Валерій Степанков, Валерій Смолій. Петро Дорошенко. Політичний портрет - Україна Incognita
Україна Incognita » TOP-книг, які варто прочитати » Валерій Степанков, Валерій Смолій. Петро Дорошенко. Політичний портрет

Валерій Степанков, Валерій Смолій. Петро Дорошенко. Політичний портрет

Чому багаторічна боротьба Петра Дорошенка за національне визволення українських земель від ярма Москви, Речі Посполитої та татар зрештою зазнала невдачі? Які уроки несе в собі його життя для українців 2011 року? Ці питання ставлять у своїй книзі «Петро Дорошенко. Політичний портрет», що вийшла у видавництві «Темпора», академік НАН України Валерій СМОЛІЙ та постійний автор «Дня», доктор історичних наук, професор Валерій СТЕПАНКОВ. «День» попросив Валерія Степановича СТЕПАНКОВА відповісти на декілька запитань.

Чому, на Вашу думку, Петру Дорошенку, сказати б, «не пощастило» в історичній памяті українців? Про Б. Хмельницького або про І. Мазепу «щось читав», «щось чув», «щось знає» (або, принаймні, думає, що знає) мало не кожен наш співвітчизник, а ось Дорошенко «залишається в тіні». Чи справедливо це?

На мою думку, існувало кілька чинників і ряд факторів, які зумовили подібне ставлення до постаті Петра Дорошенка і до його діянь. По-перше, Дорошенкові доводилося діяти у період, коли козацька Україна перебувала в стані внутрішньополітичної боротьби, яка супроводжувалася масовими репресивними діями проти супротивників. Коли точилася боротьба між Ханенком і Суховієм, між Дорошенком і Лівобережним гетьманом, то жертвою цієї боротьби ставали прості українці. Цілком зрозуміло, що цей чинник не міг не позначитися на історичній пам’яті місцевого населення. По-друге, Петру Дорошенку доводилося, у боротьбі за збереження Української держави і в боротьбі за її об’єднання (з 1663 року існувала проблема єдності Лівобережної Гетьманщини з Лівобережною), опиратися на зовнішню політичну, і військову силу. Спочатку цією силою були татари, пізніше – турки, з 1669 року. По суті, союзниками були татари, але специфіка тогочасної трагічної долі України полягала у тому, що її терени, де проходив кордон, вважалися підпорядкованими Дорошенку, а територія поза межами Козацької України вважалася територією Польщі, тобто ворожою. Таким чином, місцеве населення тої частини України постійно ставало об’єктом нападу татар. Коли Дорошенко здійснював походи на Західноукраїнські землі, в його війську були й татари. Тому населення цієї частини нашої держави вважало його причетним до трагедій і драм їх особистого життя. Відомі випадки, коли люди підтримували польську сторону в боротьбі проти татар. Коли ми говоримо про драму Дорошенка, як політичного діяча, потрібно про ці речі пам’ятати. Наприклад, коли гетьман прагнув здійснити те, що не вдалося Хмельницькому – приєднати до Правобережної Гетьманщини Західну Україну, то місцеве населення підтримало не його, а польського короля Яна Собеського. До того ж, ми часто забуваємо, що тогочасні українці жили у своїх світоглядних, сказати б, концепціях, настановах, міфах і по іншому дивилися на ті речі, які ми зараз обговорюємо. Татари і турки для українця XVII століття – це мусульмани, жителі Сходу, які приносили біду на його поріг. Панівною на той час ставала ідея протистояння християн і бусурман. Очевидно, останні зображувалися тільки з негативної точки зору. Тому орієнтація Дорошенка на Османську імперію не знаходила підтримки у більшості населення. Одна справа, що еліта підтримала його політику, але люди ставилися до цього або байдужо, або ворожо. Окрім того, історики часто забувають, що населення Правобережної Гетьманщини було знищено. Я робив підрахунки щодо втрат українського населення під час революційних подій з 1648 по 1676 рр., результати яких збіглися з результатами дослідження польського історика Даріуша Колодзєйчика. На виході я отримав цифру у понад 90%! Тому можна сказати, що пам’ять про політику Дорошенка не було кому винести. А козацька старшина з 1674 року почала переїжджати на Лівобережжя. Грубо кажучи, не було носіїв пам’яті. Ось такі, на мою думку, основі чинники того, що українцям про Петра Дорошенка мало що відомо. В історіографії, пам’ять про нього починає відроджуватися приблизно з другої половини XIX століття. А українці знають про гетьмана лише те, чому їх навчила радянська історіографія: був такий зрадник Петро Дорошенко, який продав інтереси України туркам тощо. Більшість фундаментальних історичних праць про Дорошенка нам невідомі. Є книга Дмитра Дорошенка, яка вийшла у США наприкінці 1980-х років, є праця польського історика Яна Пердені, яка відома лише вузькому колу вчених. А прості люди знають про гетьмана лише те, що він був.

Валерію Степановичу, розкажіть, будь ласка детальніше про те, як визрівав задум книги.

Разом зі співавтором книги «Петро Дорошенко. Політичний портрет» Валерієм Смолієм ми виявили, що сучасна історіографія заповнена міфами про період, який відомий під назвою «Руїна». Цей термін був уведений в обіг Миколою Костомаровим, але сьогодні ми часто вживаємо його, ігноруючи першопочаткове значення. З легкої руки Костомарова термін «Руїна» закарбувався у свідомості переважної більшості істориків. Різні дослідники трактують це явище по-своєму. Приміром, російський історик Тетяна Таїрова-Яковлєва вважає, що «Руїна» почалася після смерті Богдана Хмельницького. «Руїна» розуміється як процес, коли нічого позитивного для України не сталося, був суцільний безлад і хаос, чвари, міжусобиці старшин, спустошення. Уявіть собі, коли хворіє дитина, ми беремо її й викидаємо. Ми чомусь зовсім забули, що українці за цей період показали такі приклади боротьби за Незалежність, яких ніколи не знала й, можливо, не знатиме Європа. А ми взяли й поставили крапку на визвольних змаганнях українців. Жоден з істориків не може сказати, що визвольна війна не супроводжується ґвалтуванням, насиллям і руйнацією міст. Тому ми з паном Смолієм зрозуміли, що без вивчення такого болючого питання як «Руїна», ніколи не дізнаємося того, що переживала Україна у XVII столітті. Нам потрібна була нова джерельна база, тому що відомі тексти не давали відповіді на основне запитання, відтак, наша робота тривала близько 10 років (з 2001 року). Окрім того, книжка про Дорошенка за кордоном, у Польщі, вже давно видана (Ян Перденя «Дорошенко і Польща» - ред.), а в Україні про людину, яку, на мою думку, варто ставити вище на голову від Мазепи у державотворенні, населенню майже нічого не відомо. Дорошенко, у 18 років втікши на Січ, повністю присвятив своє життя Україні, він боровся за її Незалежність, не тільки зовнішню, але й внутрішню. Цікаво те, що він ніколи не служив Московії і був її постійним противником, але, зверніть увагу на те, як він закінчив життя і як закінчили життя його соратники, які намагалися домовитися з росіянами. («За порадою Івана Сірка, що приїхав до Чигирина, Дорошенко заявив, що готов зріктися булави і віддати військові клейноти в опіку Запоріжжя. Але рік ще минув і Дорошенко не уступав з гетьманства. Аж коли Самійлович в друге з московським військом прийшов під мури Чигирина, Дорошенко передав йому уряд і гетьманські відзнаки у вересні 1676 р. З Чигирина Дорошенко переїхав на Лівоберіжжя і осів у Сосниці. Цар невдовзі зажадав відіслати його до Москви; Самійлович, що обіцяв Дорошенкові безпеченство особи, довго не хотів на це згодитися, але вкінці мусив уступити перед царським наказом. В Москві прийнято гетьмана з почестями, назначено йому високу платню і віддано просторий дім на мешкання; у 1683-1691 р. Дорошенко мав уряд вятського воєводи; кінець віку пережив у дарованому йому селі Ярополчі, волоколамського повіту. Там і умер 19 листопада 1698 р. на 71 р. життя; до початку XIX в. заховався при тамошній церкві нагробний памятник цього великого гетьмана, що його названо «сонцем Руїни»». Цитата з «Великої історії України» // Укладач Микола Голубець, зі вступом Івана Крип’якевича. Видано у 1935 році у Львові. 1993 року перевидано у видавництві «Глобус»).


Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання / НАН України. Інститут історії України. - К.: Темпора, 2011. - 632 с.

ISBN 978-617-569-051-2

   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар