Василь Єрмілов: митець і система - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Василь Єрмілов: митець і система

Василь Єрмілов: митець і система

Тарас САМЧУК, Літня школа журналістики «Дня»

Творче сприйняття світу дуже важко помістити у будь-які рамки, адже митцеві потрібний величезний простір для втілення ідей, які часто не вписують у визначену програму. У цьому, напевне, сила мистецтва, щоб постійно відкривати нові горизонти. Тому особливо трагічними є стосунки тоталітарної системи та творчої людини, які від початку знаходяться по різні боки барикад. Яскравий талант та самобутність ігнорується – натомість стверджується культ шаблонності, несмаку. Творча ідея дискредитується – залишаються викрики ідеології. Серед унікальних українських митців радянського періоду варто згадати ім'я Василя Єрмілова — художника авангардиста, дизайнера конструктивіста – людину, котра завжди прагнула створення нових творчих ідей та вивільнення мистецтва від зображальної функції.

«Єрмілов був фактично засновником конструктивізму в соцреалістичній архітектурі. Якби був його музей у Харкові, то це був би привід туди приїжджати іноземцям, адже роботи Єрмілова прикрашають найкращі музеї світу», - розповідає про художника і його значення Павло Маков.

Творчі пошуки

З початку XX ст. у Харкові пробудилося активне мистецьке життя. Європеїзація охопила все місто, а особливо художній цех. Відбувалося засвоєння культурного досвіду різних країн, стилів, напрямків. Відкривалися художні майстерні, створювалися творчі об'єднання, експонувалася велика кількість картин. В атмосфері творчого вибуху виростав Василь Єрмілов.

Дуже рано Василь Дмитрович проявив потяг до малювання. У 1905 році (у дев’ятирічному віці) він вступив до художньо-ремісничої учбової майстерні декоративного живопису, а згодом у 1910 р. – до Міської школи малювання й живопису. Тоді ж розпочалися його заняття у студії Е. Штейнберга та О. Грота, що в той час були провідними художниками Харкова: отримавши освіту за кордоном, вони транслювали передовий мистецький досвід. Тому Єрмілов відразу ж опинився у високопрофесійному, творчому середовищі, яке йому допомагало розвиватися та формуватися індивідуальним митцем з власним стилем. У ранній творчості Єрмілова помітне захоплення роботами Пікассо та іншими модерністами. З 1913 року розпочалося інтенсивне творче становлення художника, він стає учасником різних мистецьких проектів («Блакитна лілія», «Будяк» ін.). Василь Дмитрович шукає свій стиль: захоплююється новаторськими техніками, експерементує з матеріалами, вдосконалює художні прийоми.

В.Єрмілов, Рельєф А, 1920-ті рр. З сайту www.aej.org.ua

У 1915 році Єрмілова мобілізують до армії, де він на власні очі побачив усі лихоліття Першої світової війни. З полів битв  художник повернувся лише в 1918 році, нагороджений Георгіївським хрестом, проте з бойовою раною та контузією. Приїхавши до Харкова, у Василя Дмитровича розпочинається новий період, він з головою поринає у творчість, що отримала новий поштовх під впливом революційних подій.

 «Художник рішуче обирає служіння революційному мистецтву. Він розумів це служіння не просто як відтворення революційних тем і сюжетів традиційними художніми засобами, а як принципову перебудову цих самих засобів», - пізніше напише З. Фогель – автор книги про творчість Єрмілова.

Саме з 20-х років Василь Дмитрович став прибічником конструктивізму – стилю, якому притаманний лаконізм у засобах вираження і схематизація мови мистецтва. Новий  напрям мав на меті створення нового виробничого мистецтва, в якому художник перетворювався із творця на виробника-конструктора. Для праці над творами мистецтва стали потрібними навички ремісництва, правильні ідеологічні та технологічні інструкції: це надавало можливість «майструвати мистецтво» всім охочим.

«Єрмілов – маляр виробничий. Його мають використовувати заводи, що виробляють речі. Він може зробити меблі, обробити стіни, надати приміщенню приємного та гігієнічно здорового вигляду, що є настільки необхідним і якого так бракує нашим робочим клубам, будинкам селян та житловим будинкам», - характеризував Василя Дмитровича митець-монументаліст  В. Седляр.

Василь Єрмілов на виставці АРМУ. 1927. З сайту www.artukraine.com.ua

Злет

У 20-ті роки найбільш яскраво розкрився талант Єрмілова. Основою його творчості  стало «конструювання». Він створює абсолютно нові форми, образи, а не займається простим зовнішнім прикрашанням. Художник експериментує з усіма традиційними жанрами: пейзажем, портретом, натюрмортом.

З цього періоду Василь Дмитрович щиро прийняв революційну ідею, але не ідею більшовицьку, а загальну. Він прагнув до оновлення мистецтва, віднайдення нових виражальних засобів, адже для справжнього митця політика завжди лишається другорядною. Єрмілов з головою поринув у роботу, він розписав приміщення Центрального гарнізонного червоноармійського клубу (колишній «Комерційний клуб», де до революції ставилися опери). Художник долучається до різних мистецьких проектів, зокрема до оформлення агітпотягу «Червона Україна».

Одним з видом робіт Єрмілова стало творіння масового мистецтва, яке мало би вплив на широкий загал. Він намагався зробити художню творчість зрозумілішою і доступнішою, не знижуючи ідейного навантаження. Щиро захоплений творчістю Василя Дмитровича, Валер'ян Поліщук писав: «Це був великий диктовий період нашого мистецтва. Всі вулиці й будинки кричали фарбами, лозунгами, квітами, щитами та арками роботи В. Єрмілова. Це був пафос революції у фарбах. Нічого подібного не бувало до цього часу і, на превеликий жаль, не залишилося у спадщину. Це був неповторний стиль доби…»

Мандоліна. 1920-ті рр.  Art Ukraine

 

Дійсно, у 20-х роках Василь Дмитрович отримав величезне поле для діяльності, а головне – він отримав визнання. У 1927 році закупівельна комісія Наркомосвіти придбала його роботи для фонду майбутньої галереї українського радянського мистецтва. У цьому ж році картини і роботи Єрмілова були представлені на Всеукраїнській виставці Асоціації революційного мистецтва України. Разом з іншими художниками він був запрошений для оформлення ювілейної виставки «10 років Жовтня».

«Я прагнув, щоб постаті робітників, селян, червоноармійців стали зрозумілими народові символами. Так само символічного звучання набуло й пейзажне тло, трактоване, як і постаті, площинно й водночас пластично, з характерними кубістичними зсувами, які посилювали динамізм композицій, даючи водночас відчути атмосферу збуреної революційної доби. Вважаю за потрібне підкреслити, що прагнув надати розписам національної своєрідності, для чого трактував постаті в дусі стародавнього українського малярства та гравюри», -  згадував художник про свої роботи 20-х років.

Василь Єрмілов. Жіночий портрет. Папір, олівець. 1923 Art Ukraine

Окрім власної творчої діяльності, Єрмілов працював ще й на педагогічній ниві, де втілював свої новаторські захоплення, спрямовані, в  дусі пошуків свого часу, на вивільнення мистецтва від чисто зображувальної функції. Василю Дмитровичу часто доводилося відчувати негативну реакцію колег, які були виховані в іншій художньо-естетичній системі, визнавали тільки її правильною і не сприймали альтернативних поглядів. Незважаючи на кепкування, Єрмілов дбав про розвиток мистецької освіти: саме Василю Дмитровичу належить ініціатива перетворення Харківського училища в художній технікум на правах ВНЗ  вишу. У 20-30-ті роки створюється ряд нових майстерень: станкового, монументального і театрального живопису. З 1922 року Єрмілов веде майстерню графіки. Однак художні амбіції Василя Дмитровича не обмежувалися графічною сферою, адже він різноплановий митець з широким діапазоном творчих задумів та ідей.

Неординарно та самобутньо проявив себе Єрмілов у книжковій графіці. Художник часто вдавався до експериментів з типографічними елементами, абстрактними геометричними плямами. Використовуючи принципи конструктивізму, він створює книжку як дизайнерський об'єкт. Таким чином, Василь Дмитрович створив новий мінімалістичний книжковий дизайн, побудований на контрастах із застосуванням комбінованих технік. «Шрифти Єрмілову подобаються, здебільшого, монументальні, він створює кілька характерних видів «єрміловського декоративного шрифту», який базується на чітких геометричних пропорціях», - про поліграфічний стиль художника пише Валер'ян Поліщук.

Найбільшим успіхом Василя Дмитровича стала міжнародна виставка «Преса» в Кельні у 1928 році, де йому було доручено оформлення українського відділення радянського павільйону. Головним експонатом стала серія із 20 альбомів «Ukraine», що нагадували старовинні кодекси: з обкладинками, обтягнутими плахтою та неповторним орнаментом в українському народному стилі. Із цього проекту відомі такі альбоми: «Аграрна революція», «Українська книжкова палата». Деякі з них присвячені театру «Березіль» Леся Курбаса та Державному драматичному театру ім. Івана Франка. Тому з упевненістю можна сказати, що Василь Єрмілов визначав візуальний вигляд української книги і достойно представляв нашу культуру на міжнародному рівні.

Поневіряння

Початковий розмах революційного руху дозволяв митцям втілювати найнесподіваніші творчі ідеї. Проте згодом почалася нещадна боротьба з людьми, роботи яких не підпадали під загальні рамки, сформовані партійним керівництвом. У боротьбі з, так званим, «формалізмом» (мистецтвом, позбавленим чітких, зрозумілих всім художніх форм), при тиску з боку держапарату, митці стихійно перейшли до «соцреалізму» - прославляння радянської влади за визначеним зверху сценарієм. Але здача творчих переконань не допомогла художникам та літераторам Харкова. У 1937 році були арештовані та згодом розстріляні друзі Єрмілова: художник Іван Падалка та літератор Валер'ян Поліщук. Тому й не дивно, що в період сталінських репресій Василь Дмитрович не знаходив застосування своєму самобутньому таланту, але, незважаючи на все, йому вдалося пережити всі негаразди сталінського періоду. Задля заробітку Єрмілов брався за будь-яку роботу: оформлював ленінські кімнати, виставки літератури - жодна з робіт не дозволяла художнику проявити особистісне бачення та відчуття.

Постійна матеріальтна скрута переслідувала художника. Ще одним ударом стало виключення Єрмілова зі Спілки художників у 1949 році: його звинуватили у космополітизмі і, як наслідок, Василь Дмитрович перестав отримувати будь-які замовлення. В одному з листів цього періоду художник написав: «Моя шкіра «задубіла» від «ніжного» поводження деяких «товаришів» з моєю особистістю».

Василь Єрмілов. 1922 Ескіз оформлення пачки цигарок

Реабілітація Єрмілова відбувалася вкрай повільно, у середовищі творчої інтелігенції панував страх, кожен боявся сказати чогось зайвого, вільнодумного, що суперечило б ідеологічним настановам. Лише наприкінці 1960 року Василю Дмитровичу повернули права члена Спілки радянських художників. «З початку року (1960) я начебто отримую відпущення гріхів і беруся з новими силами за роботу, так що сьогодні, приміром, у мене «чутно звук пилки й стукіт молотка», мене «чихвостили « за космополітизм. Скажіть, чи можна мене за ці звуки зарахувати до «космополітів»?» - писав на схилі років Єрмілов, не розуміючи постійних утисків та обмежень.

У 1962 році художника остаточно реабілітували. Це була персональна виставка Василя Дмитровича, яка відбувалася в новому будинку Харківського обласного товариства художників, де Єрмілов отримав майстерню і роботу. Проте постійна боязнь не дозволяла Василю Дмитровичу бути до кінця щирим. «Роботи оформлювального порядку й експерементальні я не виставив, але, може, це й на краще», - засвідчував свою капітуляцію перед системою художник.

Останній спалах творчості Єрмілова припадає саме на 60-ті, але багато зробити не вдалося. Напіварештантське існування та постійна матеріальна скрута підкосили митця, який пішов у вічність 6 січня 1968 року. Навіть після смерті Василь Дмитрович не був належно вшанований, керівництво харківської Спілки художників відмовилося надати залу для громадської панахиди за митцем. За спогадами друзів художника, машина з труною постояла біля будинку Спілки і вирушила на цвинтар.

Неймовірна творча наснага, постійні мистецькі експерименти дозволяли Василю Єрмілову вийти за рамки стереотипного сприйняття та створити свій  неповторний стиль. На жаль, в радянський період творчість художника не отримала належної оцінки, адже тоталітарна система не могла визнати мистецької свободи та вільнодумства. На  сьогодні одна з картин Василя Дмитровича, «Арлекін» (1922 – 1924),   за оцінками експертів, коштує $250–300 тис. Не стверджую, що мистецтво можна оцінити грошовими знаками, але унікальна креативна ідея, яка відкриває нові горизонти людського буття, завжди повинна отримувати належне визнання, незважаючи на пануючу політичну систему та ідеологічну заангажованість.

2012-08-01 11:28:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар