Вибір «червоного князя» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Вибір «червоного князя»

Вибір «червоного князя»

Тетяна Осташко

Початок.

Новітня доба українських національно-визвольних змагань позначена багатьма проявами надзвичайної ідеалістичної постави і самозречення заради високої духовної мети. Але чи найбільш таємничою і досі маловідомою для пересічного українця залишається доля австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурга — правнучатого племінника австрійського імператора Франца-Йосифа І і двоюрідного племінника Карла І — останнього імператора Австро-Угорщини. Саме ідеалами боротьби за українську національну справу, а не якимись особистими інтересами керувався Вільгельм Габсбург  — відомий також під прибраним ім’ям Василь Вишиваний, яке він отримав у середовищі українських військових за давньою козацькою традицією.

Вільгельм Габсбург продовжив собою не дуже численний перелік представників вищої аристократичної верстви, у даному разі навіть не української за походженням, які своєю участю в новітньому українському русі сприяли подоланню його деелітизації. Активна діяльність представника династії Габсбургів на користь українського національного відродження додавала останньому надзвичайно важливого соціально-культурного і політичного ферменту, вкрай необхідного для піднесення рівня політичної культури українського громадянства, його авторитету в очах політичних противників. Ця діяльність була тим більш значущою, що вона сприяла утвердженню консервативних політичних тенденцій в українському суспільстві, відсутність яких, за словами В’ячеслава Липинського, означало «смертельну однобічність нації».

Вільгельм-Франц Льотрінген Габсбург народився 10 лютого 1895 р. в м. Полі (Далматія), де виростав і виховувався у маєтку свого батька — ерцгерцога Карла-Стефана. Згодом перебував у родовому маєтку Живець поблизу Кракова. Там він вперше почув про українців з вуст чоловіка своєї сестри Матільди — князя Чарторийського. Не дуже принадні вислови польського магната на адресу гуцулів викликали несподівано протилежну реакцію чотирнадцятирічного юнака, який вирішив на власні очі познайомитися з їхнім побутом. Він потай вирушив поїздом до Ворохти і кілька днів провів у оселі заможного гуцула Доник-Шекерика (батька діяча Української радикальної партії Петра Шекерика), який не здогадувався про високе становище свого молодого гостя. Батьки Вільгельма, не знаючи, що сталося з їхнім сином, були змушені здійняти тривогу. По всій імперії була піднята на ноги жандармерія у розшуках юного паростка родини Габсбургів, яка не один раз вражала аристократичну Європу романтичними пригодами своїх представників. Тривоги родини, як відомо, виявилися небезпідставними. Ця пригода стала першим кроком на шляху відчуження Вільгельма Габсбурга від свого середовища і початків його «українства».

Ерцгерцог Вільгельм одержав відповідні своєму високому становищу освіту і виховання. Уже в юнацькі роки він познайомився з багатьма країнами Європи — від Іспанії до Росії, відповідав Америку, Азію, Австралію. 1912 р. Вільгельм закінчив реальну школу у Відні, а 1915 р. Військову академію імені Марії-Терези і отримав призначення до 13-го уланського полку як лейтенант австро-угорської армії. Полк складався переважно з українських юнаків Золочівщини, що спонукало ерцгерцога до серйозного вивчення української мови, якою він намагався говорити з вояками. Вільгельм зжився з ними і щиро опікувався своїми підлеглими, які платили йому відданістю і любов’ю. Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку ерцгерцог відтоді носив залюбки, що і принесло йому українське прізвисько Василь Вишиваний. Від цього часу почалося його ознайомлення з українською історією та літературою. Згодом у своїй автобіографії ерцгерцог згадував, що першою книжкою, прочитаною ним українською мовою, була мала «Історія України» М. Грушевського, потім на черзі стали твори І. Франка, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, В. Стефаника, Г. Хоткевича, стрілецька література. Прихильність ерцгерцога до України, його демократизм і гуманність у поводженні з простими вояками викликали незадоволення багатьох офіцерів і насамперед поляків, які прозвали Вільгельма «червоним князем».

ВІЛЬГЕЛЬМ ГАБСБУРГ (ВАСИЛЬ ВИШИВАНИЙ) — ВИХОДЕЦЬ ІЗ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ДИНАСТІЇ ТА ПОЛУМ’ЯНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТ

У складному переплетінні українсько-польських відносин, які склалися в Галичині під скіпетром Габсбургів, Вільгельм несподівано для свого оточення виявив себе послідовним і палким прихильником українського національного відродження. До залучення В. Габсбурга до політичної діяльності й встановлення його контактів із галицьким проводом спричинився також один із представників нечисленної української аристократії, полковник австрійської армії барон К. Гужковський, який відіграв надзвичайно важливу роль у справі організації й розбудови українського легіону — Українських Січових Стрільців (УСС), а згодом — Української Галицької Армії (УГА). Саме йому належала ініціатива введення молодого ерцгерцога у коло українських політичних зацікавлень і появи у нього активного інтересу до української справи.

Вже у період Першої світової війни В. Габсбург робить перші серйозні кроки, пов’язані з проблемою уконституювання українських земель. У листопаді 1916 р., зокрема, він звертається до свого дядька — ерцгерцога Фрідріха, командувача австрійської армії, для з’ясування української перспективи, що було особливо важливим з огляду на виявлену відверто пропольську позицію Франца-Йосифа І. Він починає відкрито обстоювати українські національні інтереси в Австро-Угорщині. Ерцгерцог Вільгельм намагається вплинути на імператора Карла І з тим, щоб втілити в життя намічені пункти політичної програми української парламентської репрезентації. Наприкінці липня 1917 р. В. Габсбург взяв участь у поїздці імператора Східною Галичиною, відвідавши Калуш, Станіславів, Надвірну, Делятин, Коломию, Тернопіль. Карл І пообіцяв вирішити питання щодо призначення військового намісника в Галичині, відкриття українського університету і мав з цього приводу розмови з прем’єр-міністром Зайдлером. Ішлося також про «справедливе поводження з українським населенням», а ще — про незастосування «в подальшому ніяких реквізицій, якщо вони не є вкрай необхідними» і т. д.

Згідно з імперською конституцією, кожний член династії Габсбургів із 21-річного віку автоматично включався до складу сенату. На цих правах Вільгельм стає членом сенату і входить в контакт з українцями — сенаторами і депутатами парламенту, зокрема із лідером української парламентарної репрезентації (з 1917   р.) Є. Петрушевичем та іншими її провідними діячами. За сприяння ерцгерцога Вільгельма відомого українського вченого І. Горбачевського було призначено австрійським міністром охорони здоров’я. Восени 1917 р. контакти ерцгерцога Вільгельма з галицькими політичними колами суттєво розширюються. Приводом до цього стало повернення митрополита Андрея Шептицького з російського полону. На початку вересня 1917 року В. Габсбург прибув до Львова з дорученням привітати митрополита від імені імператора Карла. Ерцгерцога зустріла делегація українських громадських і політичних діячів на чолі з К. Левицьким, який звернувся до нього з промовою українською та німецькою мовами. В. Габсбург першим вітав прибулого митрополита і взяв участь у прийомі, влаштованому українській інтелігенції А. Шептицьким. Відтоді В. Габсбург стає бажаним гостем у резиденції митрополита на Святоюрській горі.

Під час мирних переговорів у Бересті-Литовському 1918 року В. Габсбург листувався з головою австрійської делегації — графом О. Черніним, впливаючи на нього у корисному для України напрямі. В процесі відпрацювання проекту західних кордонів УНР та ординації автономного коронного краю Галичина, створення якого передбачалося таємним додатком до мирного договору, ерцгерцог Вільгельм сприяв встановленню контактів української делегації з галицькими політиками.

Після приходу до влади П. Скоропадського та утворення Української держави політичні плани, пов’язані з особою В. Габсбурга, знайшли сприятливий ґрунт серед окремих українських політиків та військових, насамперед у Великій Україні. У квітні 1918 р. він очолив військову групу австрійської армії, до складу якої було включено патронований ним легіон УСС. Цей підрозділ дислокувався у районі Олександрівська (нині — м. Запоріжжя), де Українські Січові Стрільці тісно свіробітничали з частинами Запорозького корпусу: 2-м запорозьким піхотним полком на чолі з полковником П. Болбочаном і запорозьким імені кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків на чолі з полковником В. Петровим. У першій половині травня 1918 р. серед українських соціалістів Одеси виник задум підняти повстання проти режиму П. Скоропадського і передати владу в Україні ерцгерцогу В. Габсбургу як новому гетьману України. На таємній нараді представників Української соціал-демократичної робітничої партії й Української партії соціалістів-революціонерів міста з галицьким політиком О. Назаруком і командиром коша УСС Н. Гірняком останнім було доручено поставити відповідний запит ерцгерцогу і в разі його згоди провести в Києві ширшу нараду з представниками Січових Стрільців Є. Коновальця. За свідченням Н. Гірняка, В. Габсбург дав приблизно таку відповідь: «Ви знаєте, панове, що я щиро полюбив український народ і сам почуваюся українцем. Але я ніколи не думав про якусь кар’єру в Україні. Одначе, коли буде воля цілого українського народу, щоб я став на чолі його держави, я не відкажуся від цього».

Продовження

Теги:
2019-10-18 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар