Золотоноша не хотіла визнавати московського царя - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Золотоноша не хотіла визнавати московського царя

Золотоноша не хотіла визнавати московського царя

Геннадій ОНИЩЕНКО

«Золотоноша кругом хороша» — говорить прислів’я. А у віршах поета Костянтина Думитрашка рефреном звучить:

    «Маленька та хороша Моя Золотоноша!
    ...Маленька та гарненька Золотоноша — ненька!
    ...Ох ти Золотоноша, яка ж ти прехороша!»

Це невелике поетичне місто зберігає пам’ять про багато історичних подій. З ним пов’язані долі багатьох видатних людей України.
Золотоноша знаходиться у Черкаській області на лівому березі Дніпра. Про походження назви точних даних немає. Є тільки припущення, здогадки та легенди. Їх об’єднує одне — місто отримало назву від річки Золотоношка, на якій розташоване. Романтична легенда розказує, що колись на дніпровських островах біля Черкас знаходилася козацька січ. Козаки своє військове добро, тобто скарбницю, золото й трофеї зберігали на малодоступних острівцях. Острівці знаходилися в місці впадання невеликої річки в Дніпро. Від цього вона отримала назву Золотоношка.

Інший переказ говорить, що Золотоноша була укріпленим замком князя Вишневського і місцем збору данини з його володінь. Данина сплачувалася золотою монетою і водним шляхом перевозилася на правий берег Дніпра в місто Мошни. Від цього і назва — Золотоноша.

Найбільш вірогідна наступна версія. Берег і дно річки мають мінеральні вкраплення, що дають золотий блиск. З цього слідує, що Золотоноша зобов’язана своєю назвою не скарбам через замок у скарбницю князя, а золотистим розмивам скромної річки. Вони ще до зведення замка послужили основою для назви річки, а потім і міста.

Перші письмові відомості датуються 1576 роком. У документах 1616 року Золотоноша згадується як місто обнесене валом, в якому щотижня проходять торги, а щороку влаштовуються ярмарки. 1625 року організується Золотоніська козацька сотня у складі Черкаського полку. Двома роками пізніше городяни отримують право утворити ремісниче братство, що проіснувало згодом 225 років. Приблизно в цей же час Золотоноші дарується Магдебурзьке право і герб — у пурпуровому полі золотий чотирикутний великий хрест із сяйвом. Про те, що в двадцятих роках XVII віку Золотоноша була великим поселенням, говорять позначки на карті інженера Боплана. Архівні документи свідчать про наявність двох церков — Успіння пресвятої Богородиці й св. отця Ніколи. Що говорить про велелюдність населення.

На той час Золотоноша була могутньою фортецею, на озброєнні якої знаходилися гармати й гаківниці.

1640 року місто захоплює князь Єремія Вишневецький. Цікава історія цього князівського роду. Легендарний Байда, страчений за наказом турецького султана, став народним героєм. У його честь складалися думи й пісні. Дід Єремії — Михайло Михайлович, свого часу багато зробив для України. Був комендантом київського замку, разом з дружиною залишив добру пам’ять як фундатор трьох православних монастирів. І був із почестями похований 1584 року в Печерській церкві. Його внук, Єремія, не тільки потрапив під вплив єзуїтів, але після одруження на дочці магната Замойського зовсім ополячився. За це «славних прадідів великих правнук поганий» заслужив прізвисько Ренегат. Про його ставлення до своїх підданих українців свідчить лист козацького полковника Максима Кривоноса: «...но раздражил нас князь Иеремия, который мучил людей, отсекал головы и сажал на кол...»

1648 року польську шляхту було вигнано із Золотоноші, а через рік місто стало центром козацької сотні.

Золотоніська фортеця й надалі залишалася могутнім і неприступним форпостом. Вона знаходилася на острові, підйомні мости вели до воріт — кропивнянських з одного боку і переяславских з іншого. Навколо острова було насипано високий вал із встановленими на ньому гарматами.

1666 року фортеця Золотоноші стає учасником боротьби за незалежність України. У червні того року до України з Москви прибули перепищики. Вони мали переписати жителів і скласти книги, за якими воєводи збирали б данину в царську казну. Результатом було загальне невдоволення. Козаки підняли повстання і напали на Переяслав, де перебував воєвода з московськими ратними людьми. Проти повсталих рушили значні військові сили на чолі з князем Щербатовим. Бунтівні козаки закрилися у Золотоноші. Воєвода Щербатов, попри тривалу облогу, не зміг узяти твердиню. А коли на допомогу обложеним підійшло послане гетьманом Петром Дорошенком підкріплення, Щербатов відступив до Переяслава. Ще довго після цього конфлікту Золотоноша разом з іншими містами не хотіла визнавати московського царя. Збереглися документи, котрі свідчать, що й надалі Золотоноша не раз відкривала замкові ворота сміливцям, які були неугодні московським воєводам.

1680 року місто сильно постраждало від пожежі. У літописі Самовидця сказано: «Золотоноша и иных мест немало выгорело». Літописець не вказує причини пожежі. Найвірогідніше, це було наслідком нападу татар.

За Андрусівським договором 1667 року Правобережна Україна відійшла на час до Польщі. Золотоніська сотня перейшла з Черкаського до Переяславського полку.

1782 року поділ на сотні було замінено поділом України на три намісництва. Тоді Золотоноша остаточно затвердилася у званні міста й стала центром однойменного повіту Київського намісництва. За останні три сотні років Золотоноша була в підлеглості у Черкас і Переяслава, потім Києва й Чернігова, потім входила до складу Полтавської губернії. Зараз перебуває у Черкаській області.

Із Золотоношею пов’язані долі багатьох видатних людей України. 1771 року одним із найбільших майстрів архітектури XVIII віку Іваном Григоровичем-Барським було зведено Преображенську церкву Красногірського монастиря. Красногірський собор і до нині є унікальним зразком архітектури українського бароко. У середині XVIII століття бував у місті видатний поет і мандрівний філософ Григорій Сковорода. Відвідував Золотоношу основоположник української літератури Іван Котляревський. Приїжджав збирати зразки народного фольклору Тарас Шевченко. Недалеко від міста народився вчений-енциклопедист і перший ректор Київського університету Максим Максимович. Тісно пов’язані з Золотоношею долі таких видатних діячів української культури, як Наталія Ужвій і Михайло Старицький.

А кому незнайомі душевні рядки романсу:
 

    «Чорнії брови, карії очі,
    Темні як нічка,
    ясні як день», —

які належать перу талановитого поета, філолога і педагога, уродженця Золотоноші — Костянтина Думитрашка.
І як не погодитися зі словами історика Бантиш-Каменського: «Украина — страна обильная происшествиями, где каждый город, каждое почти местечко гласят о славе обитателей».

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

 


Переглянути Україна Incognita на карті більшого розміру

1999-01-22 11:41:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар