітань від екс-президентів Генрі Форда, Джиммі Картера, Рональда Рейгана, діючого Джорджа Буша, сенаторів, конгресменів та губернаторів штатів, а також колег-мерів великих міст Америки. Взагалі вона стала першою жінкою за всю історію США, яку обрали до Муніципальної ради Детройту, штат Мічіґан, а далі президентом ради. Детройтська громада її так і називала «Леді з перших». Попри те, від 1959 року, як громадсько-політична діячка, вона плідно виступала фундатором українських літературних конкурсів у діаспорі, яким тепер присвоєно її ім’я, задіяна в Світовій Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), адмініструє Українське Інформаційне Бюро у США. Вона володіла потужними організаторськими та ораторськими здібностями, вміла повести за собою. Можливо, ці задатки їй прищепив пластовий вишкіл у тій довоєнній Коломиї? Очевидно, що завдяки таким людським і професійним якостям вона, окрім поважної посади мера Детройту, стала почесною громадянкою американських міст-мегаполісів Балтимора, Сан-Франциско, Лос-Анджелеса, канадського Вінніпегу, австралійської столиці Сідня… Водночас визнаний в зарубіжжі політик з українським корінням була зовсім невідома в радянській Україні, про неї навіть заборонялося згадувати, начепивши типовий ярлик «українського буржуазного націоналізму».

Мері-Євгенія Бек померла 30 січня 2005 року у місті Клінтон Тауншип, Мічіґан, США, як українка похована на престижному православному кладовищі Баунд Брук, штат Нью-Джерсі. У світі про неї знають і пам’ятають. А у нас?


2012-05-02 10:12:22
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар