Володимир В’ятрович. Історія з грифом «Секретно» - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Володимир В’ятрович. Історія з грифом «Секретно»

Володимир В’ятрович. Історія з грифом «Секретно»

Думки з приводу книжки
Богдан Івченко

Книга Володимира В’ятровича «Історія з грифом «секретно» швидко стала в Україні одним із лідерів продажів історичної літератури. Більше того, не так давно був надрукований її додатковий наклад для задоволення потреб книжкового ринку. Популярність книги обумовлена тим, що автор, у доступному для широкіх кіл стилі, розповідає про маловідомі дискусійні сюжети української історії. Особливий інтерес до книги викликає те, що в ній уперше публікуються фотографії деяких документів із Галузевого державного архіву Служби безпеки України, директором якого в 2008–2010 рр. був Володимир В’ятрович.

Книга складається з окремих нарисів про різноманітні події в історії України, усі вони раніше були опубліковані В. В’ятровичем. Читач дізнається про невисвітлені епізоди боротьби проти радянської влади українських повстанців у 20 рр. XX ст., про маловідомі факти голодомору, долі представників т. зв. «розстріляного відродження», протистояння УПА і радянських спецслужб, долі священників у Радянському Союзі, дисидентський рух, про намагання радянських спецслужб створити міф про те, що бійці українського батальону «Нахтігаль» брали участь у знищенні єврейського населення, а також про багато інших цікавих подробиць українського минулого.

Нарис Володимира В’ятровича про Андрія Ющенка – батька екс-президента Віктора Ющенка –  має неабияке значення для сучасної історіїї України. До особи Андрія Ющенка останніми роками була прикута увага засобів масової інформації, деякі з них намагалися довести, що Андрій Ющенко був ледь не охоронцем у німецькому концтаборі. Однак архівні матеріали радянських спецслужб не підтверджують цих припущень, натомість протягом багатьох років радянські органи внутрішніх справ намагалися довести зв’язки Андрія Ющенка із українськими націоналістами, які він начебто зав’язав, працюючи в 40-х рр. 20 ст. директором сільської школим на Івано-Франківщині. Проте багаторічні спроби скомпроментувати Андрія Ющенка нічого не дали – його не вдалося посадити за грати.

Читачі книги В’ятровича мають можливість більше дізнатися про аварію на Чорнобильський АЕС, наслідки якої відчуваємо дотепер. Як свідчать документи КДБ, наведені у книзі, одна із головних причин аварії 1986 р. – численні порушення технологій будівництва станції, про що КДБ повідомляло керівництву радянської України ще на початкових стадіях будівництва. Як свідчать документи КДБ, аварійні зупинки енергоблоків і витоки радіації вібдувалися задовго до величезної аварії 1986 р., а причною аварії 1986 р. стало недбальство персоналу. Незважаючи на аварію 26 квітня 1986 р., керівництво СРСР спочатку не повідомляло громадськості про трагедію, а потім, коли 28 квітня 1986 р. факт аварії був оприлюднений, масштаби самої небезпеки були описані значно применшиними. Тоді по телебаченню показували сюжети про наміри зібрати рекордні врожаї в колгоспах поблизу Чорнобиля – про все це пише Володимир В’ятрович у своїй книзі.

 Читача може здивувати вибірковість процесу реабілітації в незалежній Україні. Наприклад, повстанський отаман 20 рр. ХХ ст. Григорій Чупринка був реабілітований в 1996 р., а от Дмитра Дмитровича Вітовського – одного з командирів УПА – не реабілітували навіть у 1997 р., оскільки, за висновком обласного управління СБУ у Львівській області, яке знаходиться на вулиці Дмитра Вітовського, названій на честь батька Дмитра Дмитровича, він вів боротьбу проти СРСР і не підлягає реабілітації.

Незважаючи на загальне позитивне враження від книги, необхідно звернути увагу на деякі похибки. Володимир В’ятрович, розповідаючи про долю Мандика Хасмана – бійця УПА, етнічого єврея, пише про те, що той не отримав жодної державної нагороди (с. 104), але на фотографії М. Хасмана, яка поміщена у цій самій книзі (с. 98), ми можемо побачити на його грудях державну нагороду України – медаль «Захиснику Вітчизни». Не зовсім зрозуміло, чи Мандик Хасман все ж таки був нагороджений державою, чи він носить нагороду не маючи для того законних підстав?

Крім того, на с. 25 Володимир В’ятрович пише про те, що назва «Українська повстанська армія» вперше прозвучала в 1921 р. у зв’язку із рейдом українських військ на чолі із Юрієм Тютюнником по територіях України, які контролювали більшовики. Однак відомо, що назва «Українська повстанська армія» зустрічаається раніше і саме в документах радянських з’єднань. У наказі від 26 вересня 1918 р. Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету про порядок формування загонів словосполучення «Українська повстанська армія» ужито декілька разів, після того ця назва разом із назвою «Повстанська армія України» активно використовується в радянських документах того часу, про що можна прочитати у статті О. І. Божко «Повстанська армія України (осінь 1918 р.): створення, організаційна структура, склад (Український історичнйи журнал. – 2009. – № 4.) Однак ці невеликі зауваження не знижують наукової і громадської вартості книги Володимира В’ятровича «Історія з грифом «секретно».

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар