«Доступ до архівів як право на суспільну пам'ять» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Олександр Купрієнко » «Доступ до архівів як право на суспільну пам'ять»
Олександр Купрієнко

Магістр філософії

«Доступ до архівів як право на суспільну пам'ять»

Система, та її недобитки досі намагаються приховати ті страшні злочини проти людства, які були вчинені протягом більше як 70 років. Але ось тут і постає закономірне питання: «З якою метою?»

Те, що у пострадянських країнах доступ до архівних матеріалів діяльності карально-репресивних органів сталінсько-брежнєвської системи є, сказати б, проблематичним, не дивує нікого із дослідників. Система, та її недобитки досі намагаються приховати ті страшні злочини проти людства, які були вчинені протягом більше як 70 років. Але ось тут і постає закономірне питання: "З якою метою?". Кому потрібне це переховування? Для кого є вигідним спотворення історії України і новітнє міфотворення? Може, саме тим, кого нині цілком правомірно називають номенклатурою, як і в «старі добрі часи»? Чому відомство Валерія Хорошковського вперто продовжує оберігання могильника під назвою Галузевий Державний Архів СБУ? Як приклад відповіді, можна привести сучасну політичну кампанію Росії. 1991 року Борис Єльцин видав указ про передачу документів із каґебістських сховищ у державні архіви, створивши спеціальну Комісію з організації передачі-прийому архівів КПРС і КҐБ СРСР на державне зберігання і їх використання. Але вже за декілька років, у 1995, російський парламент прийняв нову редакцію закону "Про оперативно-розшукову діяльність", згідно з яким інформація про розшукову діяльність, імена осіб, які співпрацювали з КҐБ оголошувалися (вже вдруге) державною таємницею (Собрание законодательства Российской Федерации. 1995. №33. Ст. 3349). Закриття цих архівів, упевнені експерти Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР), суттєво призупинило дослідження злочинів комуністичного режиму і стало передумовою кампанії реабілітації радянського минулого, яка досі триває в Росії.

З іншого боку, тут варто розглянути ще й такі складні явища як політична і правова культура, адже в Україні питання архівів спецслужб залишається досі невирішеним. Звідси випливають два основні негативні наслідки:

1. Снобістська бюрократія та, часом, відверте небажання працівників архівів надавати той чи інший документ дослідникові для вивчення.

2. Нерозуміння «надто закрученого формулювання закону». Адже часто самі історики (не кажучи вже про пересічних громадян), зустрічаючи тверде "Ні" від працівника архіву, не знають як відстояти своє право на доступ до інформації.

В аспекті доступу до архівів головний Закон України чомусь відмовляється працювати. Високопосадовці та працівники архівних установ посилаються, найчастіше, на певну інструкцію, яка нібито забороняє їм надавати документи для дослідження. Експерти ЦДВР вбачають у такій «інструкційності» чи не найголовнішу перешкоду розсекреченню багатьох злочинів проти українського народу, що сталися за часів СРСР. Очевидно, все пізнається у порівнянні, тому укладачі «Практичного порадника» пропонують звернутися до закордонного досвіду у справі доступу до архівів. Наведу найцікавіші, на мою думку, приклади. У Німеччині, країні яка пережила у ХХ столітті не менш криваві часи тоталітаризму, аніж Україна, ще в грудні 1991 року було прийнято закон «Про матеріали служби державної безпеки колишньої Німецької Демократичної Республіки». Мета закону виглядає досить прозоро і очевидно: забезпечити та стимулювати історичну, політичну і юридичну переоцінку діяльності служби державної безпеки і, відповідно до цього, полегшити індивідуальний доступ до персональних даних, зібраних цією службою. Ще одним красномовним прикладом є Польське законодавство, яке передбачає повний доступ до документів про державних службовців та політиків і зазначає, що «у копіях надаваних документів особисті дані третіх сторін робляться анонімними».

«В Україні, на жаль, маємо практику, - розповідає Володимир В’ЯТРОВИЧ – коли основним аргументом у відмові доступу до інформації є наявність конфіденційної інформації. Але що таке «конфіденційна інформація, ніхто чітко сказати не може. Чому за її наявності забороняється доступ до цілого документа? Будь ласка, закривайте доступ до особистих даних третьої особи, анонімізуйте цю особу, але повний документ я маю право бачити. Парадоксально, але факт: законодавча база нібито й існує, проте з якихось міркувань документи в архівах не видаються. Інколи взагалі виникає враження, що працівникові архіву просто лінь шукати документ, який тебе цікавить, копіювати його, підписувати папери. Більше того, закон «Про інформацію» дозволяє надавати особі архівний документ з конфіденційною інформацією, якщо він становить суспільний інтерес. Знову таки, як визначити це поняття «суспільного інтересу»?». Словом, якщо у вас дійсно виникають проблеми з доступом до інформації, але ви впевнені, що працівник архіву порушує закон, не надаючи її вам, то сміло звертайтеся до суду.

В очах пересічного українця звернення до суду виглядає досить безнадійною справою. Більшість громадян впевнені, що судова система України є повністю корумпованою, тому з’ясовувати стосунки з державними органами мало хто наважиться. Через це рівень правової культури і свідомості суспільства поступово знижується, приводячи, врешті решт, до ситуації повної безправності особи. «Ми намагаємося надати людям рекомендації щодо того, як правильно себе повести, коли порушується закон «Про інформацію». Жодний інший гриф, окрім тих, що передбачені Законом України «Про державну таємницю» (тобто «таємно», «цілком таємно» «особливої важливості»), не може бути причиною обмеження доступу до документу. Тобто, якщо вам відмовились надати документ з радянськими грифами «секретно», «совершенно секретно», або будь-якими іншими, це є грубим порушенням ваших прав» - розповіла експерт ЦДВР Аліна ШПАК.

Варто, насамкінець, зауважити, що правова культура є чи не найголовнішим фактором об’єднання суспільства. Якщо ми дійсно налаштовуємо свої думки про майбутнє на європейські терени, якщо ми справді хочемо бути частиною Європи, то варто би зробити таку річ як виконання Закону самоочевидною.

2011-11-04 19:05:50
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар