Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Жахлива трагедія, про яку йде мова, стосується однієї родини хліборобів із села Клекотів Бродівського району Львівської області. Справа № 56666 управління НКВС у Львівській області по звинуваченні Михайла Васильовича Федуна у контрреволюційній діяльності не є унікальною чи видатною, але в ній, як у фокусі, сконцентровано не лише трагедію однієї родини, а й людиноненависницьку суть криваво-червоного комуністичного режиму, злочини якого не можуть мати строку давності. Михайло народився 18 вересня 1902 року у багатодітній селянській сім’ї Василя та Анни Федунів у селі Клекотів. У родині виховувалося 11 дітей. Рільники з діда-прадіда, Федуни жили із мозольної праці на власній землі. Жили, як усі, і проблеми мали спільні. Родини збільшувалися, а наділи на дорослих дітей меншали, селянські господарства подрібнювалися, а їхні господарі зубожіли. Це загальна картина західноукраїнського села 1920 — 1930-х років. Аби зберегти міцне господарство, селяни часто залишали на батьківській землі старшого сина, а молодшим старалися дати освіту та інший фах — учителя, лікаря, юриста, доброго майстра.
Автор: Дмитро ЧОБІТ, народний депутат України І,ІІ,ІІІ скликань, член Національних спілок письменників, журналістів і краєзнавців України  2
Я народилася в Чернігівській області в с. Синявка Березненського р-ну в сім’ї заможних козаків. Наше село мало багато сімей козачого роду, які теж були багаті. За батьківською лінією ми — козаки, за материнською — селяни. Сім’я в дідуся була велика і працелюбна (шість дочок і два сини — батько мій та його брат Дмитро, його вбили матроси, які проїздили на двох тачанках із кулеметами через наше село 1920 року, вбили лише за те, що був добре одягнений — один із матросів поглянув на нього і сказав: «от контра» і вистрілив із нагана. А братові батька було лише 16 років).
1932 року нашу сім’ю розкуркулили — забрали все до останньої нитки. Здається, в жовтні 1932 року до нас нагрянули сім чоловік і два міліціонера з чотирма возами і заявили, що за наказом зверху вони зобов’язані все у нас забрати, а нас виселити з будинку й відправити на висилку як контрелемент — і старих, і малих. Три дні вони в нас вантажили на вози наше добро, все забрали, навіть верхній одяг, що був на нас, змусили зняти, двоє коней, дві корови, свиня та інша живність, зерно, одяг, усе домашнє начиння. Батька посадили до в’язниці в Березному, дідусь зник, брата старшого мого забрала до себе старенька мати моєї мами в с. Шабалінов, матері батька вдалося виїхати до дочки, в якої чоловік був партійний, а ми з мамою вдвох залишилися посеред двору роздягнені та вбогі.
Автор: Тамара ОРЛОВА, Одеса  1
Бажаю переповісти правдиву історію зі штанами, що трапилася зi мною тоді, коли народ мусив виконувати п’ятирічку в драних штанях. Після смерті з голоду батька 1933 року я, 15-річний хлопчина з двома молодшими сестрами, перед самою зимою опинився в тяжкій скруті. Я звернувся до голови колгоспу, і він, зглянувшись над нами, пустив жити в колгоспній сторожці біля стайні з умовою, що я безоглядно допомагатиму доглядати коней. Позаяк ми майже не мали харчів і колгосп не розпоряджався ніякими фондами, з яких можна було б нам чимось допомогти, то, звичайно, крізь пальці дивились, коли я час від часу крадькома вибирав із вівсяних відходів вику та горохові зернята на суп. Голова навіть виявився аж таким добрим, що сказав комірникові списати два мішки, як зношені, з яких незабаром у мене з’явилися нові вифарбовані вільховою корою штани.
Автор: Юрій КОЗЯ  0
Рубрика «Сімейний альбом України» — про історію родів — започаткована у «Дні» ще 1999 року. Як відомо, радянська влада не підтримувала подібних досліджень. Тому й недивно, що для багатьох «глибина роду» обмежувалася знаннями про прабабусь-прадідусів. Очевидно, ми розуміли, що українцям потрібно відреставровувати своє минуле — щоб воно стало активним суб’єктом нашого суспільно-культурного життя.

Сьогодні у нашій рубриці йтиметься про славетну династію Тулубів. У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського пройшов круглий стіл на тему «Українська генеологія: династія Тулубів». Також експонується книжково-інформаційна виставка з однойменною назвою, де, зокрема, представлено збірку ранніх неопублікованих раніше поезій «Стихи моей молодости» української письменниці Зінаїди Тулуб (1890—1964). Її упорядником виступив літературознавець і журналіст Борис Клименко. А ініціатором цих заходів став народний депутат Сергій Тулуб.
Автор: Надія ТИСЯЧНА  0
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Село Голенищеве, Летичінський район, Хмельницька область  0
Автор: Кость ГАРБАРЧУК, Волинська область  0
Я народилася в Чернігівській області в с. Синявка Березненського р-ну в сім’ї заможних козаків. Наше село мало багато сімей козачого роду, які теж були багаті. За батьківською лінією ми — козаки, за материнською — селяни. Сім’я в дідуся була велика і працелюбна (шість дочок і два сини — батько мій та його брат Дмитро, його вбили матроси, які проїздили на двох тачанках із кулеметами через наше село 1920 року, вбили лише за те, що був добре одягнений — один із матросів поглянув на нього і сказав: «от контра» і вистрілив із нагана. А братові батька було лише 16 років).
1932 року нашу сім’ю розкуркулили — забрали все до останньої нитки. Здається, в жовтні 1932 року до нас нагрянули сім чоловік і два міліціонера з чотирма возами і заявили, що за наказом зверху вони зобов’язані все у нас забрати, а нас виселити з будинку й відправити на висилку як контрелемент — і старих, і малих.
Автор: Тамара ОРЛОВА, Одеса  0
Приходиш до респондентки і просиш розказати про своє життя. З тим проханням відразу відкриваєш своє серце. А вона своє — відчуває, що її доля тебе справді цікавить. І ми творимо той світ, який жінка прожила, і тільки після 80-ти його оприлюднює. «В ОУН я вступила ще зі шкільної лавки 1939—1940 рр., згодом вчителювала в селі Соколівка Косівського району, — згадує пані Олександра СЛОБОДЯН-КОВАЛЮК із села Завалля Снятівського району Івано-Франківської області. — Там же В. Андрусяк Грегіт-Різун пов’язав мене із місцевим та повітовим проводом ОУН. Спочатку була зв’язковою, а потім повітовою провідницею жіночої сітки, надрайонною Українського Червоного Хреста. Арештована 23 квітня 1945 року в селі Шешори спеціальними військами МВС... Ще на подвір’ї тюрми в Косові спеціально порізала собі вени, але вмерти не дали. Сиділа в тюрмах Косова, Коломиї, вкінці в Станіславі. Засуджена за статею 54-1 «а», 54-11 військовим трибуналом 23 січня 1946 року на 15 років каторги і п’ять років поразки в громадських правах. Покарання відбувала в Сибіру, в основному на Колимі. Працювала на збагачувальних фабриках, в шахтах, на промисловці металу, на лісоповалі... За одне я вдячна Богу — що нікого не видала. Це материні молитви, мої і подруг по камері мені в цьому допомогли».
Автор: Надія ТИСЯЧНА, День  1
Ярослав Стельмах — син Михайла Стельмаха, відомого романіста, автора творів «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір». Сам Ярослав вважався кращим сучасним українським драматургом останніх десятиліть. Його п’єси «Драма в учительській», «Привіт, синичко», «Кохання у стилі бароко» і багато інших виявились найбільш запитаними в репертуарі українських театрів. Ярослав Стельмах — автор восьми кіносценаріїв. Він перекладав драматургію Е.Олбі, Н.Саймона, Дж. Вассермана.
Дати минають, а інтерес до його книг, до вистав за його п’єсами — незгасний. Ярослав Стельмах закарбувався в нашій пам’яті як відвертий, «колючий» і доброзичливий, іронічний і надзвичайно талановитий друг, вчитель і співучасник нашого кепкування з недоладності й відвертого паскудства, якими почасти сповнена навколишня дійсність.
Автор: Василь НЕВОЛОВ, письменник  0
Автор: Микола ЧАБАН, Дніпропетровськ  0
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар