Депутати Чугуєва проти українських назв вулиць - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Павло Подобєд » Депутати Чугуєва проти українських назв вулиць
Павло Подобєд

Координатор благодійної ініціативи «Героїка»

Депутати Чугуєва проти українських назв вулиць

Дослідники українського визвольного руху висловили думку, що вулицю Карла Лібкнехта варто перейменувати на вулицю Миколи Юнаківа

У місті Чугуєві, що на Харківщині, могла з’явитись перша в області вулиця імені генерала Армії УНР. З пропозицією вшанувати генерал-полковника Миколу Юнаківа до Чугуївської міської ради звернулись представники «Героїки». Дослідники українського визвольного руху висловили думку, що вулицю Карла Лібкнехта варто перейменувати на вулицю Миколи Юнаківа. Як аргумент історики наводять той факт, що Лібкнехт ніколи не був у Чугуєві, можливо і не здогадувався про його існування. Натомість рід Юнаківих є досить авторитетним у місті, адже сягає своїм корінням козацької минувшини. Сам Юнаків мав надзвичайно високий авторитет у війську УНР і дослужився до чинів, яких не зміг осягнути жоден з уродженців Харківщини.
Пропозиція була винесена на розгляд відповідної комісії при виконкомі міської ради. Долю вулиці вирішили троє депутатів-регіоналів, краєзнавець та директор музею ім. Рєпіна. Присутні одноголосно затвердили, що вулиця Карла Лібкнехта повинна залишити свою назву і перейменуванню не підлягає.



Я переконаний, що рано чи пізно у Чугуєві буде вулиця Миколи Юнаківа. Адже його прізвище – одна з візитівок міста. Для перейменування потрібна передумова: розумне керівництво. Вулиця, яка носить назву Лібкнехта є не лише ганьбою для України, але й програшним іміджевим кроком. Чугуїв має свій колорит, який можна або підкреслити іменами видатних міщан, або знищити. Назви Леніна, Люксембург чи Лібкнехта є шаблонними для будь-якого райцентру. Сірість та совкова буденність нікому нецікаві. Будуть розумні керівники міста – будуть і розумні рішення, які зроблять Чугуїв більш привабливим для туристів.


Довідка

Благодійна ініціатива «Героїка» - громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від часу появи (2010 р.) «Героїка» встановила більше 15 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях.

Історична довідка

Юнаків Микола Леонтійович (06.12.1871-01.08.1931) - генерал-полковник Дієвої армії УНР.

Народився у м Чугуїв, походив з родини військового (генерала), дворянина Рязанської губернії. Дід за материнською лінією - полковник Бузького Козацького війська, власник земель у районі м. Новий Буг, на місці злиття річок Інгул та Сагайдак.

Закінчив Орловський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище (1891), служив у лейб-гвардії Семенівському полку (Санкт-Петербург). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1897). З 1897 р. викладав в Офіцерській стрілецькій школі та Пажеському корпусі. З 01.04.1901 р. - підполковник. З 30.06.1904 р. - штаб-офіцер управління 53-ї резервової піхотної бригади. З 17.02.1905 р. - начальник штабу 1-ї округи Окремого корпусу прикордонної сторожі. З 06.12.1906 р. - полковник.

З 17.07.1907 р. - викладач та командир роти слухачів Миколаївської військової академії Генерального штабу. У січні 1910 р. захистив дисертацію «Похід Карла XII на Україну в 1708–1709 роках», за цю роботу одержав премію графа Уварова. Екстраординарний професор Миколаївської військової академії Генерального штабу. У 1911 р. захистив дисертацію за темою «Російсько-Японська війна 1904–1905 років». Ординарний професор Миколаївської військової академії Генерального штабу. З 06.12.1912 р. - генерал-майор. З 09.02.1914 р. - командир бригади 37-ї піхотної дивізії (Санкт-Петербург). З 29.07.1914 р. - командир бригади 74-ї піхотної дивізії. З 04.11.1914 р. - начальник штабу 25-го армійського корпусу. З 04.04.1915 р - в. о. начальника штабу 4-ї армії. З 30.08.1915 р. - начальник штабу 4-ї армії. З 28.04.1917 р. - генерал-лейтенант, командувач 7-го армійського корпусу. З 18.10.1917 р. - командувач 8-ї армії. 27.12.1917 р. був усунутий з посади командарма з наказу більшовицького головнокомандувача російських армій М. Криленка.

У 1918 р. - голова комісії з утворення військових шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. 01.08.1918 р. - начальник Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З 29.10.1918 р. - начальник Державної Військової академії, що створювалася в Києві. У 1919 р. - помічник головного інспектора військ УНР, помічник начальника Головної геодезичної управи Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 07.08.1919 р. - начальник штабу Головного Отамана. Наприкінці листопада 1919 р. разом із С. Петлюрою був інтернований у Польщі. Перебував на посаді радника Української дипломатичної місії у Варшаві. З 25.07.1920 р. до вересня 1920 р. - військовий міністр УНР. З 10.02.1921 р. - голова Вищої військової ради УНР.

На еміграції жив у Тарнові (Польща), де й похований.

Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007.

2012-08-10 13:39:00
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар