Туди! Туди! В Київ! У древній, прекрасний Київ! - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Туди! Туди! В Київ! У древній, прекрасний Київ!

Туди! Туди! В Київ! У древній, прекрасний Київ!

Вiктор ГУСЄВ, кандидат історичних наук

У грудні 1828 року 19-річний Микола Гоголь, покинувши рідну домівку, прибув до Санкт-Петербурга. Місто неприємно вразило юного провінціала своєю безбарвністю, прозаїчністю, казенно-діловою метушнею, але здивувало тим, що в столиці «всіх» цікавить «усе малоросійське». Тому в листах додому він просить збирати для нього описи вбрання сільських жителів, «до останньої стрічки», анекдоти, «смішні, сумні, жахливі», колядки про Івана Купала, про русалок, а також знаходити стародруковані книги, нотатки, рукописи про часи Гетьманщини.

Наступного року рідні дізналися про його задум написати історію України. «Історію Малоросії я пишу всю від початку до кінця. Вона буде або в шести малих, або в чотирьох великих томах», — писав він Михайлові Максимовичу. А в «Звіті Санкт-Петербурзького округу за 1835 рік» він сповіщав, що два томи історії України «вже готові», але «автор не квапиться видавати доти, доки обставини не дозволять йому оглянути багато місць, де відбувалися деякі події».

Гоголь у вишиванці

У січні 1834 року в газеті «Северная пчела» з’являється його оголошення про видання історії малоросійських козаків, у якій Гоголь, повідомляючи про свою роботу над історією України, висловлював прохання до «освічених співвітчизників» знайомити його з «матеріалами, нотатками, літописами, піснями, діловими актами, які стосувалися особливо первісної Малоросії» і надсилати їх «якщо не в оригіналах, то в копіях».

Його «Погляд на складання Малоросії» свідчить, що це була заявка на грунтовне висвітлення історії рідного краю. Запам’ятовується опис його географічного положення, могутніх лісів, родючих степів, тваринного світу, великого та повноводного Дніпра, знаменитих порогів. Однак скрізь, аж до виднокругу, видніється поле, «рівнина, з усіх боків відкрите місце». Хоча б з «одного боку природний кордон із гір чи моря — і народ, який поселився тут, утримав би політичне буття своє, створив би окрему державу».

Гоголь і мама

Своїй батьківщині Гоголь передрікає велике майбутнє. У статті «Шлецер, Міллер і Гердер» він наводить рядки із твору Гердера, які запали йому в душу. «Україна стане новою Грецією. Прекрасне небо, яке простирається над цим народом, його весела вдача, музикальність, плодючі ниви тощо, коли-небудь прокинуться від сну. І з безлічі малих і диких народів виникне цивілізована нація». Однак Гердер казав про всесвітню історичну роль України і близьких до неї регіонів у майбутньому, а Гоголь вважав її вже реальним, доконаним фактом.

Активно вести дослідження з історії рідного краю Гоголя спонукала і можливість переїхати жити до Києва. «Киньте, справді, кацапію та їдьте в Гетьманщину.Я думаю те ж саме зробити і наступного року гайнути звідси, — вмовляв він Максимовича в липні 1833 року. — Дурні ми дійсно, якщо розсудити добренько. Для чого і для кого ми жертвуємо всім. Їдьмо! Скільки там ми назбираємо всякої всячини».

Микола ГОГОЛЬ - уперше українською... де, коли?

Він із величезним задоволенням зустрів пропозицію, зроблену йому Максимовичем, який збирався працювати в університеті святого Володимира, — зайнятися викладацькою роботою в цьому навчальному закладі. «Дякую тобі за все: за листа, за думки в ньому, за новини і т. ін., — захоплено писав він своєму другові в грудні 1833 року. — Уяви, я теж думаю: туди! Туди! В Київ! У древній, прекрасний Київ! Він наш, він не їхній! Неправда! Там або навколо нього чинилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюсь, але мене обіймає жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра. Однак мене бентежить, що це не справдиться. Кажуть, що дуже багато призначено туди якихось німців. Це теж не дуже приємно. Хоча б для святого Володимира якомога більше слов’ян».

Ідея переселитися в Київ, та ще й працювати в університеті, заполонила його душу. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закипить праця моя в Києві. Там я витягну на світло багато речей, з яких я не всі ще читав вам, — писав він Пушкіну в грудні 1833 року. — Там закінчу я історію України і Півдня Росії і напишу загальну історію, якої, у справжньому вигляді її, до цього часу, на жаль, не тільки на Русі, але навіть у Європі немає. А скільки назбираю там переказів, повір’їв, пісень тощо».

Ілюстрація з сайту school.xvatit.com

Майже в кожному листі до Максимовича він нагадує йому про цю райдужну перспективу, за умови «як тільки в Київ — лінощі до дідька, щоб і духом їхнім не пахло! Та перетвориться він на російські Афіни, богом збережене наше місто!». Остаточне і цілком чітке підтвердження його намірів можна знайти в листі до Максимовича в березні 1834 року: «Молодець! Мене підбив їхати в Київ, а сам сидить і гадки про те не має». А тим часом «я майже на виїзді. Що ж, їдеш чи ні? Закохався в цю стару бабу Москву, від якої, крім щів та матюків, нічого не почуєш».

Гоголь був дуже стривожений, коли дізнався, що на місце на кафедрі загальної історії університету, на яке він розраховував, було призначено професора з Харківського університету. Він відмовився від пропозиції викладати російську історію в цьому навчальному закладі. «Чорт забирай, якби я не погодився взяти скоріше ботаніку або ж патологію, ніж російську історію, — писав він Максимовичу в червні 1834 року, — якби це було в Петербурзі, я б, можливо, два рази на тиждень на дві години міг віддати себе нудьзі».

Урешті Гоголь змушений був погодитися працювати ад’юнктом загальної історії в Санкт-Петербурзькому університеті. У листі до Максимовича в серпні 1834 року він пояснив, що, приймаючи цю пропозицію, він усе ще сподівався перевестися в Київ. «Притому ж від мене залежить здобути ім’я, яке може примусити бути поблажливішим у ставленні до мене і не вважати мене за нещасного прохача, який звик через довгі передпокої і лакейські пробиратися до місця».

Так чи інакше, але викладацьку роботу в Санкт-Петербурзькому університеті Гоголь виконував залюбки. Його перша вступна лекція «Про середні віки» викликала захоплення в студентів. «Не знаю, чи минуло п’ять хвилин, як уже Гоголь оволодів аудиторією, — писав один із них. — Неможливо було стежити за його думкою, історія летіла і заломлювалася, як блискавка, освітлюючи безперервно картину за картиною в цій темряві середньовічної історії». «Я скинув із себе зайвий тягар, відмовився від інших занять, — писав він матері у серпні 1834 року. — Я тепер тільки професор тутешнього університету і більше не маю ніякої посади, тому що і не маю бажання її зайняти, і не маю часу».

Проте в столичному університеті він не знайшов співчуття, підтримки, розуміння серед колег і студентів. Ще рік намагався побороти себе, залишитися на викладацькій роботі. Однак нічого не виходило. Інтерес до неї зовсім пропав, і в грудні 1835 року Гоголь із жалем повідомляє Погодіну, що він «розплювався з університетом».

«Тепер я вийшов на свіже повітря. Це освіження потрібне в житті, як квітам дощ, як тому, хто засидівся в кабінеті, прогулянка. Сміймося тепер чимбільше. Хай живе комедія!» Таким радісним вигуком він сповістив усіх про закінчення роботи над безсмертним «Ревізором».Туди! Туди! В Київ! У древній, прекрасний Київ!

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

1999-04-02 14:41:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар