«Значення Корсуня в українській історії не поціновано...» - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » «Значення Корсуня в українській історії не поціновано...»

«Значення Корсуня в українській історії не поціновано...»

Володимир і Ярослав ПАНЧЕНКИ. Фото надані Володимиром ПАНЧЕНКОМ

Місто Корсунь-Шевченківський кортить назвати «прекрасною незнайомкою»: його «біографія» надзвичайно цікава, однак що знає наш мандрівний люд про цю перлинку Центральної України? Як туристичний об’єкт воно не «розкручене», хоча, здавалося б, тут є все, що потрібно для вибагливого ока небайдужого пілігрима: гарна природа, Рось, палац Понятовського-Лопухіних, музеї, залишки фортеці, яка була резиденцією кількох українських гетьманів...

Про Корсунь давній і сьогочасний розмовляємо з директором Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника, кандидатом історичних наук Парасковією СТЕПЕНЬКІНОЮ.

— Насамперед, як склався для заповідника минулий, 2012-й, рік? Чим він відрізнявся від попередніх?

— Ми, нарешті, видали книжку про Корсунь — «Корсунь староденний». Це історія забудови міста від ХІ ст. і до сьогодення. Річ у тім, що кожне місто, як і кожна людина, має свою біографію. Готуючи видання, ми абстрагувалися від політичної й економічної історії: нас цікавила передусім тема містобудування. Проте розповіли й про цікавих людей Корсуня.

Працювали над книжкою роки три-чотири. І хоч у вихідних даних зазначено 2011-й рік, проте «в люди» книжка пішла саме 2012-го. Наші співробітники обходили всі вулиці, вивчали все до дрібниць. Тож для читачів «Корсунь староденний» — це своєрідна енциклопедія міста. Звідси можна почерпнути різноманітну інформацію про вулиці, кутки, площі, урочища.

Тішимося, що наші наукові напрацювання не лягли під сукно, не залягли в архіві. Ми взагалі вважаємо, що кожну працю наших співробітників має бути надруковано. Маємо для цього спеціальне видання «Корсунський часопис». Вийшло вже 25 чисел, готові ще два наступні. Проте з фінансових причин підготовлені номери до видавництва поки що не передавали.

Похвалюся також тим, що 2012-го нам вдалося зробити капітальний ремонт покрівлі й фасадів башти. На жаль, будівельники часом не дотримувалися технології — і тоді фарба «злізала». У нас же старовинні будівлі, ХVІІІ століття — початок ХІХ. Є спеціальна технологія виготовлення розчинів, а всі сучасні матеріали на наші будівлі, як кажуть, не лягають. І все ж, фізичне збереження об’єкта проведено. А то ж башта затікала протягом багатьох років. Було проведено капітальний ремонт і окремих ділянок покрівлі палацу. Сподіваємося найближчим часом відреставрувати палац. Цього вимагають й історичні дати: у лютому 2014 року — 70 років Корсунь-Шевченківської операції, а там і Шевченківський ювілей.

Скажу ще, що ми почали записувати на відео спогади земляків, учасників війни. Цим у нас займається відділ «Музей Корсунь-Шевченківської битви», яким завідує Тетяна Юріївна Полякова. Цього року відбулася презентація фільму «Корсунь, 1941 рік». У нас є також спогади, записані на магнітні стрічки, тож тепер ми переводимо їх у «цифру». Відео ж дасть змогу зберегти не тільки голоси, а й живі образи людей.

— На яку аудиторію ви показували фільм?

— На різні. І на дорослу, і на дитячу. Реакція в усіх випадках однакова — побачене й почуте зворушує. Адже там є людські історії. Записуємо також спогади очевидців Голодомору, репресій... Що поробиш: мине ще трохи часу — і вже нікого буде опитувати.

— Запитання «від читачів»: Корсунь-Шевченківський заповідник включає в себе... що?

— П’ять музеїв: історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей, художня галерея, літературно-меморіальний музей І.С. Нечуя-Левицького в смт Стеблів та меморіальний музей К.Г. Стеценка в селі Квітки.

— Ви згадали Стеблів. Яка перспектива будинку Головінського, у якому зупинявся Адам Міцкевич? Він же входить до складу заповідника?

— Так, він входить до переліку пам’яток, що перебувають в оперативному управлінні заповідника. Ми включили його до програми з перспективою створення там музею. Думалося про музей Тараса Шевченка, проте навряд чи для цього вистачить експонатів. Тому, ймовірніше, представимо в ньому історію селища. 2005 року, коли запускали програму «Золота підкова Черкащини», на Стеблів було виділено певні кошти, але вони залишилися на папері. А тепер час працює проти пам’ятки.

— Свого часу Корсунь-Шевченківський заповідник здобув статус Національного. Але потім із цим статусом щось «не склалося», так?

— Справді, 2008 року був відповідний Указ Президента. Проте статус Національного ми маємо тільки формально. А фактично залишаємося державним історико-культурним заповідником. Перебуваємо в обласному підпорядкуванні. Все, що ви бачите, — це обласна комунальна власність. Так вирішили депутати Черкаської обласної ради. Вони не погодилися з тим, щоб цілісний майновий комплекс заповідника було передано з обласної комунальної у державну власність.

— Історія Корсуня дуже цікава. Який образ має козацький Корсунь ХVІІ ст. у вашому уявленні?

— Це було велике місто. Мало дві лінії укріплень: фортеця і те, що за фортецею. На карті 1789 року видно в’їзд у місто з двох боків. Там були сторожові вежі. Місто було дуже багатим. У Корсуні жили гетьмани, зокрема й Богдан Хмельницький.

— Хмельницький жив на території фортеці?

— Цього ніхто не знає. Мало відомо й про Юрія Хмельницького, який також був пов’язаний із Корсунем. Тут-таки було родове гніздо Золотаренків.

Жили в Корсуні, ясна річ, і полковники, і сотники. Вони теж мали свої двори. З-поміж корсунських полковників згадаю Григорія Гуляницького, який відновив Свято-Онуфріївський монастир (він розташовувався на околиці Корсуня; з монастирських споруд збереглася тільки одна. — Авт.). Його ще називали Корсунський Гуляницький монастир. У нас є село Бровахи, де був маєток Гуляницьких...

Заслуговує на увагу і той факт, що ще в ХVІ ст. Корсунь одним із перших серед міст України одержав Магдебурзьке право.

Як на мене, Корсунь, його значення в історії України абсолютно не поціновано. А це ж була тимчасова гетьманська резиденція під час національно-визвольної війни! Тут приймалися посли, відбувалися важливі козацькі ради, на яких укладалися міжнародні угоди. Згадаймо хоча б 1657 рік, угоду Івана Виговського зі Швецією. І тих усіх гостей із-за кордону потрібно ж було десь прийняти, для цього мали бути приміщення з відповідним рівнем комфорту й статусу...

— А як склалося, що Богдан Хмельницький одружився саме в Корсуні?

— Одружився Богдан із Ганною Золотаренко 1651 року, після Берестецької битви. Вона була його третьою дружиною. І, треба сказати, Ганна мала великий вплив на Богдана! Її родина жила в Корсуні, як і ще кілька поколінь Золотаренків. Вінчалися Богдан Хмельницький і Ганна в Свято-Іллінській церкві. На тому місці тепер стоїть пам’ятний знак. І Мазепа вінчався у тій-таки церкві! Його обраницею була Ганна Половець, вдова прилуцького полковника.

У краєзнавчому музеї м. Корсуня, який було відкрито при окружному архіві 1924 року, зберігався хрест із Свято-Іллінської церкви, до якого, за переказами, прикладався Іван Мазепа.

А в 1923 р. із Корсунського музею вивезли в Черкаси чимало речей, живописних робіт, — вони й тепер там. У Черкаському облархіві, наприклад, зберігається універсал Мазепи 1707 року, яким підтверджувалися права монастиря на угіддя, що були надані йому П. Сагайдачним, Ганною Золотаренко, Гуляницькими.

— Історія з одруженням Богдана Хмельницького згадується в романі Ліни Костенко «Берестечко»...

— Так, це приємний для Корсуня факт... Багато чого нам доводиться будувати на версіях. Дехто навіть каже: а чи не могло бути так, що Ганна після смерті чоловіка забрала його до Корсуня, щоб тут і поховати? Хоча — невідомо... Ставши вдовою, Ганна одразу пішла в монастир, до Києва.

А загалом, легенд аж забагато. Ось у Лисянці починають розповідати, що Богдан Хмельницький народився у них. Хоча я дотримуюся думки, що народився він в Олеському замку.

— Ви декілька разів згадали Корсунський полк. Чим він знаменитий?

— Це один із перших шести полків, створених в Україні. Найбільших, найчисельніших. І територіально він охоплював нинішні Корсунський, Городищенський, Чигиринський, Звенигородський, Катеринопільський і Богуславський райони. Серед імен полковників було й чимало знаменитих: Іван Золотаренко, Максим Кривоніс, Шангірей, Павло Тетеря...

— У Євгена Гребінки є повість «Ніжинський полковник Золотаренко»...

— Це про «нашого» Золотаренка, який потім став Ніжинським. Або легендарний Тарас Трясило. За переказами, його поховано у Корсуні на Богуславському цвинтарі, що знаходився біля нинішньої автостанції.

Полк очолювали важливі в історії України люди. Варто згадати й Станіслава Морозенка, Лук’яна Мозиря, друга й порадника Богдана Хмельницького, Семена Височана, Захара Іскру... Полковники часто виступали в ролі послів, їздили до Польщі, Московії...

Великою була роль Корсуня і в духовному житті України. У Свято-Онуфріївському монастирі жив Діонісій Балабан, київський митрополит. Тут він помер, тут його поховано, а з часом перепоховано у Каневі. Після його смерті саме у Корсуні пройшов Собор, де обирали двох митрополитів — Антонія Вінницького та Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Польський король тоді затвердив обидві кандидатури. За життя Балабана у монастирі ігуменом був Феодосій Улицький, якого пізніше долучили до сонму святих.

— Тепер перелинемо до ХVІІІ століття, у той час, коли власником Корсуня став Станіслав Понятовський, племінник короля. Він, напевно, привніс у життя міста щось зовсім інше, чи не так?

— Понятовський став власником Корсунського староства 1778 року. Уперше він приїхав сюди 1781 року. У Корсуні тоді було всього 50 хатин — то ж були часи після Гайдамаччини та Коліївщини. Станіслав вибирав собі місце для маєтку в Канівському та Корсунському староствах. Приїхав він сюди зі своїм другом Жаном-Анрі Мюнцом. До речі, якби не Мюнц, ми багато чого не знали б і не уявляли б. Адже він замальовував місцини староства й робив до малюнків чималі текстові коментарі.

Понятовському сподобався цей край, і він вирішив побудувати тут палац, «який будуть відвідувати королі». Так і сталося. 1787 року в Корсуні побував польський король Станіслав Август. Приїздив сюди й імператор Франції Йосип ІІ... Та й у наш час Корсунь-Шевченківський, буває, навідують президенти.

— Отже, ми з вами ведемо бесіду в палаці, де гостювали королі... Цікаво, це той самий палац, що його збудував Понятовський?

— Відомо про чотири варіанти палацу. Авторство цієї споруди приписують Яну Ліндсею. Ельжбета Будзинська, дослідниця творчості Мюнца, вважає, що автором усього проекту був саме Мюнц. У нас є копії цих проектів, їх нам прислали з Кабінету малюнків Бібліотеки Варшавського університету. Серед них є і проект, дуже подібний до нашого палацу. За Понятовського мав будуватися одноповерховий палац. Двоповерховою мала бути лише центральна зала. Пізніше, коли робили реконструкцію палацу, то добудували ще й башти-бельведер. Цей перший палац на землях Речі Посполитої, збудовано у неоготичному стилі. У нас є припущення, що в ХІ столітті тут, на острові, була християнська церква, про це свідчать археологічні розвідки і знайдені предмети.

— Чи довго тут господарював Станіслав Понятовський?

— Він володів староством 20 років, і за цей час устиг зробити для Корсуня чимало. Місто почали забудовувати за планом, відповідно до європейських зразків. Була ринкова площа, були вулиці й провулки. Якщо накласти старе планування центральної частини міста на карту ХХІ століття, то видно їх тотожність.

За часів Понятовського розвивалася промисловість. Працювали заводи сукна, дзеркальний, шовкова й замшева фабрики. Виготовляли селітру. Станіслав перевів селян із панщини на оброк. Увів змішані адміністративні суди за участю селянських виборних. Організував касу взаємодопомоги для погорільців, відкрив лікарню на три палати, відкрив заклад, у якому простолюд міг навчатися... танцям!

— А якісь будівлі часів Понятовського збереглися?

— Окрім палацового ансамблю, з ХVІІІ століття не залишилося нічого. Збереглися деякі будівлі ХІХ століття.

— Після Понятовського маєток перейшов у власність Лопухіних...

— Так. Російська казна викупила маєток і подарувала його Петру Васильовичу Лопухіну. Лопухіни та Лопухіни-Демидови постійно проживали в Корсуні аж до 1917 року. Про них є різні судження, але й вони багато зробили для Корсуня та Корсунщини. Зокрема — розвивали цукрову промисловість. Багато було зроблено для розвитку сіл. Майже в кожному селі були цукрові та цегельні заводи. Людям, які працювали в Лопухіних, давали безкоштовно землю, одягали, допомагали з будівництвом житла.

Якийсь час у Лопухіних працював управителем Варфоломій Шевченко, родич поета. Це до нього 1859 рjre приїздив Тарас Шевченко. Він любив бувати в княжому парку, багато малював.

— Яким ви уявляєте туристичний Корсунь?

— Корсунь працює над тим, щоб бути туристично привабливим. У цьому зацікавлена й міська рада. На 2013 рік заплановано видання путівників, туристичних буклетів. Проте книжки, які ми пишемо, мало хто читає. У місті дуже мало «зримої» інформації про його історію, пам’ятні місця. Не увічнено належним чином тих, чиї славні імена звучали і в нашій розмові. Цю ситуацію треба виправляти.

Теги:
2013-02-18 10:01:19
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар