Він був справді вільною людиною - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Він був справді вільною людиною

Він був справді вільною людиною

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Мій однокурсник, наразі солідний доктор філософських наук, зі сміхом розповів історійку зі свого життя, датовану серединою 1980-х: «Заходжу якось приятеля, що викладав у театральному інституті, один із корпусів якого знаходився на території Києво-Печерської Лаври. Початок літа, заняття закінчилися, іспити ще не розпочалися, на кафедрі порожньо, тільки ми вдвох за «склянкою чаю» (горбачовська боротьба з алкоголізмом!) сидимо. Ну, і балакаємо. А про що можуть розмовляти філософи між собою? Ясна річ, про баб. А неподалік від розчиненого вікна двоє двірників нашого віку оперлися на мітли свої і також про щось розмовляють. Прислухалися ми – а вони завзято дискутують про філософію Фіхте…»

Одним із цих двірників-філософів (за станом душі, а не за дипломом) був Сергій Набока, десять років від смерті котрого виповнилося 19 січня.

В україномовній Вікіпедії про Сергій Набоку розповідається коротко і далеко не завжди точно. Тож я залишу з біографічної довідки в цій електронній енциклопедії про нього тільки те, що хоча б на 90% корелюється з реальними подіями. Ось ця довідка.

«Сергій Вадимович Набока (26 квітня 1955, Тула – 19 січня 2003, Вінниця) — український тележурналіст і дисидент.

Народився 26 квітня 1955 р. у м. Тула (Росія) в родині журналістів. Помер 19 січня 2003 р. у Вінниці. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка [але не 1981 року, як сказано у Вікіпедії, а незадовго до смерті – бо ж був виключений після арешту – С.Г.].

Був заарештований 11 січня 1981 року. Йому інкримінували розповсюдження антирадянських листівок, написання "наклепницьких" віршів і статей, участь у складанні маніфесту про внутрішньополітичне становище СРСР і тексту "Перспективи заповнення духовного вакууму радянського суспільства". За ст. 187-1 КК УРСР засуджений до 3 років позбавлення волі. Перебував у кримінальному таборі №78 (с. Райківці, Хмельницька область.)

Звільнившись у 1984, повернувся до Києва  […]. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, потім бібліотекарем, вантажником. За перебудови брав участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

Один з провідних діячів Української Гельсінської спілки.

Один із засновників Українського культурологічного клубу – першої [уточнення: у Києві – С.Г.] незалежної української громадської організації часів перебудови (1980-і роки).

Член Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, товариства «Меморіал», Народного Руху України. Учасник І з'їзду Народного Руху (Київська область) [тут забуто про участь Набоки в організації Української республіканської партії – С.Г.].

Сергій Набока відомий своїми політичними [а головним чином усе-таки правозахисними – С.Г.] передачами на «Радіо Свобода».

1989 року зробив першу масову непідцензурну газету Києва – «Голос відродження». Працював редактором у видавництві «Мистецтво» (1980-1981), сценаристом на студії «Укртелефільм» (1993-1994) […].

Засновник і генеральний директор першої в Україні незалежної інформаційної агенції – УНІАР.

Автор біографічної довідки забув указати, що Сергій вів щотижневі опівнічні прямі ефіри на телеканалі «Ера», аж поки їх не закрили з так і не названих, але вочевидь політичних мотивів, та був колумністом цілої низки тижневиків – поки ця співпраця також не припинялася також з політичних мотивів. А ще Набока викладав майбутнім журналістам. Він узагалі любив ділитися своїми неабиякими знаннями з найрізноманітніших предметів з молодими колегами-журналістами, не шкодуючи на це часу.

А ще Сергій писав вірші, про що знали тільки його близькі друзі. Він збирався їх упорядкувати і видати, та все якось руки не доходили. Отож лише посмертно вийшла друком книга Сергієвих поезій «Увага №0».

У багряній борні розгубили ми сенс остаточно.

І, спливаючи кров’ю, регочучи з крови та втрат,

Ми тікаємо мрій для палких аґітацій наочних,

І стримить ідеалом та ідолом наш невідомий солдат.

 

У багрянім бутті призвичаєно палимо ватри,

Площі квітів у кожного з нас у душі, в голові…

І збуваємо час — аби як, аби тільки від варти до варти,

Ми ж бо впевнені міцно й назавжди:

ми будемо вічно живі.

Він не мав державних нагород. Хоча й устиг за свої 47 років побути і політв’язнем, і двірником, і співзасновником зареєстрованої під №1 політичної партії – Української республіканської, і – вже в часи незалежності – одним із кращих журналістів країни. Але все це в очах тодішньої влади не було заслугами. Ані орденів, ані премій Набока не мав, хоча за Кучми щедро роздавалися «золоті зірки», і «золоті фортуни»  за начебто високі врожаї, начебто істотний підйом промисловості і начебто визначні заслуги у державній розбудові. З іншого боку, мабуть, це добре, що Сергій Набока не опинився тоді в компанії Павла Лазаренка, Ясира Арафата та Фіделя Кастро і десятків, якщо не сотень подібних персон, удостоєних високих нагород. Оскільки його Україна була зовсім іншою, ніж та, перед якої непересічні заслуги мали згадані діячі. Ба більше: у нього була правдива Україна, була внутрішня свобода, була власна гідність ще за тих часів, коли Леонід Кучма та чимало подібних до нього писалися в анкетах «русскими»…

При цьому Сергій Набока ані хвилини не належав до тих, кого влучно звуть «професійними українцями» і хто намагається робити бодай дрібненьку, але кар’єру на плачах про «українські лиха» і на боротьбі з «одвічними ворогами українського народу». Набока нещадно сміявся з ворогів (а їх він бачив в російських шовіністах, вітчизняних малоросах та пихатих непрофесіоналах) і глузував із професійних патріотів. І при тому вмів привертати до себе людей, котрих важко було до цього запідозрити в глибинній настанові на боротьбу за демократичні свободи і українські національні права. Робив він це ані на крапельку не заграючи ні з ким, залишаючись собою.

Пам’ятаю, 2001 року невеличкий гурт журналістів Радіо «Свобода» поїхав до Криму на міжнародну конференцію зі свободи слова. І ще у вагоні потягу унаочнило себе ненів’язливе вміння Сергія українізовувати все і всіх довкола себе. Не в тому сенсі, що всі починали вдягати вишиванки і співати патріотичні пісні. Зовсім ні. Просто навколо чомусь зникала «совкова» аура, якої і тоді було, донині залишилося чимало. Було дуже весело (а часом, коли обговорювалися серйозні питання, то дуже серйозно), але не тільки ніхто не волав: «Говорите на общепонятном!», а й навіть кримськотатарські та польські журналісти постійно збивалися на українську.

Його колонки у декількох тижневиках кінця 1990-х – початку 2000-х добре запам’ятовувалися читачам не лише своїм змістом, а й стилем, який вирізняв Сергія з-поміж усіх авторів. Минуло десятиліття, й тепер очевидно, що так, як Сергій Набока, вже не напише ніхто і ніколи. Страшне це слово: ніколи…

А на Радіо «Свобода» Сергій Набока кілька років робив авторську програму «Права людини та українські реалії». Колеги часом жартували: точніше було б звати програму або «права відомо якої людини й безправ’я інших», або «тотальне безправ’я української людини». Що цікаво: Сергій не був навіть у найгостріших своїх коментарях упередженим щодо когось. Він охоче надавав слово всім сторонам конфліктів, де порушувалися права людини. Інша річ, що багато хто з представників тих чи інших гілок і відгалужень влади та бізнесу відмовлявся від викладу своєї позиції – а потім звинувачував Набоку в упередженості. А він просто називав речі своїми іменами, і робив це з вишуканою іронією, а інколи – коли це вимагала проблема – і з сарказмом.

До речі: тим, хто займається чи збирається зайнятися радіожурналістикою, варто знайти в архівах Радіо «Свобода» ці передачі й уважно прослухати їх, вловити стилістику, манеру подачі проблематики, вміння упорядника як підібрати професійних експертів, так і надати слово аматорам…

Отож, мабуть, і добре, що не було у Набоки державних нагород. Бо він зробив для того, щоб українська людина гідно жила в Україні, значно більше, аніж абсолютна більшість кавалерів цих відзнак, чи не так? Одне слово – він був Сергій Набока. І цим усе сказано – для друзів і для ворогів; і тих, й інших вистачає і через десятиліття по Сергієвому відходу.

Теги:
2013-01-24 15:46:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар