Життя і смерть у «скляному будинку» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Життя і смерть у «скляному будинку»

Життя і смерть у «скляному будинку»

Михайло Грушевський у Росії: 1931—1934 роки у біографії вченого
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук

Михайло Грушевський відразу після повернення з еміграції в Україну з березня 1924 року потрапив під тотальний нагляд чекістів і на нього було заведено справу-формуляр. Згодом більшовицька спецслужба прагнула зробити його лідером підпільної організації «Український національний центр» («УНЦ»). Ще в 50—60-ті роки, в період «відлиги», виявилися факти, що переконливо засвідчили: справу «УНЦ» було інспіровано. Засудженi за цiєю справою 50 осіб (строк ув’язнення вiд трьох до шести рокiв) стали жертвами брехливих звинувачень. У 1934—1941 роках 33 з них знов засудили за «антирадянську дiяльнiсть» i «шпигунство». 21 особу розстрiляли, 12 отримали новi строки. Бiльшiсть iз них померла у таборах.

По-іншому склалася доля Грушевського. Лише в останні роки вдалося розшукати документи, що дають можливість детальніше реконструювати колізії, пов’язані з його арештом, глибше зрозуміти мотиви його вимушених «зізнань» та обставини фінального етапу життя вченого в Росії. І все це завдяки раніше невідомому томові із справи-формуляр, що зберігся у Державному архіві Служби безпеки України (ДА СБУ) у Києві. Йдеться про московські документи, а також документи з Кисловодська, де, як відомо, під час відпочинку у листопаді 1934 року академік пішов iз життя. Саме цю теку із написом «Хранить постоянно» 10 лютого 1965 року як «матеріали архівної справи оперобліку № 262 на М.Грушевського» з Центрального архіву КГБ при Раді Міністрів Радянського Союзу було передано до 1-го управління КГБ при Раді Міністрів УРСР. Всі ці роки вона була недоступною для дослідників.

У нововіднайденому томі чимало надзвичайно цікавих і цінних матеріалів. Щоб належним чином оцінити їх, звернімося насамперед до обставин арешту Грушевського. Його заарештували в Москві 23 березня 1931 року. Проте дотепер було абсолютно невідомо про один епізод, що трапився напередодні арешту. Справа в тім, що Грушевський 19 березня 1931 року у Москві пішов до Олександра Шумського як до голови ЦК працівників освіти СРСР. Академік просив допомоги, оскільки дізнався, що поки знаходиться у Москві, його виселяють із київської квартири. Шумський, колишній нарком освіти УСРР, який був давно знайомий iз Грушевським, обіцяв допомогти. Інше прохання вченого полягало в тому, чи не допоможе йому Шумський підшукати якусь роботу у Москві, «допоки все не з’ясується».

Шумського, напевно, налякало це прохання і він вирішив повідомити не кого-небудь, а самого Сталіна, про зустріч і розмову. Того самого дня такий лист був написаний і його чорнетка збереглася. Ось як описував сам Шумський подальшу частину розмови: «На моє запитання, що саме з’ясується і які мотиви його рішення, він заявив, що у Києві дуже багато чуток про близьку війну і дуже тривожна атмосфера, а тому він хоче перебратися до Москви. Важко сказати, чи є цей мотив дійсною причиною до втечі з Києва, оскільки він багато плакався на неможливі умови для роботи. Безсумнівне лише те, що поведінка цього старого відбиває панічні настрої частини української інтелігенції.

По суті його прохання я йому відповів, що оскільки він не знає, де і що він хотів би робити, то мені буде важко його куди-небудь адресувати і порадив йому подумати над цим питанням».

Та думати М.Грушевському про своє працевлаштування довго не довелось: всі плани порушив арешт. 28 березня, вже у Харкові, він зізнався у приналежності до «контрреволюційної організації»; 31 березня продовжував зізнання. З квітня 1931 року його допитав Голова ГПУ УСРР Всеволод Балицький. Після допиту Грушевського того самого дня відправили до Москви, де 4 квітня з ним, за вказівкою заступника голови ОГПУ СРСР Генріха Ягоди, зустрівся начальник Секретно-політичного відділу ОГПУ Яків Агранов. На багатьох документах, зокрема, на доповідних записках, на доповідях про етапування Грушевського, можна знайти такі примітки: «Відправлено тов. Сталіну». Це засвідчує, що «вождь народів» слідкував за колізіями навколо академіка.

Спочатку Грушевський покірно повторював усе те, що з ним ретельно відпрацював уповноважений Секретного відділу ГПУ УСРР Ілларіон Южний-Вєтліцин. Усе це вписується в грандіозну схему діяльності «УНЦ», що нібито мав розгалужені зв’язки, в тому числі й закордонні. В Москві пильно стежили за розвитком справи «УНЦ», надавали їй особливого значення. По-своєму це підтвердили колізії, пов’язані з академіком, з яким, крім Агранова, розмовляв ще один чекіст — С.Мессінг. Після цього Грушевського відпустили, взявши обіцянку написати листи-звернення до окремих українських політичних діячів із закликом припинити боротьбу з більшовицьким режимом.

Грушевський зрозумів, що влада знову хоче використати його ім’я i авторитет у власних розрахунках, а тому й заграє з ним, не вдаючись до відвертого натиску, як це було в Харкові, в ГПУ УСРР. Розумів він і те, що все йде до чергового показового процесу. Над усім цим він роздумував досить довго, не поспішаючи на зустріч з Аграновим. Врешті-решт останній запросив вченого на зустріч 15 квітня 1931 року. І тут Грушевський спростував версію про наявність «УНЦ» і свою керівну роль у ньому. Агранов зауважив, що ім’я Грушевського не випадково зустрічається у свідченнях ряду його однодумців. На це академік відповів, що, можливо, вони керувалися тими ж мотивами, що й він сам, будучи переконаними в тому, що, даючи потрібні слідчому свідчення, полегшують долю всіх, хто проходить у цій справі.

Керівники ОГПУ зрозуміли, що навряд чи вдасться зробити з Грушевського героя чергового показового процесу, і — напевно, після відповідних консультацій у ЦК ВКП(б) — його звільнили. Одним із свідчень незадоволення Москви невдалою спробою харківських чекістів зробити вченого лідером «УНЦ» можна вважати короткий, але виразний документ – службову записку від 19 квітня 1931 р. начальника Секретно-оперативного управління ОГПУ Ю.Євдокимова до В. Балицького. «Особисто тов. Балицькому. Надсилаю два документи: рапорт від 4. IV. 31 р. і запис розмови т. Агранова з професором Грушевським від 15.IV. 31 р.

До відома та належних висновків. Євдокимов».

І висновки зробили: 50 осіб, обвинувачених в участі в «УНЦ» засудили в лютому 1932 року в «закритому порядку», а Грушевський залишився під пильнуванням ГПУ–НКВД до кінця життя.

Однак до питання про лист М.Грушевського до окремих українських політичних діячів із закликом припинити боротьбу з більшовицьким режимом чекісти все-таки повернулись. Про це також ще ніколи не згадувалось. 21 квітня 1931 року Я.Агранов пише Г.Ягоді рапорт такого змісту: «Академік М.С.Грушевський надав мені два проекти своїх листів за кордон і адреси, за якими він передбачає ці листи розіслати. Листи, зрозуміло, написані ним українською мовою.

Грушевський передбачає також написати аналогічні листи до деяких французьких вчених.

Він готовий внести у ці листи ті поправки, які йому будуть вказані.

Прошу Ваших вказівок».

Зберігся аркуш паперу, на якому є адреси тих осіб, кому були адресованi листи Грушевського. Ці адреси розбиті на дві частини: Галичина і Чехо- Словаччина. Збереглися також два російськомовнi варіанти цього листа, написанi рукою Грушевського, а також два машинописних варіанти. Тексти цих листів містять позитивні оцінки політики більшовицького режиму. Один iз варіантів закінчувався так: «Українська інтелігенція переконалась, що радянський уряд оволодів становищем міцно і буде здійснювати свою програму соціально-економічного і культурно-національного будiвництва твердо й неухильно.

Я вважав за потрібне ознайомити Вас про цей стан речей через повідомлення, що випливають у закордонній пресі, про затруднення, що їх переживає радянське будівництво, про спроби боротьби з ним та зривів їх тощо. Цим повідомленням не слід надавати значення».

Можна лише уявити, яким моральним «аутодафе» було для Грушевського написання цих листів. В одному із спогадів читаємо, що його дружина Марія Сильвестрівна, приїхавши до Москви, не впізнала чоловіка — так він змінився. Він багато не говорив, але «розказав тільки, що в Харкові його довго допитував слідчий Южний, увесь час погрожував, кажучи між іншим, що зашле дочку на Соловки на 10 років. «Якби ще раз отаке — не витримав би», — зірвалося у Михайла Сергійовича... і більше нічого не розказував».

Тепер вперше можна ніби почути голос і самого М.Грушевського. Справа в тім, що ще у вересні 1931 року він склав спеціального листа Сталіну. Він прагнув пояснити, чому він спочатку зробив зізнання, а згодом відмовився від них. Зберігся варіант цього листа, в якому академік описував методи роботи Южного: «Слідчий відкинув мої свідчення; він не дозволив мені їх записати, виривав папір з рук, рвав папери, якщо я писав не те, що він хотів. Вживаючи різкі вислови, погрози та інші засоби психічного впливу, він наполягав, щоб я покаявся в усьому, у чому мене, мовляв, викривають свідчення інших залучених — їх ціла купа і вони одноголосно вказують на мене, як на керівника. Якщо я підтверджу їх і висловлю щиросердне каяття, це полегшить долю всіх залучених і мою, у iшому випадку — будуть заарештовані усі близькі мені особи, будуть здійснені десятки повальних обшуків, розорені десятки квартир, зірвані підлоги і стіни, близькі мені особи будуть вислані до концентраційних таборів, де їх розстріляють...»

Далі Грушевський описував, як він тримався, як запевняв слідчого, що його фальшиві свідчення не принесуть нікому користі, але слідчий зустрічав ці заяви посмішками, знущаннями, криками та погрозами. Допит тривав з 19 години до 4 години ранку і академік, фізичний стан якого був поганий (у нього було запалення легенів), не витримав. Він підписав той документ, той «зразок», який склав слідчий.

Лише у Москві, підчас розмови з Аграновим Грушевський наважився сказати правду про свої «зізнання», відчувши, що перший не тисне на нього і — більше того — дуже серйозно спримає його харківські зізнання. Вчений прагнув зустрітися також і з Головою ОГПУ СРСР Менжинським, але цього зробити не вдалося. 1 вересня 1931 року в присутності Агранова він зустрівся з першим заступником Голови ОГПУ Іваном Акуловим і розповів йому про обставини, за яких «зізнавався». Ця розмова не була зафіксована на папері і саме тому Грушевський вирішив написати докладного листа Сталіну, прагнучи пояснити пережите ним. Наприкінці він писав: «У доповнення і підтвердження сказаного мною тоді усно і викладеного вище я заявляю з усією щирістю: я не брав участі ні в яких к.-р. організаціях, особливо з часу мого повернення на Україну (у 1924 році), і не думаю, щоб серед осіб мені близьких яка-небудь к.-р. організація існувала». На жаль, поки що важко однозначно стверджувати, що цей лист дійшов до Сталіна. Одначе, на мою думку, більше шансів, що все-таки дійшов, оскільки диктатор особисто цікавився долею вченого.

Останні роки життя і діяльності Грушевського після арешту 1931 року, звільнення і дозволу мешкати в Москві залишаються однією з найменш висвітлених сторінок його біографії. Однак тепер можна сказати докладнiше і про це. Академік жив у столиці, намагаючись, як і в Україні, якомога інтенсивно працювати. Його нерідко можна було зустріти в московських архівах та бібліотеках. Він не облишав праці над черговим томом «Історії України- Руси», хоч і слабував здоров’ям, особливо погіршився зір. З ним мешкали дружина Марія Сильвестрівна й дочка Катерина. Брат Олександр Сергійович з дружиною залишилися в Києві. До речі, за Катериною було встановлено стеження ще з жовтня 1932 року.

В Москві Грушевський мешкав по вулиці Погодинській, 3/2, квартира 102. Як і раніше, все його листування підлягало перлюстрації, хоча частина кореспонденції з Києва відправлялася з вокзалу, а відтак не потрапляла до чекістів. Ось чому у вересні 1933 року Київський обласний відділ ГПУ звернувся до ОГПУ СРСР з проханням перлюструвати всю кореспонденцію до академіка з Києва і при цьому надсилати сюди копії.

У Москві, як і у попередній період, Грушевський знаходився під тотальним наглядом ОГПУ, а потім НКВД. 23 грудня 1933 року на нього спеціально було заведено нову (вдруге!) справу-формуляр і його знов взяли на оперативний облік як «українського контрреволюціонера». З метою одержання інформації, чекісти активно використовували агентуру. Так, у серпні 1934 року для розробки М.Грушевського із заслання до Москви було викликано агента, який, за повідомленням був «близько знайомий с Грушевським у минулому». Чекісти організували «випадкову» зустріч його з академіком, у якого він побував вдома і відновив з ним зв’язки. Саме тоді з’ясувалось, що М.Грушевський досить добре знає, де знаходяться українці, засуджені за націоналізм, а також ті особи, яких засудили по справі «УНЦ».

Сьогодні можна окреслити коло знайомств і контактів вченого у цей період. За документами, часто зустрічався із згаданим академіком Михайлом Сперанським (бібліотекою якого користувався), професором Миколою Дурново, професором Григорієм Ільїнським, професором В’ячеславом Ржігою та іншими особами переважно з академічного середовища. Саме цих осіб, як, до речі, і самого Грушевського, чекісти почнуть вписувати у контрреволюційну організацію «Російська національна партія» («РНП»). Це абсолютно невідома і окрема історія. Зберігся варіант розлогої довідки про Грушевського за підписами заступника начальника Секретно-політичного відділу ОГПУ Генріха Люшкова і начальника 2-го відділення згаданого відділу ОГПУ Мойсея Кагана, датованої березнем 1934 року. В ній, зокрема, читаємо: «В 1924 году по возвращении в Советский Союз продолжал вести активную к.-р. работу, организовал и возглавил блок украинских контрреволюционных партий.

Является идеологом и руководителем ликвидированной в 1931 г. к.-р. повстанческой организации «Украинский национальный центр» (УНЦ). (І це писалось, не дивлячись на те, що М.Грушевського офіційно звільнили, фактично визнавши брехливість обвинувачень і його «зізнань»! — Ю.Ш. ). Был тесно связан с ликвидированной «Украинской военной организацией» (УВО).

Несмотря на свое декларирование о прекращении борьбы с Советской властью, вошел в центр контрреволюционного блока русских и украинских националистов, именовавшегося «Российская национальная партия», ориентирующегося на германский фашизм и ставящим своей целью свержение Соввласти.

В организации вел активную работу, был связан с заграничными контрреволюционными кругами, в частности с французским профессором славистом Мазон».

Крім згаданих осіб, до учасників «РНП» було віднесено й академіка Володимира Перетця, який під час приїздів до Москви зупинявся на квартирі у М.Сперанського. Багато хто із згаданих осіб був заарештований наприкінці 1933 року. Збереглися протоколи їхніх допитів, у яких згадується ім’я Грушевського.

Теги:
2012-12-11 09:58:27
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар