«Із бору Биківні ще чути спалах куль…» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Олександр Купрієнко » «Із бору Биківні ще чути спалах куль…»
Олександр Купрієнко

Магістр філософії

«Із бору Биківні ще чути спалах куль…»

Чому за комуністичного режиму правда не рятувала від смерті і на яких підставах радянська влада приховувала Биківнянську трагедію?

Фото з сайта http://narodna.pravda.com.ua

Цими вихідними у Мистецькому Арсеналі відбулася проект-виставка «Правда рятує од смерті», ініційована екс-президентом Віктором Ющенко і присвячена увіковічненню пам'яті жертв Биківнянської трагедії, що сталася в кінці 1930-х - на початку 1940-х років. Українські і польські історики та археологи упродовж останніх 10 років займалися вивченням ділянки Биківнянського лісу, де, за окремими даними, поховано близько 125 тисяч людей. Результати досліджень, особисто мене, вражають -  історики спромоглися встановити прізвища 14191 особи і віднайти залишки особистих речей політв'язнів.

Проект, очевидно, претендує на вихід на міжнародний рівень і, сподіваюсь, на широку популярність, тому що експонати виставки справді унікальні і раніше ніде не виставлялися. Це і зубні щітки в'язнів, і величезна кількість предметів одягу, і гільзи гвинтівок, з яких розстрілювали лікарів, вчених, викладачів, священиків і офіцерів. Вражає те, що більше 100 тисяч людей, представників майже 40 національностей, загинули у мирний час. Вони стали жертвами машини, яка нещадно знищувала найкращих представників суспільства і закопувала їх у братські могили без будь-яких поховальних обрядів. Тому дуже влучну, на мій погляд, думку на офіційній частині відкриття виставки висловив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет: "Що дасть загиблим те, що ми сьогодні згадаємо про них, зібравшися на цьому заході? Абсолютно нічого. Усе, що ми можемо зробити корисного - лише молитися за упокій їх душ".

Сьогодні Україна знаходиться у таких геополітичних умовах, коли кожна, образно кажучи, цеглинка історії може бути вирвана з тисячолітнього муру нашої спадщини. Тому ми повинні звернути увагу на власну, не таку вже й далеку, минувшину задля кращого усвідомлення наслідків, які формують, на жаль, вже не одне покоління. Тому пропозиція авторів проекту «Правда рятує од смерті» згуртуватися навколо ідеї створення у Биківні масштабного міжнародного музейно-меморіального комплексу світового рівня – видається актуальною і дуже своєчасною. Окрім того, Биківнянський ліс є найбільшим в Україні місцем поховання жертв сталінських репресій.

Більшість розстріляних проходили за статтею 58, частиною 14 - "Контрреволюційний саботаж". Людей, приміром, убивали за зниження об'ємів виробництва

Для осягнення трагічної абсурдності подій 70-річної давнини, варто звернутися, можливо, до найкращого вчителя людства – історії.

Свого часу товариш Сталін сказав таку фразу: «Коли гине одна людина – це трагедія, коли гинуть тисячі – це статистика». Крилатий і дуже цинічний вислів аж надто добре характеризує суть політики СРСР, аби розпочинати полеміку з цього приводу. На шляху до повного всевладдя та безперешкодного панування ідеологічної машини партійна номенклатура використовувала найбільш витончені і жорстокі по відношенню до власного населення методи.

До початку Другої Світової війни каральні органи системи боролися зі «шпіонами» і «контрреволюціонерами» за допомогою тої методи, яку успішно задекларував Ленін, і не менш успішно зреалізував голова ЧК Фелікс Дзержинський, він же "Залізний Фелікс": лише нещадний терор і революційний трибунал можуть докорінно винищити пережитки царизму і створити умови для поширення сильної і могутньої диктатури пролетаріату. По відношенню до «ворогів народу» влаштовували показові судові процеси, розстріли проводили на очах інших ув'язнених, аби ті боялися сказати зайве слово, або героїчно мовчати під час «розслідування справи». Усі ці речі, з погляду будь-якої психічно здорової людини, виглядають абсолютними злочинами. Але, як показала історія, політичні репресії (які чинилися в основному через 14 пунктів 58-ї статті Карного Кодексу РРФСР) були основним інструментом утримання влади і повного знищення індивідуального мислення серед громадян. Отже, до 1939 чи навіть до 1941 року радянська влада пояснювала величезний відсоток смертності серед населення або природними факторами (голод 20-х років і геноцид 1932 – 1933 років), або потребою очистити «правильне» суспільство нової епохи від чужорідних царських і буржуазних елементів. Але з приходом окупаційних гітлерівських військ задача у справі пояснення причин мору людей в країні значно спростилася. Тепер можна було провадити політику ще більш агресивну, аніж на початку 1920-х років, прикриваючись жорстокістю німецьких спецслужб (що, власне кажучи, й було з успіхом втілено в життя).

Однією з трагедій, відповідальність за яку НКВС намагався перекинути на плечі нацистів, були й події у Биківнянському лісі 1937 – 1941 років. Йдеться про масові розстріли і захоронення тисяч невинно убієнних людей на території нинішнього Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", який знаходиться на відрізку траси Київ-Бровари і ставиться дослідниками в один ряд із найстрашнішими нацистськими концтаборами – Аушвіц, Майданек, Дахау і Бухенвальд. Органи НКВС, які працювали в Києві, таємно здійснювали тисячі поховань осіб, приречених до розстрілу в позасудовому порядку, у спеціально відведеній зоні ще з кінця 1936 року. Але на початку 1941 року окупаційна німецька влада викрила злочинні дії більшовицької політики, аби показати місцевому населенню усю жахливість пануючого політичного режиму. Після звільнення Києва від німецьких військ, архіви було знову засекречено, а урядова комісія, яка займалася розслідуванням убивств людей в Биківні (1944 рік), оголосила що на цьому місці знаходиться місце поховання жертв Дарницького концтабору, що розташований неподалік (якщо бути точним – приблизно за 5 кілометрів). Наступні дві урядові комісії, 1971 року і 1987 року тільки підтвердили висновки своїх попередників, визнавши поховання могилами жертв гітлерівських окупантів.

Підпис внизу на табличці: "Будьте прокляты исполнители тех сталинских злодеяний"

Лише у 1989 році, майже через 50 років після розстрілів, Рада міністрів УРСР зобов'язала вивчити питання, пов'язане із Биківнянським похованням. Таким чином була створена четверта за рахунком урядова комісія, яка у процесі перепоховання останків виявила особисті речі загиблих і встановила прізвища заарештованих органами НКВС в період з 1937 по 1941 роки. Ці факти беззаперечно свідчили проти сталінських працівників, які надто самодіяльно виконували свої обов'язки, виносячи вироки без судового слідства майже 40 років.

Биківнянський ліс сьогодні

Авторам проекту частково вдалося відтворити атмосферу 1937 року. Одна з експозицій, без перебільшення, вражає до глибини душі, відчуваєш, що знаходишся у Биківнянському лісі і на твоїх очах ведуть останньою дорогою змучених, голодних в’язнів. Інсталяція являє собою темну кімнату, де чутно спів пташок і шелестіння листя, після чого цю лісову гармонію прорізають постріли з гвинтівки. Розумієш, що правда далеко не всіх людей рятувала тоді від смерті, і сьогодні наше чи не найголовніше завдання – це збереження і увіковічнення пам’яті про стотисячні жертви комуністичного режиму. Саму ж назву – «Правда рятує од смерті», яка, до речі, взята з Біблії (перекладу Пантелеймона Куліша), кожен зрозуміє по-своєму. Але хочеться, щоб українці знали правду, на яку мають повне право, і яка здатна врятувати мільйони невинно вбитих людей від цілковитого забуття.

2011-11-30 19:24:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар