Загибель командирів - Україна Incognita
Сергій Михайленко

Історик

Загибель командирів

1 і 23 грудня 2011 р. виповнився 61 рік від часу загибелі членів Проводу ОУН в Україні Романа Кравчука — «Петра» та Петра Федуна — «Петра Полтави».

1 і 23 грудня 2011 р. виповнився 61 рік від часу загибелі членів Проводу ОУН в Україні Романа Кравчука — «Петра» та Петра Федуна — «Петра Полтави». Вони були вбиті співробітниками МДБ під час проведення масштабної чекістсько-військової операції 21-28.12.1951 р. на стику тодішніх Станіславської та Дрогобицької областей.

Донедавна подробиці про їх загибель були невідомі громадськості, оскільки містилися у маловідомих документах радянських каральних органів. 

Хто ж були ці люди і яким є їх внесок у боротьбу за відновлення української державності? 

Роман Миколайович Кравчук народився 6 жовтня 1910 р. в м. Кам’янка Бузька (Струмилова) в українській патріотичній вчительській родині Миколи та Сабіни Кравчуків. Згодом родина перебралася до Золочева, де Роман провів юнацькі та дитячі роки. У підпіллі ОУН діяв з початку створення цієї організації в 1929 р., певний час керував підпіллям на Золочівщині. За свою діяльність неодноразово заарештовувався польською поліцією та перебував в ув’язненні. Після приєднання західних українських — земель до УРСР у вересні 1939 р. був звільнений з тюрми і виїхав на територію Польщі, окуповану Німеччиною, у м. Краків, де в той час базувалось багато підпільників ОУН. В кінці 1939 р. разом з Іваном Климовим — «Легендою» нелегально переправився через німецько-радянський кордон і очолив діяльність підпільної Золочівсько-Брідької округи ОУН. Водночас він був заступником керівника ОУН на Західноукраїнських землях І. Климіва.

Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. Р. Кравчук став свідком проголошення Акту відновлення незалежності України 30.06.1941 р., брав участь у розбудові українського державного правління. Але невдовзі стало зрозуміло, що німці не будуть підтримувати прагнення українців до незалежності, розпочалися масові арешти та переслідування гестапо підпільників ОУН. 15 вересня 1941 р. Р. Кравчук був заарештований і відправлений разом з іншим українськими в’язнями в тюрму м. Кракова, де просидів приблизно 9 місяців. 

Після звільнення всередині 1942 р. з німецької тюрми (можливо — за викуп) Роман Кравчук повертається в Україну і переходить в глибоке підпілля. Саме тоді розпочинається новий етап Романа Кравчука життя — робота на найвищих керівних посадах в підпіллі. Його обрали членом Проводу ОУН(б) та заступником організаційного референта Проводу ОУН(б), а з початку 1943 р. він був призначений організаційним референтом Проводу ОУН(б). До нього цю посаду обіймав Василь Кук, який виїхав керувати Південним крайовим проводом ОУН(б) в м. Дніпропетровськ. Судячи з усього, саме він підтримував призначення Романа Кравчука, адже був близько знайомий і приятелював з ним ще з часів юності. 

Роман Кравчук — «Петро». Фото кінця 1940-х рр.

Однак на цій посаді йому не довелося довго працювати. У серпні 1943 р. на Тернопільщині відбувся Третій Надзвичайний великий збір ОУН(б), одним з організаторів і учасників якого був Роман Кравчук. Тоді ж він був переобраний членом Проводу ОУН(б) та призначений керівником ОУН(б) Романом Шухевичем на посаду керівника найбільшого організаційного ядра організації — крайового проводу на Західноукраїнських землях, який керував діяльністю підпілля на території сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, а також українських етнічних земель у Польщі (Закерзоння). Ця посада була однією з найбільш відповідальних в підпіллі, про це свідчить хоча б те, що до нього її займали такі відомі підпільники, як Степан Бандера, Іван Климів, Михайло Степаняк, Василь Охримович. 

Починаючи з 1943 р. Роман Кравчук брав участь практично в усіх нарадах, конференціях Проводу ОУН(б). Не можна сказати, щоб він був найактивнішим їх учасником, але у винесених рішеннях є і частка його ідей. Слід констатувати, що під керівництвом Романа Кравчука український визвольний рух на території Галичини виріс у могутнію політичну силу, досі небачену в українській новітній історії: вона нараховувала сотні тисяч учасників та прихильників, організовувались чисельні молодіжні ланки, загони самооборони, а згодом і відділи Української повстанської армії. Практично в кожному місті і селі було створено підпільні осередки, організовано їх більш-менш нормальне матеріально-технічне забезпечення. Діяльність ОУН(б) і УПА спрямовувалась спочатку проти німецьких, а згодом і проти радянських окупаційних режимів. У організації всієї цієї діяльності відчувався значний особистий внесок Романа Кравчука. Більшість сучасних політичних партій можуть лише мріяти про подібний розмах роботи. 

Перебуваючи в підпіллі, Роман Кравчук переховувався в різних місцевостях Західної України у добре законспірованих підземних бункерах або на конспіративних квартирах (найбільше — в Золочівському районі Львівської області та Рогатинському районі тодішньої Станіславської області), періодично змінював місця перебування, виїжджаючи на зустрічі з важливими керівниками підпілля. Чекісти періодично фіксували його появу у містах Львові, Золочеві, Рогатині і інших. 

Після загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 р. Роман Кравчук розглядався, як один з його можливих наступників — адже за віком він залишився найстаршим з усіх членів Проводу ОУН(б) (Василь Кук був 1913 р.н., Петро Федун 1919 р.н., Осип Дяків, Василь Галаса і Василь Бей —— 1920 і 1921 р.н.). Однак, мабуть, він сам відчував, що і Василь Кук, і Петро Федун більше заслуговують на таке призначення. У червні 1950 р. на Бережанщині (Тернопільська область) відбулася конференція членів Проводу ОУН(б), де було вирішено, що Провід ОУН(б) очолить Василь Кук, а його заступником стане Роман Кравчук, який при цьому залишатиметься ще й керівником підпілля на Західноукраїнських землях.

Фото загиблих Р. Кравчука та П. Федуна, зроблене чекістами.

У тому ж таки 1950 р. Роман Кравчук був кооптований у члени Української головної визвольної ради (УГВР), де використовував псевдоніми «М. Гончаренко» та «М. Лісовий». У 1951 р. його було затверджено Головою Президіяльної Колегії УГВР — Президентом підпільного парламенту воюючої України. У підпіллі він використовував псевдоніми «Петро», «Степовий», «Максим», «Семен», «1718», «1920», «88» та інші. 

Петро Миколайович Федун народився 23 лютого 1919 р. в селі Шнирів сучасного Бродовського району Львівської області. З молодих років брав участь в українському громадському житті, проявивши неабиякі здібності до навчання, підтримував контакти з підпіллям ОУН. Після приходу в Західну Україну радянської влади був призваний до Червоної армії, служив в Одесі, після початку німецько-радянської війни був на фронті, потрапив в німецький полон, звідки згодом був звільнений. У роки німецької окупації навчався в Львівському медичному інституті, згодом став брати активну участь в діяльності Юнацтва ОУН, досить швидко обійняв в ньому високі керівні посади, був редактором журналу «Юнак». З 1944 р. став брати активну участь у роботі Головного осередку пропаганди ОУН(б), і восени 1945 р. був призначений його керівником. 

Петро Федун проявив великі здібності до написання пропагандистських статей та брошур. Спочатку він публікувався у періодичних виданнях ОУН, таких, як «Юнак», «Ідея і чин», «За Українську державу» та інших. Згодом став писати окремі брошури на актуальні теми українського політичного життя, яких протягом 1944-1951 рр. було опубліковано понад 25. Також редагував підпільні видання (зокрема, останній номер офіціозу ОУН(б) «Ідея і Чин»), розсилав свої вказівки та пропозиції до покращення пропагандистської та видавничої роботи низових ланок підпілля. Тривалий час співпрацював з іншими підпільними авторами — Катериною Зарицькою — «Уляною Кужіль», Василем Галасою — «Зеноном Завченком», Богданою Світлик — «Марією Дмитренко», Михайлом Дяченком — «Марком Боєславом», Ярославом Богданом — «Всеволодом Рамзенком» та іншими. До ГОСП ОУН(б) неодноразово навідувалися керівники підпілля — Роман Шухевич, Олекса Гасин, Зиновій Тершаківець та інші, які брали участь в обговоренні підпільних видань, давали поради щодо налагодження видавничої і пропагандистської роботи. 

У підпіллі Петро Федун використовував псевдоніми «Петро Полтава», «Волянський», «Север», «101», «99», «121» та інші.

Після повернення радянської влади в Україну в 1944 р. керівництво НКВС-НКДБ-МДБ УРСР та їх очільників у Москві дуже дратувала невловимість таких провідників ОУН(б), як Василь Кук, Роман Кравчук, Петро Федун. Тривалий час чекісти навіть не знали їхніх справжніх прізвищ, і орієнтувалися лише за псевдонімами. З Москви у Київ постійно надходили вказівки посилити розшук керівників підпілля. Щоб пришвидшити розшук, керівництвом МДБ УРСР були створені спеціальні групи, які займалися розшуком виключно керівників підпілля, і на іншу роботу не відволікалися. Оперативні працівники МДБ більшу частину року проводили не вдома, а в селах та містах Західної України, в розшукових операціях, а результату все не було. 

Декілька разів чекісти вважали, що вбили Романа Кравчука. Зокрема, на початку липня 1950 р. співробітники МДБ УРСР застрелили в Бережанському районі Тернопільської області керівника одного з проводів ОУН(б), який був впізнаний заарештованими підпільниками та Зиновієм Благим, як Роман Кравчук. Чекісти вже думали закривати розшукову справу і відзвітували про його знищення в Москву. Однак через кілька місяців, у серпні-жовтні 1950 р. було встановлено, що загинув один з провідників підпілля ОУН(б) на Бережанщині, дуже ззовні схожий на Романа Кравчука. 

Але ситуація для підпілля склалася справді важка, і безкінечно ховатися було неможливо. Врешті, після тривалого розшуку чекістам вдалося таки вбити Романа Кравчука і Петра Федуна. На місце перебування провідників вони вийшли в результаті проведення активних заходів з розшуку Петра Федуна, які були налагоджені в 1950-1951 рр. Останній, тікаючи від їх переслідування з Болехівщини, знайшов притулок на добре законспірованій території перебування Романа Кравчука, який не захотів полишати друга у біді і надав йому одну з вибудуваних на зиму криївок. До того часу чекісти не знали, де ж шукати Романа Кравчука, що тільки підтверджує його обережність та конспіративність. 

У грудні 1951 р. Журавнівським райвідділом УМДБ по Станіславській області була отримана інформація про те, що референтура пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН(б) базується неподалік від сіл Вишнів та Новошини на кордоні тодішніх Станіславської та Дрогобицької областей. Одночасно з цим, між населенням пішли чутки про те, що там само переховується якийсь значний підпільний керівник. Проаналізувавши всі наявні дані, співробітники МДБ УРСР дійшли до висновку, що на стику адміністративних кордонів Станіславської та Дрогобицької областей у лісових масивах поблизу сіл Вишнів та Новошини, де, ймовірно, базується Журавнівський надрайонний провід ОУН(б), можуть переховуватися члени Проводу ОУН(б) в Україні. 

Охоронна боївка Романа Кравчука

Зважаючи на це, управлінням 2-Н МДБ УРСР спільно управліннями МДБ по Дрогобицькій та Станіславській областях було ретельно розроблено план чекістсько-військової операції, який 18 грудня 1951 р. затвердили міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант М. Ковальчук та заступник міністра державної безпеки СРСР Мироненко, а підписали начальники УМДБ по Дрогобицькій та Станіславській областях М. Мороз та А. Костенко. Район операції був розділений на 9 секторів, керівникам яких було поставлене завдання ретельно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, по-можливості, захопити їх живими. 

Для здійснення операції було залучено 4574 чол. офіцерів та солдатів, з них 75 співробітників УМДБ по Дрогобицькій області і 78 співробітників УМДБ по Станіславській області, 110 службово-розшукових собак з 60 інструкторами, 500 курсантів учбового загону МДБ. 

Планом операції було передбачено щільно заблокувати лісові масиви, щоб не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний розшук підземних бункерів. 

Операція тривала з 21 по 28 грудня 1951 р. За допомогою 230 автомашин чекісти привезли солдатів та офіцерів на призначені їм позиції. Заблокувавши ліси, співробітники МДБ розпочали розшук бункерів. 

В перший же день операції одна з пошукових груп МДБ, тихо просуваючись лісом неподалік с. Вишнів, виявила на поверхні біля бункеру трьох підпільників. Недотримання принципів конспірації стало для них фатальним. Зав’язалася перестрілка, в результаті якої два підпільники були оточені, а потім вбиті, а третьому вдалося втекти. У вбитих були впізнані Роман Кравчук та Богдан Паньків — керівник СБ Букачівського районного проводу ОУН(б).

У вбитих було вилучено 2 автомати, 2 пістолети «ТТ» та 4 гранати. У відкритому бункері було знайдено дві польові сумки Романа Кравчука з підпільними документами, друкарська машинка, радіоприймач, підпільна література та продукти харчування. В 300-400 м від бункера була виявлена сумка підпільника, який втік. 

23 грудня 1951 р. третій підпільник був виявлений солдатом МДБ на дереві в лісі в 3 км. від с. Вишнів. На пропозицію злазити вниз та здаватися він відкрив вогонь з пістолета в солдата. Солдат у відповідь вогнем з автомату важко поранив підпільника і він впав. Пораненому, який втратив свідомість, було надано медичну допомогу, але невдовзі він помер. Згодом у загиблому був впізнаний кур’єр Романа Кравчука — дев’ятнадцятирічний Євген Якимів. 

Того ж таки 23 грудня 1951 р. чекістам вдалося виявити криївку Петра Федуна та оточити її. Чотири підпільники вчинили спротив, а потім, бачачи безвихідність ситуації та не бажаючи здаватись живими — перестрілялись. 

Трупи вбитих семи підпільників були привезені до Львова, де їх впізнали та сфотографували. Коли ж через кілька днів постало питання, що робити з трупами, то було прийняте рішення таємно поховати їх. Вночі 28 грудня 1951 р. співробітники МДБ з максимальним дотриманням конспірації закопали трупи Романа Кравчука, Петра Федуна та їх побратимів у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту № 39» УМДБ по Львівській області. Цей спосіб поховання не був новим: саме таке співробітники НКВС ховали у потаємних могилах багатьох жертв політичних репресій кінця 1930-х рр. в СРСР (в т.ч. і таких радянських воєначальників, як Тухачевський). Ця могила не виявлена і досі... 

Після загибелі Романа Кравчука і Петра Федуна підпіллям ОУН(б) було проведено розслідування обставин їх смерті. Причиною загибелі провідників була названа надзвичайно активна робота МДБ з розшуку підпільників, а з іншого боку — несприятливий збіг обставин і виток інформації про місце перебування підпільників, що поширилась серед населення, а згодом стала відома агентам МДБ. 

Згодом керівник ОУН(б) Василь Кук, у якого, як у зверхника, були всі дані про біографію та діяльність Романа Кравчука і Петра Федуна, написав короткі некрологи про них. Він відзначив великий внесок Романа Кравчука у справу боротьби за незалежність України, відзначивши, що Роман Кравчук, як провідник, зростав разом з розвитком українського визвольного руху, віддав йому 21 рік свого життя, з них 5 років відсидів в польських та німецьких тюрмах та 12 років провів у збройній боротьбі. Протягом 1944-1951 рр. під його керівництвом ОУН(б) на Західноукраїнських землях відіграла вирішальну роль в війні українців за державну незалежність, яка хоч і завершилася поразкою, але не зламала у людей віри у правильність ідеї про можливість створення незалежної Української держави. Романові Кравчуку були притаманні такі якості, як оптимізм, базований на вірі в правоті власних переконань; цілеспрямованість та впертість; особиста відвага та розумна обережність; організованість та дисциплінованість. 

Так само багато позитивних слів містить некролог про Петра Федуна, зокрема, про його внесок у налагодження видавничої та пропагандистської роботи підпілля. 

За свою активну діяльність Роман Кравчук і Петро Федун ще за життя були нагороджені УГВР Золотим Хрестом заслуги — найвищою відзнакою для підпільників. 

Тепер, коли Україна вже 20 років є незалежною державою, Роман Кравчук та Петро Федун заслуговують на те, щоб пам'ять про них зберігалася. За свої недовгі роки життя вони багато зробили для того, щоб віковічна мрія про створення незалежної Української держави стала реальністю. 

 

Список рекомендованої літератури: 

Полтава П. (Федун П.). Збірник підпільних писань. — Мюнхен: Український самостійник, 1959. — 297 с.

Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / Упоряд. і відп. ред. М.В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крипякевича; Галузевий державний архів Служби безпеки України. — Львів, 2008. — 720 с. [передмова про життя і долю П. Федуна і його оточення на с. 3-28].

Романюк М. Петро Федун — «Полтава» — провідний ідеолог ОУН та УПА. —Торонто-Львів, вид. «Літопис УПА», 2009. — 128 с. 

Марчук В. Діяльність Петра Федуна — «Полтави» в пропагандистському апараті українського визвольного руху в 1940-х — 1950-х роках // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2008. — Збірник 12. — С. 117-133.

Іщук О. Розшук органами державної безпеки УССР керівника Головного осередку пропаганди ОУН (б) Петра Федуна у 1944-1951 рр. — К., 2008. — 66 с.

Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К., «Українська видавнича спілка», 2007. — 1006 с.

Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-рі роки. — К.: «К.І.С.», 2006. — 568 с. 

Вєдєнєєв Д. Провідний пропагандист визвольного руху [про П. Федуна] // Історія України. — 2002. — № 2. — С. 6-7. 

Вєдєнєєв Д. Під псевдонімом «Полтава» [Про П. Федуна] // Дзеркало тижня. — 31 травня 2008 р. — № 20 (699). — С. 21. 

Рошкович Я. Спогади про героя [П. Федуна] // Голос відродження. — 2003. — 21 лютого. 

Стецьків Є. Студії в Львівському медичному інституті в роки Другої світової війни (1939-1944) [про П. Федуна] // Альманах Українського народного Союзу 1997 р. — Джерзі сіті; Нью-Йорк: «Свобода», 1997. — С. 224-229. 

Чуй В. Несхибний патріот. До дня народження П. Федуна — «Полтави» // Галицька хроніка. — 1996. — 4 лютого. 

Іщук О., Ніколаєва Н. Ідеолог визвольного руху (до 55-ти річчя загибелі Петра Федуна — «Петра Полтави») // Українознавство. Календар — щорічник. — К., 2006. — С. 255-256. 

Турчин А. Петро Федун // Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. — Броди, 1998. — Кн. 2. — С. 525. 

2012-12-25 14:01:38
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар