Вершина західноєвропейської україніки - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Вершина західноєвропейської україніки

Вершина західноєвропейської україніки

Марія Чадюк

«Спочатку здавалося, що можна не надавати важливого значення бунтові козаків проти цього королівства, але він розгорявся дедалі більше, і дійшло вже до того, що якщо Господь нам не допоможе, боюся, станеться така катастрофа, яку нелегко виповісти в словах», — такими словами 1648 року нунцій Д. Торрес інформував Папу Римського про Визвольну війну в Україні. У тодішніх джерелах козаків здебільшого називали «ребеліянти» (тобто бунтівники), «гультяї», «розбійники», «вороги» (детальніше про це можна дізнатися із книги Д. Наливайка «Очима Заходу»).

Мине трохи більше як сто років, і європейці читатимуть зовсім інше: «Історія козаків цікава читачеві сама по собі. Енергія цілих народів та окремих осіб, котра зачаровує нас в історії греків та римлян, воскресає тут знову на полях поблизу Білгорода, Корсуня, Зборова». Що спонукало європейців змінити своє ставлення до подій в Україні? Відповідь шукатимемо, аналізуючи працю Йоганна-Христіана Енґеля «Історія України та українських козаків» (1796), з якої наведено цю цитату. А принагідно довідаємося, як так сталося, що трансільванський німець за походженням написав першу наукову працю з історії України (це визнавав ще М. Грушевський).

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАСПРАВДІ НІКОЛИ НЕ ЗНИКАЛИ З МЕНТАЛЬНОЇ МАПИ ЄВРОПИ

Й.-Х. Енгель навчався у Геттінгенському університеті. Інтерес до українських земель, напевно, ініціював його вчитель Август Людвіг Шлецер. Той відмовився від поділу народів на «історичні» та «неісторичні», що дало змогу створити систему 24-х слов’янських історій, у якій козацтву була відведена самостійна роль. Й.-Х. Енгель підхопив справу свого вчителя, що втілилося у низці праць, як зазначає відомий дослідник західних джерел про Україну Дмитро Наливайко. 1790 року було видано латиномовну дисертацію «Роздум про військові республіки, або Порівняння лакедемонян, критян і козаків», а згодом вийшла у світ праця у двох томах «Історія Галича і Володимира» — про Галицько-Волинське князівство. Втім, найважливішою для нас є його праця «Історія України та українських козаків», перший масштабний і систематизований виклад історії України. Цю працю Дмитро Наливайко називає «вершиною західноєвропейської україніки ХVIII ст. у галузі історіографії».

ЙОГАНН-ХРІСТІАН ЕНГЕЛЬ ВВАЖАВ, ЩО ЯКБИ БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (НА ГРАВЮРІ) ПРОТРИМАВСЯ ЩЕ РІК, НЕ УКЛАДАЮЧИ УГОДИ З РОСІЯНАМИ, ТО МІГ БИ СТАТИ САМОДЕРЖАВЦЕМ УКРАЇНИ

 

«Особливо виграє праця австрійського вченого при порівнянні її з напіванекдотичними, белетризованими творами інших західноєвропейських авторів або напівлітописними, пронизаними соціально-політичною тенденційністю та міфологізованою свідомістю працями українських і російських істориків», — зазначає дослідник В. Кравченко у передмові до українського перекладу книжки. У час, коли «українські любителі старовини скаржилися одне одному на відсутність необхідних джерел і літератури, Й. -Х. Енгель дивувався багатству останніх», — стверджує далі Володимир Кравченко. Рукописні аннали козаків (їх Шлецер переписав під час перебування в Петербурзі з оригіналу в домі графа Розумовського і надіслав Енгелю), праці В. Рубана, Г. Міллера, П. де Шевальє, С. Оріховського, П. Каховського, Г. Боплана й багатьох інших дослідників — такими джерелами послуговувався Й.-Х. Енгель (це принагідно засвідчує й те, що українські землі насправді ніколи не зникали з ментальної мапи Європи). Тож не дивно, що праця за методологією дослідження, ґрунтовністю викладу випереджала свій час — її порівнюють з історіографією, що сформувалася уже в ХІХ ст.

РОЛЬ «ІСТОРИЧНОГО АРБІТРА»

Для Й.-Х. Енгеля історія України безпосередньо пов’язана з історією козаків. Загалом, у своїй періодизації він виокремлює три етапи. Перший — Україна під владою литовців (1320—1569 рр.), що, у свою чергу, поділено на дві частини, межею яких є 1516 рік — дата появи козаків. Другий період охоплює перебування України у складі Польщі (1569—1654 рр.). Він також складається із двох частин, «поворотним пунктом» є 1592 рік. До цієї дати козаки виступають як «ангели-охоронці Польщі», а після неї — як «бич, що карає поляків». Важливою причиною цього для автора є релігійні утиски українського народу. А з 1654 року починається третій період історії Енгеля, коли Україна поділена між росіянами й поляками. Історик наголошує на 1730 році — даті, коли за Данила Апостола відбулося об’єднання двох відгалужень козаків: «запорозького» та «українського».

Якщо детальніше аналізувати текст дослідження, то Й.-Х. Енгель виконує роль «історичного арбітра», намагаючись подавати дані максимально об’єктивно і звільняючи від стереотипів. Зокрема, автор розвінчує міф, що Хмельницький забрав жінку Чаплинського (бо попередні автори забули уточнити, що насправді це був порятунок власної дружини), і звинувачення гетьмана в навмисному відкладенні повернення польських шляхтичів у маєтки після укладення миру, щоб продовжувати плюндрувати їхні помістя. «Справжній стан речей був, одначе, такий», — зазначає Й.-Х. Енгель і пояснює далі, що Хмельницькому потрібно було домовитися з селянами, які не хотіли повертатися до поляків, здійснили заколот і посилали своїх представників до гетьмана. «Ці люди були здебільшого підданими Вишневецького і Конєцпольського — обставина, яка не свідчить на користь людяності обох польських магнатів», — додає автор.

Це уточнення — лише ілюстрація того, що, залишаючись об’єктивним, автор усе ж симпатизував українцям, хоч і засуджував жорстокість їхніх розправ під час визвольної війни. Зокрема, він писав, що якби Хмельницький протримався ще рік, не укладаючи угоди з росіянами, то міг би стати самодержавцем України. Карл-Густав увійшов би з військом у Польщу, і питання української незалежності мало б високі шанси для втілення. Невисокою є оцінка й дій російської сторони, з якою козаки ніяк не могли примиритися, «доки нарешті панівний у дусі російського уряду імператив... не закинув вибудовані з ними договори до старого мотлоху».

ЧОМУ ІСТОРІЯ КОЗАКІВ ВАЖЛИВА ДЛЯ ЄВРОПЕЙЦІВ

Й.-Х. Енгель не просто описує українську історію — у вступі він ще й пояснює її важливість для європейців, наводячи для цього шість причин. Одна з них згадана на початку і порівнює українську історію з епохою античності. Ще однією є те, що історія козацтва — складова частина загальної північної історії (і як вказує історик Олексій Ясь, «Історія України та українських козаків» таки увійшла до 48-го тому всесвітньої історії, виданої німецькими істориками).

Серед інших причин є й така: Україна — це «стіна, що відділяє культурну Європу від дикої Азії, місця для відпочинку й ворота для вторгнення багатьох азійських орд, що переселилися до Європи». Водночас Україна важлива для історика не тільки через досягнення більш далекого минулого. «З позиції сьогодення також добре видно, яким значним був вплив козацтва на історію Польщі, Швеції та Семиграддя. Спадкоємці чи нащадки Карла Густава і Карла ХІІ, мабуть, правили б зараз у Варшаві, Москві чи Петербурзі, якби цього захотіли Хмельницький та козаки Мазепи». Крім того, історія України дає відповідь на запитання: «Як трапилося, що по-спартанському волелюбні, незалежні козаки, за висловом Боїссі д’Англе, були приневолені російським самодержавством; що вони колись втратили Січ, яка наводила жах на турків, татар і Польщу...»

З-поміж цих причин є ще одна, яку можна вважати ключем до того, чому змінилося сприйняття українців на Заході: уся справа в цінностях.

ПОРОЗУМІННЯ ПЕРЕКОНАНЬ

Щоб зрозуміти сприйняття українців на Заході, потрібно звернутися до ширшого контексту. 1648 рік — це час, коли Європа була великою мірою поділена на два табори: католицький та протестантський. Однак переважали, за словами Д. Наливайка, «погляди прошляхетські й прокатолицькі, що було наслідком ідеологічної активності шляхетської Польщі та її спільників на Заході». Відтак, навіть ті історики, які намагалися бути об’єктивними, користуючись наявними джерелами, рідко уникали оцінок на зразок «бунтівники», «вороги» (утім, у газетах протестантських країн, наприклад Англії, співчутливо ставилися до козаків).

Загальний стан справ змінюється з настанням епохи Просвітництва, представником якої і був Й.-Х. Енгель. За Д. Наливайком, ця епоха була зумовлена кризою авторитарних режимів у Західній Європі, розвитком демократичних тенденцій. Також на той час були поширеними ідеї Ж.-Ж. Руссо, який стверджував, що потрібно повернутися до природи. Таким чином, відтоді у фокус уваги потрапляють і народи, які не є досить «освіченими». Недарма саме тоді Гердер, як зазначає Д. Наливайко, «в своєму прогнозуванні майбуття європейської культури почесне місце відвів слов’янському світові, зокрема Україні, пророкуючи, що з часом вона стане новою Елладою».

У контексті цього стає зрозумілою ще одна причина важливості історії козаків, за Й.-Х. Енгелем, — політичні уроки. Автор наголошує, що на той час постало питання, якого устрою дотримуватися. «Чи треба придушувати людський розум у рамках існуючої системи, зберігати застарілий спосіб мислення, змушувати народ жити в темряві й тумані, залишати незмінними ті взаємини станів, котрі склалися в часи панування ленної системи... А може, треба прислухатися до порад кронпринца і датського графа Берншторфа й діяти відповідно до них, тобто не стримувати природного розвитку людського духу, а правити державою, керуючись розумом, сприяти вільному поширенню різних поглядів і використовувати їх заради примноження загального блага». Історія України для нього — яскравий приклад того, як, дотримуючись першої стратегії, Польща зруйнувала себе. Тож стає очевидним, який спосіб правління має більшу ефективність.

А якщо зробити ще ширший висновок, ця ситуація засвідчує також те, що почутим і зрозумілим на Заході можна бути лише тоді, коли сповідуєш ті ж переконання й цінності.

«РОЗОРАВ І ЗАСІЯВ МАЛОВІДОМЕ, АЛЕ ВАРТЕ ОСВОЄННЯ ПОЛЕ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ, ПЕРЕВАЖНО ПІВНІЧНОЇ ІСТОРІЇ»

Насамкінець, наведемо слова автора, які потрібно розуміти в контексті ототожнення України і козацтва: «Коли я вирішив стати істориком народу, що не знав мистецтв, пов’язаних з мирним життям... я свідомо відмовився від почесної нагороди — стати автором праці, яку читають усі... Відмовившись від такої спокуси, я знайшов задоволення в усвідомленні того, що розорав і засіяв маловідоме, але варте освоєння поле європейської, переважно північної історії, тобто виконав корисну роботу». Важко знайти точнішу метафору, аніж засіяння поля, адже праця Й.-Х. Енгеля стала першою науковою працею з історії України. А сам автор — адвокатом нашої історії у світовій спільноті.

Теги:
2019-05-31 11:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар