Юрій, син Богдана - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Юрій, син Богдана

Юрій, син Богдана

Історія «випадкової людини» при владі
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Вивчати минуле було б дуже просто, якби ми мали справу тільки з невблаганною дією об’єктивних історичних законів. Тоді весь процес розвитку суспільства, позбавлений жодного драматизму, перетворився б на дидактичну ілюстрацію правильних (навіть прописних) істин: свобода — це добре, а неволя — це шлях у безвихідь, злиденність — це погано, а добробут збільшує славу нації... Але в тому-то й справа, що на крутих перевалах історії аж ніяк не останню роль відіграє її величність Випадковість. У XVII столітті одна такого роду випадковість стала мало не фатальною для подальшого розвитку українського суспільства. Йдеться про те, що в момент раптової смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657 рік) його спадкоємцем стала людина, менше за все підготовлена для виконання важких державних обов’язків — 16-річний молодший син великого українця, Юрій. Але історія подекуди неначе навмисно випускає на авансцену акторів слабких та жалюгідних; можливо, аби продемонструвати, до чого призводить в кінцевому підсумку небажання або нездатність брати на себе тягар державної відповідальності. І тут життя Юрія Хмельницького (він же «гетьманич», «Юрась», М. Грушевський затаврував його двома нещадними словами: «недосвідчений півголовок», а турецький султан йменував «князем Сарматським, Малої Росії-України і вождем Війська Запорізького») багато чого може навчити нас, людей XXI століття. Подивімося ж, які вибори робив Юрій, син Богдана, понад 300 років тому...

ВИБІР ПЕРШИЙ — ЄВРАЗІЙСЬКИЙ (МОСКОВІЯ)

«Щоб була тая слава, що Хмельницький гетьманом» — ось під такі схвальні вигуки козацька старшина підтримала наміри гетьмана Богдана передати булаву єдинокровному спадкоємцю — Юрію. Без сумніву, гетьман розумів, що старший син Тиміш і характером, і розумом, і силою куди краще підходив би на цю роль. Але (йдеться про весну і літо 1657 року) Тимоша Хмельниченка вже понад чотири роки не було серед живих: він помер від ран під час облоги Сучавської фортеці в Молдові. А Богдан неодмінно хотів зробити свою владу саме спадковою!..

Ще В’ячеслав Липинський звернув увагу на те, що в своїх універсалах Хмельницький нерідко вів мову про «себе і потомків своїх». Але ж треба було мати геніальний хист і незламний характер Богдана, котрий, як писав його сподвижник, полковник Павло Тетеря, «володів усім один, що розкаже, то всім військом роблять». Інакше кажучи, «тільки геніяльний «самодержець» міг не випустити зі своїх сильних рук проводу над своїми різноманітними за попередніми звичаями, мовою і культурою помічниками» (В. Липинський).

Вперто прагнучи віддати після смерті булаву Юрію, гетьман Богдан вдавався і до репресій. Так, за переказами (частково документально підтвердженими), він наказав стратити миргородського полковника Григорія Лісницького, бо довідався, що той є прихильником передачі влади не Юрію, а генеральному писарю Івану Виговському; самого Виговського звелів закувати й покласти обличчям на землю мало не на цілий день. І така величезна відповідальність мусила лягти на плечі 16-річного юнака, про котрого російський боярин Борис Шереметєв влучно сказав так: «Тому гетманишке прилично бы гусей пасти, а не гетманствовать...»

Але події розвивались невблаганно: 27 липня 1657 року помирає гетьман Богдан Хмельницький. В умовах непевних відносин з царською Москвою, майже неминучої нової війни з Польщею та напруження на південному «кримському напрямі» старшина вирішила не ризикувати і наполегливо «порадила» Юрію заявити про свою нехіть та непідготовленість до гетьманування і про те, що він натомість бажає продовжити навчання в київських школах. У серпні 1657 року гетьманом став усе ж таки Іван Виговський.

Гетьман Богдан Хмельницький

Час Юрія настав у році 1659. Країну вже знищував смертельний вогонь Руїни. Більша частина лівобережного козацтва, піддавшись демагогії Москви, налякана, швидко втрачала будь-які національні орієнтири (заможна ж старшина, як і раніше, дбала передусім про владу й майно). І саме тоді згадали про «Юрася-гетьманича», бо якраз він здавався проросійськи налаштованим полковникам (таким, як Василь Золотаренко, Яким Сомко, Тиміш Цюцюра) найбільш зручним знаряддям в їхніх руках.

На козацькій раді в Гетьманівці на Київщині (осінь 1659 року) відбувся, по суті, ретельно підготовлений переворот. Гетьмана Івана Виговського було позбавлено влади (переважно голосами лівобережного козацтва: тривожний сигнал майбутнього розколу країни!), натомість Богданів син Юрій був проголошений гетьманом. Політичний вибір 18-річному «правителю» належало робити у винятково жорстких умовах: поруч стояло численне російське військо воєводи Трубецького.

Попри свою впертість (і, як побачимо, вражаючу жорстокість), прагнучи ствердити владу, Юрій — а подібне часто трапляється з людьми такого роду — пішов шляхом найменшого опору. Новий гетьман тут же розпочав переговори з росіянами як із переважаючою силою, і наприкінці жовтня 1659 року прибув у Переяслав на зустріч із Трубецьким. Царський воєвода ж виявився чоловіком владним, жорстким і спритним, сповна використавши переваги свого становища. Оскільки Юрій прибув практично без війська, Трубецький зумів, по суті, ізолювати його і продиктував ганебні, вкрай невигідні для України умови мирного договору (так званий Переяслав- II; справа в тому, що представники царя стверджували, що ці статті договору і є ті справжні Переяславські умови Ради 1654 року, на яких присягалися гетьман Богдан і козаки!). В дійсності ж сталася зловмисна фальсифікація документів того, першого Переяслава. Як зазначав Михайло Грушевський, це мало фатальні наслідки для майбутньої історії України...

 

Характеризуючи ганебну роль тодішньої національної еліти, Грушевський писав: «Москва помішала всіх їх рахунки і вони покорилися, присягли — і затаїли гнів і злість, що Москва так їх обдурила. Але не глянули в справу глубше, не поміркували, в чім причини їх слабости, а московської побіди — в їх відчуженню від народу, в тім, що свою політику вони будували... не на свідомій помочі і участі свого народу». От в таких умовах Юрій Хмельницький, який без будь-якого сорому зізнавався: «Я дві неділі був у Москви в’язнем; що хотіли, те й робили зі мною, не мав я до кого вдатися», робив свій перший, проросійський вибір.

ВИБІР ДРУГИЙ — ЄВРОПЕЙСЬКИЙ (ПОЛЬЩА)

Наступного 1660 року Хмельницький-молодший, як слухняний васал, пішов із 30-тисячним військом на з’єднання з російською армією Василя Шереметєва — знов почалася війна із Польщею. Але і тут він залишився вірним своєму «принципу» — приєднуватися до переможця, до найсильнішого! Після оточення і російських, і гетьманських частин польським військом Шереметєв капітулював (відомий «погром під Чудновом»), а Юрій тут же (звісно, разом із старшиною) укладає так званий «Слободищенський трактат» (кабальний, погіршений варіант Гадяцького трактату 1658 року; ним Україна позбавлялась будь-якої реальної а

втономії і, по суті, знову ставала частиною Речі Посполитої).

Юрась тримався нових союзників досить завзято. Почались репресії проти козаків, незгідних із пропольським курсом. Запорізькі козаки (у розповіді Дмитра Яворницького) йменували Юрія не «ясновельможним», а «явнобезбожним» гетьманом і писали йому: «Ми теперь получили достовірное и несомненное известіе о твоем неизлічимом бешенстві; проливши множество крови человіческой уже в теченіе сего літа, ты готовишься на новое пролитіе крови; ты насильно влечешь себя и нашу братію в лядскую душевредную лигу...» 

Врешті, чуючи з усіх українських земель прокльони на свою адресу, відчуваючи себе «хворим і до життя нездатним», Юрій у січні 1663 року постригся у ченці і прийняв ім’я Гедеона. Правобережним гетьманом став Павло Тетеря. Попереду були найстрашніші роки Руїни...

ВИБІР ТРЕТІЙ — АЗІЙСЬКИЙ (ТУРЕЧЧИНА)

Здавалося б, про сина Богдана назавжди забуто. Ми й зараз мало знаємо, як він жив у роки 1663 — 1677. Відомо тільки, що Юрій став архімандритом, згодом якийсь час перебував у в’язниці в Мальборку (Прусія), потім під час свого походу на Польщу (1672 рік) його захопили в полон турки...

ПОДІЛЛЯ — ВОТЧИНА Ю.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. КРИМСЬКІ ТАТАРИ ЖЕНУТЬ УКРАЇНЦІВ У НЕВОЛЮ (70-ті РОКИ ХVII ст.)

Але в році 1677 султан згадав про володаря знаменитого прізвища Хмельницьких. Колишнього гетьмана звільняють із Єдичкульської фортеці. На нього «одягнули золотий жупан, дали коней із стайні султана й оголосили гетьманом України» (Д. Яворницький), точніше — «князем Сарматським і вождем війська Запорізького».

Без сумніву, це — найганебніша сторінка в не дуже довгому житті «Юрася». Задля славного імені багато людей стало повертатися до нього (але тільки на короткий час!). Юрій брав активну участь у двох походах турків і татар на славетний козацький Чигирин (1677 і 1678 роки); після другого походу знаменита батькова столиця була фактично стерта з лиця землі... Своєю «столицею» нещасний гетьман обрав місто Немирів на Поділлі. Його люди нещадно грабували своїх же братів-українців, а що вже казати про турків («від дітей, що сьогодні народилися, від правої руки і від лівої ноги, від кожного пальця мито беруть» — так писав сучасник). «В усій красі» розквітла і патологічна жорстокість Юрія. Як згадував Дмитро Дорошенко, «він звелів замордувати Астаматія, свого ж наказного гетьмана, потім ряд інших старшин. Нарешті його нелюдські вчинки обурили самих турків і вони стратили «князя України» в Кам’янці восени 1681 року».

Життя Юрія Хмельницького, людини, про яку ті, хто знав його, писали: «Від природи євнух, Юрась небіжчик, злий за натурою, обмежений розумом, слабкий тілом» — гіркий і суворий урок, що демонструє, до чого може призвести безпринципність і сліпота в країні, де панує «ярмарок самолюбства», і де, за словами хроніста XVII століття, «урядові особи — дракони, які пожирають самі себе».

2002-10-11 09:39:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар