Вояк УПА «Грізний»-Іван Контек з українського села Маковиська скінчив писати земний відвізок історії... - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Вояк УПА «Грізний»-Іван Контек з українського села Маковиська скінчив писати земний відвізок історії...
   

Вояк УПА «Грізний»-Іван Контек з українського села Маковиська скінчив писати земний відвізок історії...

Олександр Панченко

 

...свого леґендарного життя,... як власник австралійської бізнесової імперії  John Kontek...

 

У відомій повстанській пісні «В Чорнім Лісі» є такі вимовні слова про відважних оборонців українського люду від вбивств, репресій, переслідувань різних окупантів-наїзників  – німецьких, польських та большевицьких - «славних лицарів грізних» з УПА,  :

 «В Чорнім Лісі, темнім борі,

Сурми, поклики, пісні,

Там гуляють «Різунівці»,

Славні лицарі грізні.

 

Командир веде перед там,

Славний лицар бойовий,

На його наказ щохвилі,

Всі готові йти у бій...»

Із далекого австралійського Мельборну до рідних українських земель прилетіла сумна звістка, що 27-го вересня 2020 року тихо відійшов у Вічність довголітній член Української Громади Вікторії, колишній вояк УПА на псевдо «Грізний» пан Іван Контек, більше відомий на австралійських теренах як John Kontek

Що в Україні знають про нього? – Та, думається, що зовсім ще небагато…

Хоча Іван Контек був направду леґендарною людиною, спочатку - українським вояком з рамени ОУН та УПА, а пізніше - успішним бізнесовцем в Австралії. - Я вже колись писав про нього. Так, 24 березня  2017 року часопис американських українців «Свобода» (Ню-Джерзі, Парсиппані) у розділі «Постаті» помістив мою невелику статтю  «Старшина УПА став підприємцем», в якій,  між іншим, йшлося, що в Австралії кожен українець знає Івана Контека, відомі багато фірм, у назвах яких є словосполучення «John Kontek». У 2013 році англійською мовою з’явилась друком книжка «The Story of John Kontek» з розповідями та численними світлинами про життя Івана Контека, яку мені пізніше за його дорученням та з його авторським підписом надіслали поштою з Австралії.

Понад вісім років тому, в Мельборні, їдучи якось зі своїм приятелем  Іваном Москалюком до Українського будинку для старших людей «Калина», ми розговорився й пані Іван повідомив, що багато часу працював заробітково, як будівельник та ремонтник у місцевого заможного українця Контека, на ім’я Іван. Я спочатку не надав цій інформації жодної уваги, але під час похорону св.пам. інж Мирослава Болюха, мого старшого приятеля, пан Іван Контек  особисто підійшов до мене й подав мені свою візитівку, а пізніше запросив на каву, куди ми й поїхали разом з паном Москалюком. Ось ми зайшли до великого кабінету Івана Контека. Приміщення було увішане різними нагородами, грамотами, відзнаками та світлинами, а в одному з кутків кабінету було розміщено два прапори  – австралійський та український та мальований маслом високохудожній портрет самого господаря офісу. З часом трохи ми також розговорилися. Пан Контек розповів про себе, про свої плани, довго й прискіпливо питав про деякі тодішні українські реалії, становище в політиці та економіці, а я, як зміг, йому відповідав. Мені чомусь видалося, що він тоді був якийсь трохи засмучений. Потім ми разом пішли до невеликої кав’ярні, що була поряд з офісами Контека, й, продовжуючи невимушену розмову, випили там по філіжанці кави. Ще трохи поспілкувались. Пан Іван розрахувався й пообіцяв, що скоро ми зустрінемось у нього вдома, але запланована зустріч тоді не відбулася.

Народився Іван Контек в українському селі  Маковисько (польською мовою пишеться як Makowisko). Натепер це село знаходиться сучасної Польщі, у гміні Ярослав Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, на відстані 11 км на схід від Ярослава. Людності в селі, мабуть, близько 1200 осіб. Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» село Маковисько знаходилося на заболоченій рівнині, при дорозі з Ярослава до Олешиці. Північні, західні та східні околиці села розташовані в низині і частково болотисті, частково вкриті луками. В північній частині села (під назвою Огроди) є три ставки, які слугують для стікання надлишкової води. Найбільший ставок мав площу кілька десятків моргів. Південна частина села розташована вище на пагорбах, у яких багато піску та глини. Тоді носила назву «Гірки» (польською мовою - Gоrky). Тоді в селі була лише греко-католицька парафіяльна дерев’яна церква, тому римо-католики належали до парафії у Ярославі. Станом на 1881 рік у селі було 907 мешканців, 810 з яких — греко-католики і тільки - 53 римо-католики. Тоді ж до парафії Маковиська належала і церква сусіднього села Бобрівка. Всього в парафії був 1301 прихожанин з обох названих сіл. 1897 року українською громадою в селі було відкрито читальню «Просвіти». В Ярославському повіті вона займала друге місце за кількістю книг — 287 (станом на кінець 1930-х рр.). 49 жителів села були членами цієї читальні. За рік до народження св.пам.Івана Контека, в 1926 році, в Маковиську було також створено й українську кооперативу «Згода». У міжвоєнний період,  від 1919-го по 1939-ий рік, це село перебувало у складі Речі Посполитої, воно тожі належало до Ярославського повіту Львівського воєводства, гміна Радимно. На 1 січня 1939-го року в селі з 1290 жителів було 1170 українців греко-католиків, 40 українців-римо-католиків, й лишень 80 поляків, місцева греко-католицька парафія належала до Радимнянського деканату Перемишльської єпархії. З початком Другої світової війни чоловіків села мобілізовано до польської армії. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережжя Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова воно належало до т.зв. совєцької зони впливу. 27.11.1939 за постановою «вєрховного совєта» УССР село було включено до Любачівського повіту. 17 січня 1940 року ця територія ввійшла до Ляшківського району Львівської області. Нові окупанти також почали мобілізовувати чоловіків — до «рабочє-крєстьянской красной армії». В червні 1941 року, з початком совєцько-німецької війни, територія села знову була окупована німцями. За три роки німецької окупації з села та околиць були вивезені євреї. В липні 1944 року совєцькі війська оволоділи цією територією. Большевицькі окупанти знову насильно почали мобілізовувати місевих чоловіків у «красную  армію». За Люблінською угодою від 9 вересня 1944 року село опинилося в Польщі. Польським військом і бандами цивільних поляків почались пограбування і вбивства, селяни гуртувались в загони УПА і відділи самооборони.  У двотомній документальній книзі «Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА» (Львів, ЦДВР, - 2011), відповідальним редактором та упорядником якої є відомий науковець і політиний діяч Володимир В’ятрович, у розділі «Війна після війни. 1945-1947» на с.956 знаходимо  інформацію №396 про українські села та їх мешканців, що постраждали в результаті польських нападів на теренах Ярославщини та Любачівщини протягом 1945 року. (Імовірно, кінець 1945 р.) «...Маковисько: На початку квітня 1946 р. ВП замордувало в жахливий спосіб (ломи ли ноги, руки, вирізували з плечей паси тіла) Гуля Івана 27 років життя. Село Маковисько в більшості українське (поляків 4%). Рівень національної свідомості середній. Селяни тероризовані через МО і ВП, большевицькі спецвідділи і польські банди. Загально: 1 вбитий через ВП. -  Бобрівка: Дня 27.4.45. напала польська банда, яка складалась з міліції і цивілів. В одній хаті заскочили п’ять цивілів, яких забрали з собою… де ніччю з 28 на 29.4.45 в звірячий спосіб їх помордували. Помордовані мали поломані руки, зв’язані колючим дротом, та видовбані очі….». У 1945-46 роках було виселено до СССР з села 179 українських сімей (743 особи), а з присілку Ольхова — 54 особи (14 родин). Переселенці опинилися в населених пунктах Тернопільської області. Українське населення Маковиська, якому вдалося уникнути вивезення до СССР, попало в 1947 році під етнічну чистка під час проведення сумнозвісної Операції «Вісла» і було депортовано на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині (Третьому Райху). В хати виселених українців поселені поляки. - Про цей трагічний період нашої історії у т.ч. й  про родинне село Івана Контека Маковисько, пише у  своїй монографії, яка, між іншим, була видана польською мовою  - «Українці і поляки на Наддніпрянщині, Волині та в Східній Галичині в ХІХ і першій половині ХХ століття. Нарис історії суспільно-етнічних конфліктів» відомий  львівський історик професор Богдан Гудь,  який в одному своєму інтерв’ю говорив  події українсько-польського чи польсько-українського протистояння: «…Мій батько походить з Ярославщини, з села Маковисько. У 1946 році ціле село, майже на 100 відсотків українське, було переселене на Бережанщину. Що більше, ще напередодні виселення загинули улюблені тітка й дядько мого батька, коли вони поверталися з примусових робіт у Бреслау (Вроцлаві). Вбили їх поляки вже під самим селом. Але батько ніколи не надавав цьому першочергового значення, коли йшлося про стосунки між українцями й поляками. Він завжди говорив мені так: «Сину, пам’ятай, кожен народ ділиться на добрих людей і поганих. Поляки не є винятком. Саме так мусиш до них відноситися». Що більше, він ніколи не висловлював якихось претензій щодо Польщі і поляків. Любив повторювати: «Яке відношення має сучасне покоління до тих давніх подій? Кому я маю заявляти претензії?» Мені здається, що це була мудра, зважена позиція. І моє власне ставлення до наших найближчих сусідів формувалася на тому, чого вчив мене мій батько. Тому я й присвятив йому цю книжку… Ще раз повторю, що жодної упередженості до поляків в батька не було. Навіть навпаки. Коли в 1946 році його вивезли на Радянську Україну, він практично не знав польської мови. Опинившись тут, він відчув потребу навчитися польської мови. Навчився настільки добре, що вільно читав польські книжки. Більше того, писав листи польською мовою. Листувався з польським графом, який мешкав у Швеції, — колишнім власником маєтку в селі, де батько в молоді роки працював вчителем і директором школи, і з ксьондзом з того ж села. І граф навіть написав йому: «Pan ma bardzo dobry styl». Натомість коли одного разу я привіз до батьківського дому свого знайомого польського професора, то помітив, що батькові в розмові дуже важко стулити докупи кілька польських слів. Тобто це було пасивне знання польської мови. Натомість цей факт підтверджує те, що батькові бракувало середовища, яке залишилося по той бік кордону, бракувало польської культури, і власне тому він навчився мови, щоби хоч віртуально дотикатися цієї культури, не відриватися від тої землі, звідки він походив….».

Ось така коротка історія села Маковиська, на яку дуже вплинули буремні події воєнного часу й повоєнні трагедії, що, мабуть, і спонукали Івана Контека стати підпільником та повстанцем, вояком з рамени сітки СБ ОУН та відділу УПА, що, ймовірно, не випадково  отримав своє вимлвне псевдо «Грізний».

Пізніше я багато читав про Івана Контека, але кращого допису, ніж як з-під пера талановитого журналіста Богдана Рудницького не знайшов.…У одному із вересневих чисел 2004 року українського часопису Австралії «Вільна думка», що його редаґує Марко Шумський, я прочитав: «Під щасливою зорею народився 10 грудня 1927 року Іван Контек у селі Маковисько. Як і всі сільські діти, ходив до рідної школи. Згодом навчився грати на скрипці і був членом шкільної оркестри, співав у хорі. Коли йому виповнилося 16 років, разом з двома сестрами вступив до підпільної ОУН, а уже невдовзі і в ряди УПА». - І.Контек згадував, що доводилося часто віч-на-віч зустрічатися з ворогами, виконуючи бойові завдання чи працюючи у підпіллі. І.Контек був старшиною Служби безпеки УПА та ОУН, виконував доручення провідника ОУН Ярослава Стецька, його бойової подруги й дружини Слави, провідників націоналістичного руху Омеляна Коваля, Володимира Леника та інших. І.Контекові доводилося не раз долати кордони Чехії, Німеччини й інших країн, де завжди і у будь-яку мить можна було втратити життя. - Після Другої світової війни І.Контек спочатку деякий час залишався у Німеччині, а 1951 року вирушив до Австралії. Розпочав новоприбулий українець свій трудовий стаж звичайним робітником. Був кухарем, водієм таксі й автобуса, перукарем. У Мельборні спочатку працював аґентом з купівлі-продажу землі, а згодом, у 1963 році, відкрив своє бюро у Саншайні. Невеличке бюро розрослося сьогодні на цілий концерн. Були часи, коли у його 24 бюрах працювало 160 людей. - І.Контек з дружиною Наталею, з двома синами та дочкою уже зійшли на висоту, з якої можна спокійно дивитися на пройдений шлях. У Австралії І.Контек став членом клюбу «Lions» та Асоціяції промисловців-підприємців. Його зарахували до 200 найбагатших осіб у штаті Вікторія. Наступного року ширше коло українських читачів у новій книзі українською мовою дізнається про шлях повстанця, тяжку працю підприємця, його успіхи в громадському житті та благодійні вчинки для української громади…».

У своїй розмові з цим журналістом пан Іван Контек згадував, що то були нелегкі часи, доводилося часто віч-на-віч зустрічати­ся з ворогами, чи то виконуючи бойові завдання по обидва боки фронту, чи то працюючи у підпіллі. Дійсно, страшні то були роки, але ми були сильні духом і завжди вірили у перемогу. Це й допомагало нам воювати одночасно проти усіх окупантів, – говорив тоді Іван Контек. Робив він це спокійно, але трохи неохоче, мовляв, чого вихвалятися, чого возвеличувати себе самого. Мабуть, такий він і завжди є, спокійний, розсудливий, не дуже балакучий, такий, що ніколи не робить поспішних кроків та висновків. - «…У молоді літа ми всі, – пригадував І.Контек, – ті хто став на захист свого народу, не думали про себе, ми йшли і боролися за правду, за чин, за ідею… Жаль, що багато наших друзів-однодумців полягли у не­рівній боротьбі з окупантами…».

…Дивлячись на світлини із недавньої книги Івана Контека, вкотре впевнююсь, що дійсно таки під щасливою зорею він народив­ся, бо любив свою землю, своїх земляків-українців, став дуже успішним у своєму житті. В юнацькі роки, коли можна було ще сидіти за шкільним чи студентським столом, пішов у ряди визволителів. І пройшов з УПА славний шлях, який насьогодні вписано золотими літерами у нашу національну історію. - «…Шкода, що тоді не судилося нам перемогти окупантів у збройній боротьбі, але пізніше визвольна ідея перемогла, покорила сотні тисяч наших співвітчиз­ників, що й у підсумку це привело до здобуття Україною неза­лежності…», – радісно говорив за життя пан Іван.

Однак досить цікавим, як на мене, виявився т.зв. еміґраційний відрізок життя Івана Контека. Він, як і тисячі інших українців, не зміг повернутися до рідної оселі, бо окупанти захопили його рідний край. По закінченню Дру­гої світової війни Західну Німеччину покидали і від’їжджали у світ широкий усі ті, хто не хотів повертатися у комуно-большевицьке пекло. Іван Контек спочатку деякий час залиша­вся у Західній Німеччині. До 1951-го року у нього знову були обов’язки старшини Служби Безпеки УПА та ОУН, а ви­конавши їх сповна, Іван Контек вирушив до далекої і незнаної йому тоді Австралії. - «…Не знаю, з якими мріями і думками, – продовжував Іван у своєму інтерв’ю Богданові Рудницькому, –  прибув пан І.Контек на цей п’ятий континент Землі, але, ма­буть, він і сам не передбачав, що у краї цьому щаслива зоря супроводжуватиме його, що він зій­де на таку вершину, яку підкорити вдалося лише одиницям з-поміж іммігрантів багатонаціональної Австралії. Розпочав новоприбулий українець свій трудовий стаж звичайним робітником. Контракт відробляв у Новій Південній Валії. Був і кухарем, і водієм таксі й автобуса, і перукарем. Виконував інші роботи. І згодом він переїхав до Мельборну, тут йому допомогло частково і знання німецької, італійської, мадярської, англійської та інших мов, як і відва­га, ризик і упевненість у собі. Спочатку працював аґентом з купівлі-продажу землі, та інших будинків на чужу фірму, а уже згодом, після 9 років праці, у 1963-му відкрив своє невеличке бюро у Саншайні…».

«…А через два роки з великим ризиком, – згадував при одній із розмов з Б.Рудницьким Іван Контек, – купив великий будинок, який і назвав Kontek House. І з тих пір він почав долати свої «бізнесові університети». Працював, як кажуть, у поті чола. Працював, вчився, помилявся, долав різні перешкоди… І успіхи приходили посту­пово, додавали упевненості та енергії, а неве­личке бюро розрослося сьогодні на цілий концерн. Були часи, коли у його 24 бюрах працювало майже 160 людей… Літа беруть своє, а тому тепер вирішив працювати спокійніше, повільніше… А тим, хто починає будь-яку свою справу, хочу сказати одне: світ такий, що без наполегливої праці та без ризику нема бізнесу…».

До цього всього слід додати, що й у  австралійському житті Іван (Джон) Контек став популярний як активний член Lions Клубу та як член Асоціації Промисловців-Підприємців. Відтак, в 1957-1958 роках він був призначений як  Commissioner for Taking Affidavits, а у 1976 році - як Commissioner of the Supreme Court in Victoria, a пізніше був заприсяжений як Bail Justice at the Magistrates Court in Sunshine. Пан Контек відзначався й далі своєю діяльністю у муніципалітетах Brinbank City Council (кол. Кайльор і Саншайн), чим здобув пошану серед австралійських кіл, про що широко писали часописи «Sunshine Advocate» та «Western Times Business Feature», водночас підкреслюючи, що всі ці свої успіхи він завдячує дуже тяжкій праці й своїм винятковим здібностям.

З ліва до права - проф.Марко Павлишин, пан Іван Контек, др.О.Панченко, - Мельборн (Австралія), серпень 2012-го року

Бачимо, що через свою необмежену енергію та тяжку працю з діда-прадіда українець Іван Контек від звичайного початківця-підприємця насьогодні став власником однієї із найуспішніших великих компаній, ніби своєрідної імперії, у австралійському штаті Вікторія, підприємства якої займаються у т.ч. в галузі земельної нерухомості. - У доволі ґрунтовному виданні «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник», яке побачило світ в Сіднеї у  видавництві «Вільна думка» та Товаристві Збереження Української Спадщини у 2001 році за редакцією Володимира та Марка Шумських, в якому Іванові Контеку та його родині присвячено цілий розділ, – справедливо зазначається, що українська спільнота не тільки в Австралії, а на рідних землях, напевно, буде зацікавлена його славною біографією, ролею та внеском в українське життя, бо він, як щирий українець, де тільки міг, незважаючи на обмежений час, скрізь брав активну участь в українському житті громади та Рідних земель.

В офісі пана Івана Контека (на світлині з ліва), поряд - др.Олександр Панченко, - Мельборн (Австралія), серпень 2012-го року

Доповнюючи свій попередній допис,  зазначу, що Контек Іван (John Kontek), був президентом Кейлорської філії Ліберальної партії, засновником найбільшої в Західному Мельборні  Real  Estate Agency... Він відзначався й далі своєю діяльністю у муніципалітетах Brinbank City Council, чим здобув пошану серед австралійський кіл, про щ широко писали часописи… А Business Review Weekly зарахував його до 200 найбагатших осіб, водночас підкреслюючи, що всі ці свої успіхи він завдячує дуже тяжкій праці й винятковим здібностям…  Та українська спільнота не тільки в Австралії, а й на Рідних землях, напевно, буде зацікавлена його ролею і внеском в українському житті. Він, як щирий українець, де тільки міг, незважаючи на обмежений час, скрізь брав активну участь в українському житті. А про це найкраще свідчать чисельні рекомендації, признання та подяки від різних організацій… Кожного місяця менеджери «імперії» Контека відбували сходини в головній квартирі у Саншайні. Сходинами донедавна керував Іван Контек з метою втримання високого стандарту керівництва - менеджменту… 

…І ось,  як повідомила на своїй сторінці у Фейсбук «Association of Ukrainians in Victoria» (Асоціація Українців Вікторії) 2 жовтня 2020 року:  «...27-го вересня 2020 р. відійшов у вічність довголітній член Української Громади Вікторії, пан Іван Контек.  Довгостроковий член АУВ, пан Джон Контек мирно помер у неділю 27 вересня 2020 року в лікарні Сонечко. Джон іммігрував до Австралії і виріс своєю справою Джон Контек і Син Нерухомість по УГКЦ. Джон був важкою робочою людиною, фандрайзинг та пожертвував Дитячою палатою в Мельборнській лікарні, підтримував біженців та надавав житло для підтримки Української Церкви та Асоціації в Мельборні. Спадок Джона залишає 3 дітей, 10 онуків та 5 правнуків. Сервіс у понеділок 5 жовтня буде прямою трансляцією, посилання буде на сторінці сайту Нельсона Брата. Вічная пам’ять…».

У згаданій на початку цього допису українській повстанській пісні співається:

«...Як заграють скоростріли,

В бій усі ідуть, як льви,

Йдуть повстанці переможно  —

Це Бандерові Орли.

*

Сяє воля Україні,

Сяє полумям ясним,

Слава, слава «Різунівцям»,

Слава лицарям грізним!»

....Слава і Вічна пам’ять воякові УПА «Грізному» (Івану Контеку)  - незабутньому лицареві Української Повстанської Армії й бойовому орлові Організації Українських Націоналістів на Рідних Землях, одночасно - велика шана й уклінна подяка бізнесовцю й благодійникові панові Джонові Контеку, правдивому українському патріотові, який наприкінці цьогорічного вересня спочив у далекому від українського села Маковиська австралійському місті Мельборні, тихо скінчивши писати земний відрізок історії свого буремного,  плідного й насиченого подіями та вчинками життя…

«...Бють Москву із України,

Розгорівсь народний гнів,

Кров ворожа ллється всюди,

Де йде відділ «Різунів».

*

Піднімається повстання,

Україна у вогні,

Над лісами над борами

Чути голос «Різунів»...»

 

Олександр Панченко, доктор права, приват-доцент  Українського Вільного Університету (Мюнхен), – адвокат з міста Лохвиці Полтавської області*

*Світлини для допису взято його автором із книг -  «The Story of John Kontek» (2013), - ISBN 978-0-646-91251-6, «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник»,  «Вільна думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней, 2001 рік, як також із  хатнього архіву автора д-ра Олександра Панченка

Теги:
2020-10-07 05:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар