Хто вбив останнього вікінга? - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Хто вбив останнього вікінга?

Хто вбив останнього вікінга?

Сергій МАХУН, «День»

11 грудня 1718 року (за новим стилем) трагічно обірвалося життя шведського короля Карла XII, невгамовного авантюриста і блискучого полководця. Навіть тінь катастрофічної поразки під Полтавою 27 червня 1709 р. (одна помилка — але яка!) не затьмарить зірку несамовитого вікінга, який воював не для слави держави, а для задоволення власних амбіцій. Король-воїн, який провів у походах за межами Швеції більшу частину короткого життя (лише 36 років), який «так само мало цінив життя своїх підданих, як і своє власне», увійшов, точніше, увірвався в Історію і залишив у ній яскравий слід. Настільки яскравий, що сам великий Вольтер написав у 1732 р. біографію Карла XII.

Французький філософ, проте, зробив невтішний висновок; попри зацікавленість і непідробне захоплення, похвалу його достоїнствам виразно проступає й застереження всім володарям — боронь Боже піти шляхом Карла XII. Смерть короля викреслила Швецію з ряду великих світових держав. Завдяки Густаву II Адольфу, легендарному королю-полководцю, який також загинув у бою за вельми дивних обставин, забута Богом північна країна у 30-і роки XVII ст. стала могутньою державою, що неподільно володарювала на Балтійському морі, яке називали понад 80 років не інакше, як Шведським.

Північна війна (1700 — 1721), в якій Швеції протистояла широка коаліція європейських держав (Росія, Річ Посполита і Саксонія, Данія і Прусія), фактично перетворилася на протистояння Карла XII з Петром I. Усі інші суперники шведського короля — саксонський курфюрст і король Речі Посполитої Август Сильний («рекордсмен світу», напевно, й сьогодні, в царині любовних пригод, а також фантастичний силач), королі Данії, Прусії тільки і «бігали» від Карла XII, отримуючи щоразу оглушливі ляпаси. І якщо в 1700 р. під Нарвою, маючи чотирикратну перевагу, цар був «примерно бит», як він сам говорив, то вже Полтавська битва стала для нього повною сатисфакцією. Спокушений обіцянками гетьмана України Івана Мазепи, Карл XII влазить в нову авантюру (всі його походи були, як мінімум, спонтанними і часто непродуманими). Але, навіть опинившись після Полтави фактично в турецькому полоні, Карл XII продовжував виношувати плани, гiднi Олександра Македонського.

Після повернення наприкінці 1714 року з Туреччини король намагається знову вхопити нитку успіху — кидається в Померанію, але зазнає поразки; наступного року він вторгається в Норвегію (колонію Данії), але успіх остаточно відвертається від нього. Народ Швеції — на межі зубожіння, «завдяки» божевільним фінансовим проектам державного міністра барона Герца. Влада висмоктує з населення останні соки в надії зібрати побільше рекрутів, провіанту, фуражу.

Останній похід Карла ХII восени 1718 року тривав лише трохи більше як місяць. У фортеці Фредрікстен (Фредеріксгалль) сталася подія, що остаточно вирішила результат Північної війни та долю Швеції. Добре укріплена фортеця і сніжна, сувора зима стали нездоланною перешкодою для шведського війська. Ось як описує Вольтер останні часи короля: «30 листопада (за ст. стилем. — С.М. ) в день святого Андрія о 9-й вечора Карл вирушив оглядати траншеї і, не знайшовши очікуваного успіху в роботах, здавався дуже невдоволеним... Він зупинився в кутку, на зламі траншеї, сперся на парапет, продовжуючи дивитися на солдатiв, які трудилися при світлі зірок». Король, який висунувся через парапет майже до пояса, був чудовою мішенню для хорошого стрільця. В останню хвилину поруч були лише два французи: один — його особистий секретар Сігюр, другий — інженер Мегре. Недалеко розташовувалися також граф Шверін, граф Поссе і генерал- ад’ютант Каульбарс.

КРОНПРИНЦ КАРЛ І ЙОГО СЕСТРИ: УЛЬРIКА–ЕЛЕОНОРА, МОЛОДША (ПОСЕРЕДИНІ), ТА ГЕДВІГ–СОФІЯ. КАРТИНА 1690 РОКУ. ХУДОЖНИК ДАВИД КЛЕКЕР ЕРЕНСТРАЛЬ. ШВЕДСЬКИЙ АРХІВ ПОРТРЕТІВ, ГРІПСГОЛЬМ За загальновизнаною версією (поширеною до 1859 р., коли король Швеції Карл XV наказав розкрити саркофаг із труною монарха), якої дотримувався й Вольтер, Карла XII вбили пострілом зі стін фортеці — «картеч, вагою в півфунта влучила у праву скроню і пробила діру, в яку можна було вкласти три пальці...». Професор Фріксель після ретельного огляду зробив такий сенсаційний висновок: «Його Величність убито пострілом в голову з кременевої рушниці». На запитання Карла XV: «Але хто міг це зробити?», Фріксель відповів: «Боюся, це велика таємниця... Можливо, що смерть Його Величності є результатом ретельно підготовленого вбивства».

Загибель короля й донині оповита пеленою таємничості. Існує кілька версій. Так, 50-річний барон Нікола Каульбарс, предок якого був у свиті короля, у 1891 р. розповів, що в родовому маєтку Меддерс в Естляндії зберігається штуцер, з якого було вбито Карла XII. Реліквія передавалася з покоління в покоління, а сімейний переказ свідчить, що вбивцею був Сігюр; начебто він у той же день безслідно зник, а в похідній квартирі секретаря знайшли штуцер, з якого було зроблено лише один постріл. Також барон наполягав на тому, що Сігюр і на смертному одрі зізнався в убивстві короля. На захист секретаря Карла XII виступав Вольтер, але він керувався швидше не бажанням знайти істину, а врятувати честь старої, хворої людини, до того ж і співвітчизника.

Проте ця версія дозволила, як мінімум, знову повернути інтерес до розслідування. Комісія, створена наприкінці XIX ст. не виробила єдиного рішення, але експертиза показала — король через значну відстань траншеї від фортеці був практично невразливим для куль норвежців і датчан; однак для засідки умови були просто ідеальними. Снайпер стояв недалеко позаду Карла XII під кутом в 15 градусів.

Ще одна версія пов’язана з таким собі Андрієм Гудовичем, шляхтичем сербського походження. Він служив лютому ворогу шведів — Августу Сильному. Буцімто на штуцері було вигравіюване його ім’я. Але версія більше скидається на легенду.

І все ж таки, кому була вигідна смерть короля? Список буде дуже і дуже довгим. Заважав він і англійцям, і росіянам, і полякам з саксонцями, і прусакам, і датчанам... Куди більше підстав для роздумів дає поведінка найближчих родичів убитого. Рідна сестра Карла XII Ульріка-Елеонора та її чоловік — Фрідріх Гессенський діяли настільки стрімко, що шокували всіх. Вищих офіцерів одразу ж нагородили з військової каси (класичний підхід — підтримка армії життєво необхідна), офіційне розслідування не проводилося (підданим оголосили, що короля вбили вороги — відсутність лівого ока та величезна рана на голові «підтверджували» це).

Але головне — вже кілька днів по тому «гессенська» партія перемогла «голштинську» і звела на престол Ульріку-Елеонору, а наступного, 1720 року королем було обрано її чоловіка під ім’ям Фредерік I. «Горе переможеним» — в палацових інтригах пощади нікому не було. Великий, попри всі його недоліки, щирий Карл XII, який поняття честі ставив над усе, залишився, мабуть, останнім вікінгом. «Сором на одрі вікінгу вгасати», — співається в старовинній скандинавській пісні.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2002-12-21 13:01:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар