Українська історія: замість брому додати віагри - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Українська історія: замість брому додати віагри

Українська історія: замість брому додати віагри

Олесь АНДРІЙЧУК, Луцьк

Передусім слід випередити реакцію надміру м’яковухого читача щодо віагри. Як люблять повторювати українські бюрократичні бонзи, давайте з вами одразу домовимося, що біле слід називати білим, а віагру — віагрою.

Чому Винниченкова стурбованість щодо української історії одразу викликала в ньому бажання потягнутися до плящини з бромом? Бо історія наша, дійсно, є печальною. Однак Винниченків крилатий вислів про бром пасує виключно читачеві, споживачеві історичного продукту, який, прочитавши про «тяжкі кривди», «віковічні негаразди» та «лиху долю» українського народу, одразу воліє прийняти заспокійливе, як той, хто при слові «демократія» тягнеться до пістоля.

Так, Винниченко дійсно творив українське минуле, однак він увійшов у національну історію не як історик, але як письменник, публіцист, політичний діяч. Саму ж історію доби Винниченка творять його нащадки — професійні історики, а вони так захопилися його рефлексіями «про бром», що вважають мало не ознакою доброго тону «підлити печалі» в і без того сумні українські історичні аннали.

Натомість замість «брому» українська історія тепер потребує «віагри». А що може бути для історика кращою «віагрою», ніж пристойний грант від держави чи фундації!

У ПОШУКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ

Найбільшою трагедією сучасної історії, та й української науки взагалі, є розуміння під нею кінцевої вартості. За останні 15 років українська наука не перейшла на ринкові рейки. Розуміння ринку академічної бюрократії звелося до оренди власних приміщень під офіси, запровадження платної освіти та відкриття «довіреними особами» фірм для виконання державних замовлень.

Цим займаються найбільш «підприємливі» науковці. Друга ж каста — по-імпозантному печально відвертає свої сивочолі голови від побратимів-ренегатів і занурюється повністю в глибинні студії.

Однак ані перші, ані другі не приносять національній історичній науці видимий результат. А йдеться як про внутрішні, так і про міжнародні інтелектуальні дивіденди.

Розуміння науки як «цінності в собі» веде до того, що левову частку історичних досліджень вважають такими, що виконали власну місію з моменту надрукування їх у збірнику наукових праць. Рівно ж і вибір тем для дослідження здійснюється без урахування міжнародного контексту та загальносвітової актуальності.

Натомість істинним завданням національної історії є не лише констатація фактів, але також їхня інтерпретація. Це не має нічого спільного з маніпуляцією. Ідеться лише про тлумачення. А тлумачення може й повинне бути різним — в залежності від світоглядних, культурних, національних передумов того чи іншого історика.

І якщо на рівні внутрішньодержавного виховання нових генерацій українців вітчизняні історики сяк-так ще спромоглися на написання шкільних та університетських підручників, то на представлення «української правди» у світі ані часу, ані бажання, ані вміння, ані інтересу в них немає — і бути не може.

УКРАЇНСЬКА ПОЗИЦІЯ У СВІТІ

Україна була в епіцентрі значної кількості світових подій, особливо ХХ століття. Натомість осмислення її ролі та значення в загальноєвропейському історичному контексті робиться замість нас істориками інших держав.

Кожен народ пише власну історію, а якщо йдеться про трагічні чи чутливі сторони власного буття або ж взаємовідносини із сусідами — таке написання може значно відрізнятися від інших «правд».

Навіть якщо не володіти глибинними історичними знаннями, все одно очевидним є факт, що європейська історія ХХ століття має принаймні три магістральні за важливістю теми, в яких Україна відіграє ключову роль. Ідеться, зокрема, про Голодомор, Другу світову війну та Голокост єврейського народу.

Останні дві теми є центральними у світових історичних дослідженнях останніх десятиліть. Натомість питання Голодомору — ледь жевріє. Варто кожному історикові, а молодому передусім, пам’ятати аксіоматичне English or perish (якщо хочеш бути почутим, мусиш писати англійською).

Світова академічна спільнота «не розуміє» й «не чує» іншої мови. Замість того щоб боротися з вітряками, варто краще «осідлати» англійську — бодай для того, аби належно представляти українську позицію щодо ключових питань світової історії, в яких роль і місце України представлені або негативно, або неналежно.

Ніж займатися «проїданням» бюджетних коштів, варто оголосити прозорі конкурси для молодих істориків, юристів та міжнародників на надання грантів для досліджень питань ролі українців у Другій світовій війні, місце, причини та значення міжетнічних конфліктів на наших теренах і, безумовно, про способи забезпечення визнання світовою спільнотою Голодомору 1932 — 1933 років геноцидом українського народу.

Такі дослідження повинні проводитися (або, принаймні, перекладатися) англійською мовою, базуватися на історіографічній базі найбільш поважних світових авторів та не закінчуватися з моментом виконання звіту про витрачені кошти, але перебувати в постійній трансформації та еволюції.

Завдання гідного представлення української історії у світі існуватимуть перед нашою нацією завжди. Тому основну увагу при наданні грантів слід зосередити на молодих дослідниках, які тепер перебувають у провідних європейських університетах та виконують ті ж самі проекти, однак із перспектив та позицій власних грантодавців. Їхні дослідження й натепер є правдивими. Однак «яку», й, головне, «чию» правду вони несуть? Адже в кожного народу вона — своя, неповторна й навіть «егоцентрична»...

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2006-05-20 16:16:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар