Трагіфарсове завершення перебудови - Україна Incognita
Україна Incognita » Сторінка авторів » Сергій Грабовський » Трагіфарсове завершення перебудови
Сергій Грабовський

Трагіфарсове завершення перебудови

Минуло 28 років від спроби здійснення державного перевороту в СРСР, очолюваного т. зв. «ГКЧП»

Врешті-решт «ГКЧП» закінчився забороною КПРС, переходом реальних важелів влади в Росії до Бориса Єльцина та Актом про незалежність України, втім, і досі точаться дискусії: чи причетний перший та останній президент Союзу Михайло Горбачов до спроби цього перевороту? Чи було інсценізацією його «сидіння в Форосі», коли Горбачов із сім’єю були заблоковані на президентській дачі у Криму, а всьому світові офіційно оголошено, що «президент тяжко хворий та недієздатний»? Зрештою, якою мірою ініціатор і лідер перебудови був включений у намагання більшої частини свого оточення поставити крапку на цій перебудові й відродити радянську імперію на засадах такого собі «пом’якшеного сталінізму»?

Як на мене, відповідати на ці запитання за принципом «вірю — не вірю» — остання річ. Проте шукати відповіді потрібно. Не в останню чергу для того, щоб зрозуміти місце і значення українського чинника в тодішніх подіях — і взагалі, в розвалі СРСР. Адже досі деякі знакові інтелектуали, в тому числі з лав «нової хвилі», стверджують, що незалежність «впала згори» на Україну, що остання, на відміну від держав Балтії та Грузії, за неї під час перебудови або взагалі, або майже не боролася...

Хай би що там хто вважав, але для об’єктивної оцінки історичних подій передусім потрібна інформація до роздумів. Ідеться не про матеріали архівів ЦК КПРС чи КГБ СРСР — вільного доступу до них немає, та й не було. А на додачу вони ретельно «почищені». Спогади учасників перевороту так само варто «винести за дужки» — адже це люди, м’яко кажучи, не надто порядні, а на додачу ми маємо справу зі спробами виправдати себе post factum, через роки після описуваних драматичних подій. Натомість існує унікальний документ, автентичність якого доведена; він, за бажанням автора, на початку 2000-х був депонований в Архіві національної безпеки у Вашингтоні, а 2008 року опублікований у Москві. Йдеться про щоденники одного з головних конструкторів перебудови, помічника Горбачова, історика, переконаного прихильника демонтажу радянського тоталітаризму Анатолія Черняєва (1921—2017). Так, так, тут немає описки — він прожив повних 96 років, зберігаючи добру розумову та фізичну форму. А щоденники становлять 45 грубих блокнотів великого формату по 400 сторінок і містять такі цікаві записи, зроблені безпосередньо вслід подіям і на випередження їх, що без їхнього вивчення писати історію СРСР 1972— 1991 років (а саме цей період охоплено щоденниками) просто не варто.

У контексті нашої розмови особливо важить те, що Черняєв був поруч із Горбачовим увесь 1991 рік і, зокрема, під час «сидіння у Форосі»...

Рік починається у щоденнику таким записом від 2 січня: «Год моего 70-летия. И последний шанс Горбачева, последние усилия перестройки. Новогоднее послание советскому народу... Что бы Горбачев теперь ни произносил, действительно, «не производит»... Его уже не воспринимают с уважением, с интересом, в лучшем случае жалеют. Он пережил им же сделанное. А беды и неустройства усугубляют раздражение по отношению к нему. Он этого не видит. Отсюда еще большая его драма. Его самонадеянность становится нелепой, даже смешной». А от запис від 25 січня: «Позорная акция с обменом денег. Будто М. С. решил играть ва-банк со своим авторитетом. Такое унижение народу! Через эти «полсотенные» проверяют, меняешь ли ты честно заработанные деньги... Выплеснулось все наше люмпенство, передельщина, хамство, зависть и паскудство. Идем вроде к «свободной экономике». И в то же время велим заглядывать в чужие кошельки и в каждом видим жулика и ловчилу. А сколько унижений и мытарств для стариков!» Критика жорстка. Є в щоденнику і більш жорсткі характеристики Горбачова, який ідейно деградує на очах свого найближчого оточення, знову веде мову про «соціалістичний вибір», «захист завоювань Жовтня», «комуністичне майбутнє» тощо — і чинить дурні речі в економіці.

А якщо «соціалістичний вибір» зроблено, його слід захищати, чи не так? От Горбачов і солідаризується з армійським керівництвом, яке танками у Вільнюсі чавило мирних маніфестантів — мовляв, литовці самі винні, вони ображали радянських солдатів та їхні сім’ї. «Литовское дело окончательно загубило репутацию Горбачева, возможно, и пост», — констатує Черняєв. Він пише заяву про відставку, де, зокрема, є такі твердження: «Вы начали процесс возвращения страны в цивилизацию, но он уперся в Вашу же установку о «едином и неделимом». Мне и другим Вашим товарищам Вы не раз говорили, что русские никому не простят «развала империи». А вот Ельцин от имени России это нахально делает. И мало кто из русских против этого протестует... В результате Вы обрекли себя на политику, цели которой можно достигнуть только силой. И тем самым вошли в противоречие с провозглашенной Вами самим философией. Вы ведь не раз публично заявляли, что до тех пор, пока Вы на своем посту, Вы не допустите вооруженного насилия над людьми. Пусть Вы «не знали», не разрешали стрелять и давить танками в ту ночь в Вильнюсе. Но то, что произошло, — результат Вашей политики, Вашего нежелания отпустить Литву подобру-поздорову». Колеги та підлеглі буквально змусять Черняєва не подавати заяву — інакше-бо, мовляв, на цю посаду «прийде якийсь мерзотник»...

Утім, Черняєва стримує від відставки ще й відданість особистому кодексу честі, офіцерсько-шляхетському, сформованого його біографією. Він вважав справу Горбачова програною, і програною ганебно, але вважав ницістю йти від нього у критичний політичний період, кинувши того фактично на самоті.

Так чи інакше, щоденник Черняєва фіксує: Горбачов виступає за силові дії зі збереження СРСР, хоча й наче проти танків на вулицях міст. За такі дії він іноді виступав і раніше, вони обговорювались на політбюро. Два приклади:

Жовтень 1987-го: «Бирюкова. Выводные республики — Украина и Прибалтика — не хотят повышать темпы производства. Зачем? Нам, мол, хватает!

Горбачев. Прижать их через сырье и энергию. И нормативы дать. Пусть живут!

Бирюкова. В случае чего — остановить предприятия...»

Жовтень 1990-го: «Лукьянов призывал к жестким мерам. Его поддержал Крючков. Ревенко уклончиво за то же, добавив, между прочим, что Украина уже отвалилась...»

Що ж, Лук’янов і Крючков закономірно ввійшли до штабу перевороту. А от Горбачов у вирішальний момент ухилився. І його щільно заблокували — і з суходолу, і з моря (спочатку там стояли два фрегати, потім число кораблів біля Форосу зросло до 18!), і з повітря. Але заколот з відомих причин провалився.

А ще щоденник фіксує: аж до середини грудня 1991 року Горбачов прагнув зберегти СРСР, навіть без прибалтійських республік, але цьому завадили команда Єльцина (яка хотіла забрати владу і власність у «союзного центру») і позиція України та її керівників (до останнього Горбачов не вірив, що українці проголосують за незалежність на референдумі). Ба більше: і після референдуму, і після створення СНД він палко умовляв лідерів західних держав не визнавати Україну! Бо без України нового Союзу не вийде. А деякі з цих лідерів щиро зичили «другові Майклу» успіхів у «многотрудном процессе воссоединения Союза». Така от «вища математика» геополітики...

Втім, про те, що Україна — не Росія, в радянському керівництві добре знали. 1984 року Черняєв записав: «На Секретариате: как-то «о контрпропаганде» на Украине — какая бездна неуправляемой и массовой стихии, в общем враждебной и строю, и власти, и образу жизни». І те, що Україна відвалиться врешті-решт від імперії, також знали і розуміли, хоча й не хотіли сприймати. У щоденнику в листопаді 1989-го недвозначно записано, що в УРСР потужні сили «тоже, вслед за Латвией и Литвой, имеют своей конечной целью — «соборное» украинское государство!». І що цікаво: ліберал Черняєв не може втриматися від чорносотенних формулювань: «хохол», «хохлацкие куркули», «самостийное улюлюканье» тощо. Але, як на мене, це лише підвищує довіру до щоденників помічника Горбачова, де факти і прозріння, що описують ту добу, поєднані з забобонами, які також характеризують добу та її персонажів.

А щодо Горбачова Черняєв у головному має рацію: президент СРСР доклав чимало власних зусиль, щоб перекреслити зроблені ним же позитивні речі...

2019-11-15 13:40:57
   


  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар