Від славетного хореографа - до онука - від Франції та Росії - до України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Від славетного хореографа - до онука - від Франції та Росії - до України
   

Від славетного хореографа - до онука - від Франції та Росії - до України

Про долю родини Петіпа
Микола ЧАБАН

У дніпропетровській обласній газеті «Зоря» за 22 серпня 1930 року мою увагу привернула маленька замітка “Колектив В. М. Петіпа на задвірках громадської уваги»: «Уже рік існує і працює по всіх робітничих клубах міста колектив російської драми та комедії під художнім керівництвом В. М. Петіпа. Кожну виставу театру проглядає переповнена авдиторія робітників. Це й не дивно. Робітникові куди корисніше і приємніше подивитись гарну п’єсу, ніж слухати халтурні концерти. Але майже ніякої допомоги цей колектив від наших культосвітніх органів не має. Не засновано художньо-політичної робітничої ради, а тому і з підборкою репертуару не все гаразд. М. Рошба».

 У ній ішлося про представника відомої театральної династії. Але про кого саме? Родина Петіпа лишила помітний слід в історії театрального мистецтва.

АКАДЕМІК БАЛЕТУ

Маріус Іванович Петіпа народився 11 березня 1818 року в Марселі. За національністю – француз. Вчився у свого батька  – Ж. А. Петіпа, а також у О. Вестріса. У 1838  – 1846 рр. був танцівником і балетмейстером у театрах Бордо, Нанта, Нью-Йорка та Мадрида. Йому не було й тридцяти, коли 1847 р. його запросила дирекція імператорських театрів на амплуа «танцюриста-міма». Відтоді життя Петіпа пов'язане з Росією. Вже 1862-го він поставив свій перший балет «Дочка фараона» на музику Ц. Пуні. З часом його діяльність стає дедалі різноплановішою: працює викладачем у Петербурзькому театральному училищі, штатним балетмейстером балетної трупи Маріїнського театру, а з 1869 по 1903 рік — головним балетмейстером.  За роки життя в Росії Петіпа здійснив понад 70 балетних постановок, із них 46 – оригінальних!

Творчий шлях Петіпа в Росії тривав понад півстоліття. Він спирався на традиції російського балету та майстерність акторів-виконавців. Маріус Петіпа створив зведення правил балетного академізму. Його постановки відрізнялися майстерністю композиції, стрункістю хореографічного ансамблю, віртуозною розробкою сольних партій. Істотну роль у його виставах відігравали форми дивертисментної сюїти, яка зазвичай вінчала танцювально-драматичну дію в балетах зі щасливим кінцем, а в балетах-трагедіях — передувала розв'язці. Всередині вистав Петіпа будував розгорнені хореографічні сцени, в яких зароджувався танцювальний симфонізм. Співпрацю з Петром Чайковським називають вершиною і підсумком творчості Петіпа. За життя композитора шедевром стала «Спляча красуня». Музично-хореографічні кульмінації в «Сплячій красуні» — чотири адажіо кожного акту — дали унікальні приклади поетично узагальненої образності танцю. Шедевром російської хореографії є й па-де-де Оділлії та принца Зігфріда в балеті «Лебедине озеро» в постановці Петіпа, здійсненій вже після смерті Чайковського. Багато з його балетів зберігається в сучасному репертуарі як видатні зразки хореографічної спадщини XIX століття («Спляча красуня», «Раймонда», «Лебедине озеро»).

Віктор Петіпа. Фото надане Юлією Полубнєвою

Говорячи про російський балет, Петіпа завжди називав його «наш балет». Навіть залишивши сцену на початку XX століття, він завжди стежив за тим, як російський балет продовжує свій розвиток, і з волі імператора Миколи II залишався до кінця життя його першим балетмейстером із повним грошовим утриманням.

Помер Маріус Петіпа в Гурзуфі, в Криму, посеред літа 1910 року. Йому було 92 роки. Тіло хореографа везли до Петербурга.

У Маріуса Івановича було дев’ятеро дітей (одна – позашлюбна дитина, дівчинка, від працівниці театру, з якою він жив довгий час, але так і не узаконив відносин). Практично всі діти мали стосунок до театру. За деякими даними, нащадки Маріуса Івановича проживають в Україні.

ВІД ДІДУСЯ — ДО ОНУКА

Двоє дітей Маріуса Івановича Петіпа (1818 – 1910) — дочка Марія (1857 – 1930 ), балерина, та син Маріус Маріусович (1850 – 1919 ) — драматичний актор – залишили помітний слід по собі. У останнього був син Віктор Маріусович Петіпа (1879 – 1933 ) — теж драматичний актор, якого доля й прибила до Дніпропетровська. Тут від 1929 року, як можна зрозуміти з газетної замітки, під його керівництвом діяв колектив драми та комедії.

Дата народження Віктора Маріусовича Петіпа відома. А ось дата його смерті в різних джерелах різна:  1932, 1933 і навіть 1939 рік. Онук славетного хореографа почав виступи на сцені з кінця 1890 років. Працював у Тифлісі, Києві, Харкові, Одесі й інших містах півдня Російської імперії, отже, переважно. в містах України. Вважався блискучим виконавцем ролей героїв-коханців. Гра Віктора була позначена щирістю, свіжістю, молодим запалом, життєрадісністю, майстерністю зовнішньої обробки образу.

Його головні ролі — Фердінанд, герцог Рейхштадський («Орля» Ростана), Хлестаков, князь Мишкін («Ідіот» за Достоєвським), Жорж Градищев («Злість дня» М. Потєхіна), Той («Той, хто одержує ляпаси» Андреєва), Гранатов («Людина з портфелем» Файка) та інші.

Віктор Петіпа належав до числа перших російських кіноартистів. У 1914-у знявся у фільмі «Німі свідки» в ролі барона фон Ререна (режисер Євген Бауер, продюсер Олександр Ханжонков). Фільм не був шедевром, але... Випадком Настя, внучка швейцара Костріциних, стає покоївкою. Вона справно й вправно виконує свою роботу, дбайливо доглядає за молодим паном під час його хвороби. Молодий Костріцин палко закоханий в Елен, на якій хоче одружитися. Але та захоплена любовною інтрижкою з бароном фон Ререном. Рятуючись від туги та самотності, Костріцин спокушає Настю. Вона відповідає йому щирою й ніжною любов'ю. Але Елен, розчарувавшись у бароні, повертається до Костріцина, і молодий пан втрачає до своєї покоївки будь-який інтерес...

У фондах Російської державної бібліотеки з мистецтва зберігається фотоархів відомої театральної родини.

В. Петіпа у виставі "Орля". Фото з фондів Російської державної бібліотеки з мистецтва

— Родина Петіпа — сам великий артист і балетмейстер Маріус Іванович Петіпа, його діти й онуки — зробили неоціненний внесок у національну скарбницю балетного й драматичного мистецтв, — пише у журналі «Библиотечное дело» Юлія Анатоліївна ПОЛУБНЄВА, завідувачка сектору фотодокументів комплексного відділу іконографічних матеріалів Російської державної бібліотеки з мистецтва (Москва). — Необхідно сказати кілька слів і про нащадків Маріуса Івановича.

Віктор Маріусович Петіпа – драматичний актор, «гідний представник цієї родини», як згадувала акторка Катерина Сатіна у своїх спогадах. Віктор Петіпа грав здебільшого в провінції. Популярність Віктор Петіпа завоював головним чином на півдні — в Харкові, Києві, Одесі. Його Хлестаков, князь Мишкін, герцог Рейхштадський, Фердінанд були улюбленими образами південного глядача з кола інтелігенції. Художня палітра В. Петіпа буяла ніжними, легкими барвами. Його «Орля» та «Ідіот» приваблювали своєю найчистішою щирістю: вони світилися юністю й серцевою свіжістю, зазначав його сучасник, театрознавець Сергій Дурилін.

У колекції Російської державної бібліотеки з мистецтва (Москва) є зображення Віктора Петіпа в житті й у ролях — легкий і рухливий, іскрометний і блискучий.

«Мені двадцять років — я син Наполеона. Орля. Віктор Петіпа 1904 рік» — говорить напис на світлині. В архіві збереглися рідкісні фотографії двох вистав Українського драматичного театру ім. І. Франка — «Кам’яний господар» Лесі Українки й «Коронний злодій» за Харольдом Бергстедом, поставлені українським актором і режисером Гнатом Юрою  1925 року.

У цьому театрі якийсь час грав Віктор Петіпа, й ці фотографії мають особливу цінність для Російської державної бібліотеки з мистецтва (колишньої театральної), що має у своєму розпорядженні чималенький фонд фотографій театральних постановок.

Така історія актора, якому 82 роки тому спробувала допомогти обласна газета «Зоря». Серпень 1930 р. був не найкращим періодом у житті актора. Якщо 1929-й вважався роком  «Великого перелому», то природно, що почалась епоха, в якій старий актор сприймався вже як «уламок минулого», попутник,  чи, ще гірше, — «контрреволюціонер». Та, до честі газети, — вона заступилася за нього, хай і в невеликій замітці.

2012-01-20 11:43:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар