Кордони розділення-3 - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Кордони розділення-3

Кордони розділення-3

Петро Кралюк

Продовження. Початок

УКРАЇНСЬКИЙ ТАГАНРОГ

Те, що Таганрог і землі, які прилягають до нього (Східний Донбас), — це українські терени, визнавали навіть більшовики. Принаймні 1922 року, коли створювався Радянський Союз, ці землі входили до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки. Але потім цей регіон забрала Росія.

Початки Таганрогу сягають 1696 — 1698 років. Перед тим московський цар Петро І за допомогою козацьких військ під проводом гетьмана Івана Мазепи здійснив Азовські походи. Тоді ж на узбережжі Азовського моря було побудовано фортецю Троїцьк-на-Таганрозі (згодом утвердилася назва Таганрог). Планували її побудову західні фахівці, а будівельні роботи виконували переважно українські козаки. Це була перша військово-морська база Московії, перший її порт на відкритому морському узбережжі й перше місто в цій державі, побудоване за регулярним планом.

Як писала Катерина ІІ в листі до Вольтера, Петро І довго не міг вирішити, куди перенести столицю — до Таганрога чи Петербурга. Справді, на той час чорноморська морська торгівля була не менш інтенсивна та прибуткова, ніж балтійська. І утвердження держави Петра І в Чорноморському басейні відкривало перед нею непогані перспективи.

Можна лише уявити, якою була б Російська імперія і яку роль у ній відігравав би український чинник, якби її столиця була в Таганрозі. Але то вже питання альтернативної історії.

Принаймні можемо констатувати, що українські козацькі впливи на початках існування Таганрога були сильні. Коли Мазепа здійняв повстання проти Петра І, в Таганрозі виявилося чимало прибічників гетьмана, з якими розправилася московська влада.

1711 року, після Прутського походу Петра І, коли московський цар зазнав поразки, Таганрог опинився у складі Османської імперії. Деякий час це місто з околицями входило до складу земель Нової Запорізької Січі, яка була автономною структурою в складі Турецької держави.

1774 року, після чергової російсько-турецької війни за володіння Північним Причорномор’ям, Таганрог увійшов до складу Російської імперії. Він став не лише важливою військовою базою, а й великим торговим портом. Входив до Катеринославської губернії, заселеної переважно українцями. Втім, у 1887 — 1888 роках його передали до складу області Війська Донського. У цій адміністративній одиниці переважали донські козаки, яких вважають росіянами, хоча вони себе, радше, ідентифікували як особливу етносоціальну групу. До того ж, у тому краї проживало й чимало українців.

Таганрог став важливим торговельно-економічним і культурним центром Північного Причорномор’я, який конкурував з Одесою. Закономірно, місто було поліетнічним. Жили тут росіяни, греки, представники інших народів. Але значну частину населення становили українці. А в Таганрозькій окрузі вони помітно домінували.

Також із цим краєм пов’язана діяльність низки культурних діячів. Неподалік міста народився український поет-романтик, видавець, творець першого українського правопису Олександр Корсун.

У Таганрогу провів останні роки свого життя письменник Нестор Кукольник, який мав українське походження. Його батько народився на Закарпатті. Сам Кукольник навчався з Миколою Гоголем у Ніжинському ліцеї. Разом зі своїм однокласником зробив блискучу письменницьку кар’єру в Петербурзі. Як поет, конкурував з Олександром Пушкіним. На його вірші писав романси відомий російський композитор Михайло Глінка.

1857 року Кукольник перебрався на постійне місце проживання до Таганрога, де долучився до активної громадської діяльності. Він мріяв про те, щоб у цьому місті з’явився університет, виходили друком місцеві газети, щоб було проведено залізничне сполучення між Харковом і Таганрогом. Завдяки наполегливості Кукольника таку залізницю було побудовано, і це дало поштовх для освоєння багатств Донбасу. На Донбасі мали б цінувати цю непересічну особистість культурного і громадського життя своєї епохи. Та хто тут про неї знає? У Таганрогу письменник написав низку творів. Але 1868 року раптово помер, збираючись до театру.

До речі, Таганрозький театр належав тоді до найкращих театрів Російської імперії. І безперечно, театральне життя міста вплинуло на знаменитого уродженця Таганрога Антона Чехова.

Творчість цього прозаїка і драматурга, як і Кукольника, належить до російської літератури. Але за походженням Антон Чехов був українцем. І це він визнавав. Зокрема, в анкеті, яку Чехов заповнив під час перепису населення 1897 року, він позначив себе як малороса — як відомо, саме так тоді офіційно іменувалися українці. А в своїх листах Чехов неодноразово жартома іменував себе «хохлом».

Українська стихія Таганрозького краю так чи інакше впливала на письменника. Згідно із зазначеним переписом 1897 року, в Таганрозькому окрузі проживало 61,7 відсотка українців.

Під час визвольних змагань 1917 — 1921 років Таганрог навіть на деякий час, у березні-квітні 1918 року, став столицею Української радянської республіки. Але в травні цього року місто вже контролювали німецькі війська. До гетьмана Павла Скоропадського таганрожці відрядили делегацію, яка звернулася з проханням включити місто до складу Української держави. І Таганрог увійшов до неї.

Коли ж більшовики 1920 року утвердилися на теренах більшості українських земель, вони включили і Таганрозький край до складу радянської України.

Проте 1924 року, уже після утворення СРСР, більшовицьке керівництво вирішило змінити кордони України і Російської Федерації. Тоді від України було відібрано низку територій — серед них і Таганрог з навколишніми землями.

Те, що Таганрозький округ був українським, засвідчив всесоюзний перепис 1926 року. Українці становили 71,5 відсотка населення округу. Хоча в самому місті переважали росіяни чи принаймні люди, котрі ідентифікували себе росіянами. Серед них могло бути чимало русифікованих українців. Але в цьому немає нічого дивного. Навіть у тогочасній радянській Україні чимало міст, як і Таганрог, були русифікованими.

Під час Голодомору 1932 — 1933 років Таганрог і навколишні землі стали місцем активної міграції українців, оскільки це була «не Україна» і тут радянська влада не відбирала у населення продовольство.

Однак, рятуючи життя, українські переселенці на Таганрожчині змушені були зрікатися своєї національності. Більшовицькій владі були не потрібні українські етнічні райони в Російській Федерації. Українці не мали тут своїх шкіл, засобів масової інформації, бібліотек, культурних інституцій. Їх примушували визнати себе росіянами. І чинити цьому опір за умов жорсткого тоталітаризму було просто небезпечно.

Таким чином відбувалася масова русифікація українських етнічних районів на теренах Російської Федерації. Всесоюзний перепис 1939 року засвідчив, що на Таганрожчині й в інших місцях компактного проживання українців у Російській Федерації українська більшість «кудись зникла». Насправді ж, українці звідти нікуди не поділися. Просто вони «стали росіянами» — точніше, їм довелося вимушено це зробити.

Та, попри тотальну русифікацію, український дух на Таганрожчині все ж давав знати про себе. Низка вихідців із цього краю стали діячами української культури, а в сільській місцевості люди ще доволі довго спілкувалися українською мовою. Та й навіть зараз у Таганрозі є група людей (хай і невелика, близько трьох відсотків), котрі ідентифікують себе українцями.

УКРАЇНЦІ НА ДОНУ

До Таганрожчини, Східного Донбасу прилягає Подоння. Його вважають російським регіоном. Але чи це так?

«Всколыхнулся, взволновался православный Тихий Дон...» — такими словами розпочинається гімн Війська Донського. Однак насправді Дон був не зовсім православним і не зовсім тихим. Туди втікали бунтівні елементи, серед яких було, до речі, чимало старообрядців. Втікали туди й українці. Дон став одним із головних осередків антибільшовицького Білого руху. Також під час Другої світової війни чимало донських козаків, котрі були налаштовані проти радянської влади, пішли на співпрацю з німецькими окупантами.

Різного роду література, яка виходила друком у царській Росії, Радянському Союзі й у нинішній Росії, представляє Донщину, як було вже зазначено, регіоном російським, а донських козаків як росіян. Хоча, насправді, це далеко не так. Навіть сьогодні понад 100 тисяч жителів Донщини ідентифікують себе не як росіян, а як козаків.

Донщина тривалий час була регіоном української міграції. Тут існувало чимало українських поселень. Відповідно, українці відіграли важливу роль у формуванні донського козацтва.

Показово, що біля його витоків стояв князь Дмитро Вишневецький (1516 — 1563), котрого у нас традиційно вважають засновником українського козацтва. Цей діяч не лише побудував замок на острові Мала Хортиця на Дніпрі, який вважається праобразом Запорізької Січі.

1559 року Дмитро Вишневецький, перебуваючи на службі в московітів, здійснив похід на Азов, який належав туркам. Однак це місто йому не вдалося взяти. У цьому поході брали участь місцеві козаки, котрі перебували на Дону. 1560 року в Приазов’ї Вишневецький заснував місто Черкаськ (зараз — Старочеркаськ / станиця Старочеркаська), яке стало столицею донських козаків. До речі, назва цього міста показова. Вона ідентична до назви українського міста Черкаси. А черкасами в ті часи іменували українських козаків.

Одним із великих козацьких повстань, яке охопило Дон та деякі інші землі Московії, було повстання під проводом Степана Разіна, яке відбулося в 70-х роках XVII cтоліття.

Як було вже згадано, цей козацький ватажок імовірно походив із української станиці Зимовейської, яка розташована на березі Дону, а отже, був українцем. Хоча українське походження Разіна під питанням, серед учасників повстання під його проводом було чимало українців. Зокрема, до разінців приєдналися козаки зі Слобідської України.

Українцем був, зокрема, знаний донський козак Омелян Пугачов, який у 1773 — 1775 роках очолив велике повстання в Російській імперії, що на певний час становило їй неабияку загрозу.

У документах чітко зазначено: Пугачов народився у згаданій «малоросійській станиці Зимовейській». Його предки мали прізвисько Пугач і належали до українців. Пугачов — русифікована форма цього прізвиська.

Цей козацький ватажок — доволі знана фігура. Про Пугачовське повстання написав історичне дослідження, а також повість «Капітанська дочка» Олександр Пушкін. Загалом про Пугачова написано чимало книжок, зняті кінофільми. Але якось не згадується про те, що він українець.

Отже, як бачимо, донські козаки, серед яких було чимало українців, не раз ставали на прю з Московією та імперською Росією. Зрештою, козацький Дон мав широкі контакти із Запорізькою Січчю. І не раз донські й запорозькі козаки допомагали одні одним, здійснювали спільні походи.

1775 року — якраз після придушення Пугачовського повстання Катерина ІІ вирішила розправитися з козацькою вольницею. Було знищено Запорізьку Січ. Тоді цариця ліквідувала автономію Війська Донського. Козаків поставили на службу царизму, «приручили» їх.

Продовження

Теги:
2021-11-12 12:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар