ГУЛАГу потрібні були механізатори… - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » ГУЛАГу потрібні були механізатори…
   

ГУЛАГу потрібні були механізатори…

Тому батько отримав суровий вирок
Анатолій ГНАТЮК, Вінницька область

Я залишився останній із сім’ї. Пішли на той світ спочатку батько, потім мама, а згодом і два брати. І мені подумалось: якщо не розповім про батька, то вже нікому буде це зробити.

Спочатку він не дуже відрізнявся від односельчан своєю поведінкою. Перелом у його житті стався в період колективізації, коли одноосібників «заганяли» в колгоспи. Хто впирався, того партактивісти села «робили» куркулями і вони одразу ж підпадали під дію відповідної постанови влади: або тюрма, або висилка до Сибіру. Так у Пермській області опинилась сім’я рідної сестри мого дідуся Дмитра. В неї було кілька гектарів землі, пара коней та «жорна». Згодом у «матеріалах» на висилку було написано, що в неї є «мельница». Я на таких «жорнах» в 50-х роках минулого століття молов жито на муку. Це два невеликих круглих і пласких камінці. Верхній камінець має дірку посередині, куди засипається зерно. Там же була закріплена дерев’яна ручка. Якщо з допомогою ручки крутити верхній камінь, то на виході вже маєш житню, грубу муку.

Плач за Степаном

Пам’ятаю розповіді мого дідуся про Першу світову війну, учасником якої він був. А йому було що розповісти. З війни він прийшов з двома георгіївськими хрестами: дослужився до унтер-офіцера, командира взводу. Ось один із випадків. Були запеклі бої з австро-угорськими військами. Часто доводилось піднімати солдат в штикову атаку. В одній із атак підрозділ потрапив в оточення, солдати здалися в полон, але мій дідусь в «гарячці» продовжував битися з ворогом на «штиках». Навколо нього створили кільце солдатів противника, а в центрі дідусь перемагав одного за другим своїх суперників. Врешті його збили з ніг і хотіли вже вбити, але підійшов офіцер і сказав: «… відставити! Хай живе! Ось так і вам потрібно захищати свою Батьківщину!».

Від славетного хореографа - до онука - від Франції та Росії - до України

Так ось, мій героїчний дідусь придумав, як уникнути долі своєї сестри. Найперше, що він зробив, - пішов із моєю бабусею в сільську раду і написав заяву про розлучення. Одночасно моя бабуся написала заяву про вступ до колгоспу. Таким чином, дідусь залишився одноосібником, а бабуся стала колгоспницею. Відповідно було розділено і майно: один кінь дідусю, а другий віддали в колгосп. І так був поділений інвентар. Друге, що продумав дідусь. Порадившись із сім’єю, запропонував моєму батькові Кирилу вступити в комсомол. Йому тоді було 18 років. Місцева влада належним чином оцінила «саморозкуркулення» дідуся і залишила на деякий час сім’ю у спокої. Ще декілька років дідусь був одноосібником і таким чином врятував сім’ю із 7 чоловік від голодної смерті, яка «викосила» половину села.

Ще один у «списку Сандармоху»

А що ж батько? Його як комсомольця, по путівці, направляють у Харків на будівництво тракторного заводу. Після певного періоду роботи на будівництві йому з товаришем доручили спустити «з гірки» вантажний вагон, пояснивши нашвидку, як це зробити. Товариш став до гальмового штурвала. Коли вагон набирав швидкість, він почав його крутити - тільки не на гальмування, а навпаки. Крутив доти, поки штурвал не відпав. Довелось обом стрибати з вагона на ходу. Після лікування їх обох відпустили додому. Але вдома батько не засидівся. Його одразу ж викликали в райком комсомолу і направили по путівці на курси механізаторів. Викладачем на курсах був француз, який не дуже добре знав українську мову, зате навчив своїх слухачів працювати на тракторах, комбайнах, крити дахи, паяти, ремонтувати техніку. Були голодні роки. Навчання було безкоштовним, але слухачі мали по черзі привозити для викладачів харчі: гусей, курей, м’ясо, молоко, картоплю тощо. Дідусь запрягав свого коника, вантажив це збіжжя на підводу і разом зі слухачем курсів віз до школи. Після навчання батько повернувся в рідне село. У колгоспи почала надходити сільгосптехніка. Йому чомусь припала до душі робота комбайнера в МТС, де й пропрацював усе життя.

На життєвому шляху прийшлось йому побувати і в буцегарні. Були післявоєнні голодні і холодні роки. Діяв закон, який дозволяв карати людей за «три колоски». Йшов 1947 рік. Жнива вже закінчувались і батька, разом із комбайном, направили на допомогу в сусіднє село. Стояла спека. Багато людей працювало в полі, бо частину врожаю вбирали вручну. Людей мучила спрага. Воду підвозили в дерев’яних бочках однокінкою. На одній із них працював худий, виснажений хлопчина 12 років. Якось батько запитав його, чого він такий засмучений. Той розповів, що в нього загинув на війні батько, а дома лежить хвора мати і є ще, крім нього, двоє діток. Удома немає їжі. Потім цей хлопчина попросив мого батька, щоб той дозволив йому набрати з бункера комбайна трохи зерна. Далі події розвивалися стрімко: хлопчина набирає в бункері два відра зерна, ховає його в скирті соломи, а ввечері його ловлять партактивісти, коли він забирав. Треба ж показати, що вони щось роблять, борються з розкраданням урожаю! На допиті хлопчина сказав, що зерно йому дозволив взяти дядько-комбайнер. Хлопчину як малолітнього відпустили, а батьку присудили 8 років тюрми, хоча при обшуці вдома нічого кримінального не знайшли. Підставою для вироку було свідчення малолітнього. Вдома без годувальника залишилась мама і троє малолітніх дітей.

Війна залишила свій слід

Відбував батько покарання аж у Монголії. Тоді там будували першу залізницю. Видно, ГУЛАГу потрібні були механізатори, тому батько отримав такий суровий вирок. На будівництві він весь час працював начальником пересувної електростанції. І коли в 1952 році він повернувся і подивився на наше життя, то сказав: це не там тюрма, а тут!

Спогади одного солдата

За досягнення в праці батько згодом був нагороджений двома медалями і багатьма почесними грамотами, а коли помер, то залишив у спадщину невеличку хатину, старі кирзові чоботи та заношену фуфайку. Такі статки мали ті колгоспники, які не крав, а жили чесною працею.

2012-06-06 15:58:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар