Володимир - Красне Сонечко - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Володимир - Красне Сонечко

Володимир - Красне Сонечко

Віктор ГУСЄВ, Юрій КАЛІНЦЕВ, кандидати історичних наук

Остання чверть Х — початок ХI століття — складний, суперечливий, насичений подіями період становлення й розвитку Давньоруської держави, який нерозривно пов'язаний з ім'ям князя Володимира Святославича. У роки правління Володимира Київська Русь досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, ставши врівень із багатьма європейськими та близькосхідними країнами.

Уявити великого князя в різноманітті його справ і звершень нам часом заважає не лаконічність давніх джерел, а традиційне трактування його виключно як святого «хрестителя Русі», що майже тисячу років складалося в церковній літературі й часто в історичних працях.

Життєпис Володимира за такого підходу призводив до створення двох його протилежних портретів. Перший — Володимир до хрещення, він — язичник, грішник, «не відає істинного закону». Чого варте лише повідомлення, що переходить із одного літопису в інший, про три гареми Володимира з 800 наложницями. Другий портрет — князь хрещений. Він будував храми, любив читати книжки, старався в покаянні... Але народна пам'ять зберегла ще один образ — образ Володимира Красного Сонечка, захисника Русі від ворогів, оточеного билинними богатирями мудрого правителя. Небагато хто у вітчизняній історії вдостоївся багатовікової пам'яті народу.

Звернення до широкого кола літописних джерел, матеріалів європейських і азіатських хронік, результатів наукового пошуку дослідників дозволяє значно розширити уявлення про великого київського князя Володимира — державного діяча, полководця, дипломата. Літописець Нестор уперше згадує про Володимира під 970 роком, повідомляючи, що Святослав посилає свого юного позашлюбного сина на князювання до Новгорода. Після смерті батька (972 р.) великим київським князем став старший син Ярополк, брати Олег і Володимир князювали в Овручі та Новгороді. Але внутрішні конфлікти, пов'язані з боротьбою за владу, призвели до озброєного протистояння між Ярополком і Олегом, внаслідок якого останнього було вбито. У 980 (за іншими відомостями — у 978) році Володимир, спираючись на новгородську дружину й варягів, вигнав із Києва Ярополка й сів на київський престол.

Зосередивши в своїх руках владу, Володимир спрямував зусилля на зміцнення єдності держави. В 981—983 роках великий князь здійснив походи на ятв'ягів, в'ятичів, білих хорватів, у результаті яких східнослов'янські племена було об'єднано навколо Києва. За Володимира, вважають історики, завершився процес формування території Київської Русі, визначилися кордони держави, що в основному співпадали з етнічними рубежами східних слов'ян.

Великий князь здійснив правову реформу, запровадивши усний звід законів, який Нестор назвав «Уставом Земленым», чим істотно вдосконалив «Закон Русский», що діяв за часів князя Олега. Прагнучи укріпити зв'язки між окремими землями й посилити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу. Її зміст полягав у тому, що землі, де правили місцеві князі, передавалися в управління 12 синам великого князя. Таким чином було ліквідовано автономію земель, а вся влада зосереджувалася в руках великокнязівського роду.

В роки правління Володимира основним напрямком зовнішньої політики стала боротьба проти печенігів. Для відбиття їх нападів князь укріпив кордони зі степом, споруджуючи «гради» на Десні, Острі, Трубежі, Сулі та Стугні. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами зіграли найважливішу роль у стабілізації становища на півдні Русі. Крім системи «градів» південноруські кордони захищали й багатокілометрові земляні вали (так звані «змієві»).

Подальшого розвитку за Володимира набули контакти з Візантією, чому в чималій мірі сприяв шлюб київського князя з сестрою візантійського імператора Анною. Поліпшенню відносин із Польщею та Швецією сприяло одруження синів Володимира Святополка та Ярослава на дочках Болеслава Хороброго та Олафа Скотконунга. Зав'язувалися контакти Русі з Римом, Німеччиною.

Велике значення для зміцнення Давньоруської держави мали релігійні реформи Володимира. Першим кроком на шляху використання ідейного впливу релігії на людей в інтересах держави стала спроба великого князя реформувати язичество: він створив поряд зі своїм київським палацом пантеон язичницьких богів, причому одно з них — Перуна — було визначено головним. Але ця акція не призвела до бажаних результатів. У 988 році християнство стало офіційно визнаною пануючою релігією. Спочатку хрещення прийняв сам Володимир (деякі історики вважають, що князь був хрещений 987 р.), його дружина, потім жителі столиці держави, де цей акт не зустрів серйозного опору. Але в інших землях Київської держави процес прийняття нової релігії був тривалим, влада часто вдавалася до насильних заходів.

Після смерті великого князя (1015 р.) розгорілася запекла боротьба між його синами за київський престол. Це був небезпечний симптом наступної смуги феодальної роздробленості. Але ще мало бути князювання Ярослава Мудрого, який продовжив справу свого батька — зміцнення могутності й єдності Давньоруської держави. Про це наша наступна розповідь.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

1999-05-07 15:35:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар