«Уроки» маніпулювання від доктора Геббельса - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Уроки» маніпулювання від доктора Геббельса

«Уроки» маніпулювання від доктора Геббельса

Тетяна ДЯЧЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»

Із редакції однієї з найбільш авторитетних ліберальних газет Берліна, кульгаючи, вийшов молодий чоловік. На його обличчі був розпач. Знову відмова, а що найгірше від того, кого взято за взірець, талановитого письменника і головного редактора «Берлінер Тагеблатт» Теодора Вольфа.

Хлопцем, якому відмовили, був Йозеф Геббельс, майбутній рейхсміністр народної освіти і пропаганди Німеччини, засновник головної газети НСДАП (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини) «Ангріф», якого пізніше назвуть «батьком брехні» та «Мефістофелем XX століття».

♦ Майбутньому диявольському генію пропаганди в молодості не щастило не лише в журналістиці. В письменницькій діяльності справи йшли ще гірше. Романи, що він писав з таким запалом, не брало жодне видання. Його твори не вражали оригінальністю сюжету, виразністю образів, глибиною думок, проте були наповнені багатослівністю, бундючністю, штучним пафосом. Яскравою ілюстрацією поганого стилю Геббельса є один із його романів «Міхаель» (Michael). Ось як головний герой описує свої враження після повернення на Батьківщину з фронту Першої світової війни: «Під стегнами у мене вже не фиркає кровний жеребець, я не сиджу більше на гарматних лафетах, не ступаю глинистим дном окопів. Чи давно я крокував широкою російською рівниною або безрадісними, подзьобаними снарядами полями Франції. Все минуло! Я повстав з попелу війни і руйнування, немов Фенікс. Батьківщина! Німеччина!»

Не складалося в нього і з драматургією. Сентиментальна п’єса «Мандрівник» (Der Wanderer) не вразила нікого з метрів франкфуртського театру «Шаушпільхауз».

Однак невдаха на письменницькому терені знайшов себе в сфері ораторського мистецтва. Ті ж самі якості, які робили з Йозефа Геббельса бездарного письменника, такі як пафос, істеричні викрики, романтизм, виражені в усній формі, справляли сильний вплив на натовп.

♦ Своєрідний талант Геббельса почав відкриватися, ще коли він належав до лівого крила НСДАП, яке протистояло правому крилу очолюваному Адольфом Гітлером. Саме тоді, 1924 року, він виголосив свою відому фразу: «Буржуа Адольф Гітлер має бути виключений з Націонал-соціалістичної партії!» Тим не менш вже за два роки Геббельс не тільки перейшов на бік Гітлера, а й став одним з найвідданіших його сподвижників. Майбутній фюрер призначив його гауляйтером НСДАП у Берліні-Брандербурзі, який на той час вважався «червоним» містом. Місцевий нацистський осередок включав тоді до 500 членів.  Завдяки нелегкій роботі на посаді вищого партійного функціонера в повній мірі розкрилися ораторські здібності Геббельса. Саме тоді він почав розробляти основні принципи ведення пропаганди, про які пізніше писав у «Битві за Берлін»: «Власне пропаганда не має свого принципового методу. Вона має тільки мету; і саме ця мета завжди означає в політиці завоювання мас. Будь-який засіб, який служить цій меті, добрий. І будь-який засіб, який не досягає цієї мети, поганий. Методи пропаганди самі природно виробляються в щоденній боротьбі. Сучасна пропаганда, по суті, грунтується на ефекті сказаного слова. Революційні рухи створюються не великими письменниками, але великими ораторами. Неправильно думати, ніби друковане слово набагато дієвіше тому, що воно за допомогою щоденної преси доходить до більшої кількості публіки. Живе слово насправді впливає не тільки на присутніх, а й передається з уст в уста сотні тисяч разів. Тому навіювання ефектною промовою на порядок вище впливу відредагованої газетної передовиці».

Із 1927 по 1935 роки Геббельс був головним редактором заснованої ним же щотижневої газети «Ангріф» — рупора філософії націонал-соціалізму. Аби оповістити світ про появу газети, Геббельс використав знайомий сьогодні кожному прийом. На рекламних щитах розміщувався слоган з незрозумілим змістом, щоб заінтригувати публіку, а на наступних подавалося пояснення. Керуючись власним гаслом: «Публіку треба заінтригувати ще до появи товару!» Геббельс організував випуск трьох рекламних плакатів. Один за одним вони були розклеєні на вулицях Берліна. На першому жителі міста бачили запитання: «В атаку з нами?» Другий загадково проголошував: «Ми атакуємо 4 липня!» А третій роз’яснював: «Атака» (Der Angriff) — це нова німецька щотижнева газета, що виходить під девізом «За пригноблених! Геть експлуататорів!», а її редактор — доктор Йозеф Геббельс. Газета має свою політичну програму. Кожен німець, кожна німкеня повинні читати нашу газету і її передплачувати!» На сторінках видання нападкам були піддані демократична система Веймарської республіки та євреї, зокрема начальник німецької поліції Бернхард Вайс. У результаті, газета, що з’явилася, як банальна листівка, перетворилася на головний рупор партії.

Завдяки прихильності Гітлера, який вбачав у Геббельсі талант пропагандиста й умілого агітатора, останній швидко почав просуватися  кар’єрною драбиною. 1928 року його обрали депутатом рейхстагу від нацистської партії. Вже за рік його було призначено рейхсляйтером пропаганди.

Тоді ж Геббельс виробив деякі принципи її ефективного ведення:

• Пропаганда має бути спланована і керуватися з однієї інстанції;

• Тільки авторитет може визначити, чи повинен результат пропаганди бути істинним чи хибним;

• Чорна пропаганда використовується, коли біла менш можлива або дає небажані ефекти;

• Пропаганда має подавати події і людей яскравими фразами чи гаслами;

• Для якнайкращого сприйняття пропаганда має зумовлювати інтерес аудиторії і передаватися через засоби комунікацій, що здатні привертати увагу.

♦ Як аудиторію для пропаганди ідей НСДАП, знищення її політичних противників та популяризації людоїдських поглядів Геббельс розглядав широкі народні маси. Він твердив:  «Ми зобов’язані говорити мовою, зрозумілою народу. Той, хто хоче говорити з народом, повинен за словами Лютера — дивитися народу в рот».

Цей, на перший погляд, неприглядний чоловік, мав сильний та різкий голос. Виступаючи на численних мітингах та демонстраціях, він безжально критикував берлінське міське правління, євреїв та комуністів, однак коли мова заходила про Німеччину, Геббельс перетворювався на піднесеного романтика.

Свої пропагандистські виступи він спрямовував на народні маси, а не на інтелігенцію, оскільки саме вони мали працювати на добробут держави чи розширення її території. Тому пропаганда мала бути максимально простою та доступною, в жодному разі вона не має потребувати довгого процесу рефлексії. Стверджуючи непохитність та незмінність самої ідеї, Геббельс зазначав, що метод, за допомогою якого вона подається, має бути зручним для пристосування до запитів і смаків публіки. «Виступаючи в провінції, я кажу зовсім не так, як у Берліні, а для людей у Байройті я підшукую зовсім інші слова, ніж для берлінців! — пояснював Геббельс  1928 року. — Все це справа життєвої практики, а не теорій». Він був переконаний, що для того аби знайти спільну мову як з простолюдинами, так і з освіченими слухачами, пропагандист має вміти говорити різними мовами. Однак найбільш доцільним вважав орієнтацію на «людину з вулиці» — середнього слухача. Суть успішної пропаганди — простота і повторення одних і тих самих істин, на думку доктора Геббельса, виходила з того, що слухачі в своїй масі достатньо примітивні: «Пропаганда завжди звернена тільки до мас, а не до інтелігенції, тому її рівень повинен орієнтуватися на можливості сприйняття найбільш обмежених серед тих, на кого вона повинна вплинути». Думку інтелігенції він вважав нестійкою, а тому і завоювання її довіри за мету не ставилося. Головним вважався вплив на громадські погляди, а для цього «пропаганда повинна впливати більше на почуття, ніж на розум, бо маса в сутності має жіночний характер, тому почуття більш зрозумілі, ніж роздуми». Крім того, Геббельс наголошував, що успішний пропагандист має вміти пояснити складну проблему в простих виразах і повторювати їх нескінченне число разів. Наполегливість вважалася головною передумовою успіху.

♦ Саме йому належить відкриття одного з принципів «правильної» подачі інформації, який сьогодні вважається основоположним у журналістській професії — інформація краще засвоюється через конкретні людські образи. Публіці потрібні жертви та герої. Тому, коли  23 лютого 1930 року в Берліні внаслідок вогнепального поранення помер 23-річний штурмовик і син священика Хорст Вессель, Геббельс вирішив використати його образ, щоби сформувати з нього приклад для наслідування. Нацистський пропагандист № 1, виступаючи на похованні штурмфюрера, навіть назвав його «соціалістичним Христом». Незважаючи на те, що смерть останнього більш була схожа на наслідок п’яної колотнечі, Геббельсу вдалося увіковічнити його, як чоловіка, який до останнього подиху вірив у перемогу націонал-соціалізма і якого було вбито за це червоними. Рейхсляйтер знав, що  одним з важливих факторів стійкості і відтворюваності суспільства є наявність героїв. Тому за необхідності їх потрібно створювати штучно.

Методи Геббельса виявилися дуже дієвими і 1932 року його було обрано керівником виборчої кампанії Гітлера в боротьбі за пост президента, в результаті якої за лідера  Націонал-соціалістичної партії віддали голоси 36,8% виборців.

Під час кампанії її провідник приділяв значну увагу випуску передвиборчих агітаційних матеріалів, особливо плакатів. У передвиборчій агітації ключовими напрямами були зображення ворогів у сатиричному вигляді і створення образу «справжньої Німеччини». Цей образ формувався на основі показу робітників, фронтовиків, жінок, які голосують за Гітлера.  Провідною темою плакатів була єдність німецького народу — робітників, селян та інтелігенції.

Однак найбільше значення Геббельс завжди віддавав виступам перед публікою. Він сам здійснював поїздки потягом, автомобілем чи перельоти на літаку, постійно з’являючись у різних містах. Тому під час виборчої кампанії організував повітряне турне Гітлера під лозунгом «Гітлер над Німеччиною». Для тих днів перельоти все ще були новинкою, через те, рекорд поставлений одного тижня, коли майбутній рейхсканцлер облетів 26 міст, сприймався народом з захватом.

Після приходу до влади Гітлер на засіданні уряду 7 березня 1933 року запропонував створити центральну установу для «широкої пропагандистської та просвітницької роботи». Щоправда, за кілька днів концепція дещо змінилась і йшлося вже про створення «міністерства народної освіти і пропаганди», головою якого 13 березня був призначений Йозеф Геббельс.

Наймолодший міністр в уряді справно виконував свою роботу. Крім уже звичних методів, таких як виступи на мітингах та випуск газет, листівок, плакатів, на озброєння були взяті технологічні інновації — радіо та телебачення. Завдяки старанням Геббельса з випуску дешевих радіоприймачів уже до 1939 року в 70% жителів Німеччини вдома лунав звучний голос диктора — пропагандиста ідеї націонал-соціалізму.

♦ На службу власним цілям Геббельс поставив й телебачення, яке на той час тільки зароджувалося. Він вважав, що новинка може стати наймогутнішим знаряддям у сфері пропаганди. На його думку, візуальна картинка мала беззаперечну перевагу перед слуховою, яка перетворюється на зорову завдяки індивідуальній уяві, а її контролювати неможливо, тому кожен усе одно побачить щось своє. Телебачення вирішувало цю проблему, показуючи відразу потрібну картинку, до того ж одну для всіх. За допомогою нових технологій «живий фюрер увійде в кожен дім. Це буде диво». Однак, на думку рейхсміністра, таке чудо не має траплятися щоденно. Нечаста поява Гітлера на екранах телевізорів компенсувалася постійними виступами керівників партії: «Ми повинні бути з народом щовечора після трудового дня і пояснювати йому те, чого він удень недозрозумів».

Доктор Геббельс першим почав розглядати телебачення як механізм для зворотного зв’язку з глядачем: «Якщо в суспільстві назріває якесь невдоволення, потрібно не боятися його персоніфікувати і вивести на екран. Потрібно не боятися занурити глядача в політичну суперечку, в боротьбу хорошого з кращим... А на другий день надати можливість висловити свою думку у себе на підприємстві голосуванням, наприклад».

У пропагандистському арсеналі використовували і спорт. Програма проведення Берлінської олімпіади 1936 року також була розроблена Геббельсом. Він із завзяттям переконував Гітлера дозволити провести Олімпіаду. Фюрер спершу не погоджувався, бо вважав принизливим для справжніх «арійських» спортсменів змагатися з «неарійськими» расами. Але запальний оратор зміг переконати вождя, що проведення Олімпіади не просто покаже світові відроджену міць та перевагу Німеччини, а й забезпечить партію матеріалом для пропаганди. Спеціально до відкриття в Берліні був побудований монументальний спортивний комплекс, декорований «арійськими» фігурами. Він, як і все місто, були прикрашені нацистською символікою. Усіх присутніх на церемонії відкриття вразили артилерійський салют, гігантський дирижабль «Гінденбург» та випущені в небо сотні голубів.

♦ Під час проведення Олімпіади тривали зйомки фільму «Олімпія» під керівництвом талановитого режисера та подруги Гітлера Лені Ріфеншталь. Прем’єра фільму, який складався з двох частин «Свято народів» та «Свято краси», відбулася в берлінському кінотеатрі «Уфа-Паласт ам Цоо» 20 квітня 1938 року.

Ціль було досягнуто — весь світ із захопленням спостерігав за проведенням Берлінської Олімпіади, яка вразила небувалим розмахом та рівнем прийому гостей, перетворилася на грандіозне дійство.

Після приходу до влади націонал-соціалістів значні зміни торкнулися преси та кінематографа. Друковані видання піддавалися жорсткому контролю. Штат редакцій значно збіднів, адже з них було вигнано всі лібералів та євреїв, чимало видань узагалі закрили. Через це якість газетних матеріалів, їх гострота значно погіршилися. Теж саме стосується й кінематографічного мистецтва, рівень якого впав унаслідок того, що багатьом талановитим працівникам цієї сфери довелося виїхати за кордон. Однак були й такі, як Лені Ріфеншталь, що використовували свій талант на справу нацистів, створюючи пропагандистські картини.

Із початком Другої світової війни відомству, керованому Йозефом Геббельсом, було доручено підтримувати моральний дух нації. Міністр пропаганди доклав усіх зусиль для виконання цього завдання.

♦ Провідною темою внутрішньої пропаганди було звеличення ролі вождя. Постійно можна було почути або побачити лозунг: «Один народ, один рейх, один фюрер». Лунали запевнення в непереможності німецької армії, задля потреб якої постійно стимулювався трудовий ентузіазм закликами «Все для фронту!»

У зовнішній пропаганді часів війни одним із завдань було запевнити населення «расово близьких» країн, таких як Данія та Норвегія, в дружньому ставленні Німеччини і необхідності союзу з нею.

Багато плакатів та листівок було спрямовано на те, щоб запевнити мирне населення в дружності німецьких військ та в тому, що в Німеччині на кожного чекає краще життя, особливо в порівнянні з важким матеріальним становищем, в якому перебували радянські робітники та селяни.

Постійно поширювалися в листівках та лунали з гучномовців обіцянки, що кожен солдат Червоної армії за бажанням може не помирати за радянську владу, а перейти на бік нацистів та отримати купу переваг. З’явилися так звані Пропуски в полон, в яких зазначалося, що з кожним, хто перейде добровільно, за наказом Гітлера поводитимуться якнайкращим чином. Вони будуть влаштовані на роботу за фахом і матимуть гарні умови для життя в Німеччині.

Крім того, проводилася дискредитація радянської влади, яку називали породженням єврейського комунізму. Постійно нагадувалося про насильну колективізацію, страшний голод 1932 — 1933 років та інші як реальні, так і вигадані злочини влади.

♦ Варто зауважити, що вигадки та брехня були улюбленим інструментарієм геббельсівської пропаганди. Він стверджував: «Щоб у брехню повірили, вона повинна бути жахливою». Його відомство спільно з таємною поліцією провело дослідження, спрямоване на виявлення зв’язків між швидкістю поширення чуток та їх характером. Запускалися чутки різного змісту, а таємні агенти доносили, які з них виявилися найбільш популярними серед населення. В результаті Геббельс дійшов висновку: «Чим нахабніша брехня, тим швидше вона поширюється». Вигадка, наскільки б неймовірною вона не видавалася, тим не менш не залишає людину байдужою. Коли людина чує якусь неправдоподібну чутку, найперше в неї виникає запитання «Невже це так? Як таке може бути?», але чуючи одне й теж постійно від багатьох, вона потроху починає звикати до думки, яка спершу могла здатися неможливою.

Геббельс навіть виробив правила використання брехні для пропагандистських цілей:

• Брехати можна лише тоді, коли тебе безумовно не зловлять або зловлять занадто пізно;

• Єдиним критерієм під час вирішення питання, чи повинна пропаганда оперувати правдою чи брехнею, є правдоподібність;

• Вигадки доцільні, якщо їх не можна спростувати.

Чудовим прикладом використання вигаданої чи перебільшеної інформації є вбивство в Неммерсдорфі. В жовтні 1944 року Червона армія проводила впевнений наступ на сили Німеччини. Моральний стан нацистських військ щодалі гіршав. Потрібно було виправляти ситуацію. Тому події 21 жовтня в невеликому селищі на території Східної Прусії було використано для демонстрації жорстокості російських солдатів. За ствердженням геббельсівської пропаганди, в селищі відбулося вбивство мирних жителів та масове зґвалтування жінок російськими солдатами. Геббельс, радше за все, використав реальний факт обстрілу радянськими військами населення Неммерсдорфа. Однак «прикрасив» все вигаданими огидними подробицями, збільшив кількість жертв та сфабрикував знімки. І все для того, щоби змусити німецьку армію продовжувати безнадійний опір. Подібні докази звірств більшовиків змушували німецьке населення вірити лозунгу «Краще померти, чим потрапити до їхніх  рук!»

Рейхсміністр енергійно працював для підтримки бойового духу німецьких військових та простого населення, постійно нагадуючи, яка жахлива участь чекає на них у разі капітуляції. Після провалу Липневої змови 1944 року Гітлер доручив йому мобілізувати всі матеріальні та людські ресурси, щоби боротися до останньої краплі крові. Однак навіть неймовірно обдарований пропагандист і агітатор не зміг змінити перебіг подій. Нацистська Німеччина опинилася на краю загибелі.

♦ Геббельс до останнього тримався виголошеної ще 1931 року заповіді націонал-соціаліста: «Вір у майбутнє. Тоді ти станеш переможцем!» Однак віра в перемогу Німеччини закономірно зазнала краху. В травні Йозеф Геббельс разом із дружиною вбив дітей, а потім себе. Вважають, що причиною смерті подружжя Геббельсів стало отруєння ціаністим калієм, який їм дав особистий лікар Гітлера Теодор Морелль, однак так і не вдалося з’ясувати, чи зміг Геббельс при цьому вистрілити собі в голову.

«Батько брехні, піару та масових комунікацій» доктор Йозеф Геббельс зміг залишити слід не тільки в історії Третього рейху, а й усього світу. Методи й принципи ведення пропаганди та агітації, розроблені нацистським міністром, не втрачають актуальності для сучасних спадкоємців фюрера. Їх продовжують застосовувати у багатьох сферах життя людей: індустрії розваг, рекламі, піарі, навіть журналістиці. Талант цього чоловіка, його вмінням досягати свого відіграли фатальну роль у світовій історії ХХ століття.

Теги:
2014-09-08 09:20:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар