Кримінальна справа Володимира Бірчака - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Андрій Ребрик » Кримінальна справа Володимира Бірчака
Андрій Ребрик

Голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ, член Головної Пластової Булави, філолог

Кримінальна справа Володимира Бірчака

У минулій публікації я торкнувся життєвої долі відомого закарпатського спортовця і журналіста, пластуна і громадсьокого діяча Василя Федака. Сьогодні зупинимося на не менш значущій постаті в історії Закарпаття - на постаті доктора Володимира Бірчака

У часи Карпатської України

У минулій публікації я торкнувся життєвої долі відомого закарпатського спортовця і журналіста, пластуна і громадсьокого діяча Василя Федака. Сьогодні ж, в продовження, зупинимося на не менш значущій постаті в історії Закарпаття - на постаті доктора Володимира Бірчака.

Доктор Володимир Бірчак

Ми знаємо його як непересічну особистість в історії Карпатської України та Закарпатського Пласту: відомий громадський діяч, член уряду Карпатської України, письменник, офіцер УСС, голова Краєвої Пластової Старшини (1934), голова Українського Пластового Уладу Карпатської України (1939). 12 березня 2011 року йому виповнилося 130 років від дня народження. Отож, після Віденського арбітражу, Бірчак переїздить з Ужгорода до перенесеної столиці Карпатської України - міста Хуст, де стає до праці в Міністерстві культу, шкіл та народної освіти як інспектор гімназій і семінарій. Щоправда, в часі роботи постійно виникають конфлікти. Для тодішніх міністрів Карпатської України, зокрема й Міністра Ю. Ревая, було "неписаним правилом" надавати перевагу в уряді людям місцевим, автохтонам (себто - уродженцям Закарпаття), часто низькокваліфікованим, перед т.зв. чужинцями "неавтохтонами" (напр., галичанами чи чехами), хоч останні мали надзвичайно великий управлінський, військовий чи господарський досвід і, як правило, відповідну освіту. Зрештою, Володимир Бірчак до останнього працює в Уряді і залишає його вже як голова Евакуаційної комісії Карпатської України - в числі останніх, на шостому тижні угорської окупації, покидає столицю Хуст - 30 квітня 1939 року.

Евакуація Карпатської України

У 1945 році його несправедливо звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та заарештували. Це сталося в Мукачеві погідного вересневого дня, коли осінь пахне яблуками і виноградом, коли небо, як ніколи, здається бемежно глибоким і синім, коли ґазди з довколишніх сіл везуть на підводах на виторг дари своїх полів...

Постанова про арешт

Кримінальна справа

З кримінальною справою No. 16, відкритою на Володимира Бірчака, можна ознайомитися у фонді 2558 архіву СБУ в Закарпатській області. На сьогодні справа повністю розсекречена. З неї дізнаємося, що постанова про арешт В. Бірчака видана 9 вересня 1945 р. Одним з обвинувачень є пункт - "руководил юношеским националистическим движением "Пласт"... (а також йому інкримінували діяльність в організації "Українська громада в Німеччині", співпрацю з гестапо та діяльність в "правітєльстві" А. Волошина).

Титульна сторінка кримінальної справи Володимира Бірчака


Сторінка зі справи

Націоналістичну діяльність В. Бірчака в Пласті "високо оцінили" органи КДБ. Як доказ наведу слова слідчого Гаценка: "Является почетним командантом (начальником) "Пластового Улада" - юношеской военно-спортивной националистической организации, созданной по образу немецко-фашистской организации "Гитрлерюгенд", и как комендант этой организации принял активное учавствие в ее деятельности, создав периферийние (окружние) организации и назначив комендантов етих организиций..." (с. 25 справи No. 16). У справі є й цікаві - вилучені при арешті - матеріальні докази "вини" Бірчака - книга Шопенгауера "Про релігію" (німецькою мовою), два листи (до Уласа Самчука), а також вирізки з газет - стаття-відповідь Д. Донцову "Дух нашої давнини".

Вирізка з газети. Відповідь Д. Донцову на книгу Дух нашої давнини

Вилучені два листи - це відповіді Уласові Самчуку на книгу спогадів Бірчака "Карпатська Україна". Зміст листів досить напружений, інколи видається, що - різкий.

Лист-відповідь до Уласа Самчука

"Карпатська Україна: спогади й переживання", - Саме під такою назвою вийшли друком у Празі 1940 року мемуари В. Бірчака і відтоді постійно привертають увагу дослідників.

Книга Володимира Бірчака

Як письменник, він яскраво описав те, що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, тверезіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття XX століття, написані за гарячими слідами. Ось одна з яскравих цитат: "...Я завжди вважав, що роблені хиби й прогріхи - це наші спільні українські хиби й прогріхи, а коли про них пишу, то не для того, щоб їх висміювати, але щоб описати, сконстатувати грізний стан, аби в майбутності ми вистерігалися уже цих хиб та хворіб, що їм на ім'я автохтонство, пайдокрація, протекція, брехня, отаманія, жадоба слави й майна..."
Ясна річ, що думки Володимира Бірчака - не істина в останній інстанції. Це всього-на-всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг правдивіше побачити загальну картину. До речі, у В. Бірчака є гарна збірка "Золота скрипка", що вийшла друком у 1937 році. Збірка складається з окремих оповідань, в яких звучать найрізноманітніші теми. Проте ідейно їх об'єднує одне: погляд на життя як на процес, в якому зусиллям волі, боротьбою можна багато чого змінити. Герої В. Бірчака - це люди небайдужі, діяльні, вольові, розважні, що живуть своє працею, своїм розумом, дорожать своєю честю, добрими справами. Це - українці, які прагнуть незалежності держави. "Двадцать лет без конфискации имущества", - саме такий вирок отримав Володимир Бірчак. Щоправда весь строк йому відбути не судилося.

Вирок: "Двадцать лет без конфискации имущества"


Лист В. Бірчака до Народної Ради в Ужгороді


Лист В. Бірчака до Народної Ради в Ужгороді, 2 сторінка

Існує кілька версій смерті Володимира Бірчака. Відомий пластун, громадський діяч Степан Пап-Пугач у "Пластовому альманасі" робить досить "розмитий" висновок про долю Бірчака: <<большевики його покликали до Ужгороду, де за ним і слід пропав. Правдоподібно загинув від тортур>>. Довгий час не вдавалось дізнатись про дату його смерті. Наприкінці ХХ століття стало відомо з досліджень О. Мишанича, М. Мушинки, В. Габора, Л. Баботи, В. Іваня, що 11 січня 1946 року В. Бірчак був засуджений Закарпатським обласним судом як український буржуазний націоналіст, німецький шпигун і чехословацький розвідник до 20 років таборів з відбуттям покарання у Красноярському краї (Кемеровська область; з березня 1951 р. - Озерлаг), де через сім років після арешту - 21 вересня 1952 року - помер. Щоправда, в наявній ознайомленій мною "справі No. 16" довідка про смерть відсутня. Реабілітований Володимир Бірчак 1990 року за відсутністю складу злочину.

Справка про реабілітацію

*  *  *

Уривки з книги В. Бірчака "Карпатська Україна":
"...Молодше покоління вже було національно свідоме, але без життєвого досвіду в національній праці. За дев'ятнадцять літ у демократичній Чехословацькій республіці українська інтелігенція ще не перейшла доброї школи, щоб вивчитися сама собою управляти. Досі, до 1938 року, вона не жила самостійним, ні від кого незалежним політичним життям, не вміла ще вона утримати в своїх руках ніодного економічного товариства, а все, що творила, що мала в своїх руках -- кінчалося повним банкротством. Підкарпатський банк.., і Просвіта.., і Уніо.., і Акорд.., і Геліос.., і все, і все. Держава -- це ж господарювання країною, а як могла ця інтелігенція добре господарити цілою країною, коли вона не вміла добре господарити хоч би одним малим товариством?"...

Пластова молитва Володимира Бірчака

"...Пам'ятаю промову Федора Ревая, брата посла. Говорив до нас, як до малих дітей: - Я вас запевняю, що це пусте, що сьогодні ка-цапи мають перевагу в нашому уряді; до півроку ми зробимо вибори до сойму і зметемо кацапів з лиця землі. А злучитися з кацапами сьогодні мусимо, щоб здобути від чехів права. Останнє речення мало свою правду. Щоб від панівної нації здобути права, треба було проти неї стати одною лавою, але погрожування в бік кацапів мусили були виглядати смішно. Прем'єр Бродій мав мати в своїх руках фінанси і все вчительст-во, що було ще найбільш рухливою, живою верствою, Бачинський мав бути міністром внутрішніх справ, отже, мав проводити вибори. Як можна було ось так собі самому заслонювати очі?"...

"...І уряд не в одного Бога вірив; Бродій і Фенцик ставили на мадярську карту, д-р Бачинський перехилився в тому часі на бік українців -- Волошина й Ю. Ревая -- й ладився розбудовувати країну під володінням ЧСР. Щодо урядування в тому часі, то треба зазначити ось ці важніші події: урядові оголошення перестали з'являтися, як це було досі, по-чеськи, тепер вони були тільки по-українськи й по-русски, тобто -- язичієм. Міністер д-р Фенцик мав порозумітися з словаками в справі границь між Словаччиною й Карпатською Україною. Ці границі не були остаточно ще від 1919 року усталені, бо до Словаччини належали й українські оселі на захід від річки Ужа. Тут до-дам, що в Карпатській Україні був одним один д-р Іван Панькевич, що цю справу знав, бо від 1920 до 1938 року студіював говірки закарпатських україн-ців і саме на початку 1938 року був видав величеньку книжку про це."...

"...До значення приходить тепер українська молодь. Українську молодь Закарпаття я добре знав, як професор, ще ліпше пізнав я її в Пласті, в пластовому таборі чи в часі прогульок, коли вони відносилися до мене вже не як до професора й коли я утримував порядок не своїм урядовим, а особистим авторитетом. Я любив цю молодь і вважав за свій обов'язок і обов'язок кожного розумного старшого громадянина - жити в якнайбільшому контакті з молоддю. Вони вчилися багацько від мене, і я вчився чимало від них; ось так вирівнювалися різниці поглядів між нами. Українська свідома молодь, згуртована під прапором українського націоналізму, мала велику хибу, яку мала і вся українська
націоналістична молодь інших українських земель: її мав і сам український націоналізм. Український націоналізм на перше місце ставив динамізм, сильне хотіння й чин. Але як він мало або й цілком не говорив про рівноцінний чинник, а це - про домагання освіти, знання! Говорячи мовою Гегеля, скажемо, що тут бракувала антитеза. Коли візьмемо динамізм як тезу, то антитезою буде освіта, знання, а синтезою цих двох - чин. Щоденною мовою можна це ось так висловити: націоналізм акцентував хотіння, сильну волю, для прикладу - сильне хотіння кермувати автом, але не акцентував того, що я не смію сісти кермувати автом, доки не навчився того, доки не здобув відповідного знання і вміння. Наслідок був той, що в нашої молоді була сильна воля до чинів, вона й виконувала ці чини, кладучи й свої голови, але як часто кожний із нас спостерігав, що це була марна жертва, бо без відповідного знання, без відповідного вміння - це була їзда автом юнака, що ще ніколи не сидів за кермом авта і заїхав марно в могилу. До того додаймо ще й тяжкі обставини Карпатської України, серед яких ця молодь виростала, неприродні обставини школи, яка ломила й викривлювала характери."...

"...Крім вище згаданих комендантів Січі, була ще й якась укрита команда, яка складалася з українців із різних українських земель. Ця команда мала, мабуть, 8 членів. У збірнику <<Карпатська Україна...>>, ст. 36, йдеться про це: <<Властивою військово-вишкільною працею в Січі керував вужчий штаб, що складався з відповідних референтів>>. Це були здебільша колишні учасники терористичної акції в Галичині, опісля кинені на еміграцію, де покінчили або й не покінчили студії, але де здебільша тяжко бідували. Відірвані від життя теоретики, які замість жит-тєвого досвіду, життєвої мудрости мали в запасі безліч фраз, безліч приписів, як варити смачні обіди. Але як у практиці їх зварити й чи ті, що писали ці приписи, їх випробували й чи їли ці обіди й чи не були від них хворі, - цього ніхто не знав. Одним із таких приписів, одною з таких безперестанно декламованих фраз була - соборність України."...

2011-10-04 09:50:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар