Українська самобутність – і в степу - Україна Incognita
Україна Incognita » Маршрут №1 » Українська самобутність – і в степу

Українська самобутність – і в степу

Донецький регіон від самого початку був великим простором для кочових племен.
Катерина ЯКОВЛЕНКО, Донецьк-Самсонове-Донецьк, фото автора

На Донеччині можна відчути пахощі євшан-зілля

 

Донецький регіон від самого початку був великим простором для кочових племен. Тутешній степ і досі залишається диким полем. «День» переконався в цьому, відвідавши заповідник «Хомутовський степ» - центральне відділення Українського степового заповідника, що занесений до списку природних пам’яток ЮНЕСКО.

 

            Заповідник «Хомутовський степ» знаходиться між трьома селами: Конькове, Самсонове та Хомутове. Найближче з них – Самсонове. Це невеличке село розміром в одну вулицю. Мешканці живуть за рахунок аргохолдингу. Магазинів майже немає, немає лікарень, міліції. Є лише одна школа-дев’ятирічка, у якій навчаються лише 30 учнів. Село може здатись занедбаним, проте це не так. Тут панують спокій і чистота. Люди в Самсоновому привітні й доброзичливі: ми не зустріли по дорозі жодного «комірного» замка на дверях - люди довіряють одне одному. Така ж ситуація й в інших населених пунктах, які огороджують дикий степ від причесаної цивілізованості.

До степу можна дістатись з Донецька маршруткою Донецьк-Новоазовськ. Їхати години дві з половиною. Водій зупинить на трасі і вам доведеться ще йти до села Самосонове, потім мостом перейти річку – Грузький Єланчик – і ви вже на місці. Вас зустріне співробітник заповідника: ходити влітку без нагляду не можна – дуже багато змій. Спочатку відвідайте музей, де зібрана інформація про заповідник. Потім –невеличкий зоопарк та тераріум. Тут тільки декілька видів тварин: ті, що не можуть жити на відкритій місцевості – качка, павич тощо. А вже потім вас відведуть до самого степу.

Найкращий час для відвідування заповідника – травень-червень. Саме зараз тут усе буквально цвіте та пахне, а до неба можна дістати рукою.

Запахи в степу неймовірні, адже тут зростає 546 видів рослин, деякі з яких занесені до Червоної книги. Саме тут можна відчути пахощі того євшан-зілля, про яке писав Микола Вороний. Тут квітнуть маки і гнеться ковила.

А посеред степу пасеться табун коней. За ними слідкує єгер. Взагалі коні – це одна з особливостей заповідника. Тут усе розпочиналось саме з цих тварин. Спочатку тут вигулювали коней скіфські та сарматські племена. Потім, уже набагато пізніше, була так звана Хомутовська табунна толока, яка належала Області Війська Донського і використовувалася як пасовище для молодих коней. Після революції 1917 року цю територію включили до складу державного земельного фонду та продовжували використовувати як пасовище та сінокіс.

Червень 1925 став для Хомутовського степу визначальним. Адже саме тоді співробітники Маріупольського краєзнавчого музею спільно з представником Маріупольського окружного управління провели обстеження степу і відзначили його велике наукове значення. І 24 серпня 1926 Хомутовський степ оголосили заповідником місцевого значення. З 1961 року він увійшов до складу Українського державного степового заповідника.

Щоразу степ поповнюють новини новими рослинами і новими тваринами. Деякі з них не приживаються, а деякі почуваються тут як удома. Так, тут оселились лебеді і єнотоподібні собаки.

З’явились тут і й дво-чотириметрові скульптури з каменю, чиє виготовлення датується орієнтовно 6-3 ст. до н.е. Це знамениті скіфські баби. У степу зараз їх налічується двадцять. Як розповіла нам співробітник музею, їх завезли сюди з Маріуполя. Фотографуватись з бабами вона нам не радила, казала, що наразі невідомо, яку саме енергетику вони несуть, адже зазвичай їх ставили на захоронення. Проте баби не пов’язані безпосередньо з похованням. Це частина культу пращурів, воїнів. Ще її називають символом вічності та небесного світу. Скіфи частіше використовували зображення чоловіка-воїна, який у своїх руках тримав меч (кинджал) та чашу (ріг). Жінка-ідол схрещувала руки на животі – це був символ продовження роду. Такі баби є і в Хомутовському степу.

Як нам розповіла співробітник Донецького обласного краєзнавчого музею Олена ГЛУБОКА, скіфські та половецькі баби були розкидані по всій території Донецького регіону. Спочатку їх знаходили місцеві мешканці, використовували їх у будівництві. Потім, коли археологи почали вивчати цю тему і встановили культурну та історичну цінність скульптур, баб почали віддавати в музеї та заповідники. Скіфські баби, які зараз знаходяться у степу, були знайдені в Маріуполі і завезені саме звідти.

Ще одна з місцевих пам’яток - камінь, на якому написано, що свого часу тут екранізацію на «Степ» Чехова зняв Сергій Бондарчук.

Ще одна легенда, про яку розповідають у степу, має романтичний характер. За часів давньоруської держави по різні боки гори вночі у степу зупинилися на відпочинок два ворожі табори — русичів і половців. Русичі послали на розвідку молодого воїна на ім’я Ковил, а половці – дівчину – Типчак. Молоді зустрілися на горі і одразу закохалися один в одного. До ранку вони спілкувались, не знаючи мови іншого племені. Коли військові з обох боків попрокидалися і побачили, що їхні розвідники закохані, вирішили їх не чіпати і відпустили разом. Таким чином пояснюють існування поруч таких рослин як ковил і типчак.

Історія кочових племен тут відчувається у всьому: у пахощах, у повітрі, коли лежиш на землі. Всюди відчувається сила степу і сила тих воїнів, які тут боролися за своє місце під сонцем. Саме у степу повинен побувати той, хто хоче відчути справжній сарматський дух і хто хоче зрозуміти самобутність як східного регіону, так і в цілому України. Адже саме в історії - наші особливості.

2012-06-25 16:10:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар