Збаражу - 800 - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Збаражу - 800

Збаражу - 800

Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль

У суботу Збараж нарешті відзначатиме своє 800-річчя. «Нарешті» — тому, що організатори не раз змінювали дату, бо жителі міста ніяк не встигали підмалювати-підремонтувати місто, в авральному порядку без копійки з бюджету «методом народної будови» будували фактично новий сучасний стадіон, де, як і біля замку, відбуватиметься частина заходів. У Збаражі казали, що святкування знову перенесуть. Як запевняє обласна й районна влада, у стислі терміни вдалося вкластися завдяки спонсорським коштам і тим деяким ентузіастам, які вирішили згадати студентські трудові загони. Бо хоч ювілей і відзначають на державному рівні, проте виділені державою кошти виявилися мізерними для того, щоб місто постало в усій красі.

Жителям України теперішній райцентр Тернопільщини відомий, передусім, Збаразькою облогою 1649 року в перебігу народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, що відіграла значну роль в історії України. Її описав у романі «Вогнем і мечем» Генрік Сенкевич, а згодом — кінорежисер Єжі Гофман відтворив у польсько-українському блокбастері. Збараж належить до переліку населених пунктів з найбільшою кількістю історичних пам’яток і до його ювілею Національний банк України випустив п’ятигривневу монету із серії «Стародавні міста України». Збаражчани пишаються його славною минувшиною, сподіваючись, що настане час, коли місто зміниться на повноцінний туристичний центр, чого цілком гідне. А поки що про це говорити зарано хоча б ще й тому, що ювілейний рік Збараж провів навіть без міського бюджету.

ПАМ’ЯТНИК ІВАНОВІ ФРАНКОВІ У ЗБАРАЖІ ПОСТАВ ЗА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ. ЦЬОГО РОКУ ЖИТЕЛІ МІСТА УДОСТОЇЛИ ФРАНКА ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ЗБАРАЖА»

Уперше Збараж, як місто, згадується в Галицько-Волинському літописі 1211 року — в перебігу боротьби за Галич союзник Данила й Василька Романовичів князь Лешек Білий «не зміг узяти Галич і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража». До речі, назва — Збараж або Збираж походить від слова «збирати». Ідеться про те, що на цих схилах Товтрів збиралися для походів дружини русичів. Археологічні розкопки XIX століття свідчать: літописне місто було розташоване на місці теперішнього села Старий Збараж, що за три кілометри від сучасного райцентру, а 1241 року його зруйнували монголо-татари. Сто п’ятдесят років по тому, 1393 року новгород-сіверський князь Дмитро Корибут збудував на місці давньоруської фортеці замок. Коли після чергового ворожого нападу 1598 року цей замок було вщент зруйновано, то його вже не відновлювали, а княжу резиденцію перенесли на місце сучасного Збаража. Нині про замок у Старому Збаражі свідчать лише фрагменти фундаменту і пам’ятний знак. Під владою Польщі Збараж опинився наприкінці XIV століття. Першим почав себе називати князем Збаразьким дідич міста з 1463 року Василь Несвізький. По деякім часі князі Збаразькі вже були одними з найбільших землевласників Волині. У XV—XVI століттях Збараж був важливим торговельно-ремісничим центром. Як зазначається в дослідженнях Богдана Михалюня та Ігоря Сьомочкіна, опублікованих у часописі «Галицька брама»: «Люстрації Волинського воєводства за 1570 рік подають, що у Збаражі на той час було 250—260 будинків. Також у місті було 19 водяних млинів, 8 корчм, працювало майже 50 ремісників. Розвивалася ярмаркова торгівля — відомо, що з усіх «торгових людей» стягувався митний податок. Як і багато інших українських середньовічних міст, Збараж був міцною фортецею, центром військової та судової адміністрації, судового нагляду». 1649 рік вписаний в історію нашої держави як рік героїчних битв козаків під проводом Богдана Хмельницького зі шляхтою Речі Посполитої під Збаражем і Зборовом. Тоді, влітку, під час відомої Збаразької облоги козаки оточили польську армію Яреми Вишневецького. Під збаразькими мурами відбулося 27 сутичок, 16 битв та 75 вилазок. У цих боях загинув оспіваний у народних піснях полковник Нестор Морозенко. Нині про козацьку звитягу в Збаражі нагадують пам’ятник Богданові Хмельницькому, споруджений у середині минулого століття; парк, названий на честь соратника гетьмана полковника Кіндрата Бурляя; крім того, замок та експозиція козацької зброї в його стінах. Збаразький замок є домінантою міста — як давнього, так і сучасного.

ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ ЗБАРАЖА ПОСІДАЮТЬ СВЯТИНІ

Проте якщо колись замок був важливою спорудою оборонного характеру, то тепер це одна з небагатьох в Україні історико-архітектурних пам’яток XV—XVII століть, яка перебуває нині в належному стані й на відновлення якої свого часу знайшлися державні кошти, — великий музейний комплекс з етнографічними, краєзнавчими, художніми експозиціями. 1772 року Збараж увійшов до складу Австрійської імперії, а після Шенбруннського миру в 1810—1815 роках належав Російській імперії. Далі — знову Австрії, а з 1867 року став повітовим центром. Про це пише львівський історик-архівіст Іван Сварник у книжці «Герби міст України (XIV — перша половина XX ст.)». Але повернімось до замку. Збаражчани розповідають: в його підземеллях сховані княжі скарби, що їх охороняє Чорний лицар верхи на вороному скакуні, який відлякує відчайдушних шукачів. А самі підземелля простягаються чи не попід увесь Збараж. Як зазначають працівники Національного заповідника «Замки Тернопілля», в давнину всі міста будували з підземними ходами. Збаражчанам тепер це завдає чимало клопоту, бо час від часу в місті утворюються провалля. Нещодавно Збаразький замок потрапив у десятку найкращих замків держави, що дає йому шанс стати одним із семи чудес України. Отже, там є що показати туристам і не ніяковіти при цьому за безгосподарність і безвідповідальність, хоч це не єдина визначна будова в місті з 800-річною історією. Наприклад, одним з найяскравіших акцентів у панорамі Збаража є пам’ятка архітектури національного значення XVII століття — костел бернардинів разом із комплексом споруд монастиря, що розміщений у низинній частині міста на правому березі річки Гнізни. На жаль, автентичний декор інтер’єру костелу, розписи XVIIІ століття втрачені. Цікаво те, що над монастирською хронікою та іншими архівними матеріалами у збаразькому монастирі бернардинів свого часу працював Генрік Сенкевич, коли писав «Потоп» і «Вогнем і мечем». Серед пам’яток архітектури у Збаражі — синагога (1537 р.), Успенська (1755 р.) та Воскресенська (1764 р.) церкви, Спасо-Преображенська церква (1600 р.), збудована на місці монастиря святого Онуфрія, а нині — парафіяльна церква села Залужжя. Там молилися російський цар Петро І і гетьман Іван Мазепа, коли бували в Збаражі 1707 року. Настоятель отець Михайло Найко зініціював створення скансену на Чернечій горі біля Спасо-Преображенського храму, який є пам’яткою архітектури національного значення, і тепер, без перебільшення, власними руками рятує дерев’яні церкви Тернопільщини, що планує там розмістити. Працює засукавши рукави з такими ж ентузіастами, трапляються і спонсори, але коштів не вистачає. Може, серед читачів «Дня» знайдуться жертводавці для цієї духовної справи. Розповідаючи про Збараж, варто згадати й про перебування там Івана Франка, якого цього року жителі міста удостоїли звання «Почесний громадянин міста Збаража». 1895 року кандидатуру відомого письменника, громадського діяча було висунуто до австрійського парламенту. Саме тут великий Каменяр віднайшов сюжети для своїх творів «Свинська конституція», «Розбійник і піп», «Антін Грицуняк, його життя та смерть і спадщина, яка по нім залишиться для нас». Пам’ятник Іванові Франкові у Збаражі постав за незалежної України, а от основоположнику польського романтизму Адамові Міцкевичу — ще наприкінці XIX століття. Безперечно, у 800-річному Збаражі багато що можна побачити і про що дізнатися.

ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ XVII СТОЛІТТЯ — КОСТЕЛ БЕРНАРДИНІВ, РОЗМІЩЕНИЙ У НИЗИННІЙ ЧАСТИНІ МІСТА НА ПРАВОМУ БЕРЕЗІ РІЧКИ ГНІЗНИ

Відзначення ювілею на державному рівні мало б стати черговою нагодою репрезентувати туристичний потенціал міста. Щоправда, грошей на святкові заходи держава не виділила. На прес-конференції цього тижня заступник голови Тернопільської облдержадміністрації Петро Гоч, який опікується організацією, розповів журналістам: «На превеликий жаль, ми не змогли виділити значну суму бюджетних коштів. Роботи, які ведуться на території міста, центральній площі, на стадіоні, — фактично всі за рахунок спонсорських грошей. У центрі за них же реконструйовано фасади всіх будинків. Постійні якісь внутрішні суперечності між міським головою та міською радою не дали можливості в нормальному руслі готуватися до святкування 800-річчя Збаража». Голова фракції політичної партії «Фронт Змін» Збаразької районної організації, депутат райради Володимир Богайчук коментує: «У Збаражі створено громадську організацію «Збаражчині-800», до якої входять депутати міської ради, і вони збирали кошти для проведення 800-річчя Збаража, закликаючи підприємців, аби ті відгукнулися. Але щоб хтось вимагав грошей у мене особисто чи в депутатів нашої фракції, то такого не було. Моя дружина — підприємець, і я сказав, що коли постає питання про благодійні кошти підприємців на святкування, то я ставлю пластикове вікно в лікарні, тому що я лікар і так відчую себе десь потрібним».

Та й настрій у жителів Збаража ніяк не святковий. Сьогодні в населеному пункті, як і в усіх невеликих містах України, чимало проблем у соціальній інфраструктурі. Багато років у державі активно обговорюється питання реформування місцевого самоврядування під кутом зору національного й міжнародного досвіду, що дало б змогу врегулювати питання, проте кардинальних змін немає досі. Голова постійно діючої комісії з питань духовності і культури, депутат райради Роман Полікровський переконаний: щоб поліпшити життя в малих містах, насамперед потрібно забути про політичну приналежність усім членам місцевого самоврядування і районної, і міської рад. «Наступне, що важливо, — це мудро розпорядитися тим ресурсом, який є».

НИНІ ПРО ЗАМОК У СТАРОМУ ЗБАРАЖІ СВІДЧАТЬ ЛИШЕ ФРАГМЕНТИ ФУНДАМЕНТУ І ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК НА ВЕРШИНІ ЗАМКОВОЇ ГОРИ

На жаль, до порад забути про політику заради добробуту людей у Збаразькій міській раді не дослухаються. І тоді, коли «пани» чубляться, збаражчани не мають навіть належного благоустрою, а що вже казати про розвиток гідної туристичної інфраструктури? Так принаймні вважають самі жителі міста, з якими вдалося поспілкуватися на вулицях Збаража. Інженер з охорони праці Збаразької центральної районної комунальної лікарні Любов Гнип каже, що збільшився наплив туристів, здебільшого з Польщі, й украй необхідна туристична база. А роботою міської влади жінка не задоволена: «Ну, абсолютно нічого не робиться. Багато чого пообіцяли — і дороги ремонтувати, і сміття вивозити... І от подивіться, як позаростало кругом, будяки — в ріст!».

Мені пощастило зустріти колишнього міського голову Збаража Ростислава Білика, який господарював у райцентрі в 1994—2002 роках. І доки пан Ростислав чекав на «свій» автобус, ми розмовляли з ним про життя-буття у Збаражі. «Гроші, що їх сьогодні вкладають туристи, йдуть на дрібні витрати. Але з того нічого особливо не покращиться. Коли ж говорити про благоустрій, порядок, то хоч поволі щось і робиться — все одно треба багато-багато працювати, — наголошує Ростислав Білик. — Роботи в Збаражі практично немає, бо простоюють підприємства, не працює економіка, і в молоді немає де застосувати свої знання. А економічна політика, яку маємо сьогодні, — нищення середнього класу. Тому складно говорити про добробут. Виживають люди. А що можна казати про міську владу, якщо сьогодні Збараж — єдиний в Україні, де не прийнято бюджету! А які фінансові надходження можуть бути, якщо не працюють організації? Мені трохи дивно, що в міській раді досі не можуть дійти спільної думки. Це одна з тих причин, через які маємо таку ситуацію в місті».

ЗБА­РАЗЬ­КИЙ ЗА­МОК Є ДО­МІ­НАН­ТОЮ МІС­ТА — ЯК ДАВ­НЬО­ГО, ТАК І СУ­ЧАС­НО­ГО

За свою вісімсотрічну історію Збараж, не раз зазнаючи руйнувань, відновлювався завдяки його жителям. Тож і нині — його доля в їхніх руках. Від самих збаражчан залежить, яким бути місту в ХХІ столітті та як про них згадуватимуть нащадки.

2011-10-14 10:04:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар