«Ціль наша і завдання - безжальна боротьба з органами безпеки СРСР» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Ганна Черкаська » «Ціль наша і завдання - безжальна боротьба з органами безпеки СРСР»
Ганна Черкаська

м. Запоріжжя


«Ціль наша і завдання - безжальна боротьба з органами безпеки СРСР»

29 квітня 1947 року в Києві Дмитра Вітовського було розстріляно

«Ціль наша і завдання — безжальна боротьба з органами безпеки СРСР, у звинувачувальному висновку неправильно вказано, що ми боролися проти Червоної армії», - сказав у останньому слові на суді Дмитро Дмитрович Вітовський. 29 квітня 1947 року в Києві його було розстріляно...

Син військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, теж Дмитро, народився 7 липня 1919 року в селищі Брошнів-Осада Долинського повіту (тепер Рожнятівського району, Івано-Франківської області). 32-річний батько загинув 2 серпня 1919, він так і не побачив сина. Вдова з Надійкою та Дмитром переїхала до Вільнюса, вийшла вдруге заміж за відставного польського офіцера. Та з Литви Дмитро переїхав до Львова, став студентом географічного факультету Львівського університету, членом ОУН, організаційним референтом географічного факультету і керівником осередку із 36 осіб.

У лютому 1940 Дмитро Вітовський був мобілізований до Червоної армії, навчався у авіаційному училищі біля Саратова. В березні 1941 закінчив училище у званні молодший лейтенант та був відправлений для несення служби у 273 спеціальній ескадрильї. Влітку 1941, напередодні німецького-радянської війни, отримав відпустку і приїхав до Львова, де відновив зв'язок із ОУН і більше не повернувся до Червоної армії. Влітку 1943 вступив до лав УПА, став ад'ютантом командира Старшинської школи УПА «Олені» Федора Польового-«Поля», проводив підготовку курсантів. Влітку-восени 1945 Дмитро Вітовський — командир Першого словацького рейду, завданням якого було провести пропагандистську роботу на теренах Словаччини та налагодити співпрацю з місцевим антикомуністичним підпіллям. 26 березня 1946 року неподалік с. Кам'янка на Львівщині, Вітовський із групою охоронців потрапив у засідку. Повстанці пробилися з оточення і намагалися відірватися від чекістів. Через два дні вони знову натрапили на ворога. У завзятому бою вісім повстанців загинули, їх командир вистрелив собі у скроню.

Важко пораненого Дмитра Вітовського чекісти забрали з собою і протягом кількох місяців надавали медичну допомогу в тюремній лікарні. Більшовики сподівались отримати інформацію, тому лікарі врятували йому життя. Слідство тривало з 25 червня до 16 грудня 1946 року.
4 лютого 1947 р. трибунал виніс вирок — позбавити Дмитра Вітовського військового звання молодшого лейтенанта та засудити до вищої міри покарання — розстрілу.

2013-08-08 11:05:29
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар