Україна потребує дій - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Україна потребує дій

Україна потребує дій

Євген Чикаленко та Данило Мордовець: дві долі
Володимир БОЙКО, Чернігів

Уявіть собі успішного підприємця, який частка за часткою продає свій зростаючий бізнес, аби коштами підтримати справу свого життя. Не фінансову, а ідейну. Невідомо, чи можна згадати когось із сучасної України, а в її минулому є такий яскравий приклад - Євген Харлампович Чикаленко. У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського зберігаються дванадцять його листів до іншої відомої тоді людини - письменника українського походження, автора популярних творів з історичної тематики Данила Лукича Мордовця. Крім суто особистісних моментів, їх зміст досить яскраво відтворює спосіб, за допомогою якого українська ідея змогла вижити та розвинутися в умовах Російської імперії, а саме - те, що називається громадською ініціативою.

Головний лейтмотив листування - пропозиція Євгена Чикаленка Данилу Мордовцю працювати над україномовними літературними творами з української історії та їх реалізація. Перший із виявлених листів датований 20 лютим 1896 р., останній - 7 грудня 1898 р. Усі вони написані Євгеном Чикаленком або у його родовому маєтку в селі Перешори Херсонської губернії, або в Одесі, де автор мешкав узимку.

П’ять років до того (з 1885 по 1890 рр.) Євген Чикаленко провів під гласним наглядом поліції в Перешорах. За таких обставин він вимушено відмовився від спілкування з однодумцями, аби не наразити на неприємності їх та себе і «...впірнув у господарство, яке з кожним роком давало все більші й більші прибутки». Втім, Євген Чикаленко не задовольнився ні фінансовим успіхом, ні особистим матеріальним благополуччям. Тому, звільнившись від гласної опіки поліції, він одразу ж знаходить спільну мову з представниками Старої Одеської громади, а 1894 р. вступає до неї. Фактично починається новий етап його життя, коли поступово громадські справи стають головним сенсом діяльності, а господарство використовується, насамперед, як джерело для їх фінансування.

ДАНИЛО МОРДОВЕЦЬ. ПОРТРЕТ Б. КУСТОДІЄВА, ЩО ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У КРАСНОДАРСЬКОМУ КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ

Головні зусилля українського руху тоді концентрувалися навколо скасування Емського акту 1876 р. Тож невипадково увагу Євгена Чикаленка привернуло поширення популярної україномовної книжки, бажано на історичну тематику. Адже таким чином і право на існування української мови доводилося, і знання з української історії, нехай і у белетристичній формі, поширювалися серед народу. Попередня політика царату вкрай негативно вплинула на розвиток української літератури - відомих авторів, які одним своїм ім’ям могли б привернути увагу читачів, було обмаль. Відтак поява у галицьких виданнях низки україномовних творів знаного белетриста, автора численних історичних романів та повістей Данила Мордовця надихнула Євгена Чикаленка на думку написати йому листа.

Данило Мордовець, як і Євген Чикаленко, походив із козацького роду. Розпочавши свій літературних шлях із перекладу українською мовою в 50-ті рр. ХІХ ст. чеського «Краледворського рукопису», він згодом написав низку популярних на той час україномовних творів - поему «Козаки і море», оповідання «Солдатка», «Дзвонар». Перебуваючи під значним впливом Миколи Костомарова (заради нього, ймовірно, майбутній знаний письменник переїхав до Саратова), Данило Мордовець цілком поділяв його історичну концепцію та пропагував її своїми працями. Більше того, у 1880 - 1890-ті рр., проживаючи вже у Петербурзі та Ростові-на-Дону, Данило Мордовець став справжнім представником українців у Росії. Однак його головні твори, навіть із вітчизняної історії, є російськомовними. І лише на схилі своєї кар’єри, починаючи з 1890-х рр., письменник знову повертається до свого першого кохання - української літератури.

Один із таких пізніх творів, «Сорока на лозі», потрапив до Євгена Чикаленка. Оповідання це автобіографічного характеру, йдеться в ньому про поневіряння українського письменника, який, аби заробити на прожиття, вимушений працювати на російську літературу. За словами самого Євгена Харламповича, він впевнився «...з того фельєтона, що Мордовець не забув ще української мови і володіє нею краще, ніж молоді наші белетристи». Тож і вирішив запропонувати метру пера свої послуги з тим, щоб за свої україномовні твори письменник отримував стільки ж, скільки за російськомовні. Так виникло листування між Євгеном Чикаленком та Данилом Мордовцем.

Між іншим, Євген Харлампович особисто познайомився з письменником лише у грудні 1896 р. під час святкування в Петербурзі ювілею його літературної діяльності. Чикаленко представляв там Стару Одеську громаду. Так що з першого по шостий лист ідеться про спілкування практично сторонніх людей - Євген Чикаленко знав раніше про існування Данила Мордовця, а той про свого дописувача - ні.

У листуванні йдеться про відомий, у принципі, епізод, пов’язаний зі створенням роману «Дві долі» та повісті «Семен Палій, воскреситель правобережної України». Він досить докладно описаний у споминах Євгена Чикаленка, однак листи дозволяють дещо інакше розставити акценти, додати суттєві моменти. Так, зокрема, у споминах згадується про небажання Данила Мордовця довгий час назвати ціну за свою працю. Між тим, як видно з листів, питання відшкодування поставило цих двох непересічних особистостей на межу конфлікту. Принаймні листи від 16 вересня 1896 р., а найвідвертіший від 3 березня 1898 р., свідчать про неабияке роздратування «діда» (так в українських колах називали Данила Мордовця). А чого вартий його жарт щодо популярного твору Євгена Чикаленка «Розмови про сільське господарство». Перша його частина тільки-но вийшла після титанічних зусиль Євгена Харламповича. Для цього автору знадобився спеціальний дозвіл Ради міністрів. І все через те, що йшлося про працю, написану українською мовою. Данило Мордовець нібито схвально поставився до свого колеги-початківця, зарахувавши його до «нових літераторів». Останніх сам Євген Чикаленко оцінив у першому листі як людей мало талановитих, але «симпатично-ідейних».

ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО (ФОТО 1901 р.)

Що ж, обидва адресати - живі люди, яким часом властиві вередливість та амбітність. Зрештою, йдеться про дві яскраві, талановиті, сильні, але несхожі особистості. Як стверджує відомий український історик Владислав Верстюк, до Євгена Чикаленка можна застосувати його ж власний вислів: захоплення українською справою сягало не лише глибин його душі, але й кишені. Щоправда, у 1896 - 1898 рр. він лише починав розгортати свою бурхливу меценатську діяльність. Згодом Євген Чикаленко взяв на себе фінансування української белетристики у «Киевской старине» (до речі, листування з Данилом Мордовцем стало спонукальним моментом для цього), видавав газети «Громадська думка», «Рада». Заради існування української періодики Євген Харлампович не зупинявся перед розпродажем власної землі. Взагалі, за твердженням самого Євгена Чикаленка, він «ніколи не записував своїх витрат на громадські справи». Отже, Євген Чикаленко - людина, готова заради ідеї покласти на вівтар власне благополуччя, але ж таких одиниці. Виявляючи готовність до самопожертви, такі люди, водночас, чекають такого ж ставлення й від інших.

Данило Мордовець - типовий українофіл. Кінець ХІХ ст. - це час, коли політизація українського руху досягла ступеня, необхідного для створення політичних партій. Євген Чикаленко - один із найактивніших прихильників таких перетворень. А «дід» залишався в полоні старих уявлень, до того ще й зблизився з Олексієм Суворіним (на той час - відвертим монархістом). Взагалі Данило Мордовець - людина, яка щиро захоплювалась українською справою, але ніколи не виявляла такого ступеня самовіддачі, як Євген Чикаленко. Тож на якомусь етапі адресати просто не розуміли один одного. Можливо, до цього доклав руку й Євген Чикаленко. З його першого листа справу можна зрозуміти так: ви, Данило Лукич, пишіть україномовні твори, а всю решту турбот ми беремо на себе. А згодом Данила Мордовця поставили перед необхідністю самостійно проштовхувати «Дві долі» через цензурні рогатки. Подвійна заборона справила гнітюче враження на «діда» й зумовила бажання відвести душу на тому, хто втягнув його в цю халепу.

У невизначеному стані опинилася й сума гонорару. Щоправда, в листі від 4 серпня 1896 р. Євген Чикаленко попередив: якщо твір заборонять в Росії, то його надрукують в Австро-Угорщині, у Львові, але в такому разі платитимуть менше. Але ж спочатку обіцялися дещо інші умови. Євген Чикаленко, рятуючи справу, вмовляє Володимира Науменка надрукувати «Дві долі» в «Киевской старине». Та на заваді знову стала цензура. Зрештою, й Євген Чикаленко, й Данило Мордовець із честю вийшли з ситуації, що склалася. Євген Харлампович запропонував не чекати видання твору, а просто заплатити зі своїх коштів стільки, скільки вкаже Данило Мордовець. Данило Лукич, у свою чергу, вирішив віддати зароблені таким чином 1000 рублів на заснування запомогового фонду «для незасібних українських письменників» при Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка у Львові.

Тож суперечку було розв’язано, хоча певний неприємний присмак, мабуть, залишився. Схвалюючи «Дві долі» у листах, згодом Євген Харлампович оцінив твір інакше: «Оповідання те дуже розтягнуте і написано так нудно, що зовсім не захоплює читача». Коли, в такому разі, Євген Чикаленко висловлювався щиро? Але, на нашу думку, він, у принципі, й не мав широкого вибору, якщо дійсно хотів довести справу з «Двома долями» до бажаного завершення й не вивести остаточно «діда» з рівноваги. «Палія», до речі, у листах оцінено значно критичніше як в сенсі стилю, так і змісту. Щоб поставити крапку щодо суто літературного боку справи, пошлемося на авторитет Івана Франка. У некролозі Данилу Мордовцю він зазначив: «Проби історичного роману українською мовою «Дві долі» та «Палій» вийшли невдалими задля перестарілої манери автора».

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ ЕМСЬКОГО УКАЗУ, ВИДАНОГО ІМПЕРАТОРОМ ОЛЕКСАНДРОМ ІІ У ТРАВНІ 1876 р. САМЕ ДО ВІЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА, УТИСНЕНОГО ВАРВАРСЬКИМ АКТОМ, ПРАГНУВ ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО ТА ЙОГО СОРАТНИКИ

Та в будь-якому разі поява україномовних творів Данила Мордовця з української історії для свого часу були справжніми подіями. Першу публікацію «Двох доль» здійснено в «Літературно-науковому віснику» за 1898 р., а «Палія» видав уже сам Данило Мордовець 1902 р. у Петербурзі. Знайомство з виявленими листами дозволяє стверджувати: вирішальна роль у їхній появі належить Євгенові Чикаленку. Саме він спонукав Данила Мордовця до дії (власне, до переробки старих творів), а потім буквально змусив письменника довести справу з «Двомя долями» до кінця, коли той уже, відверто кажучи, втратив надію на успіх. Щоправда, потім співпраця перервалася, треба думати, з причин, вказаних Євген Чикаленком у своїх спогадах та листах.

Спілкування з Євгеном Харламповичем, на нашу думку, справило помітний вплив на Данила Мордовця. Євген Чикаленко згадує в листі про вітальну адресу Данила Мордовця, яку той надіслав у Одесу на ім’я Марка Кропивницького. Письменник головну заслугу драматурга вбачав у тому, що він усе своє життя працював на своїй ниві (тобто робив те, що Євген Чикаленко пропонував на схилі життя Данилові Мордовцю). Тема спокути гріха перед українською літературою, мабуть, постійно турбувала письменника. Так, готуючи до друку свого «Палія», він зазначив: «Стоячи на порозі таємничої вічності, мушу і привселюдно зложити мою покуту в тім, що мало послужив на користь моєму рідному краєві і його мові. Але се з того, що їх доля - і моя доля.

Д. Мордовець. 20 листопада, року Божого 1901».

Теги:
2012-11-16 11:27:22
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар