Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни - Україна Incognita
Україна Incognita » TOP-книг, які варто прочитати » Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни

Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни

У книзі вибраних есеїв і розвідок Юрія Шевельова — найвидатнішого українського гуманітарія XX століття, славіста зі світовим ім'ям — автор постає передусім як політичний мислитель, блискучий аналітик своєї доби. Ця збірка є хронікою вивільнення непересічної особистості з випарів найядучішої системи радянського тоталітаризму, історія особистого вибору позиції інтелектуального опору в епоху пристосуванства, поєднана з проникливим аналізом колективної долі українців в імперській системі всеохопної соціальної й національної уніфікації та державного терору. До збірки ввійшли есеї й розвідки Ю. Шевельова, написані впродовж тривалого часу — від 1940-х років, початків його еміграційного життя на Заході, до 1990-х, коли ім'я і творчий доробок автора стали відомими в Україні. Культурологічну й політологічну тематику останніх його розвідок, опублікованих уже на батьківщині, можна загально окреслити підзаголовком одного з есеїв, хоча й присвяченого іншій країні, — «Незалежність — і що завтра?». Видання розраховане на широке коло читачів. У книзі збережено правопис автора, за винятком окремих написань, узгоджених із сучасними орфографічними нормами.

Роздуми про збірку Юрія Шевельова «З історії незакінченої війни» та її автора

До нас повертаються імена видатних українців, яких доля розкидала по цілому світу. Перед широким читацьким загалом розкривається їхня творча спадщина, здатна в нинішній час докорінно змінити уявлення про давно усталені речі. Заповнити прогалини, зокрема, наявні в мовознавстві та літературознавстві, що утворилися за радянських часів, взялись Лариса Масенко та Оксана Забужко, які упорядкували книгу вибраних есеїв і розвідок «З історії незакінченої війни» видатного українського мовознавця, літературознавця та славіста Юрія Шевельова, нещодавно видану видавничим домом «Києво-Могилянська академія».

Юрій Володимирович Шевельов народився 17 грудня 1908 року в м. Ломжа, тепер Білостоцького воєводства (Польща). Його звання та заслуги — доктор філософії, професор, дійсний член УВАН, дійсний член НТШ, академік НАН України, ад’юнкт-професор Українського вільного університету (Мюнхен), почесний доктор Альбертського (Едмонтон, Канада), Лундського (Швеція), Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. У 2000 р. відзначений Шевченківською премією за книги «Третя сторожа» та «Поза книжками і з книжок». Шевельов помер у 2002 р., похований у Нью-Йорку.

Шевельов — автор 17 книг — фундаментальних наукових праць, серед яких: «Нарис сучасної української мови», «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови», «Історична фонологія української мови», «Українська мова в першій половині XX століття 1900—1941», «Внесок Галичини у формування української літературної мови» та ін.

Збірка «З історії незакінченої війни» складається з двох десятків літературознавчих, мистецтвознавчих і публіцистичних праць, написаних Юрієм Шевельовим у різні роки в еміграції. Знайомлячись із есеями, представленими в книзі, одразу стає зрозумілим, чому упорядники з чималого творчого доробку цього видатного славіста ХХ століття вибрали саме ті, що стосувалися конкретних особистостей, так чи інакше пов’язаних із науковими інтересами Юрія Шевельова.

Показовою у цьому зв’язку є рецензія «Здобутки і втрати української літератури (з приводу роману О. Гончара «Таврія»)», яка вперше була опублікована автором в канадійському часописі «Нові дні» ще 1954 року.

Дуже аргументовано й переконливо Юрій Шевельов «препарує» роман, безжально критикуючи автора за його надмірну заідеологізованість, примітивізм сюжету, убогість внутрішнього світу окремих літературних героїв, стильові запозичення з творів Гоголя, Горького, Коцюбинського. Вказуючи на основні вади роману «Таврія», рецензент із сумом констатує жалюгідний стан тодішньої української літератури, яка в роки радянської влади опинилася в полоні заяложеного партійними догмами так званого соцреалізму.

Попри жорстку критику, Юрій Шевельов усе ж знаходить мінімальний позитив у Гончара-письменника, але говорить про це в притаманній лише йому манері: «І коли є в «Таврії» окремі талановиті сторінки (а вони є, головно в ліричних партіях), то вони тільки випинають разючу безстилевість цілого і, виказуючи талант автора, виказують тим більше головну втрату української літератури під СРСР — втрату культури».

Напевно, дошкульна критика все ж зробила свою «чорну справу», і стосунки Олеся Гончара з Юрієм Шевельовим, як згадує останній, навіть після набуття Україною незалежності так і не стали доброзичливими.

Автор «Таврії» у свою чергу в щоденниковому записі від 02.07.1995 року теж не жалує маститого критика: «В еміграції професор (мається на увазі Ю. Шевельов) час від часу згадував і мої твори, щоразу вкрай тенденційно, вельми негативно, майже з непоясненною для мене ненавистю. А тавруючи, скажімо, безневинну «Таврію», саме тоді, коли нею зачитувалися степові чабани й радувались їй академіки, мій суворий заокеанський негативіст іноді після паплюження навіть пускав нещиру крокодилячу сльозу: «Гіркі слова, страшні слова, але вони мусять бути сказані».

Відомо, що лише час у цьому світі є справедливим суддею. І сьогодні можна стверджувати, що рецензія «Здобутки і втрати української літератури (з приводу роману О. Гончара «Таврія»)» є цілком об’єктивною і вмотивованою, висловлені в ній думки понад п’ять десятиліть тому й досі не втратили актуальності. І тим, хто цікавиться творчістю Олеся Гончара, варто ознайомитися з оцінками Юрія Шевельова, які він висловлював на адресу цього визнаного майстра художнього слова.

А щодо існуючих антипатій між цими особистостями, то їх можна пояснити дуже просто: обидва були заручниками двох протилежних, ідеологічно ворожих систем — капіталізму й «розвинутого соціалізму». От тільки, на відміну від Юрія Шевельова, Олесь Гончар ніколи не жив, а значить і не творив у західному світі, в якому все ж творчій людині було набагато комфортніше й затишніше, не кажучи про елементарні життєві зручності, про які можна було лише мріяти.

Іншою контроверсійною фігурою, якій приділено багато уваги Юрієм Шевельовим, є, безперечно, Роман Якобсон — американський лінгвіст і літературознавець російського походження, професор слов’янських мов і літератури Гарвардського університету.

Варто бодай коротко розповісти про нього, щоб мати уявлення про роль, яку той відіграв у житті Юрія Шевельова.

Роман Якобсон народився у Москві в сім’ї хіміка Йосипа Якобсона і його дружини Анни Вольперт. 1921 року він емігрує до Чехословаччини. Після окупації цієї країни нацистською Німеччиною опиняється спочатку в Данії, Норвегії, а з 1941 року — в США, де стає професором слов’янських мов і літератури Гарвардського університету. Його вважають засновником структуралізму як напряму в мовознавстві та літературознавстві.

У розвідці «Мої зустрічі з Романом Якобсоном» Юрій Шевельов описує історію взаємин із цим науковцем, завдяки якому він власне й опинився на початку 50-х років у Сполучених Штатах Америки, де почав викладати в одному з престижних освітніх закладів країни.

Захоплива розповідь Юрія Шевельова про своє перебування у стінах Гарвардського університету підкріплена цікавими спостереженнями над тим, яка атмосфера панувала в середовищі американських славістів, оцінюються їхні наукові праці, аналізується система вищої освіти в повоєнній Америці. Але ключовою темою розвідки все ж залишається конфлікт між Юрієм Шевельовим і Романом Якобсоном, що виник насамперед через принциповість одного й безпринципність другого.

З розвідки читач довідується, що початок конфлікту між двома науковцями відбувся на професійному грунті. Кожен з них, зокрема, по-різному оцінював процеси, пов’язані з формуванням трьох східнослов’янських мов — української, російської та білоруської, безкомпромісно відстоюючи власні позиції у цьому питанні. Таке протистояння призвело до того, що Юрій Шевельов змушений був залишити Гарвардський університет і продовжити науково-педагогічну роботу в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.

Варто процитувати одну з багатьох характеристик, яку дав своєму опоненту Юрій Шевельов, щоб відчути світоглядну відмінність двох науковців-лінгвістів: «Взагалі стосунки Якобсона з українцями були складні, внутрішньо суперечливі і по-своєму навіть — для нього — трагічні. У глибині душі існування українців і української мови він уважав за непотрібне історичне ускладнення й непорозуміння».

Аналізуючи розвідку, доречно згадати і про непривабливу роль у цьому конфлікті академіка Івана Білодіда, який, використовуючи «багатющий арсенал» колишнього КДБ, надав нібито компрометуючі документи на Юрія Шевельова, тим самим підігравши Романові Якобсону в його боротьбі з «непокірним українцем».

Завершується розвідка своєрідним підсумком, з якого випливає, що Юрій Шевельов усе ж визнавав авторитет Романа Якобсона як ученого, а вину за загострення стосунків покладав більше на себе, ніж на нього.

Зауважмо, що Юрію Шевельову знадобилося чимало часу, щоб утвердити українськість у англомовному (доволі консервативному) науковому середовищі, подолати чимало перепон, штучно створених окремими недоброзичливцями-емігрантами інших національностей. У цьому зв’язку пригадується характерний епізод із відкриттям пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні, описаний істориком-науковцем, учасником визвольних змагань 1917—1920 років Павлом Штепою у книзі «Московство». Яких титанічних зусиль доклала місцева українська діаспора, щоб отримати дозвіл від уряду Сполучених Штатів Америки на встановлення монумента в столиці цієї країни, відбити атаки, в прямому значенні цього слова, російськомовних груп впливу на Північноамериканському континенті, тісно пов’язаних із спецслужбами колишнього Радянського Союзу, і незацікавлених в увічненні пам’яті Великого Кобзаря...

Передчуттям великих змін, що мали відбутися в Україні на межі 80—90-х років минулого століття, позначене есе «На берегах хроніки поточних подій», яке складається з розділів: «1. Книга», «2. Свобода», «3. Privacy», «4. Народ», «5. Завтра, чи буде завтра?».

Автор аналізує роль книги, яку вона відігравала у духовному житті багатьох поколінь людей, які жили за часів Візантії, Російської імперії та її правонаступника — Радянського Союзу в період правління Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва та Горбачова. Юрій Шевельов вказує на схожість цих двох державних утворень, зокрема, в тому, як знищувалось інакодумство, до яких фатальних наслідків призвела неосвіченість народів, чому власне відбувся духовний ренесанс на Заході, в той час, як на Сході (більшовицька Росія) почали використовувати методи державного управління, притаманні зловісним правителям середньовіччя. Юрій Шевельов також розмірковує над тим, яким має бути постколоніальне суспільство, стверджуючи, що насамперед це суспільство, де є свобода, незалежність, законність, рівні можливості для окремо взятого громадянина. Водночас звичайній людині, на думку автора есе, важко вберегтися від колосального тиску держави, незалежно від того, в ній встановлено капіталістичний чи комуністичний лад.

У останньому розділі «Завтра, чи буде завтра?» есе «На берегах хроніки поточних подій» висловлюється власне бачення Юрія Шевельова, за якими принципами має відбуватися державне будівництво в незалежній Україні, що включатиме в себе, зокрема, новий етап українізації, реформування державно-партійного апарату, очищення спецслужб від старих кадрів з імперським мисленням, реабілітацію всіх репресованих і багато-багато іншого.

Ті, кому пощастить ознайомитися з рецензованим виданням, багато цікавого дізнаються і про такі знакові постаті минулого століття, як Володимир Винниченко, Юрій Липа, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Дмитро Донцов, Тодось Осьмачка, Лесь Курбас, Микола Скрипник, Улас Самчук, Микола Зеров, Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Потебня, Леонід Новиченко.

Чимало з того, про що мріяв Юрій Шевельов, здійснилося, але розбудова української державності триває, загрози, вкорінені в наше недалеке минуле, поки що не зникли. Це лейтмотивом звучить ледь чи не в кожному творі, внесеному до книги «З історії незакінченої війни». Так, історичну справедливість встановлено — Україна стала суверенною, однак попереду нові випробування, до яких варто готуватися вже сьогодні.

Тарас ГОЛОВКО


Ю. Шевельов. З історії незакінченої війни / ВД КМА. К.-2009 р., 471 ст.

ISBN: 978-966-518-519-2

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар