Українець зі всесвітньовідомої компанії «Шеврон» Павло Габелко - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Українець зі всесвітньовідомої компанії «Шеврон» Павло Габелко
   

Українець зі всесвітньовідомої компанії «Шеврон» Павло Габелко

Олександр Панченко

Успішний син знаменитих батьків – св.пам. Федора Габелка та пані Філоніли Габелко (з дому – Карюк)

 Швидко промайнуло вже цілих два роки, як  у Києві Український центр гуманітарної інформації «Світогляд» подав для широкого кола українських читачів надзвичайно цікаву, як на мене, й добре вдокументовану книгу спогадів мого щирого приятеля й земляка св.пам. Федора Павловича Габелка  п.н. «Тернистим шляхом: спогади, статті, роздуми, вірші», яка налічує більш як півтисячі сторінок. Федір Павлович відійшов у Вічність в австралійському місті Мельборні 25 липня 2017 року. Його біографія на українській Вікіпедії має обсяг близько однієї сторінки «Габелко Федір Павлович — український громадсько-культурний діяч, літератор, актор, художник. Псевдоніми — І. М. Мелетич, Ф. Лубенський, Федорко та ін. Народився 1 березня 1918 р. у селищі Садчиків (тепер Садчиковка) Кустанайської області у родині, висланій із Полтавщини до Казахстану за участь у революційних подіях 1905 р. На поч. 1920 р. родина повернулася на хутір Гуляївка на Лубенщину. Навчався у школі с. Березоточі, потім на робітфаці Лубенського педінституту, проте не закінчив. У 1936–1938 рр. відновив навчання в Харківському інституті кінофікації, потім працював у Маріуполі. На початку війни потрапив у полон, перебував у концтаборі «Мозах», працював у дортмундській копальні, з якої втік, потім працював у бауера. Щоб уникнути повернення до СССР, втік із репатріаційного табору в Чехії до м.Регенсбурґ (Західна Німеччина). У таборі займався малярством і видавничою справою, видав збірку «Три хрести». У 1949 р. еміґрував до Австралії, видавав журнал «Український голос» в Аделаїді, керував вокально-музичною, драматичною і хореографічною студією – готував декорації та брав участь у театральних виставах. 1959 р. переїхав до Канберри, заочно закінчив відділ креслярства та електроніки. Тут заснував Українсько-австралійське мистецьке товариство ім. М.Лисенка, видавав журнали «Основа» та «Голос громади», популяризуючи українську культуру серед австралійців. Через 30 років знову повернувся у Мельборн. Тут заснував Мистецьке Об’єднання Вікторії (МОВ),  почав видавати журнал універсального змісту «Прозріння», був активним членом Українського Вільного Козацтва у чині Полковника, для громадської активізації заснував Інформаційно-Дискусійний Клуб (ІДК). Нагороджений грамотою федерального міністра еміґрації за діяльність на культурній ниві, срібною та бронзовою медалями з рамен Союзу Українських Організацій в Австралії (СУОА), почесний член Української Громади Вікторії (УГВ). Помер 25 липня 2017 р. у Мельборні від важкої хвороби, похований на кладовищі Fawkner. - Творчий доробок: Автор гуморесок, статей, олійних портретів Т.Г.Шевченка (1987), Симона Петлюри (1987), пейзажних картин і акварелей…».

З ліва до права Габелки - Федір, Філоніла, Павло, - 2013 рік

У своїй передмові до книги спогадів Федора Габелка «Тернистим шляхом», яка була видана після його смерти,  до 100-річчя автора Українським центром гуманітарної інформації «Світогляд», Левко Григорович Лук’яненко, дисидент і політв’язень часів СССР, а пізніше - Герой України, політик і громадський діяч, народний депутат України й письменник, зокрема писав:  «…У січні 1991 року ми з дружиною на запрошення голови української громади пана Болюха побували в далекій Австралії. Відвідали Мель­бурн, Сідней, Аделаїду, Брізбен, Перт, Канберру, мали змогу познайомитися з українськими організаціями, окремими сім’ями та активними українцями. Серед активістів української громади Австралії чільне місце посідає Федір Габелко. Талановитий художник, журналіст, поет. Його статті друкувалися в часописах Австралії, Канади, Америки, України. Магістральна тематика його праць – Україна, її трагічна історія й велична культура. Непересічна особистість Федора Габелка, його життєва позиція і невтом­на праця надихали не одне покоління юних українців Австралії до вивчення української мови, осягнення культури, релігії. Федір Габелко мені запам’ятався мудрою уважністю, слушними порадами щодо боротьби за утвердження української держави…».

Батько Федір і його син Павло Габелки

…Я вже колись писав, що літера «ф» є літерою кириличної абетки, яка є в усіх алфавітах, створених на слов’яно-кирилічній графічній основі, за формою ж накреслення — видозмінена кирилічна літера, що походить від грецької. У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» читаємо: «Коли вже більшість українців вимовляє звук «ф» як «хв» (перед голосною, крім «у») чи «х» (перед приголосною та перед «у»), ми, укладаючи словник на букву «ф», помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі «хв» чи «х»…». Видатний український мовознавець німецького роду Юрій Шевельов, писав, що низька соціяльна оцінка двозвука «хв» освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою, в якій звук «ф» «природний» тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу… - На літеру «ф» починається давнє, доволі рідкісне й натепер чомусь маловживане українське ім’я «Філоніла», яке у перекладі з тієї ж таки грецької мови означає «дорога, улюблена». Іменини мучениці Філоніли припадають на 24 (11) жовтня. За релігійними переказами, свята Філоніла народилася в місті Тарсі Калікійскої області Малої Азії (нині Туреччина), вона доводилася родичкою апостола Павла і була його ученицею. Сестра ж її Зінаїда, разом з якою вони вивчили лікарське мистецтво і оселилися біля міста Деметріада, на північ від Тарса. Все їхнє життя проходило в молитві і пості. Жителям тієї країни вони стали відомі своїм безоплатним лікуванням всіляких недуг. Шукаючи зцілення, більше і більше людей стало відвідувати їх. Але зцілюючи фізичні хвороби, святі сестри намагалися лікувати і душевні недуги відвідувачів, і наставляли їх в християнській вірі. Але проповідь викликала відповідну реакцію язичників, і одного разу вночі натовп міської черні напала на їх житло і закидала сестер камінням. Так Зінаїда і Філоніла постраждали як мучениці за Христа…

Українка ж Філоніла Карюк народилася 10 квітня в селі Соколова Балка, тепер – це село – центр сільської ради у Ново Санжарському районі Полтавської області, налічує близько 1000 мешканців. За однією з версій, Соколова Балка виникла наприкінці 18 століття, а її назва походить від прізвища заможного козака Сокола, який після знищення Запорізької Січі тут, у балці, поселився і його хутір згодом розрісся у чимале село. Станом на середину 19-го століття у Соколовій Балці було понад 100 дворів й понад 1300 мешканців, а у 1900-му році – вже було 2444 жителі, при Георгіївській церкві, що була збудована у 1868 році діяли жіноча парафіяльна та земська школи. Перед своєю смертю місцева землевласниця Савицька заповіла використати її заощадження на відкриття школи. Цей заповіт було виконано. 7 липня 1897 року в сусідньому селі було відкрито сільськогосподарську школу, в 1900 році відбувся перший її випуск. В 1930-му школу реорганізовано в зоотехнікум, який свого часу закінчили відомі науковці П.Ф.Сороковий, Л.В.Тимченко, М.С.Співак О.Г.Коваль та інші. Технікум ліквідовано большевиками у 1970-ті роки, за деякий час на його території розташувалася допоміжна школа-інтернат. В часі Другої світової війни із Соколової Балки та навколишніх сіл було вивезено на примусові роботи до Німеччини 55 юнаків і дівчат. Якраз у 1943 році на таку працю виїхала до Німеччини й родина Карюків, де згодом юначка Філоніла закін­чила 6 класів української гімназії в місті Ансбаху й стала членкинею українських молодечих організацій, танцювального ансамблю та церковного хору. 20 жовтня 1949 року родина Карюків приїхала до Австралії й оселилася у Мельборні, де Філоніла відразу включилася в українське культурно-громадське життя. - У 1952 році Філоніла Карюк побралася з іншим нашим земляком-полтавчанином, який походив із Лубенщини – Федором Габелком й виїхала до Аделаїди, де стала активною членкинею Вокально-Музичної Драматичної та Хореографічної Студії, у 1958 році подружжя Габелків перебралося до Канберри, де Філоніла продовжила навчатися мистецтва співу, яке розпочала ще в Мельборні: спочатку були студії учительки співу у пані Ланц, а пізніше – у пані Лі Мор, згодом уродженка Соколової Балки вступила до Філармонічного товариства, виступала з Канберською симфонічною оркестрою як «Singers of Canberra». Як солістка та партнер у дуетах й тріо, вона брала участь у Всеавстралійських та реґіональних фестивалях. Під час побуту в Канберрі Філоніла Габелко була дуже активною в українському культурно-мистецькому, церковному та громадсь­кому житті: стала членкинею Ансамблю бандуристів імені Миколи Лисенка під керівництвом відомого бандуриста Віктора Мішалова, організувала вокаль­ну групу «Волошки», яка з часом переформувалася у Українсько-Австралійське Мистецьке товариство імені Миколи Лисенка. Слід зазначити, що більшість членів цього товариства були корінні австралійці (!), але мали вони у своєму репертуарі завдяки пані Філонілі… 90 відсотків українських пісень(!). За свою працю на ниві українського мистецтва та популяризації української пісні й історії українського мистецтва члени цього Товариства були нагороджені срібними медалями Союзу українських організацій Австралії (СУОА), а пані Філоніла стала Кавалером Золотої медалі Тараса Шевченка. -  У Мельборні Філоніла Габелко стала дириґентом Святопокровської парафії УАПЦ в Ессендоні та керівником хору Сестриць імені Княгині Ольги, ввійшла до складу член Ансамблю бандуристок «Кольорит» та хору «Чайка». - Пам’ятають про ювілярку з Австралії у її родинному селі, на сайті місцевої громади є запис, що якраз у Соколовій Балці народилися: «…Філоніла Василівна Габелко — оперна співачка, бандуристка, діячка австралійської діаспори. Ганна Олександрівна Карюк – майстриня народної творчості, співачка, діячка австралійської діаспори…». - Продовжуючи ж тему походження імен від літери «Ф» слід наголосити, що чоловіче ім’я «Федір» походить від стародавнього грецького імені «Теодор», що означає «Дар Божий». Іменини за православним календарем Федір відзначає безліч разів у році, у тому числі й 1 березня, коли у далекому 1918 році (!) й народився Федір Габелко. Кажуть, що ім’я «Федір» наділяє свого власника характером рівним, приземленим, іноді – занадто серйозним. Це людина, чітко знає що він хоче від життя, але при цьому постійно шукає щось нове і підвищувальний свої цілі. Він витривалий, що піклується про себе, що знає, як зберегти своє здоров’я до глибокої старості. У сімейних відносинах володар цього імені проявляє себе добре. До речі, чоловік на ім’я Федір дуже відповідально підходить до вибору супутниці життя, тому найчастіше буває щасливий у шлюбі, що ми й бачимо на прикладі подружжя українців – Філоніли та Федора Габелків із Мельборну… - Ось такі вони видатні ГабелкиФілоніла з Соколової Балки і св.пам. Федір з Гуляївки коло Березоточі, – мої славні земляки, уродженці землі полтавської, – щирі українські патріоти й талановиті мистці, що замешкали у Мельборні, які обоє, незважаючи на ні на що, завжди вболівали за Україну та працювали для нашої національної справи.

Інший полтавець з походження  Пилип Гордійович Грін (справжнє прізвище  – Самофал) (*1922-†1994, Канберра), який в часі Другої світової війни  був вояком Української дивізії «Галичина», а на еміґрації виявив себе як громадський діяч, журналіст, архітектор, в Австралії він був другим з черги редактором газети  «Українець в Австралії», редактором журналів «Леґіонер» та «Громада». До речі, якраз Пилип Гордійович Грін (Самофал) очолював Українську громаду у Канберрі, де спочатку й проживали Федір та Філоніла Габелки, був членом  Товариства «Полтава», став автором книг - «У блудному колі», «Бібліографія моєї журналістики», автором багатьох  віршів, оповідань, нарисів, гуморесок, рецензій. П.Грін писав рівно 40 років (!) тому: «…Не мало маємо визначних людей, яких необхідно загадати не для годиться, не тому, що ми їх добре знаємо, але тому, що вони на це заслужили. Ми не часто пишемо про таких, бо якось немає відповідної нагоди. Коли ми згадуємо пані Філонілу Габелко, то маємо на це всі підстави – вона не тільки відома в Канберрі і поза Канберрою співачка, але і добра організаторка мистецьких виступів у Канберрі, Сіднеї і Мельбурні. Вокальна група «Волошки», якою керує пані Ф.Габелко, тим відрізняється від інших мистецьких груп українського середовища, що вона складається зі співачок, співаків і піаністки австралійців…». 

У своїх численних листах до мене у Лохвицю св.пам. Федір Павлович Габелко раніше писав із австралійського Мельборну: «…Вш. Пане О.Панченко, це Вам матеріал… як я ґиґну, то, можливо, напишете… Остаюсь з найкращими побажаннями...». - «…Перш за все щиро Вам дякує за привітання, то я його збережу для зачитання над моїм гробом… Щиро Вам дякую, що про мене написали… Я Вам вислав журнал для орієнтації, що він є універсальний на різні теми й релігійні, бо в нас будь-яку чужу віру сприймають з авторитетом навіть, ту, яка й Ісуса замордувала, а свою Рідну Віру ненавидять до безтями... А, як виявляється, що між всіма міфологічними вірами, - наша найкраща й найдосконаліша. Бо всі інші міфологічно придумані, тому то й створення світу у кожній релігії по-іншому.. А наша ж релігія-культура на ті часи не придумувалась, а сприймалась до природньо існуючого життєвого стану людности і природи і небесних світил. До всього цього відповідно творились свята. А в Християн все придумували. Наприклад, день народження Ісуса, міняли декілька разів і підтасували до нашого довгостояння дня і ночі… Вони в нас понад 7000 років й інші свята не міняються… Та кінцево Папа Римський, який був перед цим, що зрезиґнував, він заявив, що (дата) народження Ісуса є не вірна і, що він родився раніше від встійнених дат. Тому подаю Православну, Греко-Католицьку, РУНВіру, Будизм і т.д... Я буду писать тексти із Святого письма, Старого Завіту, з якого Святі тексти наші духовники своїм мирянам ніколи навіть не згадували, а говорили навмання, переказ із переказу. - Прозорості не було… Дружина моя Філоніла ще активно співає в церковному хорі й при культурних сходинах громадян керує співочим гуртом «Берегиня», вона - член Громади, УВКозацтва, має козацькі нагороди й відзнаку СУОА, від Світового Конґресу Українців - відзнаку Т.Шевченка… Я приготовляю допис із зверненням до таких як Ви - нашої еліти, в якому одна із найосновніших тем, це – українізація та безідейно менталітетний провід, де закликаю нашу еліту до активно-відданої ідейно-національно праці… 07.03.2016»- «ВШПане  Панченко, я не належу до професійних публіцистів і маю заклики відносно отих комітетів Мови, запропонувать урядові провести українізацію з рамен Міністерства освіти Це  Ви  й такі, як Ви - наша еліта повинна розпочати цю акцію. Я вже не вперше писав і пишу до депутатів, - все мовчать…(15.03.2016-го року. Федір Пав. Габелко.  Австралія)… - Щодо теми нашого листа. - Ми не виступаємо проти будь-якої віри. Ми прагнемо, щоб міфологічні твердження не подавались до неосвічених людей, як реальні, або подати дані реальності… А ми висловлюємо свої думки… Наприклад, Адамо-Ноївський Бог говорить, що Він створив нашу землю, яка в середині пуста.. Нас дивує це, але ж земля всередині наповнена лавою різних елементів. І тут виникає запитання: чи той Старий Заповіт не є міфологічним, тенденційним твором фараонів та мудреців?! В такому сенсі.. Бо ж усім релігійним монополіям наш лист загроза їм. Так, як я написав відповідь президенту Ізраїля, вони до мого допису з антисемітизмом не причепляться.. Будьмо!…». «Ви  – визначний публіцист в дії політичного руху сьогодення в Україні… Я думаю, що цей лист є важливий і потрібний Україні й на часі, коли Путін і Кіріл прагнуть нас як націю розшарувать, а ми - за монолітність боремось. Я це пишу в порядку мого мислення, не досконало обмірковані, але як так незаперечні. В цьому сенсі Ви мої недосягнення виправите… Я зібрав, так на скору руку, матеріали про себе і мою родину та одинокого сина… Якщо будете щоб писать про мене, то не бажано, щоб написане було без моєї родини, тому я і висилаю цей пакунок…».

Зважаючи на це останнє побажання мого старшого Друга св.пам. Федора Павловича Габелка, який у 2012 році у Мельборні передав мені деякі матеріали та візитівку свого сина Павла, я вирішив докладніше згадати про родини Габелків та Карюків, уважно читаючи  книгу споминів «Тернистим шляхом…» (2018) та переглядаючи матеріали зі свого хатнього архіву. Сьогодні піде мова, так би мовити, лише «австралійський» період життя Федора Павловича Габелка та його родини.

Св.пам. Федір  Павлович Габелко писав у названій вище книзі:  «…У травні 1948 р. з Німеччини нас потягом повезли в Італію в м.Неаполь. Це велике портове місто, в якому був перевізний табір емігрантів у різні країни. Під час перебування там я відвідав Помпею, артгалереї, музеї... - У магазинах були різні сорти вина, в порівнянні з Німеччиною дуже де­шеві. Вже достигав виноград, для нас це була насолода... Одного дня нам повідомили, що завтра по обіді ми будемо вантажитись на корабель... Ко­рабель мав назву «Неллі». Спочатку подорожували Середземним морем, пропливли Суецьким каналом в Червоне море і виїхали в Індійський океан. Капітан корабля оголосив, що бажаючі працювати на кухні мусять зголо­ситись... я зголосився... Ми ж вдосталь їжі не мали, а тут перед очима, що хоч... Відпрацювали тиждень, пішли на відпочинок, на наше місце прийшли інші... За цей час ми перепливли Арабське море і добралися до індійсько­го порту Бомбей. Із Бомбею знову Індійським океаном прямували до Ав­стралії. В Індійському океані нас спіткала буря-шторм, який тривав майже тиждень... Люди почали хворіти, нападала нудота, як кажуть, робилося, що життя було немилим... Пройшов цей період, і знову поверталось нормальне життя. Цікаво було спостерігати в океані риби, дельфіни, дрібні летючі риб­ки, тощо... Після довгої подорожі морями і океаном наш корабель набли­зився до омріяної Австралії, вже виднілись її береги. Корабель проплив між берегами штату Вікторії та штату Тасманії, виплив у Тихий океан і йшов до великого порту м.Сідней. У Сідней прибули в полудневий час. Нас зустріча­ли раніше приїжджі емігранти: українці, балтійці, поляки, мадяри, словаки, серби, хорвати та інші... Нас повантажили у вагони і привезли в м.Barhurst, в якому був перехідний табір, з якого розвозили на призначені відпрацюван­ня дворічного контракту. - Погода була своєрідна. Пливучи кораблем, перепливли Екватор, і до самої Австралії була тепла погода. В день поселення нас у табір температура була +22° С. А вранці була -1° С. Нас здивувала така різка зміна температури... Харчування задовольняло... І от, ждучи часу виїзду, ми виходили із поселення табору полюбуватись австралійською природою. - На «гам трі» - гам деревах і австралійських хвойних деревах, було багато різного птаства: різнокольорові папуги, кольорові пташки дуже маленького розміру - 5 см, птах абсолютно подібний до нашої сороки - некпай, що має спеціальний голос, яким сповіщає ранок, ми назвали її австралійським соло­вейком. Солов’їв тут немає. А різного роду качки, лебеді білі й чорні, орли та багато інших... У переліку птахів я не згадав про австралійського страуса...

При нагоді варто згадати і річкову рибу Австралії. Найпопулярнішою ри­бою на північній території є бараманді різних сортів. У південних теренах - марікод, який виростає до 120 кг, одна з найсмачніших риб. За нею за смако­вими якостями йдуть: «australian Bass», «Murray perch», «golden perch». Є ще багато інших видів річкової та морської риби, але своєю якістю не дорівнюють вище переліченим. Окремо слід сказати і про «european carp» - це наш короп. Хтось із емігрантів, неофіційно, привіз запліднену ікру коропа і пустив у Мар- рі рівер, і він дуже швидко розпліднився, так масово, що поїдав всі водорості в річці і траву над берегом. Потім коропи з’явилися в інших річках та озерах. Коропів і в’юнів австралійці не їдять. Тому уряд вживає заходів для виловлен- ня і винищення коропів. Хоч це їм не вдається... - Тваринний світ Австралії не дуже багатий: кенгуру, декілька видів, бінго (це те, що в нас вовк), тасманський диявол (дуже сильний хижак, менший рос­том за бінго, але міцний тілом, на коротких лапах). У зоопарку була європей­ська лисиця. Якимось чином вона потрапила на волю, і тепер їх розвелося так багато, що уряд вживає заходів їх знищення. Так само було ввезено кролів, які розплодилися так, що уряд шукав засобів їх знищення. Науковці, і між ними Микитович, придумали таку речовину, яку комарі п’ють, а потім кусають кро­ля, і він сліпне й гине. Цим зменшилась їх масовість... Ми били їх не з рушни­ці, а палицями, смажили, варили і т.п... - Пройшов час, мене викликали, дали квитки на потяг і гроші на харчуван­ня. Нас, групу понад півсотні чоловік призначили на працю при війську біля м.Ліверпуль у районі Чилора. У цій групі була частина упівців із УПА-Захід. Праця, яку ми виконували, це перекладання і чистка артилерійських зарядів та гільз. Військова база була в лісовій долині, в якій протікала річка, де ми літом купались, ловили рибу, загорали, любувалися багатющою природою і слухали голоси різного птаства.

Живучи у таборі, я листовно законтактував із призначеним до Австралії від Української Революційно-Демократичної Партії - УРДП, п. Андрієм Квітком. За допомогою порад редактора газети «Єдність» Я.Логина та А.Квітка я поїхав до м.Аделаїди - Південна Австралія. У той час УРДПісти готували до скликання на різдвяних канікулах з’їзд УРДП. Українська газета «Вільна дум­ка», яка стояла в реальності на політичній платформі радикального середови­ща ОУН(р), моїх статей національно-демократичних поглядів не друкувала. Провід ОУН(р) у той час УРДП вважало не українською партією, з недовірою вони ставились і до політиків із центральних земель України... У Південній Австралії в м.Аделаїді вже була заснована Українська Громада Південної Австралії - УГПА, мене кооптували в члени Управи УГПА і дору­чили роботу культурно-освітнього референта. Я став кореспондентом газети «Єдність», яка стояла на ідейно-державницькій платформі УНР, став членом УАПЦеркви і при ній заснував «Вокально-музичну, танцювальну, драматичну студію», яка стала популярною не тільки в українській спільноті, а й на ін­тернаціональних виступах, за що отримували грамоти-подяки. Також я брав участь у «Театрі малих форм» під керівництвом актора Ростислава Василенка. - Став засновником організації «Леґіон Симона Петлюри» в Австралії та засно­вником першого Товариства Сприяння Українській Національній Раді (УНР) в екзилі. Характерно було те, що будучи членом багатьох українських органі­зацій, не був лише рекламним членом, на визначених позиціях, а був ретель­ним виконавцем взятих зобов’язань. Колеги дивувалися й запитували, як я встигаю зі своєю працею? Я відповідав, - просто! - як? А от ви всі працюєте нормально і берете години «овер таймів» - праця над годинами, яка оплачу­ється подвійно, а дехто на легких працях працює по дві шифт - заробляють гроші, багатіють. А я відробив 8 годин і додому. Дома щось полагодив, а потім дивлюся на календар праці, що мені потрібно на громадській роботі, крім за­трати свого часу інколи ще й з кишені потрібно щось викласти... А ви, прий­шовши на концерт чи на академію з добровільним датком, кладете мінімум пенів...

2015 рік - Федір Габелко, з права - голова СУОА Степан Романів

Коли я працював на кухні залізничної школи кондукторів, будучи на першо­му з’їзді СУМ у Мельбурні, після служби Божої біля церкви зустрів знайомих з Німеччини та з корабля, вони мене познайомили з панною Філонілою Карюк, розповіли, що вона співає в церковному хорі та громадському хорі «Чайка» під керівництвом п.Кореня, бере участь у танцювальному ансамблі п.Булки. Мені вона дуже сподобалась. Я почав з нею листуватися. На Різдвяні свята приїжджав до Мельбурна, по листовному домовленню ми зустрічалися. Лис­туючись, ми вирішили одружитися. У громаді пішла чутка, що я одружуюся з молодою дівчиною Ф.Карюк... Виявились противники, які писали листи до Філиних батьків, що я, Ілько Малетич, зі своїми колеґами тут пиячу днями... Батьки, зважаючи на ці листи та мій вік (я на тринадцять років старший за Філю), радили не одружуватись з Ільком... Але наше рішення таки перемогло, й ми одружилися 4 травня 1952 р. у м.Мельбурні. На весіллі, яке проводилось за старим традиційним стилем, керували ба­бусі та  Лиходій, Ткач. Були присутні почесні гості: Голова Українського Цен­трального Комітету Австралії та представництва сприяння УНР, Б.Шемет з Лубен, лідер Гетьманського руху в Австралії, Голова УГВ Л.Гаєвська. По весіллю ми повернулись до Аделаїди. Менеджер кухні прийняв Філонілу на працю офіціянткою. Вона стала членом В-МХД Студії. Музичний керівник Студії пані Оксана Дубовська, оперна співачка, побачила певні якості її співу й взялася давати лекції вокалізму. Філоніла стала солісткою в концертових ви­ступах студії...- Студія успішно виступала на своїх концертах, на інтернаціональних і Укра­їнських академіях: День Державності, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та інших... - У 1955 р. на вимогу Філиних батька й матері та бажання Філоніли вирішили переїхати до м.Мельбурна. Перше питання було підшукати працю. В Саншайні, де мешкали Філині батьки, був великий завод «Маккай», де вперше у світі був виготовлений комбайн. Я дістав працю токаря. У скорому часі вирішили купити землю й будувати житло. Землю купили, два уділи в Ґленрої. Там і розпочали будувати дві хати собі й батькам. У Ґленрої була шестернонарізна фабрика, в шестернях нарізалися зуби у розмірі діаметра шестерні від 2-х метрів до 10 см. Морган, англійський жид, прийняв мене на працю без будь-яких документів кваліфікації. Він сам за фахом інженер, сказав, що в нього праця від­різняється від праці токаря, але він вирі­шив мене випробувати в цеху на виготовленні шестерень. Якщо ж я не опаную цю працю, то перейду в токарний відділ. Після двох тиж­нів мого випробуван­ня інженер цього цеху схвалив мою працю. Так я став заробляти добру оплату. Праці - замовлень було багато. Я сказав, що я переїхав у Ґленрой і будую хату, треба грошей. То мені дозволили в суботу і неділю самому працювати в цеху. Інженер цього цеху був футболіст клубу «КМ» і більше думав про футбол, ніж про працю. У продукції траплялося багато дефектів, і кінцево Морган його звільнив. Призначив нового. Але протягом двох днів звільнив і цього. Працю ми продовжували самі. Одного дня п.Морган запропонував мені перебрати керівництво цехом. Але попере­див, що не платитиме мені як інженеру, бо я не маю фахових документів і не на­лежу до юніону інженерів. Я погодився. Замовлення оформлював сам Морган, а я виконував. Добра моя оплата давала змогу будівлі хат, нашої і батьків. На працю я влаштовував токарів без кваліфікації, навчав їх у процесі роботи. Не всі її опановували, так професор Савчак не сприйняв цієї праці. Я його влаштував просвердлювати дірки в шестерні на токарному станку. Легка і проста праця. А він стояв біля станка, трусився, боявся машин. Відмовившись від токарської праці, пан професор виконував працю чищення приміщень... - Коли я став керівником цеху, мені доводилося більше напружуватися, щоб усувати неполадки, особливо в токарському відділі. Це відбивалось на моєму попереку, ушкодженому ударом палиці в концентраційному таборі «Мозах». Бували випадки, що поперек паралізував мене, я не міг рухатися. Лікар сказав, що немає гарантії, що операція буде успішною, і радив знайти легку працю - «офіс ворк» - працю в офісі. - В українському громадському житті в м.Мельбурні на річних Звичайних Загальних Зборах Головою УГВ вибрали пані Л.Гаєвську. А мене - в члени управи УГВ. Я обійняв культурно-освітню референтуру. В 1956 р. було пере­обрано голову УГВ, ним став О.Нагірний, я залишився культурно-освітнім референтом. За цю каденцію управи я здійснив декілька важливих праць: у Саншайні зорганізував аматорський театральний гурток ім.Блавацького і по­ставив п’єсу «Назар Стодоля», де Філоніла виконувала головну ролю... - У м.Мельбурні існувало три драматичні гуртки-театри. Один при УГВ ім. Леся Курбаса і два незалежні під керівництвом Любарського та родини Доценків. Я вжив заходів по об’єднанню їх в один театр при УГВ ім. Л.Курбаса. Об’єднавшись, ці три групи створили дійсний театр. Першим керівником став професійний актор зі Львівського театру п.Крижанівський. А коли він виїхав до США, керівництво перебрав професійний актор львівського і московського театру п.С.Залєський. Я при цьому театрові, хоч і без театральної освіти, був ак­тором, декоратором і адміністратором. За час мого перебування театр поставив фахово в повному розумінні декілька вистав: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечор­ниці», «Украдене щастя», «Маруся Богуславка». Прикро, але із виїздом моїм до Канберри театр ім. Л.Курбаса знову розпався на окремі театральні гуртки. - Моя праця в театральному колективі - це морально-етичний підхід в організаційних справах. Всім відомо, що деякі актори є егоїсти, і з ними тяжко полагодити певну справу. Наприклад, в одній народній п’єсі п.Крижанівський дав роль матері своїй дружині. А пані Любарська дуже образилася. Стався конфлікт. Я втрутився в цей конфлікт з метою залагодити, хоч дехто казав, що залагодити не вдасться, бо пані Крижанівська є горда пані. В персональній розмові переконав пані Крижанівську, яка з роду була полька, що хоч вона добра акторка, але на роль типової сільської матері не підходить статурою й психологічним розумінням матері-селянки, що вона в цій ролі втратить свою популярність, здобуту раніше... А пані Любарська відповідає всім типовим вимогам і вона цю роль виконувала в Харківському театрі. Кінцево на одному із зібрань суперниці помирилися. А під час вистави мати-Любарська і батько-Малетич (я) провели свої ролі так успішно, що заля обізвалась гучними оплесками. Я виконав ще одну цінну працю: відзначення Дня Соборності - 22 січня 1958 р. за участю артистів із інших стейтів та з присутністю майже 15 осіб парламентарів із Федерального і стейтового уряду, лібералів та лейбористів. - Проблема зі здоров’ям залишалася. Ушкоджений поперек мучив. На той час у столиці Австралії уряд створив Федеральний Сенсус Офіс і оголосив на­бір креслярів, картографів. Поскільки я любитель малярства й зі школи трохи знав креслярство, а в армії в школі середнього командування артилерії позна­йомився з військовими мапами та як з них робити скетчі, ризикнув подати аплікацію туди на працю. Одного дня отримав лист, в якому кликали мене на «екзаменейшен» - іспити. У визначений день я приїхав до Канберри. Мене прийняли одним з перших, бо я пояснив, що ввечері повертаюсь до Мельбур­на. Випробування креслярства лінійного та з мап я пройшов задовільняюче. Мені сказали, що я зарахований на працю - креслярем першого ступеня. Я погодився. Хату не закінчили будувати, оголосили на продаж. Хата на три спальні, кухня, їдальня і велика гостинна заля. Але проблема продажу. Для бідного покупця є дорога, а для багатого покупця ця територія поселення не є відповідною. Та торговий менеджер фабрики Форд у Бродмедовзі, живучи в Джільонгу, вирішив купити цю хату, як близьку до праці, а дітям до універси­тету. Хоч і не бажана ціна, але мусили продати. - В столиці хати коштували дорожче, як тут... Аґент знайшов мені хату із най­старішого поселення, на околиці Канберри. Але в мене трохи не вистачало гро­шей. А господар продає і хоче зараз мати «кеш» - виплату, я мусив позичити у банку. Хата стара, але в доброму стані, великий город, половина якого - сад. День мого переїзду в куплену хату збігся із днем народження мого сина Павла (2.12.1958 р). Другого грудня 1959 р. ми оселилися в своїй хаті в Канбер­рі. В цей день Павликові виповнився рік і він почав ходити... У Канберрі креслярська праця мені подобалася, і я її виконував без будь- яких труднощів. У Канберрі було всього 34 українські родини. Існувала маленька громада (Українська громада Канберри - УГК), в яку вписались Філя і я. В управі УГК я став культосвітнім референтом та вчителем у суботній школі... Проходив час. Канберра поповнювалась українцями в громаді та студентами в універси­теті. Святочні академії проводили з обмеженими програмами. Філоніла шука­ла якогось товариства, щоб продовжувати спів. Одного разу на влаштуванні Академії в честь Дня Державності - Дня проголошення Центральною Радою Незалежності України (22 січня 1918 р.) - їй запропонували взяти участь у мистецькій програмі. Пісні у її виконанні присутні сприйняли дуже схвально. З того часу Філоніла стала постійною учасницею різних концертових програм та мистецьких програм в Академіях. Потім вона створила співоче товариство «Волошки», яке набрало такої популярності, що переросло в Українсько-Ав­стралійське Мистецьке Товариство ім. Миколи Лисенка й проіснувало двад­цять п’ять років. Товариство брало участь в австралійських, інтернаціональ­них та українських виступах. На австралійських фестивалях не раз здобували нагороди. На Всеукраїнському фестивалі отримали срібні медалі. Керувала церковним хором. А коли Філоніла переїхала із Канберри до Мельбурна, то ке­рівництво церковним хором перебрала австралійка Дженет Віден. Під сучасну пору Філя, в Мельбурні, співає в церковному хорі Святопокровської Церкви УАПЦ в Ессендоні, керує хором «Соловейки» при Клюбі Старших Громадян, є членом Української Громади Вікторії. Вона козачка Українського Вільного Козацтва в ранзі підхорунжої, нагороджена грамотою від СРУВК за культур­но-громадську роботу. - Ми прожили понад тридцять років у столиці Австралії м.Канберрі, то ж варто їх охарактеризувати з часу нашого там поселення, часу від’їзду і сьогодення. У 1959 р. населення Австралії становило майже 9 мільйонів, а сто­лиці - Канберри - 104 тисячі осіб. Найвищим будинком був двоповерховий готель «Rex». Люди жили так гуманно-чесно, що хат не замикали, а молоко кінною упряжкою розвозив ранком «мількмен» - молочник. Вечорами гос­подарі виставляли посуд перед своїми дверима і писульку-замовлення: мо­локо, сметана, сир і т.п. і в баночці на замовлення клали гроші, і ніхто не по­рушував такого порядку, не було випадку, щоб хтось перед вашими дверми забрав там лежачі гроші... Час проходив. Канберра розросталась. Збудовано багатоповерхові готелі, державні офіси, з’явилися сорокаповерхові й більше будівлі, новий будинок парламенту, дивовижний своєю архітектурою. Канберрський університет утворює ціле містечко. Тепер Австралія має населен­ня понад 20 мільйонів. Поповнення населення відбулось за рахунок припли­ву емігрантів із усіх країн світу. В час перепису, як я працював у Сенсусі, то в 1971 р. прибуло 722 352 особи, з них 35 000 українців, та понад 3 000 осіб, приїхавши в Австралію як українці, в громадському житті були в інших на­ціональних групах... Живучи в Канберрі, у вільний час займався городництвом, садівни­цтвом та рибальством. В озері в Канберрі ми з Філонілою ловили понад 150 кг перчів, а більше коропів, а в озері Eucambane- «Юкамбін», та Jindabyne - «Джендабай» - ловили траутів - петругів, у малих річках навколо Кан­берри ловили річкові й морські великі в’юни... Знаходив час і для малю­вання та громадсько-політичної праці в Українській громаді Канберри, був активним членом Ліберальної Партії дивізіону ACT(Австралійська Сто­лична Територія). У 1984 р. я закінчив працю в Канберрі й вирішив повернутися до Мель­бурна. За п’ять днів до закінчення праці, коли я їхав автобусом додому, став­ся аварійний випадок з цим автобусом, і мене було покалічено: спину, шию, покололись кістки в правій руці й правій нозі. Мене непритомним забрали в госпіталь... лікування... суд. Мене визнали інвалідом... - До Мельбурна я переїхав сам. Філоніла лишилася в Канберрі, щоб продати хату. В той час прем’єром був Вітлам і погано урядував. Було безробіття, і про­дати хату, навіть добру, було тяжко... Чекали покращення... По приїзді я купив хату в передмісті Мельбурна в Франкстоні. Це гарна міс­цевість, тут мешкали більш заможні люди. Гориста місцевість, ліси і маленькі річки, берег морської затоки... Але на добирання до Українського народно дому і церкви я витрачав понад годину часу, їздячи потягом-електричкою. Тому вирішив переселитись ближче до українського центру в Ессендоні... Ку­пив хату в передмісті Glenroy - Ґленрой, недалеко від Ессендону, доїзд елек­тричкою 10 хв. Павло після Канберрського університету працював і навчався в Сідней­ському університеті... Живучи в Франкстоні, я з друзями їздив на риболовлю. В тамтешніх річках водилися в’юни. Ми проїжджали поля фермерів через прості маленькі мости. Одного разу, коли ми переїжджали місточок, якась дошка відсунулась, пере­днє колесо провалилось, і я вилетів із авта. Я летів у річку близько над скелею, і мені від лоба і потилиці обірвало і відвернуло шкіру. Лікар казав, що маю щастя, бо якби летів ближче до скелі, то розтрощив би голову. В госпіталі лікар-індієць повернув на місце зірвану шкіру. Операція пройшла успішно, і я повернувся через тиждень додому... Але рибальством продовжував займати­ся аж до переїзду в Ґленрой. - В час мого приїзду до Мельбурна там не існувало жодного театрального мистецького товариства, але зацікавлені в цьому особи були. Порадившись із поетом Г.Вишневим, вирішив відновити щось із театрального життя. Склав проект мистецького товариства. І цьому майбутньому товариству дав назву «Мистецьке Об’єднання Вікторії» - МОВ. Під таким гаслом було склика­но загальні збори. На ці засновуючі збори прибуло більше двадцяти осіб. Всі схвально сприйняли запропоновану мною ідею створення МОВ. Було виді­лено три особи для написання проекту статуту МОВ. Потім вирішено скли­кати загальні збори, вибрати управу МОВ і приступити до праці. В статутову комісію були обрані: пані Г.Корінь, Г.Вишневий, Ф.Габелко. В цей час голо­ва УГВ - С.Романів звернувся з такою пропозицією: «Ми маємо право брати участь в радіопередачах канал «3ZZZ»-«Три зет», але немає кому розпоча­ти». Я, вже маючи маленький досвід у такій роботі, бо почав її ще в Аделаїді, а більш реально в Канберрі, пообіцяв п. С.Романіву підготуватись до цієї праці. На цю копітку працю без оплати погодилася і пані С.Ковалик. Так ми розпо­чали радіопередачі. В нас бракувало технічного керівника апаратурою. При перших передачах ми прохали чужого техпрацівника, щоб він наставив нам апаратуру. З часом я звернувся до п. С.Романіва, щоб він запросив до нашої праці І.Хоменка, він працював в електроакустичній системі і він легко опанує цю працю. І так нас стало уже три особи, а потім пані М.Кардаш добровільно забажала стати диктором. Я готував програми, що складало певні труднощі. Тоді інтернету не було. Треба ночами слухати радіо «Свобода» та інші, шукати матеріали з газет...- Після аварійного випадку і перебування у госпіталі я розірвав контакт з цим колективом. Подальшу працю вони проводили самі...  - Я ж присвятив всю свою працю розвитку МОВ. Було скликано загальні збори прихильників театрального мистецтва. На них схвалено статут МОВ. Вибрано Управу МОВ у складі: Голова - Ф.Габелко, секретар - Г.Вишневий, члени: А.Цибульська, Максимишин, Г.Корінь, С.Ковалик, Туїшин - музич­ний керівник, композитор Дм. Мошняга. Пізніше до МОВ долучилися: Л.Бе­резняк, Т.Кушнір, піаніст М.Кандибка. Праця МОВ так активізувалась, що майже кожні два місяці відбувалися концерти, веселі програми вечора, відзна­чення свят Управою УГВ. Робили виїзди в Джільонґ та інший стейт Аделаїду, взяли участь у одному інтернаціональному концерті. МОВ налічувало двад­цять чотири особи. Сьогодні діяльність МОВ обмежується окремими виступами декламаторів, солістів, читців доповідей у святочних програмах УГВ. - Переїхавши із Канберрі до Мельбурна, я припинив видавати УРДПівський журнал «Основа», а почав видавати журнал універсального змісту «Прозрін­ня». Спочатку він виходив як двомісячник, а з 2005 р. і до сьогодні як квар­тальний Старше покоління відходить, а молоде, крім одиничних осіб, не за­хоплюється читанням української преси. У зв’язку з цим із 2013 року почну видавати «Прозріння» як піврічник. - Крім вище переліченої праці, я є активним членом Українського Вільного Козацтва. Був членом Старшинської Ради Коша УВК в Австралії. Тепер член 8-го Куріня УВК ім. гетьмана Калнишевського в складі Старшинської Ради Куріня. На величавому святі св. Покрови, влаштованому СР Куріня під керів­ництвом вик. обов’язків Курінного отамана Миколи Кулика і організаційно­го референта куріня Галини Кулик, Старшинська Рада Коша УВК відзначила мене за жертовну працю на громадсько-політичному полі діяльності і в роз­будові Української Унітарної Соборної Демократичної Держави України. - Поскільки наша спільнота як політична еміграція переймається долею рід­ної Української Держави і її страждального народу, відбувались і тепер від­буваються протестні акції проти державно-політичної і духовно імперсько-шовіністічної окупації московсько-імперського патріархату...  - З 1949 р. я член Ліберальної Партії Австралії. Був автором листовного ознайомлення-пояснення тодішньому Прем’єру Менцісу, чому ми, українці, опинились в Австралії. Я висловлював застереження, якщо його уряд не про­тистоятиме зростаючій комуністичні партії, яка за допомогою московської пропаганди і матеріальної допомоги просуває свою агентуру в робітничі со­юзи, в навчальні заклади, в громадські організації навіть у церкву... То ця політична сила брутально-варварського змісту московсько-імперської ідео­логії знищить народно-демократичну державу Австралію і перетворить її на тюрму поневоленого народу. Імперсько-шовіністична, червоно-фашистська, московсько-комуністична окупаційна влада зробить з вами те, що зробила з Україною та іншими поневоленими народами в системі тюрми народів так званого СРСР... Але частині українського народу вдалося врятувати своє життя, втікаючи від смерті до Вас, в Австралію. А як ця державно-політична зараза опанує Австралію, куди Ви будете тікати? Ми втекли до Вас, а Вам - у море... Після цього Менціс викликав мене до себе на розмову в будинок Лібераль­ної партії в Канберрі. Оскільки моя англійська була недостатня він покликав перекладача, литовця, який працював у державній бібліотеці і знав мови. Ко­лись той працював у Харкові, а як німці окупували Україну повернувся на батьківщину, з приходом московської окупації пішов на еміграцію... Після цієї розмови, дивізійний провід став кликати мене на свої зібрання. На той час я мешкав у передмісті Канберри Манука біля підніжжя гори Капі­тал Гіл, на якій тепер побудований парламентський будинок з рідкісно-спеце- фічною архітектурою. Тут я зібрав однодумців стосовно Ліберальної партії, і створили українську групу лібералістів: Габелко, Вітер, Гордієнко, Гаженко, Тризна, Змієвський та інші. Одного разу я повідомив на зборах Ліберальної партії про нашу українську групу лібералів. Наша група увійшла в «бренч» - осередок ЛП, «бренч оф Капітал Гіл» - «осередок ЛП із гори Капітал Гіл». Чле­ном цього осередку стала студентка юридичного факультету Маргарита Рід. Закінчивши університет, вона кандитувала на виборах і стала сенатором від ЛП у Канберрі. Маргарита Рід була українською прихильницею. Приходила на українські урочистості, на концерти УАМТЛ, підтримувала мене в організації антисовіцьких демонстрацій. За ці роки, з 1959 р. і до розпаду СРСР, відбува­лось багато антисовіцьких демонстрацій: інтернаціональних та групово націо­нальних: польських, хорватських, українських було три. Одна всенаціональна і дві канберрсько-сіднейських. На всі демонстрації різноманітні плакати від українців, лібералам, мадярам і нам малював я. - Опишу дві останні демонстрації. Передостанню організовано за ініціативи молоді, студентства. Я приготував і привіз плакати. СУМ обіцяли взяти участь, але їхні представники не прибули. Були ліберали, поляки, хорвати, прибалти, євреї. А від українців тільки двоє: професор Лаврівський як промовець і я. З труднощами я роздав малі плакати панкам-лібералам, а тримати великий пла­кат бажаючих не знайшлося. Тоді я зняв зі штанів пояс і припасував штангу до осинки, а другою я розтягнув і тримав... Біда, що штани доводилося тримати однією рукою, бо спадали... п.Лаврівський сміявся, коли я це все здійснював... - Остання демонстрація була тоді, коли Е.Шеварднадзе відвідував Австра­лію. Колоною перед парламентом групами стояли мадяри, поляки, українці, євреї, афганці, латиші, литовці, естонці. Е.Шеварднадзе підійшов до демон­странтів і заявив: «Я не панімаю, что ві хатіте?» І тут гучномовець виголосив «Габелко, скажи йому, що ми хочемо!» Я став біля мікрофона і відповів йому. Балтійці і поляки підходили до мене і казали, що цю промову-відповідь тре­ба було виголосити по-англійськи. Але ж він англійської не розуміє. Це була остання антиімперська демонстрація до московської влади... - Живучи в Мельбурні, наші громадсько-політичні і церковні організації неодноразово робили протестні віча, писали звернення уже й до президента України, уряду, ВР України... Я персонально і редакція журналу «Прозріння» та організації, до яких я належу, беремо активну участь у цих акціях. Але будь-яких змін до діяльності й урядування нової української влади це не принесло. Люди при владі чужі, і їхня діяльність чужа. Вони наживаються на продажі металу, вугілля та індустріальної продукції. Вторговані капітали вкладають у закордонні банки. Стають мільйонерами та мільярдерами, а ро­бітників тримають на мізерній платі, простим словом, обкрадають Україну. Та я продовжую вести кореспонденцію з урядовими структурами України, політиками, депутатами ВР, політичними лідерами України та інших країн. Випадково познайомившись із мультимільйонеркою з США, отримав змогу листовно через неї звернутися до урядовців США (Буша, Райс, Чені) віднос­но імперсько-шовіністичної, варварсько-брутальної окупаційної системи так званого СРСР щодо поневолених народів, особливо України, писав і щодо те­перішньої підступної політики В.Путіна, бо в політиків США є тенденція, що Московську імперію треба підтримувати як мілітарну силу проти в майбут­ньому могутнього Китаю. Хоч я не журналіст, але часто пишу дописи на найпекучіші теми, рецензії, репортажі відбутих імпрез, інколи певні теми намагаюсь висвітлити віршова­ною мовою. Контактував і контактую з такими виданнями: «Вільна думка», «Церква і життя», «Вечірній Київ», «Клич Нації», «Майдан свободи», «Наша віра», «Літературна Україна», «Кримська світлиця». Для загально-громадської активізації заснував Інформаційно-Дискусійний Клуб. - Життя плине в посильній праці задля України. Тепер я, хоч і у хворому стані, але готуюся відзначити першого березня 2013 року своє дев’яностоп’ятиріччя. Ця пропонована вашій увазі праця - хронологічний перелік у стислій фор­мі найбільш важливих подій у моєму житті, нібито сценарій мого життєвого шляху українця з України до Австралії…».

Павло Габелко з дружиною та синами, - світлина 2017-го року

             В  одній із соціальних мереж знаходимо такі записи одного з її користувачів-  «працює в Chevron», «навчався у INSEAD»,  «навчався у Macquarie University», «навчався у The Australian National University», «навчався в Narrabundah College», «навчався в Telopea Park School»,  «живе у Houston, Texas», «Із Canberra, Australian Capital Territory»… А виявляється це не хто інший як Павло Федорович Габелко, якому його знаменитий батько св.пам. Федір Павлович Габелко сказав буквально таке: «...Це твоя, Павлику, історична подія. Ти, Павлику, народився 2-го грудня ранком в 9-тій годині і 7-м хвилин 1958-го року в «Royal Hospital» в місті Мельборні, а мешкали ми в новій хаті, ще не добудованій в сабербі, ще недобудованій в Glenroy...»... - «Пізніше ми обговорювали про майбутнє... Я пропонував Павликові, щоб він продовжував навчання до ступеня докторату. Павло вагався?...»

При місці Вічного спочинку члена Директорії УНР Андрія Макаренко. На світлині - Павло Габелко (крайній з права), НН, Почесний консул України в м. Х’юстон, штат Техас, Григорій Бучай з ліва).- ЗСА, 2016 рік

Скупі відомості про Павла Федоровича Габелка та його дружину є, зокрема, в книзі «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник»,  «Вільна думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней, 2001 рік». На сторінці 103 є ці два короткі інформаційні записи:  «ГАБЕЛКО ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ (HABELKO PAVLO). Нар. в Мельборні, Ґленрой, в родині Філоніли і Федора Габелків, охрищений в обряді УАПЦ. Початкову і середню школу закінчив в Канберрі (Telopea Park High School). Укр. початкову школу з відзначенням закінчив у Канберрі. В українському і австралійському Пласті — з юнацьких років (член куреня «Лісові Чорти»), Також активний в укр. житті в Англії і Норвеґії. Вищу освіту здобув в Канберському університеті (Bachelor of Science with Honours). В 1981-1990 працював в ESSO, як геофізик. Відтак закінчив у Макворі університеті — Master of Business Administration (MBA), а потім — Institut European D’administration des Affaires — INSEAD, Fontainbleau, Франція (1991). Працював Senior Consultant Corporate Strategy and Finance at Gaffney Cline and Associetes, London (1991-1993). Потім переїхав до Норвеґії на працю Manager of Strategy and Portfolio Development in Statoil (одна з найбільших нафтобудівельних промислових фірм у світі). В 1995 р. одружився з Джоен Белінда Смаїл. Діти: син Федрік (1996). Тепер Павло з родиною (австрал. громадяни) проживає в Норвеґії. ГАБЕЛКО ДЖОЕН БЕЛІНДА (SMYTHE JOANNE BELINDA), англійського походження. Нар. в Англії 03.04.1963 р. її батьки проживали в Ель Салвадорі (Центр. Америка). Освіту здобула в англ. і еспанській мовах у Mid Cornwal College of Further Education, Saint Austell, Англія (1981). Працювала як Account Executive в Лондоні. Син Федрік. Активна в українському житті в Англії і Норвеґії».

            Дійсно, натепер  в знаменитій компанії «Шеврон Корпорейшн» працює й українець з походження Павло Габелко, син полтавців - мого давнього й доброго Друга св.пам. Федора Павловича Габелка та його дружини пані Філоніли (з дому - Карюк), народжений 2-го грудня року Божого 1958-го  в австралійському місті Мельборні.  У його візитівці, що її передав у 2012 році його батько Федір, записано «Chevron   Global Gas A division of Chevron U.S.A. Inc. San Ramon, CA 94583-2324 USA…», тобто  пан Павло є менеджером зі  стратегії та планування «Шеврон Корпорейшн» .

2013 рік

      Прізвище Павла Габелка знаходимо в інформаціях про Пластову Станицю Вікторії, яка була  найчисельнішою станиця в Австралії в другій половині 1960-их років досягнула найбільшого розвитку. У 1965 р. пластунів у Вікторії було 401, у 1967 - 420, а найбільше в 1970 р. – 432 членів. Після стрімкого падіння на початку 1970-их років членство стабілізувалося. Впродовж 1970-их, 1980-их і початку 1990-их членство нараховувало в середньому 265 осіб. 1995 р. членів було 193. На станиці, як і на інших українських організаціях, відбився процес асиміляції. Якщо в другій половині 1960-их років юнацтво нараховувало в середньому 115 дітей, а юнацтво - 165, то в роках 1990-95 відповідні цифри були 50 і 50. Число сеньйорів, натомість, постійно збільшувалось і при кінці 1980-их років досягнуло 100 членів. У Вікторії діють наступні курені, які охоплюють сеньйорат і старше пластунство: жіночі - «Ті, що греблі рвуть», «Степові відьми», «Чорноморські хвилі» (підготовчий) і «Червоні маки» (самостійний гурток); чоловічі - «Лісові чорти», «Карпатські орли», «Чорноморці», «Брати Мовґлі», «Чота крилатих» і мішаний —ім.А.Войнаровського. Станиця приєднувалася до збірок на потреби української спільноти - на УГВ і, зокрема, розбудову Народного Дому, на СУОА, СКВУ, на допомогу українським інвалідам. Станиця збирала фонди на Енциклопедію Українознавства, на Фундацію Українознавчих Студій в Австралії… Для урізноманітнення виховної діяльности станиця організувала пластові концерти, дитячі забави (маскові, «забави - діско»), вечорниці, тематичні апелі, Андріївський вечір, свято книжки, конкурси малювання та писання писанок, спортові апелі й «олімпіяди». Проводилися походи вулицями міста («ходотони») з метою збирання фондів для підтримки українських правозахисників, а пізніше - на допомогу жертвам Чорнобиля і на підтримку Лекторату україністики в Університеті ім. Монаша. Відбувалися спеціялізовані мандрівки (наприклад, «на сніг»). Хоч мандрівні табори, як правило, організувалися на крайовому рівні, були й станичні мандрівні табори (заповідник Кроаджінґалонґ, 1994). Від 1979 р. юнацтво брало участь у коротких таборах Асоціяції етнічних скавтів Вікторії (ESGAV— Ethnie Scouts and Guides Association of Victoria). Успішною була мандрівка станиці до Тасманії в 1985 pоці, в якій взяло участь 115 пластунів. Метою мандрівки було відвідати українців Тасманії… Дуже успішними були веселі вечори, що їх влаштовували курені «Лісові чорти» та «Степові відьми» під такими назвами, як: «Чи ти є таборовий?», «Горох з капустою», «Крокодил Дуденко», «Червона Шапочка». В 1975 році під патронатом Українського Спортового Товариства «Київ» створено вдібиванкову команду «Пласт». Хоч більшість членів команди були пластунами, вона також приймала не пластунів. Під кінець 1970-их і в 1980-их роках було зорганізовано кілька велосипедних мандрівок («роверотонів»), наприклад, від Сіднею до Албурі й від Албурі до Мельборну, щоб поширити рекляму про Пласт. Наступні члени Пласту й Пласт-Прияту входили до складу станичної старшини в роках 1965-97: Б.Базалицький, П.Базалицький, А.Барчинський, Г.Бей, О.Бей, В.Берегуляк, X.Білинська, Є.Валіхновський, С.Василик, А.Війтович, І.Вовк, М.Вовк, Р.Вовк, Ю.Вовк, Б.Володимирів, Л.Володимирів, Г.Волошин, П. Габелко та інші…».

Федір Павлович Габелко 01.03.1918 - 25.07.2017

Українець з походження Павдо Федорович Габелко здобув освіту (Bachelor of Science with Honours) в Австралійському національному університеті (англ. Australian National University, ANU). Це є державний університет, розташований у Канберрі (Австралія), він створений 1 серпня 1946 року. Спочатку заклад  спеціалізувався на дослідницькій роботі. 1960 року він об’єднався з Університетським коледжем Канберри і став надавати також й вищу освіту. Австралійський національний університет займає провідні позиції у рейтинґах університетів не тільки Австралії (1-ше місце в Австралії), а й двадцять шостий у рейтинґу світових університетів за версією газети «Таймс». Серед співробітників й випускників університету шість лауреатів Нобелівської премії. Австралійський національний університет є одним з провідних університетів Австралії, він входить до складу «Групи восьми». У 2006 році  цей університет було визнано найкращим австралійським університетом. При університеті існує Дослідницька школа астрономії та астрофізики на базі якої засновано обсерваторію Сайдинґ-Спрінґ — найбільшу обсерваторію на Австралійському континенті. Університет було створено на підставі закону, внесеного до Парламенту Прем’єр-міністром Беном Чіфлі. Закон було ухвалено 1 серпня 1946 року за підтримки лідера опозиції Роберта Мензіса. ANU лишається єдиним австралійським університетом, що створено на підставі федерального закону.

У 1981-1990 роках син полтавців Федора й Філоніли - Павло Габелко  працював в ESSO, як геофізик. Як відомо, Esso є торговою назвою для ExxonMobil і пов’язаних з нею компаній. Компанія почала своє існування як Standard Oil of New Jersey після розпаду Standard Oil.  У 1972 році назва була в значній мірі замінено в США брендом Exxon після того, як компанія купила Humble Oil, в той час як назва Esso продовжувало широко використовуватися в інших країнах. У більшості країн світу бренди Esso і Mobil є основними торговими марками ExxonMobil, при цьому торгова марка Exxon використовується тільки в США разом з Mobil. В Австралії Esso є філією ExxonMobil, вона займається видобутком нафти і газу, її роздрібні заправні станції були придбані Mobil Australia якраз у 1990 році, коли Павло Габелко вже закінчував там працювати.

Відділення Chevron в Х'юстоні (ЗСА)

            Павло Федорович здобув у Макворі університеті — Master of Business Administration (MBA). Університет Макворі (Macquarie University) є також державним університетом в Австралії, який був заснований урядом Нового Південного Велсу,  як третій університет Сіднея 1964 року. Головний кампус університету Макворі розташований у районі Маккуорі-Парк, північному передмісті Сіднея, за 16 кілометрів на північний захід від Центрального ділового району міста та займає площу 126 га. Символом університету є маяк Макворі, перший маяк Австралії.

В 1991 році Павло Габелко у Франції викінчив ще й Европейський інститут управління бізнесом  (Institut European D’administration des Affaires — INSEAD, Fontainbleau).  INSEAD (фр. - L'Institut européen d'administration des affaires) це є широко відома французька бізнес-школа й дослідний інститут. Школа пропонує стаціонарну MBAКампуси школи розташовані в Европі (Франція), Азії (Сінґапур) і на Близькому Сході (Абу-Дабі);  програму навчання на ступінь PhD в менеджменті та інші програми (включаючи Executive MBA). Основний продукт школи - програма MBA - в даний час оцінюється як краща в Европі такими виданнями, як Forbes, BusinessWeek і QS Global 200 Business Schools Report. Під сучасну пору, газета Financial Times протягом трьох років поспіль вважає INSEAD за школу, яка входить в трійку лідерів бізнес-освіти в світі, а в 2016 та 2017 років роках визнала її програму MBA кращої в світі. Таким чином, однорічна програма INSEAD випередила традиційних двухгодчічних лідерів рейтинґу - Harvard Business School, Stanford Graduate School of Business та Wharton School of the University of Pennsylvania MBA program.  Бізнесова школа INSEAD займає друге місце в світі за кількістю випускників на позиціях CEO в 2015 р в рейтинґу Financial Times Global 500, в який входять найбільші за ринковою капіталізацією компанії в світі.

У 1991-1993 роках Павдо Федорович Габелко працював, як Senior Consultant Corporate Strategy and Finance at Gaffney London. Відомо, що «Gaffney, Cline & Associates» - це  нафтова консалтингова компанія зі штаб-квартирою в Лондоні (Велика Британія) з офісами в Лондоні, Х’юстоні, Буенос-Айресі, Сінгапурі, Дубаї та Сіднеї. Gaffney, Cline & Associates (GCA), яка була заснована в 1962 році. Від 2008 року вона є дочірньою компанією Baker Hughes. Однією з помітних функцій Гаффні Клайн, поряд з аналогічними консультантами з нафтової галузі, такими як DeGolyer та MacNaughton, Нідерланди, Sewell, RPS-APA та Ryder Scott, є забезпечення сторонніх перевірок та оцінки запасів нафти та природного газу. На додаток до комерційних та технічних досліджень у нафтогазовому секторі, GCA має практичні напрямки в галузі газу, забезпечення вартості та управління вуглецем. Програма GCA щодо управління вуглецем кількісно визначає інтенсивність вуглецевих запасів та ресурсів та засвідчує скорочення викидів вуглецю для нафтогазової діяльності.

Потім Павло Федорович Габелко переїхав до Норвеґії на працю менеджера зі стратегії й планування Manager of Strategy and Portfolio Development in Statoil - однієї з найбільших нафтобудівельних промислових фірм у світі.  Зараз ця компанія називається Equinor ASA (раніше - Statoil ASA (2009-2018), StatoilHydro (в 2007-2009))  - це  норвезька міжнародна енергетична компанія, штаб-квартира якої знаходиться в місті Ставанґер, Норвеґія. Комнанія була заснована в 1972 році за рішенням норвезького парламенту (Стортинґу) як приватна державна компанія. Назва - від англ. State’s oil (державна нафту). У 2002 році компанія була перетворена в публічну і частково приватизована, отримавши лістинг на фондових біржах Осло і Нью-Йорка. Контрольний пакет акцій Equinor належить норвезькій державі. У грудні 2006 року ради директорів компаній Norsk Hydro і Statoil прийняли рішення про об’єднання своїх нафтогазових активів. 1 жовтня 2007 року операція по об’єднанню була завершена, і нова компанія отримала назву - StatoilHydro. Акціонери Statoil отримали 67,3% в об’єднаній компанії, власники паперів Norsk Hydro - 32,7%. Найбільшим співвласником нової компанії стало держава Норвеґія, яка отримало близько 62,5% акцій. Державним пакетом акцій Equinor управляє міністерство нафти і енергетики Норвеґії.  Equinor - найбільша компанія в Норвеґії, а також найбільша нафтова компанія Північної Европи. Компанія є одним з найбільших постачальників сирої нафти на світовому ринку, а також одним з найбільших постачальників природного газу на европейський ринок.

Тепер про інше. - Що пересічний материковий українець знає про компанію «Шеврон Корпорейшн», де зараз працює Павло Федорович Габелко? – Нам відомо із доступних джерел,  що «Chevron Corporation» (NYSE: CVX) — друга після ExxonMobil інтеґрована енергетична компанія США, одна з найбільших корпорацій в світі. Компанія займає 5 місце в Fortune Global 500. Входить в список Fortune 1000 за підсумками 2005 року (3-є місце). Штаб-квартира — в місті Сан-Рамон, Каліфорнія (США). Заснована 1879 року в місті Піко-Каньйон, Каліфорнія. У 2001 році поглинула компанію Texaco, отримавши найменування ChevronTexaco. У 2005 році повернулася до колишнього найменування. Капіталізація компанії на Нью-Йоркській фондовій біржі на середину липня 2007 року — $200,59 млрд. За даними Reuters на 30 червня 2007 року, 65,95 % акцій компанії належить інституціональним інвесторам, найбільші з яких Capital Research & Management Co. (6,19 %), State Street Global Advisors (3,84 %), Barclays Global Investors (3,65 %). Голова ради директорів та головний керуючий компанії від 2010 року — Джон С. Уотсон. Компанія веде видобуток нафти в різних регіонах світу. Їй належить низка нафтопереробних підприємств, а також велика мережа автозаправних станцій. Родовища, що розробляються Chevron - Бакскін, Мексиканська затока, 55 %. Доведені запаси нафти Chevron — 13 млрд. барелів. У 2007 році компанія видобула 87,8 млн. т нафти (в 2006 — 86,6 млн. т) та 50,2 млрд. м³ газу (49,56 млрд. м³). Виручка компанії 2007 року склала $214,1 млрд (в 2006 — $204,89 млрд.), чистий прибуток — $18,7 млрд ($17,14 млрд.). До 2009 року в Україні діяло представництво компанії Chevron. Після кризи 2008 року керівництво компанії прийняло рішення про перехід на дистрибуторську модель, у зв’язку з чим представництво було закрито. На даний момент офіційним імпортером і дистриб’ютором продукції Chevron в Україні є компанія «НБК Україна».  Навесні 2012 року було офіційно оголошено про те, що Chevron разом з Shell стали переможцями в конкурсі на розробку Олеської і Юзівської площ, планується що саме ці компанії видобуватимуть сланцевий газ в Україні. За даними Ірини Сех та Тетяни Тимочко, Україна станом на липень 2013 року винна компанії «Chevron» за проведення семінарів, конференцій та зустрічей з метою переконання громадськості у безпечності видобутку сланцевого газу близько 3 млн. доларів. «Шеврон» є співвласником (50%) однієї з провідних американських нафтохімічних компаній «Chevron Phillips Chemical Company», у якій є 28 заводів і 2 науково-дослідних центру. Діяльність підрозділу видобутку нафти і газу в Европі обмежена Північним морем в територіальних водах Великої Британії (65 тисяч барелів на добу, з них нафти - 43 тисячі барелів, газу - 3,2 млн. кубометрів)…

            …І насамкінець. – Я вже колись писав, що жнива у нас великі, а робітників подібних св.пам. Федору Павловичу Габелку, дуже мало, оскільки це був чи не останній з українських ерудитів й енциклопедистів у нашій діяспорі в Австралії. З відходом у Вічність Фежора Павловича вся світова українська громада втратила невтомного працівника й щирого патріота-державника, а Полтавщина - одного з найвизначніших та найвідданіших своїх синів. - Мене тішить, що родинні справи полтавців з походження Габелків та Карюків продовжує дружина пана Федора - Філоніла Габелко та їхній успішний й талановитий син, правдивий український  патріот, провідний управлінець з  компанії світового рівня Павло Федорович Габелко з двома своїми синами та дружиною

            Олександр Панченко, - доктор права, адвокат з міста Лохвиці Полтавської області




Теги:
2020-11-20 01:45:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар