Улас Самчук - Україна Incognita
Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Улас Самчук

20 лютого 1905 року народився чудовий український письменник, журналіст і публіцист Улас Олексійович Самчук (1905-1987, Канада), одна з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Творчість Самчука була широко відома в українській діаспорі, однак лише в пострадянські часи почала повертатися до України. В літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом півстоліття, сучасником якого він був.

Народився в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії в родині Олексія Антоновича й Настасії Улянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього видатного письменника формувала як батьківщина, так і довкілля: «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився ... Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його стародавнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами». У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 рр. — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував 1926 року у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року почав постійно співробітничати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

23 серпня 1927 року він дезертирував із польського війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював як наймит в одного міщанина — розвозив рольвагою по копанках та гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він як вільно слухач відвідував лекції у Бреславському універсітеті. Мати Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб’язно надала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через 15 років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня цього року, з Рівненської в’язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом — у «Літературно-науковому віснику» та інших журналах (виданих окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму Всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої “Волині”». 1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ (Українському вільному університеті) у Празі.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 до 1941 року. В Празі Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень із загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук відносів Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухіна, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда та Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Ольгерта Бочковського та інших. 1937 року з ініціативи Євгена Коновальця було створено Культурну референтуру проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників та журналістів, де головував Самчук.

1941 року у складі однієї з Похідних груп ОУН (прихильників А. Мельника) Самчук повернувся на Волинь, прибувши до Рівного, яке стало адміністративним центром створеного німцями Рейхскомісаріату України. Був головним редактором газети «Волинь» до початку 1944. Після публікації занадто емоційної статті — «Так Було — так буде» // Волинь. — 1942. — ч.23., розціненої СД як антинімецька, 22 березня 1942 його було заарештовано, але незабаром за численними клопотаннями звільнено. Самчук мав досить широке коло знайомств в окупаційній адміністрації, здійснив низку поїздок по всій території окупованої України, враження від яких він описав у своїх публікаціях. Багато з його вражень часів окупації описані в романах «Чого не вилікує вогонь» та «ОСТ».
У 1944-48 рр. жив у Німеччині, був одним із засновників та головою літературної організації МУР. 1948-го переїхав до Канади, заснував видавництво «Слово» (1954). Найбільш відомий з його творів — трилогія «Волинь» (I-III, 1932-1937), де виведено збірний образ молодого українця кінця 1920-х — початку 1930-х рр. у пошуку національної самоідентифікації. У романі «Марія» (1934) письменник звертається до теми масового голоду на українських землях у 1932-1933 рр.. В романі «Гори говорять» (1934) зображено боротьбу гуцулів проти угорських загарбників на Закарпатті. У післявоєнні роки пише сюжетне продовження роману «Волинь» — роман-хроніку «Юність Василя Шеремети» (I-II, 1946-47). Автор спогадів про другу світову війну — «П’ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1956).

Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, «у 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого й пригнобленого народу виявились неконкурентоздатними не за ступенем таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами».

2015-02-20 16:47:18
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар