До 60-річчя утворення УПА (Повний текст) - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » До 60-річчя утворення УПА (Повний текст)

До 60-річчя утворення УПА (Повний текст)

Українська повстанська армія та її коріння
Василь КУК. Фото надані Центром Досліджень Визвольного Руху

Гадаємо, читачам «Дня» цікаво буде прочитати нарис нині покійного Василя Кука, останнього головного командира з’єднань УПА, «Українська повстанська армія та її коріння», написаний 12 років тому до 60-ї річниці створення Української Повстанської Армії. У цьому нарисі, й саме це привертає особливу увагу, автором виступає не відсторонений історик-дослідник, а безпосередній учасник подій, впливовий та професійний військово-політичний керівник. 

Незалежна, суверенна держава - необхідна передумова нормального життя і розвитку нації. Бездержавний народ приречений на загибель. Тому боротьба за національне визволення, за здобуття власної, самостійної держави завжди священна. Український народ за весь час свого поневолення безперестанно боровся за відновлення незалежної Української держави. Особливо сильною й масовою українська національно-визвольна боротьба стала під час Другої світової війни та після її закінчення - у 1942-1954?роках. Вела цю боротьбу Українська Повстанська Армія (УПА), 60-річний ювілей якої відзначаємо у жовтні цього року.

Постановою Президії Української Головної Визвольної Ради (УГВР) від 30 жовтня 1947 р. 14 жовтня визнано Днем постання Української Повстанської Армії (УПА) та встановлено святковим днем УПА. Дату 14 жовтня встановлено задля того, щоб зберегти історичну традицію з козацьким святом Покрови. На Січі була церква Пресвятої Богородиці Покрови?- опікунки січового козацтва. Народилась УПА, очевидно, не в один день та й не в одному році. Бойові сутички націоналістичних підпільних відділів із російсько-совєтськими окупантами почалися відразу після нападу Німеччини на СССР, а з німецькими окупантами?- вже з весни 1942 р.

У Києві відкриють виставку про командирів УПА Шухевича та Кука, лідерів ОУН Коновальця та Бандеру

Родовід УПА починається з часу втрати нашої державної незалежності у 1920 році. Створена в часи Першої світової війни, Українська Народна Республіка проіснувала лише три роки, з 1918 по 1920 рр. Після багатьох кровопролитних боїв визвольна війна українського народу закінчилася трагічною поразкою. Українські землі стали здобиччю російських, польських та румунських окупантів, а Закарпаття опинилося у складі Чехословаччини. Почалося свідоме, планомірне винищування нас як нації. Однією з головних причин втрати державності було те, що ми вчасно не зуміли зорганізувати українську національну армію й її належно озброїти та не мали нашого патріотичного й висококваліфікованого військового командування.

Український народ не змирився із втратою своєї державності. Відразу ж після воєнної поразки на Україні розпочалася повстанська та підпільна бойова національно- визвольна боротьба. Велася вона як на східних, так і на західних землях України.


Аграрна політика УПА на прикладі одного конкретного документа

Ветерани УПА не зрікаються своєї присяги

Штабквартири Головного командира УПА

Дружина Головного командира УПА Наталія Шухевич

Передумови антипольської акції УПА, 1939 - 1943 рр.

Різдвяний бій УПА. Бірча, 7 cічня 1946

Чемпіон з боксу, який пішов в УПА

Василь Кук. До 60-річчя утворення УПА (Повний текст)

БОРОТЬБА ПРОТИ РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ (1920-1939 рр.)

Вороже ставлення українського селянства до російських поневолювачів дуже сильно посилило повстанський рух на всій Україні, зокрема на Правобережній. Наприкінці 1920 року повстанські сили налічували біля 40 тисяч повстанців. Керував повстанською боротьбою Повстанський штаб, очолений генералом Ю.Тютюнником (до червня 1923 р.) З метою посилення цієї боротьби й для координації повстанських дій у листопаді 1921 р. уряд УНР вислав з території Волині на Україну значний військовий відділ Повстанської Армії, біля 1200 вояків, під командуванням Ю.Тютюнника і начальника штабу Ю. Отмарштайна. Похід проходив по Житомирщині, Київщині та Поділлі двома групами. Повстанці звели з більшовиками ряд успішних боїв, захопили декілька міст, але в цілому цей похід для повстанців закінчився трагічно. Багато загинуло й попало в полон, а 359 повстанців були під с. Базаром 23 листопада 1921 р. більшовиками розстріляні. Повстанська боротьба на Україні тривала до кінця 1920-х років. Особливо масовою вона була на Київщині та Черкащині, в околицях Холодного Яру.

Валка господарського забезпечення в дорозі. Івано-Франківщина

У кінці 1920-х та у 1930-х роках боротьба проти більшовицьких окупантів проходить у формі нелегальних підпільних організацій - Спілка Української Молоді (СУМ), Спілка Визволення України (СВУ), Комітет Визволення України (КВУ), Українська Військова Організація (УВО), Організація Українських Націоналістів (ОУН) тощо. За весь час російської окупації України постійно знищувалась українська інтелігенція як носій державної незалежності України й потенціальний ворог совєтсько-російської влади на Україні. Більшовицька антиукраїнська боротьба у тому часі велася під пропагандистським гаслом боротьби з петлюрівщиною, а ім’я Симона Петлюри стало на Україні символом боротьби за державну самостійність України, подібно як за царизму символом боротьби за відновлення козацької держави був гетьман Іван Мазепа й мазепинство. Щоб цей символ знищити, більшовицький агент 26 травня 1926 року вбиває Симона Петлюру в Парижі.

«Поєднання через важку пам’ять. Волинь 1943»

БОРОТЬБА ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ОКУПАНТІВ (1920-1939 рр.)

На західних українських землях, що були під окупацією Польщі, національно-визвольна боротьба проходила у зовсім інших політичних умовах. Тут видатною постаттю у цьому історичному періоді визвольної боротьби був полковник Армії УНР Євген Коновалець, загально відомий організатор і командир Січових Стрільців (СС). Це була одна з найкращих регулярних формацій УНР. Курінь січових стрільців був зорганізований у Києві з колишніх полонених українців австрійської армії в листопаді 1917 року. В 1918 році курінь збільшився у полк і нараховував 3000 старшин і вояків, у тому числі біля третини становили наддніпрянці. У кінці цього року полк розрісся у дивізію, а на початок грудня в Осадний Корпус січових стрільців. У лютому 1919 року Корпус січових стрільців нараховував 500?старшин і 7000 вояків. У поході на Київ, у липні-серпні 1919 року, Корпус перейменовано в Групу січових стрільців, що нараховувала 8600 старшин і вояків. У серпні-жовтні Січові Стрільці воювали на фронті проти Добровольчої армії Денікіна. У грудні 1919 року, у зв’язку з катастрофою армії УНР у «чотирикутнику смерти», демобілізувалися. У військах УНР частини Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця були найбільш боєздатними й національно-патріотичними і мали великий вплив на політику Директорії. У грудні 1919 р. Коновалець попав у польський полон, з якого звільнився весною наступного року, виїхав за кордон і почав творити революційну організацію для збройної боротьби проти польських окупантів. Він - і здібний військовий організатор, і командир, і талановитий політичний лідер, а передусім - справжній український патріот-державник-націоналіст.

Українська націоналістка із Донбасу

Виготовлення підпільних видань

УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)

Євген Коновалець у найтрагічніші часи життя нашого народу, після болючої поразки у визвольній боротьбі й втрати державності та загарбання українських земель окупантами, коли повсюдно панував хаос і зневіра, не капітулював, а з вірою і молодечим запалом приступив до організації нових військових сил для боротьби за визволення України. Вже в 1920?році він, разом зі своїми бойовими друзями та однодумцями, організує підпільно-бойову повстанську Українську Військову Організацію, загальновідому як УВО, що стала грізним месником для всіх поневолювачів України.. У лавах УВО боролася, головним чином, молодь, яка виростала й формувалась у довоєнні та воєнні часи. Це - студенти й учні старших класів гімназій, діячі культурно-освітніх і спортивних установ (Просвіт, Січей, Соколів), які пройшли воєнні випробування у військових формаціях Українських Січових Стрільців (УСС), Київських Січових Стрільців, в Українській Галицькій Армії (УГА) та військах УНР. Були це люди різних світоглядів і політичних переконань, члени різних політичних партій та товариств. Але всіх їх об’єднувала одна Українська Ідея - Самостійна Соборна Українська Держава.

Головні цілі УВО дуже чітко викладені у рефераті одного з ініціаторів створення УВО Василя Кучабського (1895 - 1945?) «Найближчі завдання української суспільності» за липень 1921?р., де сказано (подаємо головні думки): «Хоч наша боротьба за державність скінчилася невдачею, а сама наша держава принесла нам багато розчарувань, та все-таки ми відчуваємо, що передумовою вільного нашого розвитку є національно-самостійна держава.» - «Для здорового розвитку нації, себто для забезпечення вільного розвитку одиниць, які складають націю, конче потрібна національна держава.» - «Методою процесу національного самовизначення треба вважати боротьбу, і тільки боротьбу, отже зудар протилежних сил - сили поневоленого й сили гнобителя.»?- «Передумовою збройної перемоги є не тільки героїчна боротьба фронту, але й статечна (солідна) й чесна праця у запіллі, праця, в якій все населення без винятку кладе всі свої сили, всю свою енергію для здобуття перемоги.» - «Питання життя - це питання сили, і тільки сили.» - «На всяке чужинецьке насильство існує один тільки засіб - вжити власних сил для подолання чужого насильства.» - «Передові одиниці (авангард нації) повинні постаратися якнайшвидше проломити пасивність власного громадянства, себто якнайглибше його зреволюціонізувати.» - «Щоб зреволюціонізувати суспільність, треба вжити нових метод національної роботи. Перенести національну роботу зі шляху принагідних експлозій ентузіазму на шлях послідовної боротьби.» - «Знищити пасивну й ілюзорну надію на чужу допомогу. Поставити нову вартість: орієнтацію виключно на власні сили суспільства. Дивитися на всякий чужинецький гніт як на явище, проти якого є тільки один спосіб: зрушення (організація) власних масових сил до запеклої й витривалої боротьби.» - «Найближчим завданням повинно стати знищення масової гіпнози страху перед польською тюрмою, щоб таким чином підготовити ѓрунт для чимраз могутніших масових рухів.» (В. Мартинець. «Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У.Н.». 1949, ст. 349; I-LXXVI (Світлини), ст.37-40).

Група повстанців із Закерзоння

«Народні месники»: міфи та реальність

Національно-визвольна боротьба у 1920-х роках велася під керівництвом УВО, начальним комендантом якого був полковник Євген Коновалець. Особливо сильною і масовою ця боротьба була на західноукраїнських землях проти польських окупантів. Тут ішов бій проти польської влади, проти колонізації, проти поліції. У 1922 році УВО провела велику саботажеву акцію (палення польських поміщицьких дворів, колоній, військових магазинів і складів), знищення поліцейських постерунків (станиць), телефонних ліній зв’язку.

У тому часі в околицях Борщівщини, Чортківщини, Бучачини, Підгаєччини, Бережанщини, Перемишлянщини рейдував повстанський відділ (близько 50 повстанців) поручника Мельничука й поручника Шеремети, який прибув з Радянської України. Обидва вони попали в полон і були засуджені Золочівським судом до розстрілу. Збереглися їхні могили на Золочівському цвинтарі. Діяли повстанські відділи також у других повітах.

Відкриваючи секрети

Становище українців на їх рідних землях, загарбаних польськими окупантами, було надзвичайно важким. Масово проводилася колонізація українських земель польськими колоністами, знищувалось українське шкільництво, громадські культурні й економічні установи, проводилася католизація й перетворювання українських церков на костели, повсюдно царив терор і свавілля польської поліції. Польська влада намагалась усіма засобами нищити українство так, щоб, як це планував польський націонал-шовініст Ст. Грабський, за 20 років на західноукраїнських землях не було жодних українців. Усе це лише посилювало антипольські настрої населення й сприяло поширенню визвольної боротьби. Впливи УВО постійно зростали, наплив молоді став масовим.

Під кінець 1920-х рр., коли стабілізувалося міжнародне становище, стало очевидним, що одних лише бойових дій у боротьбі проти окупантів недостатньо. Національно-визвольному рухові необхідно було дати також належне ідеологічне і політичне завершення. У тому часі на західноукраїнських землях існувало вже декілька націоналістичних молодіжних організацій та легальних політичних партій. Усі вони вели власну політичну діяльність, розрізнену й тому не досить ефективну. Об’єднання і створення єдиної сильної націоналістично-державницької організації, спроможної вести довготривалу боротьбу, було надзвичайно важливою національною справою. І таку організацію, завдяки великому авторитетові полковника Коновальця, створено.

Дружина Головного командира УПА Наталія Шухевич

Навчання вояків УПА. Івано-Франківщина

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН)

На конгресі у місті Відні в лютому 1929 р. постала Організація Українських Націоналістів (ОУН). Євгена Коновальця обрали головою Проводу Українських Націоналістів (ПУН). У постановах конгресу вперше чітко сформульовано поняття «української нації» й «націоналізму» та складено проект програми державного ладу в майбутній державі. У своїй промові під час наради конгресу Євген Коновалець пророче відзначив: «...Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські, бо ж відновлення Української Самостійної Держави само собою однозначне з ліквідацією московської імперії, як також польського історичного імперіалізму, спричинять таку докорінну перебудову всього Сходу Європи й великої частини Азії, що це з конечності вплине не менш глибоко й на політичний вигляд усієї решти світу. (...) Хочу вірити, що завдання, які в нашій програмі собі ми накреслили, зуміємо як мужі виконати» (Євген Юнацький. «Українська мала енциклопедія». Буенос-Айрес, 1958 р.).

Головною метою ОУН стала боротьба за створення Української Соборної Самостійної Держави, про що виразно сказано в першій заповіді декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за Неї!» У своїй революційній діяльності ОУН значну увагу приділяла вихованню керівних кадрів, здатних при сприятливих умовах (воєнних конфліктах) підняти збройне повстання, повести народ до боротьби й зорганізувати державно-адміністративний апарат.

ОУН розгорнула діяльність на всіх землях України та за кордоном. Найсильнішою й найбільш масовою вона була в Галичині та на Волині. На кінець 1930-х рр. ряди організації нараховували біля 10 тис. членів. У більшості сіл діяли підпільні осередки - станиці ОУН. Це була реальна політична сила.

Штабквартири Головного командира УПА. Інфографіка

Український визвольний рух створював серйозну загрозу окупантам. Роль Євгена Коновальця добре усвідомлювали й у Москві, яка готувалася до Другої світової війни. Тому ГПУ намагалося за всяку ціну його знищити. Врешті, це Москві вдалось. Євген Коновалець був убитий більшовицьким агентом 23 травня 1938 р. у місті Роттердамі в Голландії.

Євген Коновалець - це мужній та розумно-розважливий провідник. У найважчі часи загальної зневіри й пригнічення він зумів знайти вихід, вказати мету, змобілізувати сили до нової боротьби за визволення України.

Повстанці у рейді по території Словаччини. 1947 рік

КАРПАТСЬКА УКРАЇНА (1939 р.)

Коли під тиском західних держав чехословацький уряд був змушений у 1938 р. віддати Німеччині Судетську область, українці Закарпаття домоглися, щоб їм, згідно з рішенням Міжнародної мирної конференції в Сен-Жермені від 10?вересня 1919 р., було надано автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 р. надав автономію Підкарпатській Русі. У лютому 1939?р. відбулися вибори до автономного Сейму, на яких переміг національний блок, що його очолював отець доктор Августин Волошин.

14 березня 1939 р. Чехословаччина була окупована німецькою армією. На вістку про це автономний уряд Закарпаття проголосив повну незалежність Закарпаття. А наступного дня, 15 березня, парламент Закарпаття схвалив Конституційний Закон, згідно з яким Карпатська Україна ставала незалежною державою на чолі з Президентом. Державною мовою проголошувалася українська. Зазначалося, що кольорами державного прапора є синій і жовтий, Державним гімном - «Ще не вмерла Україна». Закон затверджено одноголосно й одноголосно було обрано Августина Волошина Президентом Карпатської України та сформовано уряд на чолі з прем’єром Юліяном Реваєм. На Карпатську Україну, за домовленням із Гітлером, відразу ж напала Угорщина. На оборону Карпатської держави виступила Карпатська Січ, організаторами якої були провідні члени ОУН із ЗУЗ. Це?- Михайло Колодзінський (1907-1939), Зенон Коссак (1907-1939) та Роман Шухевич (1907- 1950). Після кровопролитних боїв Карпатська Україна впала. Після поразки визвольних змагань 1917-1920-х років це була перша спроба відновити українську державність, і відбулася вона у найвіддаленішій від центру, Києва, південно-західній частині України. Слід звернути увагу, що тут відновлювалися старовинні козацькі січові традиції. Й не лише в назві війська - «Карпатська Січ», але й в організації внутрішнього ладу Карпатської республіки.

Радист групи УПА-Північ за роботою. Волинь, 1943 рік.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА В 1939-1941 рр.

Бої з військами угорських окупантів та відправленими з Польщі на Закарпаття польськими терористичними боївками у березні 1939 р. започаткували новий етап визвольної боротьби - повстансько-збройний.

Напередодні німецько-польської війни надзвичайно посилилися репресії проти українців у Польщі (масові арешти й заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій, напади на українські установи і товариства тощо). У відповідь на це ОУН почала створювати бойові відділи для оборони. На початку війни у ряді повітів (Підгаєцький, Бережанський, Дрогобицький та інших) існували вже повстанські відділи, вони зводили бої з польськими карателями. Це були перші спроби організації військових відділів.

У вересні 1939 р. Німеччина й Росія напали на Польщу й поділили поміж себе її територію. Західноукраїнські землі совєтська Росія приєднала до своєї колоніальної провінції УРСР. Розбором Польщі загарбники не задовольнилися. Нацистська Німеччина продовжувала завойовувати Європу і Північну Африку, а совєтська Росія у тому часі (1939 - червень 1941) окупувала Прибалтійські держави, Бессарабію, Буковину та почала завойовувати Фінляндію.

Проти воєнного блоку німецько-російських агресорів і їх союзників сформувався воєнний блок держав, очолених Великою Британією та її союзниками, до якого згодом приступили також США. І так почалася Друга світова імперіалістична війна, що тривала майже шість років (вересень 1939 - травень 1945). А т.зв. Великої Вітчизняної війни в Україні не було. Обидва блоки держав вороже ставилися до питання відновлення незалежної Української держави. Боронити свої національні права український народ міг лише опираючись на власні сили.

Із розпадом Польщі з тюрем та таборів вийшло на волю багато політичних в’язнів, у тому числі й провідні члени ОУН. Це значно зміцнило сили Організації й активізувало її діяльність. Політичне становище у світі й в Україні після осені 1939 року різко змінилося. Розгоралася пожежа Другої світової війни.

У Західній Україні більшовики послідовно знищували національно-патріотичне українське населення (масові арешти, розстріли, заслання й конфіскація майна). Всі легальні українські партії, у тому числі навіть КПЗУ, культурно-освітні установи, кооперативні товариства були заборонені й не діяли. На фронті боротьби з російським окупантом стояла у тому часі одна єдина ОУН і її бойові відділи.

На західно-окраїнних українських землях (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя), захоплених німцями під час війни з Польщею і включених до Генерального губернаторства, утворилась особлива політична обстановка. Тут сконцентрувалася велика кількість вихідців із західних областей України, окупованих совєтською армією, та політв’язнів польських тюрем. Будь-яка політична діяльність німцями була заборонена, й дозволено лише існування українських допоміжних комітетів і культурно-освітню діяльність. Німецька влада не вважала українську націю суб’єктом історії, а тим паче політичним партнером. Але антисовєтська діяльність, яка на цих теренах проводилася членами ОУН та іншими організаціями, офіційно не заборонялася.

Війна все більше загострювалася, поширювалася, затягувалась у часі. Уже наприкінці 1940 року дедалі очевиднішим ставав майбутній конфлікт між двома претендентами на завоювання світу.

Національно-визвольна боротьба в Україні в 1939-1941 рр. проти російсько-більшовицьких поневолювачів дуже зміцніла й поширилася на ряд нових областей Придніпрянської України. Організатором і керівником визвольної боротьби була Організація Українських Націоналістів (ОУН). Тоді це була єдина політична сила в Україні, що продовжувала боротьбу за відновлення Української держави й поєднувала її з такою ж боротьбою всіх поневолених Москвою народів. «Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів». (Маніфест ОУН, грудень 1940). Боротьба велася проти всіх поневолювачів України, але, головним чином, проти всіх видів російського імперіалізму.

Весною 1941 року сумнівів щодо німецько-російської війни вже у найближчому часі не було. Тому Провід ОУН постановив використати воєнне становище й у випадку, коли на українських землях почнуться воєнні операції, підняти повстання і на звільнених від російських окупантів українських землях проголосити відновлення Української держави. У такому напрямі ОУН організувала всю свою тодішню діяльність як в Україні, так поза її межами. Найперше необхідно було психологічно підготовити народ так, щоб державницька ідеологія стала для нього рідною, близькою, його ідеологією.
Переконати, що власна, самостійна держава потрібна всім, і тому всі повинні за неї боротися, для неї працювати й бути готовими на найбільші жертви. І ще - довести до свідомості народу просту істину: Самостійну державу не випрошують, а здобувають силою, не виторговують хитромудрими політичними комбінаціями, але завойовують, і що нам ніхто по-доброму її не дасть, її здобувають! Тільки хто визволиться сам - вільний буде! Кого визволять - у неволю візьмуть! Ця стародавня правда актуальна й нині.

Доповнено

Перевиховання й виховання у державницькому революційному дусі народу і, насамперед, кадрів визвольного руху, вимагало багато часу й тривалої праці. Великий внесок у цей виховний процес формування нової, вольової, динамічної людини внесли: Українська Військова Організація (УВО) у 1920-х роках і Організація Українських Націоналістів (ОУН) у 1930 - 1940-х рр. Їхня послідовна й наполеглива революційно-виховна й бойова діяльність увінчалася успіхом. На початку 1940 р. в Україні вже існувала й діяла сильна й чисельна мережа революційно-підпільних станиць ОУН та масовий національно-визвольний рух. Революційні кадри готові були до збройної боротьби за будь-яких умов.

Перше бойове хрещення визвольний рух отримав у березні 1939 р. у Карпатській Україні у війні проти мадярських загарбників. А через декілька місяців довелося вести бойові повстанські дії проти шовіністичних польських військових з’єднань. Майже два роки (1939 - 1941) бойові відділи національно-визвольного підпілля у Західній Україні вели постійну збройну боротьбу проти російсько-більшовицьких окупантів. У червні 1941 р. в Україні та на її західних окраїнних землях за Сяном і Бугом діяла вже масова визвольно-революційна організація, яка нараховувала тоді приблизно понад 20 тисяч членів.

Націоналістична державницька ідеологія та її визвольна концепція набули широкого поширення, стали панівними в народі, зокрема на західних та північно-західних землях. Цьому значною мірою сприяла нова революційна концепція визволення України, прийнята на Другому Великому Зборі ОУН, що відбувся в м. Кракові у квітні 1941 р. У політичних постановах Збору стверджувалось:

«Ідея Української Самостійної Соборної Держави (УССД) стала в нашому столітті основою українського світогляду та нового політичного націоналістичного руху».
«Тільки вповні суверенна Українська держава може забезпечити українському народові вільне життя і повний усебічний розвиток усіх його сил».

«СРСР - це новітня форма московського імперіалізму, що доводить поневолені народи й країни до національного, культурного й економічного застою й руїни».
«Тільки шляхом революційної боротьби з наїзниками здобуде український народ державу».

«ОУН співпрацює з тими революційними рухами поневолених Москвою народів і з тими державами, що змагають до повного розвалу СРСР і підтримують створення незалежної Української Суверенної Соборної Держави».

А у військових постановах, зокрема, наголошувалося:

1. «Для здійснення свої цілей ОУН організує й вишколює власну військову силу».

2. «Завданням якої є: а) організувати й перевести збройну боротьбу ОУН за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української держави; б) бути бойовою силою й опорою ОУН у цій боротьбі; в) бути ядром Української армії в Українській державі».

3. «ОУН організує на всіх українських землях і за кордоном військові осередки, виховує й вишколює провідників-організаторів та військових фахівців, організує та вишколює військові кадри, керує й координує цілістю військової роботи...»

4. «Завданням Військового штабу й військових осередків ОУН під час зриву (повстання) є зорганізувати збройну силу Революції та керувати військовими акціями (операціями)».

Постанови Другого Великого Збору ОУН стали ідейно-політичною основою, фундаментом, на якому 30 червня вознісся Акт відновлення Української держави. У відповідності до військових постанов згодом організувалися відділи УПА та його військова структура.

Національно-визвольний рух та його бойові загони були серйозною реальною силою і, спираючись на неї, можна було братися за відновлення Української держави, створювати центральні та місцеві органи влади. Це перша, найсуттєвіша передумова появи Акту 30 червня. Сьогодні не підлягає сумніву, що без наявності тоді революційно-визвольного руху, очоленого ОУН, без підтримки її визвольної концепції народом про відновлення Української держави у тодішніх воєнних умовах не було б і мови.

Другою важливою справою на шляху до відбудови Української держави було підняти національну свідомість української людини, її людську гідність та честь і укріпити в народі віру у власні сили. Переконати, що в нас є досить власних сил, щоб самим визволитися, що причина нашої слабості в нашій поганій зорганізованості, в тому, що ми роз’єднані, посварені й що необхідно всі наші сили зібрати воєдино і бити по ворогові сконцентровано.
Єдиними надійними союзниками в нашій боротьбі за державну незалежність могли бути лише такі ж самі, як ми, поневолені народи. З їхніми визвольними рухами ми зв’язувалися і спільно з ними боролися проти наших спільних поневолювачів.

Третій чинник, і дуже могутній, що спричинився до проголошення Акту про відновлення Української держави та організації військових відділів, це - конкретна організація діяльності революційно-визвольного руху, направлення її на практичне здійснення всіх запланованих заходів. Тут ішлося про опрацювання ряду цілком конкретних, реальних справ і дій, про підбір для цього відповідних кадрів, про їхню правильну розстановку на всіх ділянках діяльності та визначення усім чітких, конкретних завдань.

Уже взимку, в лютому 1941 р., коли можливість совєтсько-німецької війни стала дуже реальною, Провід ОУН приступив до опрацювання відповідного плану діяльності Організації на воєнний час. Головна мета - при всіх можливих воєнних перемінах домогтися того, щоб у кінцевій фазі війни Україна на міжнародній політичній арені стала самостійним фактором, а не предметом торгів імперіалістичних держав.

На той випадок, якщо німецький уряд вороже поставиться до відновлення Української держави, у чому сумнівів майже не було, планувалося:

а) довести до свідомості українського народу, що Німеччина несе Україні нове поневолення, що націонал-соціалістичне рабство таке ж саме, як російсько-большевицьке;

б) розкрити фальшивість німецької політики так званого визволення від совєтів, не допустити участі українців у війні на боці німців, зривати всі плани допомоги Німеччині, зокрема економічні;

в) домогтися знищення пануючих ще в частині українського населення германофільських настоїв, мнимої надії на німецьку «допомогу» в боротьбі за визволення з більшовицької неволі.

Ішлося про те, щоб фронт боротьби проти німецької окупації охопив усю Україну, а не лише якусь її частину, щоб утягнути в боротьбу всі верстви народу, а не лише одних революціонерів. Одне слово - необхідно було повести проти німецьких загарбників тотальну боротьбу на всіх можливих фронтах.

Враховуючи, що східні області України були слабо охоплені визвольним рухом, з метою якнайшвидшої їхньої активізації було створено три спеціальні Похідні групи членів і симпатиків (прихильників) ОУН загальною кількістю понад п’ять тисяч осіб і відправлено їх у східні області України. Кожній групі призначався конкретний терен діяльності, який вона зобов’язана була добре вивчити в усіх відношеннях, включаючи сучасну історію радянського часу. Члени груп забезпечувалися топографічними картами, довідниками, путівниками тощо. Головним їхнім завданням було, опинившись на місцях призначення, від імені Українського Державного Правління (УДП) ініціювати організацію місцевої адміністрації та одночасно організовувати нелегальну мережу ОУН.

Перевести всю діяльність Організації на працю в умовах війни було складною й важкою справою. Це вимагало повністю змінити весь дотеперішній «мирний» стиль роботи на «воєнний», перебудувати всі ділянки праці на військовий лад, зокрема психологічно підготувати членів Організації до праці у воєнних умовах. А головне, треба було правильно й чітко визначити стратегічні й тактичні цілі. Указати кінцеву мету й методи її досягнення.

Відповіді на ці питання були дані у травні 1941 року в інструкціях Проводу «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Вони докладно регламентували діяльність Організації, починаючи з передодня війни й перших її днів до діяльності в умовах державного будівництва. Подаємо з цих воєнних інструкцій лише деякі пункти, ті, що стосуються безпосередньо відновлення української державності та організації війська.

«ОУН використає війну з СРСР для розгорнення боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу».

«На звільнених частинах української землі... ОУН проголошує відбудову Української держави, встановлює владу, яка має зорганізувати державне життя у всіх ділянках та керувати ним».

«ОУН не ставить собі цілі, щоби мати у державі монопольне становище... Будування державної влади на монопольному принципі для української державності було б шкідливе».

«Керівні посади в державному уряді будуть займати особи за їхніми моральними вартостями, здібностями, авторитетом, фаховими кваліфікаціями й які мають довір’я у народі.»

«ОУН завжди стоятиме на сторожі добра України та дбатиме всіма засобами, щоб державний уряд і цілий державний апарат служили тільки Україні. Будемо підтримувати все, що корисне для України, а все, що шкідливе, - нищити, без огляду на те, хто це робить».

«Головне військове завдання ОУН - це підготовити наші організаційні кадри так, щоб вони у відповідний момент могли: провести певні бойові акції; зорганізувати повстання широких мас...; керувати військовими діями повстанських загонів; організувати армію, міліцію та інші парамілітарні організації»
В інструкціях Проводу ОУН сказано все дуже ясно й чітко: ціль - Самостійна Соборна Українська Держава. Війну використовуємо для здобуття державної незалежності. Тому - проголошення відновлення Української держави, створення Українського уряду й місцевих органів державної влади, організація армії. Далі - переговори з воюючими сторонами з позицій суверенної держави. Таке було становище Проводу ОУН і національно-визвольного руху ще до початку німецько-російської війни у червні 1941 року.

БОРОТЬБАОУНВУКРАЇНІ (ЖОВТЕНЬ 1939 Р. - ЧЕРВЕНЬ 1941 Р.)

Починаючи від осені 1939 р. і до червня 1941-го вся діяльність ОУН в Україні була спрямована переважно на організацію військових вишколів та повстання. Про це свідчать усі судові процеси членів ОУН, що тоді відбувались у Львові.

Так, для прикладу, в акті звинувачення проти 59 членів ОУН від 19 грудня 1940 року стверджувалося, що «на 1 вересня 1940 року загальна кількість членів Організації Українських Націоналістів, які ведуть антисовєтську діяльність у Західних областях України, підпорядкованих проводові Львівської Крайової Екзекутиви, становить 5 500 осіб». Далі відзначається, що ведеться конкретна робота по підготовці повстання, що весною й літом 1940 року «готувалася матеріально-технічна база й кадри для збройного повстання», що «був опрацьований спеціальний «мобілізаційний план» і що його розіслано в серпні 1940 року в усі обласні, окружні й периферійні районні організації ОУН». «Розвідка ОУН, згідно з планом повстання, збирала відомості про розташування військових частин, їхнє озброєння, про важливі військові та державні й господарські об’єкти».

І що дуже знаменне - «були прийняті заходи для створення «сеніорату», тобто підбір осіб, які згідні з планами й цілями ОУН про повстання проти совєтської влади і в момент повстання повинні скласти кістяк державного, господарського й політичного апарату майбутньої держави. Це завдання Крайової Екзекутиви ОУН по місту Львову доручено Пакуляку. («Обвинительное заключениє по обвинению 59 членов ОУН во Львове». 19 грудня 1940 р. Машинопис,18 стор., ст. 4).
Про його особу в акті сказано: «Пакуляк Михайло Іванович, активний член антисовєтської Організації Українських Націоналістів з 1937 року, очолював ОУН у місті Львові, зорганізував у Львові т. зв. «сеніорат». Два рази нелегально переходив кордон СССР, а у грудні 1939 року нелегально прибув із Німеччини для організації антисовєтської повстанської діяльності». Мав організаційні зв’язки з провідними членами ОУН - Зацним, Максимовим і Володимирою Ковалюк (там же, арк. 18).

Як свідчить це «звинувачення», а воно ѓрунтується на конкретних фактах, підготовка до відновлення української державності велася в Україні вже в 1940 році, й проголошення у Львові 30 червня 1941 року «Акту про відновлення української державності» й утворення Державного правління, а також організація повстанського війська готувалися ОУН в Україні й не були привезені з-за кордону, як про це пишуть вороги державної незалежності України. Слід також відзначити, що в тому часі РП ОУН і Провід КЕ ОУН в Україні якнайтісніше співпрацювали й узгіднено вирішували всі головні проблеми.

У цьому ж акті звинувачення стверджується, що «проводилася спеціальна підготовка членів ОУН у лісах, бралася на облік зброя, що була в населення з воєнного часу й магазинувалась у спеціально зроблені тайники». А також, що «купувалась у великій кількості різноманітна військова література: статути, інструкції, постанови, й ними забезпечувалися члени ОУН», і що Крайова Екзекутива ОУН дуже багато уваги приділяла пропаганді націоналістичних ідей, зокрема в поширенні кличів «Україна для українців», та організації нових членів і симпатиків ОУН (там же, арк. 4).

Так приблизно відбувалася підготовка майбутніх військових кадрів для УПА. Тому вже на самому початку війни в Західній Україні почали створюватися військові відділи Української Національної Революційної Армії (УНРА). Головним командиром УНРА був призначений поручник Євген Леѓенда. Усі воїни Повстанської Армії були одягнені в різні військові однострої, й розпізнати їх можна було по синіх опасках, що їх вони носили на лівому рукаві вище ліктя з вишитим написом «Українське Військо», а старшини й підстаршини носили синьо-жовті опаски з тризубом. (ЦДАВОВ України, фонд 3833, оп.2, арк. 86)

За спогадами учасників визвольної боротьби та архівними документами, установлено, що такі повстанські відділи були створені в Зборівському, Золочівському, Брідському, Бережанському, Підгаєцькому та інших повітах, а також на Волині. Деякі з них мали бої з військовими частинами більшовицьких окупантів.
Так, наприклад, у червні 1941 р. районний провідник Григорій Христинюк-«Харко» із села Висипівці на Зборівщині зорганізував повстанський відділ, який нараховував 86 вояків. Їхнім завданням було напасти на Тернопільську тюрму й звільнити арештованих політв’язнів. 27 червня відділ заквартирував у невеличкому ліску біля с. Воробіївка Зборівського району. Про перебування там відділу довідалися більшовики, й танкова військова частина оточила ліс. Бій почався після обіду й тривав до ночі. У цьому бою полягло 22 повстанці. Загинув і командир «Харко».

Після втечі більшовиків 12 липня всіх полеглих поховано у братській могилі й поставлено на ній високий дубовий хрест. Під час панахиди в почесній варті стояли повстанці. Вшанувати своїх друзів прийшли сотні молодих хлопців із синьо-жовтими пов’язками на рукавах і з написами «Українське Військо», які давали на могилі клятву на вірність Неньці Україні.

«УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО» НА ВОЛИНІ

Відомості про організацію відділів «Українського Війська» та їхні бої проти московських окупантів у червні-липні 1941 р. знаходимо і в організаційному «Звіті ОУН з ПЗУЗ» Проводові ОУН у Львові. Тут відзначено, що в околицях м. Степаня був зорганізований відділ української міліції зі ста осіб під командуванням полковника Лиходька. На його озброєнні були кулемети, револьвери й динаміт. У боях було захоплено в полон вісім більшовиків і вбито вісім. У бою біля с. Деражне загинуло двоє повстанців: Іван Царик та Петрик, один повстанець «Ярослав» - поранений; убито вісім більшовиків і здобуто кулемети. У Костопільському районі повстанці вбили шістьох чекістів і один повстанець Іван Дайнер із Більчанських хуторів загинув. У с. Підлужному також загинув у бою повстанець Авраам Фінчук.

У повідомленні «Відгомін проголошення Української Державності на Північно-Західних Українських землях» вказувалося, що станиці ОУН були в 1000 оселях і нараховували 7000 членів та мали 80% прихильників серед населення. В боротьбі з совєтськими окупантами загинуло 40 підпільників. З перших днів війни там, де це було на часі (доречно), члени ОУН та їхні прихильники агітували в Червоній армії, роззброювали її та знищували енкаведистів і їхніх прихильників. Повідомлялося також, що більшовики «розстрілювали політв’язнів та українське населення, де лише була для цього нагода: кидали гранати в льох (підвали), клуні, де гинули цивільні люди. Масово розстріляно політв’язнів: у Луцьку - 2000, у Дубні - 800, у Рівному - 1000».

Про відділ «Українського Війська» є згадка також у споминах Осипа Панчишина. Він пише: «З початком липня 1941 року на пеняцьких теренах (Брідського повіту) замовкли кроки останніх більшовицьких солдатів. Біля 400 здалися в полон німцям. Багато з них походили з Брідського повіту. 20 хлопців із села Пеняк, які затаїлися в останні дні в лісах, щоб не потрапити в руки більшовиків, увійшли до села із блакитно-жовтими стяжками на рукавах із написом «Українське Військо». Німці звернулися до хлопців з запитанням, що означають ці написи на рукавах. Я сам був присутній при цій розмові й, знаючи трохи німецьку мову, переклав їм, що напис означає українське військо. Другим запитанням було: хто є їх провідником. Відповідаю, що хлопці назвали ім’я Степана Бандери. Один з німців нервово повторив аж два рази: Степан Бандера».

Повстання у тому часі не могло відбутися з двох головних причин: а) дуже поспішно відступала Червона армія на схід; і б) вороже ставлення німецького військового командування до українських повстанських військових частин. Тому створені вже військові відділи розформовувалися або перетворювалися тимчасово в міліцію.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що УПА виросла із коріння, що його посадили в різний час вояки УВО та члени ОУН. Із цього коріння виросло могутнє дерево УПА.

Київ, 14 жовтня 2002 року

Теги: УПА, ОУН
2012-10-19 10:51:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар